Петро́ Юхи́мович Вескляро́в, ім'я при народженні Пінхас Хаїмович Весклер (9 червня 1911, Тальне, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 5 січня 1994, Київ) — український актор і телеведучий. Заслужений артист Української РСР (1973). Більш відомий під творчим псевдонімом «Дід Панас».
| Петро Юхимович Вескляров | |
|---|---|
| | |
| Вескляров — дід Панас | |
| Ім'я при народженні | Пінхас Хаїмович Векслер |
| Інші імена | Дід Панас |
| Народився | 28 травня (10 червня) 1911 Тальне, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер | 5 січня 1994 (82 роки) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство | Російська імперія СРСР Україна |
| Діяльність | кіноактор, телеведучий, телеактор, актор театру |
| Заклад | Кіностудія ім. О. Довженка |
| Роки діяльності | 1932—1994 |
| IMDb | nm0895247 |
| Нагороди та премії | |
| |
Життєпис Редагувати
Народився 9 червня 1911 року в райцентрі Тальне, що на Черкащині.
Прізвище Петра Юхимовича зазнало змін під час війни з нацизмом: від єврейського Векслер до Вескляров. Це сталося під час перебування в нацистському фільтраційному таборі, щоб приховати єврейське походження.
Працював на київській залізниці, де організував театральний гурток, згодом його відправляють до Луцька, у Волинський обласний музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка, де він працював до 1959 року. Там зіграв чимало ролей: Миколу Задорожнього з «Украденого щастя», Командора з «Камінного господаря», Монтанеллі з «Овода» тощо. Талановитого, фактурного, харизматичного актора помітили кінорежисери та почали запрошувати на зйомки у фільмах. Згодом Вескляров переїздить до столиці, де активно знімається у багатьох фільмах. Серед них: «Олекса Довбуш», «Гадюка», «Циган», «Іванна», «Вій», «Забудьте слово смерть» тощо. Відзнявся у приблизно 50 фільмах. Проте найбільше запам'ятався малечі та старшому глядачеві як казкар Дідусь Панас. Українська вишиванка Весклярова часом дратувала керівництво телебачення, його подекуди звинувачували в націоналізмі, а в 1970-х рр. кілька разів навіть намагалися замінити. Але від цієї ідеї довелося відмовитися під тиском обурених телеглядачів, які засипали студію Довженка та дирекцію УТ листами з проханнями повернути дідуся Панаса на екран і він повертався. Відданий українець, який ніколи не зраджував своєї мови та вишиванки, неодноразово звинувачувався у націоналізмі.
Петро Юхимович помер 5 січня 1994 році, прах похований у колумбарії Байкового цвинтаря міста Києва.
Хронологія Редагувати
1932—1940 — актор Черкаського робітничо-селянського театру, начальник та художній керівник клубу на станції Гребінка.
1941 — призваний у військовий театр Південно-Західного фронту, потрапив у полон, але втік. Згодом потрапив до окупованого гітлерівцями Києва, влаштувався на роботу на залізниці, де організував драматичний гурток. 1946 року був скерований до Луцька — у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де працював до 1959-го.
У Луцьку одружився із секретаркою театру Галиною, де народився його син Богдан.
1959—1982 — на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.
З 1962 р. у ролі діда Панаса розповідав на Українському радіо «вечірню казку» для дітей (перед тим Вескляров працював у цій ролі на підміні іншого актора, якого згодом замінив цілком).
1964—1986 — у ролі діда Панаса вів на Українському телебаченні програму «На добраніч, діти».
Вшанування пам'яті Редагувати
Похований у колумбарії Байкового кладовища. Вдова виїхала до США, перед тим передавши кіноплівки із записами «діда Панаса» братам Капрановим.
2019 року на приміщенні тальнівської школи, на місці якої стояв будинок, де народився Петро Вескляров, встановлено пам'ятну дошку.
У 2022 році у Тальному на Черкащині вулиця Крилова стала вулицею Весклярова.
Ролі в театрі Редагувати
- Микола Задорожний («Украдене щастя» Івана Франка).
- Командор («Камінний господар» Лесі Українки).
- Городничий («Ревізор» Миколи Гоголя).
- Монтанеллі («Овід» Етель Л. Войнич).
