Вороньки́ — село в Україні, у Чернігівській області, Ніжинський район. Розташоване на берегах річки Супій.
| село Вороньки | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Чернігівська область |
| Район | Ніжинський район |
| Рада | Новобасанська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA74040270050057583 |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1642 |
| Населення | 689 (01.01.2021) |
| Площа | 6,839 км² |
| Поштовий індекс | 17442 |
| Телефонний код | +380 4632 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°40′46″ пн. ш. 31°34′52″ сх. д. / 50.67944° пн. ш. 31.58111° сх. д.Координати: 50°40′46″ пн. ш. 31°34′52″ сх. д. / 50.67944° пн. ш. 31.58111° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 130 м |
| Водойми | Супій |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 17442, Чернігівська обл., Бобровицький р-н, с. Вороньки, вул. 30-Річчя Перемоги, 1 |
| Карта | |
Вороньки | |
Вороньки | |
| Мапа | |
| Вороньки у Вікісховищі |
Назва Редагувати
За літописними джерелами XIII ст. назва походить від притоки річки Супій — Ворониця (нині не існує).
Історія Редагувати
Через Вороньки проходив один з чумацьких шляхів.
Після спустошення 1482 року місцевості кримськими татарами на чолі з Менглі Гіреєм залишилися лише окремі хутори. Ці землі ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті 1503 року великий князь Олександр Ягеллончик пожалував усю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу й Супою, як вислугу своєму дворянину Дашку Івановичу. Його син — черкаський і канівський староста Остафій Дашкович — організував швидку колонізацію в тому числі власних переяславських «вислуг», у яких «на ґрунтах басанському й биковському» незабаром постали 2 містечка: Басань і Быков, а також 9 сіл: Старая Басань, Марковь, Юрковь, Павловъ, Максимовъ, Брегинцы, Кулажинь, Карпиловка й Воронковъ. Оскільки наближче село зі схожою назвою — Вороньків — є досить далеко від цієї місцевості, то, можливо, йдеться саме про Вороньки.
У 1655 році Переяславський полковник наказний Яким Сомко отримав від Богдана Хмельницького дозвіл на заснування у Вороньках слободи.
Населений пункт Wronka на річці Supoi позначено на «Спеціальному та докладному плані України…» де Боплана (1650) та на пізніших мапах.
1782, після скасування окупаційної владою Російської імперії полкового устрою Гетьманщини, Вороньки отримав у володіння колишній козацький полковник, малоросійський губернатор А. С. Милорадович. Станом на 1790 у селі було зареєстровано 1781 парафіянина сільської церкви.
У 50-х роках XVIII століття село Вороньки входило до складу Басанської сотні, Переяславського полку.
У 1850 році село купив Кочубей Аркадій Васильович і передав у власність своєму сину Миколі Аркадійовичу, представнику козацького роду Кочубеїв, який в 1858 році одружився з княжною Оленою Валконською. У 1859 року учасники декабристського заколоту Волконський Сергій Григорович з дружиною, а з 1873 року — Поджіо Олександр Вікторович, оселилися у Вороньках, оскільки там жила дочка Волконських — Олена, що перебувала у шлюбі з М. Кочубеєм, власником Вороньків. Над їхніми могилами за проектом О. Ягна споруджено церкву-усипальницю
(зруйнована окупаційною комуністичною владою).
Голодомор Редагувати
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. Зокрема, голодом убито 22 представники великої родини Гусак — від малолітніх дітей до старців. Всього, за даними Національної книги пам'яті жертв голодомору, у Вороньках загинули від терору голодом понад 300 людей — в рази більше, ніж у часи німецької окупації.
