Лю́небург (нім. Lüneburg, ниж.-нім. Lümborg) — ганзейське місто в Нижній Саксонії (Німеччина), за 50 км на південний схід від Гамбурга. Центр однойменного району. Через Люнебург протікає річка Ільменау, притока Ельби.
| Люнебург Lüneburg | |
|---|---|
| — місто — | |
| |
| Координати: 53°15′09″ пн. ш. 10°24′52″ сх. д. / 53.25250° пн. ш. 10.41444° сх. д. | |
| Країна | Німеччина |
| Земля | Нижня Саксонія |
| Район | Люнебург |
| Площа | |
| - Повна | 70,34 км² |
| Висота над р.м. | 17 м |
| Населення (31 грудня 2021) | |
| - Усього | 75 599 |
| - Густота | 1074,8/км² |
| Часовий пояс | CET (UTC+1) |
| - Літній час | CEST (UTC+2) |
| Поштовий код | 21335–21337–21339 |
| Телефонний код(и) | 04131 |
| Ідентифікаційний код | 03 3 55 022 |
| Вебсайт: Lueneburg.de | |
| Люнебург | |
Площа — 70,34 км2. Населення становить 75 599 ос. (станом на 31 грудня 2021).
Історія Редагувати
В старі часи місто називалося Глюні. Це старинне слов'янське місто. У 795 році в місті Глюні був похований перший князь Ободрицького союзу — князь Віцан.. У Середньовіччя місто було дуже багатим завдяки торгівлі сіллю. Поруч з містом знаходилося декілька родовищ солі. Її експортували в сусідні землі. Старим соляним шляхом її доставляли до Любека, а звідти на все балтійське узбережжя. Довгий час Люнебург був однією зі столиць герцогів Брауншвайг-Люнебурзських; місто та його сіль були факторами могутності та процвітання Ганзи.
Люнебург уперше згадується в літописах за 956 рік. 1158 року багато люнебурзських купців стали повноправними членами Торгового союзу — предтечі Ганзи. У Ганзейский союз місто взяли на першому з'їзді (Hansetag) 1356 року, через дві вагомі причини: його географічне положення та комерційне значення.
У XVI–XVII ст. місто було столицею герцогства Брауншвайг-Люнебурзського, яким правили Вельфи. З перенесенням столиці їхніх володінь у Ганновер політико-економічне значення міста впало. У 1700 — 1703 роках тут, у співочій школі при церкві св. Михайла, навчався Йоганн Себастьян Бах. Тут же він познайомився з відомим органістом Георгом Бемом, що працював в церкві св. Іоанна й мав великий вплив на подальшу долю композитора.
На кошти Люнебурга з його жителів 1815 року був створений люнебурзський батальйон, який взяв участь у битві при Ватерлоо. Прапор батальйону ніс принц з династії Пон. Батальйон майже в повному складі на чолі з принцом загинув при обороні Ге-Сент.
1814 року Люнебург залишився у складі Брауншвайг-Люнебурга, перетвореного за рішенням Віденського конгресу з курфюрства Брауншвайг-Люнебург на Королівство Ганновер.
Після Австро-пруської війни 1866 року Королівство Ганновер було анексовано Прусією та перетворено в прусську провінцію «Ганновер». У її складі Люнебург залишався до ліквідації провінцій Пруссії 1946 року й був адміністративним центром урядового району «Люнебург».
Під час «Третього рейху» з 1937 року Люнебург був столицею гау НСДАП «Східний Ганновер». У кінці Другої світової війни 4 травня 1945 року біля села Вендіш-Еферн на південь від Люнебурга німецька делегація на чолі з генерал-адміралом Гансом-Георгом фон Фрідебургом у присутності британського фельдмаршала Бернарда Монтгомері підписала Акт про беззастережну капітуляцію німецьких військ на північному заході Німеччині, у Данії та Нідерландах. Після закінчення війни Люнебург увійшов до Британської окупаційної зони.