Цікаві факти Редагувати
| Цей розділ містить ненормативну лексику. Його вміст може здатися деяким читачам образливим чи непристойним. |
Значного поширення набула легенда про те, що, будучи ведучим дитячої програми «На добраніч, діти», яка йшла у прямому ефірі, дід Панас завершив програму такою реплікою: «Отака хуйня, малята…» Речових доказів про те, що таке сталося, немає (з архівів телебачення вдалося зберегти лише одну плівку), свідчення ж свідків є суперечливими. Наприклад, колишній колега Весклярова з телебачення журналіст Володимир Заманський цей факт заперечував, а диктор УТ Світлана Білоножко — підтверджує, але вже після ефіру, хоча сама особисто свідком цього не була.
Письменник Тимур Литовченко, використавши образ «Діда Панаса», 1999 року створив казковий цикл-пенталогію «Політичні казки Діда Панаса», а в 2020 році — ще один цикл казок під назвою «Новітні казки Діда Панаса», який виходить в розділі «Притчі» на інтернет-ресурсі «Лінія оборони».
Фільмографія Редагувати
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1980 | ф | Школа | Школа | дід |
| 1979 | ф | Забудьте слово «смерть» | Забудьте слово «смерть» | селянин |
| 1977 | ф | Єралашний рейс | Ералашный рейс | епізодична роль |
| 1975 | ф | Юркові світанки | Юркины рассветы | дядя Вася |
| 1973 | ф | Стара фортеця | Старая крепость | садівник Корибко |
| 1973 | ф | До останньої хвилини | До последней минуты | селянин |
| 1971 | ф | Зухвалість | Дерзость | стрілочник |
| 1970 | ф | Два дні чудес | Два дня чудес | лікар похилого віку |
| 1970 | ф | Севастополь | Севастополь | Кудря |
| 1969 | ф | Серце Бонівура | Сердце Бонивура | Андрій Іванович, годинникар |
| 1969 | ф | Падаючий іній | Падающий иней | Костас, господар |
| 1968 | ф | Великі клопоти через маленького хлопчика | Большие хлопоты из-за маленького мальчика | машиніст |
| 1967 | ф | Вій | Вий | пан ректор / Дорош |
| 1967 | ф | Циган | Цыган | Будулай-старший |
| 1965 | ф | Хочу вірити | Хочу верить | Кузьма Єгорович Левченко |
| 1965 | ф | Гадюка | Гадюка | Рижков |
| 1964 | ф | Сумка, повна сердець | Сумка, полная сердец | чоловік Мотрі |
| 1963 | ф | Люди не все знають | Люди не всё знают | Фесюк |
| 1962 | ф | У мертвій петлі | В мёртвой петле | епізодична роль |
| 1962 | ф | Сейм виходить з берегів | Сейм выходит из берегов | Чубар |
| 1961 | ф | Лісова пісня | дядько Лев | |
| 1961 | ф | Дмитро Горицвіт | Дмитро Горицвит | Фесюк |
| 1961 | ф | Здрастуй, Гнате! | Здравствуй, Гнат! | Іван Лапшин |
| 1960 | ф | Роман і Франческа | Роман и Франческа | Чіно Аліг'єрі |
| 1960 | ф | Народжені жити | Рождённые жить | Остап |
| 1960 | ф | Прощавайте, голуби | Прощайте, голуби | Ілля Захарович |
| 1960 | ф | Кров людська — не водиця | Кровь людская — не водица | Супрун |
| 1959 | ф | Іванна | Иванна | Панас Голуб |
| 1959 | ф | Олекса Довбуш | дід Петрія |
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Вескляров Пётр Ефимович. kiev-necropol.narod.ru. Процитовано 10 липня 2018.
- ↑ Дід Панас отримував 80 карбованців // Газета по-українськи, № 761, 13.01.2009
- ↑ Колискова від Діда Панаса // Україна молода, № 99-100, 10.06.2011
- Лабораторія Фантастики | Тимур Литовченко
- Сведения для энциклопедического справочника «ФАНТАСТЫ СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЫ», 2007 год, с.395-405
- «Лінія оборони»: Притчі
- . Архів оригіналу за 8 червня 2020. Процитовано 8 червня 2020.