Карл Па́влович Брюлло́в (до 1822 року — Брюлло́; 12 (23) грудня 1799 — 11 (23) червня 1852) — художник франко-німецького походження, професор Петербурзької академії мистецтв (з 1836). Походив з французької родини Брюлло. Брат скульптора Олександра Брюллова.
| Карл Павлович Брюллов | |
|---|---|
| Карл Павлович Брюллов | |
| | |
| При народженні | Карл Павлович Брюллов |
| Народження | 23 грудня 1799 Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Смерть | 23 червня 1852 (52 роки) |
| Манціана, Провінція Рим, Лаціо, Італія | |
| Поховання | Римський протестантський цвинтар |
| Країна | Російська імперія |
| Жанр | живопис |
| Навчання | Петербурзька академія мистецтв (1821) |
| Діяльність | художник, архітектор, графік |
| Напрямок | живопис |
| Відомі учні | Q88739019?, Горонович Андрій Миколайович, Орлов Пимен Микитович, Безперчий Дмитро Іванович, Віллевальде Богдан Павлович і Агін Олександр Олексійович |
| Член | Академія витончених мистецтвd |
| Твори | Останній день Помпеї |
| Батько | Paul Bruleaud |
| У шлюбі з | Emilie Timmd |
| Нагороди | |
| | |
| Брюллов Карл Павлович у Вікісховищі |
Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей і портретів діячів культури.
У Брюллова вчилося багато художників-реалістів, зокрема українських — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші.
Життєпис Редагувати
Народився 12 (23 грудня) 1799 року в Санкт-Петербурзі у франко-німецькій родині різьбяра по дереву та гравера, академіка Пауля Георг Брюлло (1760—1833), уродженця Люнебурга.
У 1809—1821 роках займався живописом в Петербурзькій академії мистецтв. Учень Андрія Івановича Іванова. Був надзвичайно успішним студентом: він здобув Золоту медаль із класу історичного живопису. Його перша відома робота відноситься до 1820 — «Нарцис».
У 1822 році відряджено до Італії на кошти Товариства заохочення художників. Він також відвідав Дрезден і Мюнхен, оселився в Римі. У цей час він малює такі жанрові картини: «Італійський ранок» (1823), «Італійський південь» (1827)
Могила з великим мармуровим пам'ятником та написом «Carolus Bruloff» знаходиться близько входу на Протестантське кладовище [ 24 квітня 2019 у Wayback Machine.] Риму біля муру Аврелія та піраміди Цестія біля стежки, яка веде під гору, трошки навкіс наліво. До неї наявний вказівник.
Оцінки Редагувати
Брюллов був сучасником Делакруа і Енгра; «Пліт Медузи» Жеріко написаний в 1819 році; «Різанина на Хіосі»[ru] — в 1824, а «Свобода на барикадах» — в 1830. Таким чином, тематично творчість Брюллова не була новиною — вона сповна укладається в академічну систему, в якій Брюллов варився постійно. У портретах Брюллова є деяка імпульсивність і невловимий рух, вони приємні і нетемні за колоритом. Меланхолія, що пронизувала його пізні портрети, зближує Брюллова з романтиками.
Вплив Редагувати
Брюллов, на відміну від Пушкіна і свого друга — Глінки, не зробив настільки істотного впливу на російський живопис, як вони — на літературу і музику відповідно. Проте психологічну тенденцію брюлловських портретів можна прослідити у всіх російських майстрів цього жанру: від Крамського і Перова до Серова і Врубеля.
Цікаві факти Редагувати
- Портрет поета Василя Жуковського був написаний з метою викупу Тараса Шевченка з кріпацтва, але грошей не вистачило і друзям поета довелося збирати суму самотужки.
- Раніше його прізвище писали як Брюлло, що доводило чужоземне походження родини, яка оселилася в Петербурзі. За легендою, після створення картини «Останній день Помпеї» імператор Микола І вельможно додав до прізвища літеру «В», аби вона сповіщала іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувала російські прізвища. Так художник став БрюллоВим. Насправді, це сталося раніше — ще 1822 року, коли випускник академії Карл Брюллов вперше відправлявся за кордон.
- У художника і царя склалися погані стосунки. Коли той натякнув про бажання мати портрет пензля Брюллова, той довго зволікав. Але час настав і художник прибув у палац. Цар сильно запізнився і художник полегшено покинув палац, бо отримав право не писати небажаний портрет, замовлення на який йому нав'язали силоміць. Портрет так і не був створений.
- Життя в Петербурзі не склалося. Погіршилися і відносини з аристократами. Життя в столиці нічим не нагадувало улюблену Італію. Розчарований, ображений художник випрохав дозвіл виїхати в Італію знов.
За легендою, він доїхав до кордону і зняв увесь свій одяг і викинув його. На питання відповів, що не хоче брати в Італію навіть пилюку батьківщини-мачухи.
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Датунов В. М. Брюллов Карл Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1971. — Т. 4 : Брасос — Веш. — С. 71.
- ↑ Інститут історії мистецтва Нідерландів
- Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- http://artpoisk.info/artist/zheleznov_mihail_ivanovich_1825/bio/
- Парнікоза, Іван (20.04.19). . http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Архів оригіналу за 24 квітня 2019. Процитовано 20.04.19.
Література Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Брюллов Карл Павлович
- Судак В. О. Брюллов Карл Павлович // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 87—88.
- Машковцев Н. Г. К. П. Брюллов в письмах, документах и воспоминаниях современников. — Москва, 1961.
- Ацаркина Э. Н. Карл Павлович Брюллов. Жизнь и творчество. — Москва, 1963.
- Порудоминский Владимир. Брюллов. — Москва: Молодая гвардия, 1979. — 350 с. — (Жизнь замечательных людей).
- Леонтьева Г. К. Карл Павлович Брюллов. — Издание второе. — Ленинград: Художник РСФСР, 1991. — 196 с.
- Карл Брюллов. 16 открыток / Автор-составитель О. Ганич. — Москва: Изобразительное искусство, 1985.
Посилання Редагувати
- П. Г. Усенко. Брюллов Карл Павлович [ 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 384. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.