У Люнебурзі вчинив самогубство відомий нацист, рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, коли потрапив у британський полон. 23 травня 1945 року перед допитом він розкусив ампулу з ціаністим калієм. Також в Люнебурзі тиждень потому в британському госпіталі після спроби суїциду помер заарештований англійцями гауляйтер Східного Ганновера Отто Телшов.
Видобуток солі було остаточно припинено лише 1980 року — цей рік став останнім в тисячолітній історії промислу. 1989 року в Люнебурзі було засновано університет. Тривала вирубка лісу, що використовувався як паливо при випарюванні солі, призвела до появи навколо міста унікальної Люнебурзької пущі (нім. Lüneburger Heide).
До XVIII століття в Люнебурзі й Люнебурзькому районі Люхов проживали залишки місцевих слов'ян — древан, що жили в цьому районі до приєднання до Священної Римської імперії, на початку другого тисячоліття нової ери.
Культура й освіта Редагувати
Театри Редагувати
- Театр Люнебург (Theater Lüneburg) — тут ставлять не тільки п'єси, але й опери, оперети, мюзикли та балети.
- Північнонімецька сцена Зюльфмайстер (Niederdeutsche Bühne Sülfmeister).
- Малий театр у погребі (Kleines Keller Theater e. V.).
- Аматорський театр «Світло рампи» (Amateurtheater Rampenlicht e. V.).
- Театр Спотлайт (Theater Spotlight).
- Театр в e.novum (theater im e.novum) — невеликий приватний театр.
Музеї Редагувати
- Своєрідним музеєм є старе місто Люнебурга, один з небагатьох архітектурних ансамблів старомістя, що не був пошкоджений під час Другої світової війни.
- Німецький музей солі (Deutsches Salzmuseum|Deutsche Salzmuseum).
- Земельний музей Східної Пруссії (Ostpreußisches Landesmuseum).
- Північнонімецький музей броварства (Norddeutsches Brauereimuseum).
- Музей Люнебурзького герцогства (Museum für das Fürstentum Lüneburg).
- Люнебурзький музей природи (Naturmuseum Lüneburg).
Освітні заклади Редагувати
- Міхаелісшулє (школа святого Михайла), заснована в XIV столітті, найдавніша історична школа міста, що діяла при монастирі.
- Люнебурзький університет, заснований 1989 року.
- Вища технічна школа Північно-Східної Німеччини.
Визначні місця Редагувати
Література Редагувати
- Wilhelm Reinecke: Geschichte der Stadt Lüneburg. 2 Bde. Lüneburg 1977 (Nachdr. der Ausg. Lüneburg 1933).
- Werner Harro König: Lüneburg. Bildnis einer Stadt. 2. Auflage. Verlag Nordland-Druck, Lüneburg 1968.
- Heinz Stoob, Wilfried Ehbrecht, Jürgen Lafrenz, Peter Johannek (Hrsg.); Uta Reinhardt (Autor): Deutscher Städteatlas. Band 5 (V), Teilband 3. Acta Collegii Historiae Urbanae Societatis Historicorum Internationalis — Serie C. Im Auftrag des Kuratoriums für vergleichende Städtegeschichte e. V. und mit Unterstützung der Deutschen Forschungsgemeinschaft. Stadtmappe Lüneburg, Dortmund-Altenbeken 1994, ISBN 3-89115-044-X.
- Thomas Kirschbaum: Lüneburg — Leben in einer spätmittelalterlichen Großstadt. Wernigerode 2000, ISBN 3-928977-83-0.
- Elmar Peter: Lüneburg — Geschichte einer 1000-jährigen Stadt 956–1956. 2. Auflage. Museumsverein für das Fürstentum Lüneburg (Hrsg.). Lüneburg 1999, ISBN 3-922616-15-1.
- Uta Reinhardt, Wilhelm Reinecke, Gustav Luntowski: Die Straßennamen Lüneburgs. 5. Auflage. De Sulte 15, Edition Ruprecht, Göttingen 2007, ISBN 978-3-7675-7078-8.
Примітки Редагувати
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Люнебург |
- Офіційний сайт міста (німецькою) [ 20 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт міста (англійською) [ 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- Фотографії Люнебурга[недоступне посилання з квітня 2019]