Борода́й Васи́ль Заха́рович (5 [18] серпня 1917, Катеринослав, УНР — 19 квітня 2010, Київ, Україна) — український скульптор, Народний художник СРСР і УРСР, дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1973 року) і Академії мистецтв України (з 1997 року). Депутат Верховної Ради УРСР 9—10-го скликань.
Василь Захарович Бородай | ||
---|---|---|
Народження | 18 серпня 1917 Катеринослав, Російська імперія | |
Смерть | 19 квітня 2010 (92 роки) | |
Київ, Україна | ||
Поховання | Байкове кладовище | |
Національність | українець | |
Країна | СРСР, Україна | |
Жанр | скульптура, педагогіка | |
Навчання | Київський художній інститут | |
Діяльність | скульптор | |
Відомі учні | Корчовий Василь Іванович, Кисельов Юрій Олександрович, Олійник Микола Олексійович, Непорожній Анатолій Кузьмович і Кулябко-Корецька Людмила Мефодіївна | |
Член | Національна спілка художників України | |
Твори | «Леся Українка» (1965), «Засновникам Києва» (1982) та інші | |
Діти | Бородай Галина Василівна | |
Нагороди | ||
Премії | | |
Звання | | |
| ||
Бородай Василь Захарович у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Народився 1917 року в місті Катеринославі (нині Дніпро). З 1934 року працював токарем верстатобудівного заводу.
Учасник німецько-радянської війни. Під час війни командував ротою розвідників. Член ВКП(б) з 1945 року.
У 1947–1953 роках навчався в Київському художньому інституті у Михайла Лисенка.
З 1953 року — скульптор науково-реставраційної майстерні при Архітектурному управлінні Ради Міністрів УРСР.
У 1966–1973 роках — ректор Київського художнього інституту (з 1971 року — професор). У 1968–1980 роках — голова правління Спілки художників УРСР.
Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань (1975–1985 роки).
Помер 19 квітня 2010 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).
Відзнаки Редагувати
Заслужений діяч мистецтв Української РСР (з 1960 року). Народний художник СРСР (з 1977 року) і УРСР (з 1964 року). Нагороджений срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1965; за скульптурну композицію із серії «По Єгипту» створену у 1961–1964 роках).
За пам'ятник партизанам-ковпаківцям в Яремче Івано-Франківської області (створений у 1967 році) — золота медаль імені М. Б. Грекова (1969); Ленінської премії (1984; за меморіальний комплекс в Києві «Національний музей історії України у Другій світовій війні»).
Нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999), «За заслуги» ІІІ ступеня (1997); Леніна (1971), Жовтневої Революції (1982), Вітчизняної війни І і ІІ (двічі) ступенів, Трудового Червоного Прапора (1967), Дружби народів (1987), Червоної Зірки (1945), медалями.
У журналі «Перець» № 16 за 1977 рік розміщено дружній шарж А.Арутюнянца з нагоди 60-річчя митця
Основні твори Редагувати
Станкові композиції Редагувати
- «Юність». Гіпс тонований, 1951
- «Леся Українка». 1951
- «Земля моя». 1951
- «Іван Богун». Гіпс тонований, 1954
- «Леся Українка». Бронза, 1957
- «Портрет письменника П. Панча». Мармур, 1960
- «Дума про волю (Тарас Шевченко)». Оргскло, 1961
- «Портрет композитора Л. Ревуцького». Дерево, 1963
- «Мовчання». Граніт, 1964
- «Вода прийшла», 1964
- «Пам'яті товариша», 1974
- «Вічна слава героям», 1975
Пам'ятники Редагувати
- Пам'ятник Миколі Щорсу (у співавторстві, Київ, 1954)
- Пам'ятник Лесі Українці (в Міському парку, Київ, 1965)
- Пам'ятник Партизанам-ковпаківцям (м. Яремча, 1967)
- Пам'ятник Чекістам (Київ, 1967 — демонтований 28 травня 2016)
- Пам'ятник Тарасові Шевченку (м. Нью-Йорк, США, 1970)
- Пам'ятник Жовтневій Революції (у співавторстві з Валентином Знобою, на теперішньому майдані Незалежності в Києві, 1977 — демонтований 12 вересня 1991)
- Пам'ятник Батьківщині-Матері (Київ, 1981)
- Пам'ятний знак на честь заснування міста Києва (1982)
- Пам'ятник «А мати жде…» (с. Миколаївка, Макарівський район, Київська область)
- Пам'ятник Тарасові Шевченку (Білий Бір, Польща, 1991)
Родина Редагувати
- Дочка Бородай Тетяна Василівна (нар.1946) — український графік.
- Дочка Бородай Галина Василівна (1949–1980) — український живописець.
- Онука Одайник Дарія Сергіївна — український живописець.
- Онук Василь — скульптор. 2010 року займався відновленням дідової композиції на честь засновників Києва[недоступне посилання з червня 2019].
Примітки Редагувати
- Київський некрополь [ 29 листопада 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- . Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 30 січня 2019.
- Сайт Російської академії мистецтв[недоступне посилання з червня 2019](рос.)
- . Архів оригіналу за 6 лютого 2011. Процитовано 20 квітня 2010.
- . www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 7 квітня 2021.
Джерела Редагувати
- Бородай Василь Захарович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 86. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
- Бородай Василь Захарович // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 92. — ISBN 978-966-96839-3-9.
- Лобановський Б. Б. Василь Захарович Бородай. — К., 1964
- Ткачова Л. І. Бородай Василь Захарович [ 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
- Фогель З. В. В. Бородай. — М. : Советский художник, 1968—111 с., илл. (рос.)
- Василь Бородай — корифей мистецтва пластики [ 18 травня 2014 у Wayback Machine.].
- Шматок скульптури Бородая купили за дві пляшки коньяку[недоступне посилання з червня 2019].
- .
- Пам'ятник засновникам Києва переллють у бронзі[недоступне посилання з червня 2019].