Легенди про сільську річку Редагувати
Річка Супій також таїть у собі багато таємниць. За однією з легенд, які зібрала місцевий краєзнавець, учениця Вороньківської школи Л. Дурейко, річка Супій у першій половині XVII ст. була судноплавною. На березі красуні-річки розкинулося одне поміщицьке помістя. У поміщицькій родині був тільки один син, який закохався в річку. Вода в річці була чиста й холодна, бо її живили підземні джерела. В теплі ночі хлопець залишався ночувати в човні. Так було й того разу. Вночі піднявся сильний вітер, човен відв'язався, і хвилі погнали його до середини річки. Там човен перекинувся, й річка широко розкрила свої обійми, навіки забравши хлопця у підводне царство. Убита горем мати задумала помститись річці і веліла своїм слугам, аби ті вовною забили джерела. Річку джерела більше не живили, і красуня-річка почала швидко міліти, заростати болотними рослинами.
Народна пам'ять пов'язує річку Супій із гетьманом Павлом Полуботком, який був найбагатшою людиною на лівобережній Україні. Сьогодні про скарби Полуботка складено багато легенд. Ось одна з них. Перед від'їздом до Петербурга гетьман наказав синові, щоб той переправив коштовності до одного з європейських банків. Син з козаками повантажив майно на «Чайки», що відпливли по річці Супій, яка була широкою і глибокою. Береги річки були порослі високими та пишними вербами. «Чайки» під схованкою дерев були малопомітні. Невідомо, яка трагедія трапилася на річці: чи перестрілка, чи інша біда, але човни затонули. Старожили розповідали, що довго в деякі дні було видно серед річки щогли. Можливо, то щогли козацьких човнів? Звідки ж пішла назва річки Супій? Як гадають краєзнавці, половці, які впродовж досить тривалого часу тривожили Русь, у 1155 році самі з'явилися для укладення миру і уклали його у верхів'ях Супою, де коні половців і руських послів мирно пили разом воду з річки.[неавторитетне джерело].
Цікаво Редагувати
1975 року за проектом архітектора О. К. Стукалова на честь російських офіцерів — учасників декабристського заколоту 1825 року — в селі споруджено меморіальний комплекс.
Також відомо, що нащадок Волконських М. М. Кочубей мав велику бібліотеку, яка безслідно зникла під час Другої Світової війни.
Постаті Редагувати
- Кочубей Михайло Миколайович (5 січня 1863, Вороньки (Бобровицький район, Чернігівської області) − 1935) — граф, провідник Козелецького повітового дворянства, український культурний діяч, драматург, власник села Вороньки.
- Хряпа Ігор Васильович (1980—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Також Редагувати
Примітки Редагувати
- Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К.: Либідь, 1995. — с. 164. http://litopys.org.ua/anton/ant09.htm [ 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Антонович В. Б. Кіевскіе войты Ходыки — эпизодъ изъ исторіи городскаго самоуправленія въ Кіеве въ XVI—XVII ст. http://www.sedmitza.ru/lib/text/720054/ [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- . Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 23 серпня 2015.
- . Архів оригіналу за 8 серпня 2015. Процитовано 23 серпня 2015.
- ↑ . Архів оригіналу за 1 жовтня 2017. Процитовано 1 жовтня 2017.
- Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Книга пятая. Губ. городъ Черниговъ. Уѣзды: Черниговскій, Козелецкій, Суражскій, Кролевецкій и Остерскій. — Черниговъ, Земская типографія, 1874. — С. 285 [ 27 травня 2016 у Wayback Machine.]. http://markivci.ho.ua/img/other/Eparchy-Kozelets-other-s.jpg [ 12 березня 2016 у Wayback Machine.] http://otkudarodom.com.ua/Kozelec_yezd.html [ 5 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Цимбал, Т. Н. (1990). . cdiak.archives.gov.ua (Українська). Київ. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
- . Архів оригіналу за 17 березня 2019. Процитовано 13 березня 2019.
- Національна книга пам'яті жертв голодомору в Україні 1932—1933 років. Чернігівська область. Архів оригіналу за 30 квітня 2012. Процитовано 30 квітня 2012.
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вороньки (Ніжинський район) |
- Погода в селі [ 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- с. Вороньки. Бобровицький район. Чернігівщина [ 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Voronki [ 29 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |