Бишів (Фастівський район)

Би́шів — село у Фастівському районі Київської області, центр Бишівської сільської громади. Розташоване за 25 км від селища Макарів. Найближча залізнична станція — Фастів, віддалена на 25 км. Площа населеного пункту — 806,4 га. Населення — 2773 особи. Кількість дворів — 1085. День села — 14 жовтня. Геральдика с. Бишів затверджена рішенням сесії Бишівської сільської ради у 2008 р. 14 жовтня 2009 р. Бишів святкував 500-річчя від дня свого заснування.

село Бишів
Герб Бишева (Фастівський район) Прапор Бишева (Фастівський район)
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Фастівський район
Рада	Бишівська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA32140010010087323
Основні дані
Засноване	1499
Населення	2873
Площа	1,094 км²
Густота населення	2626,14 осіб/км²
Поштовий індекс	08072
Телефонний код	+380 4578
Географічні дані
Географічні координати	50°16′02″ пн. ш. 29°52′54″ сх. д. / 50.26722° пн. ш. 29.88167° сх. д. / 50.26722; 29.88167Координати: 50°16′02″ пн. ш. 29°52′54″ сх. д. / 50.26722° пн. ш. 29.88167° сх. д. / 50.26722; 29.88167
Середня висота над рівнем моря	172 м
Водойми	р.Лупа
Місцева влада
Адреса ради	с.Бишів, вул. Київська, 48
Карта
Бишів
Бишів
Мапа
Бишів у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бишів.

Історія

Назва села дуже давня, походить від давньоруської «бяше», «бяшити» — «він був», тобто вказує на його первісне походження. Є версія, що назва походить від слів «бій», «ішов» — Бишів.

На місці сучасного села стояло давньоруське городище Х-XII ст., збудоване за часів князя Володимира під час зведення Змієвих валів.

Найдавнішим поселенням Приірпіння називав Бишів краєзнавець XIX століття Едвард Руліковський. Він стверджував, що Бишів був заснований ще в V ст. до н. е., але після монгольської навали залишився пусткою. Відродження містечка Руліковський пов'язував з родиною Полозів, яка, за його даними, володіла ним з першої половини XV століття (згадка про Бишів зустрічається в «Словнику географічному королівства польського та інших слов'янських земель». Там його датовано як власність Полозів 1509 роком). Інші джерела зафіксували, що шляхетський литовський рід Полозів (родове гніздо якого розташоване на Пінському Поліссі), що був відомий у Київських землях завдяки військовим походам, з 1500 року володів Бишевом і навколишніми землями.

Від родини Полозів наприкінці століття містечко перейшло як придане польським магнатам Харленським. Саме під час правління та володарювання цих шляхтичів, Бишів почав зростати економічно, бо отримав привілеї, якими встановлювались на рік два ярмарки, звільнені від усіляких на те податків і недільні торги. Містечко одне з перших у Київському воєводстві двічі отримувало такі привілеї. 13 лютого 1581 року польський король Стефан Баторій на сеймі у Варшаві надав Бишеву Магдебурзьке право, а 1 червня 1616 р. король Зигмунт III підтвердив його.

Ось уривок з епохального для Бишева документу, який відшукала в архівах кандидат історичних наук Наталія Білоус, яка займається дослідженням історії Київщини 16-17 ст.:

Протягом 1648—1665 рр. Бишів входив до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорозьке. До «Реєстру Війська Запорозького 1649 року» вписано 69 осіб козацького стану, що мешкали в Бишеві. Він був тоді сотенним містечком. Бишівським сотником був тоді Йосип Прима. Під час походу 1651 р. Миколи Потоцького до Білої Церкви Бишів було знищено. Бишівська сотня, зрозуміло, припинила своє існування. Проте вже до початку 1654 р. Бишів відродився. В ньому було тоді 6 шляхетських, 21 козацький і 38 міщанських дворів. Городовим отаманом був тоді Вакула Костирка. Містечко було обнесено двома стоячими острогами, один з яких мав 2 проїзні вежі, а другий — одну проїзну вежу з ворітьми. У містечку була соборна церква Покрови Богородиці. У жовтні 1654 р. Данило Виговський виклопотав у Царя московського визнання своїх прав на маєток Харлінських у Бишеві. Проте він зміг вступити у власність лише по смерті Гетьмана Богдана Хмельницького у серпні 1657 р., оскільки офіційно маєток належав державному скарбові Війська Запорозького. По смерті Данила Виговського у листопаді 1659 р. маєток у Бишеві дістався його вдові Олені Хмельницькій, а після одруження 1660 р. її з Павлом Тетерею — йому. Бишівську сотню було відновлено. 1663 р. Бишівським сотником став Андрій Солошич. Проте 1663 р. з дозволу Гетьмана Павла Тетері у містечку стала залога з військ Речі Посполитої, а Бишівську сотню було скасовано. У травні 1665 р. Бишевом заволодів повстанський отаман Данило Васильович, який звав себе «овруцьким полковником» і узгоджував свої дії з московським урядом. Проте після його відступу до Києва у листопаді 1665 р. Бишевом знову заволоділи війська Речі Посполитої

Після Переяславської ради 1654 р. російські вельможі приймали присягу мешканців сіл та містечок Білоцерківського полку на вірність московському царю. Серед них значиться і Бишів. Після Андрусівського перемир'я Бишів на деякий час став власністю Тишкевичів, але незабаром знову повернувся до Харленських.

XVIII—XIX століття

В ніч 8 — 9.07.1768 у Бишеві ночував зі своїм загоном гайдамацький ватажок Іван Бондаренко. Тут він вбив свого давнього кривдника Якименка. У Бишеві гайдамаки реквізували майно панського двору і католицького храму Божої Матері Руженцової.

У 1775 р. польський король Станіслав Август Понятовський своєю грамотою дарує Бишеву статус містечка. А з 1793 р. Бишівщина увійшла до Київського повіту, кількома роками потому — до Київської губернії.

Лаврентій Похилевич писав про село наступне:

Відносно населеного пункту письмові акти засвідчують, що Бишів належав до володінь митрополита, і після якоїсь з татарських навал був розорений і залишався спустошеним; проте, в XVI ст. став належати до давніх маєтків Полозів, яке належало до старовинного роду київської шляхти. Спочатку Бишевом володів Сенько Володкевич Полоз?, потім, його син Семен Полоз, ключник київський, що залишив по собі дочку Феню, а у тієї від першого шлюбу була донька також Феня від князя Івана Сенського, яку прийняв як пасербицю другий чоловік Димитро Видницький-Любецький (дивись далі) за якої Бишів згідно з її другим шлюбом перейшов у власність до Щесни Харленського. Щесни Харленський на древньому дитинці замковища збудував замок з нагорнутим валом, рівчаком і озброєнням. У 1649 році замок частково знищили козаки під командуванням Голуба.

З 1647 р. Бишевом розпоряджається якийсь Вітовський, здається за довірою князів Любецьких, який побудував тут латинський костьол, при якому згодом заведений був домініканський монастир.

Пізніше Семен Палій, не визнаючи прав Харленських на цей маєток, підтримав спочатку домагання на Бишів Кароля Тишкевича. Боротьба К. Тишкевича з Харленськими детально описана в книзі доктора Антона «З минулого київського Полісся».

Боротьба однак скінчилася на користь Харленських, за допомогою талерів, що Харленські піднесли Фастівському полковникові, який прийняв нарешті їхню сторону. Тишкевич, однак, з дозволу Палія прожив залишок свого життя і помер у Бишеві, але не у відвойованому замку, а в особливому своєму будинку; а перед смертю заповів належне йому село Пашківка бишівським домініканцям. Однак права на Бишівський маєток його вдова надала Дмитрові Жабокрицькому, що почав нескінченний судовий процес.

У 1711 році фортецю захопили козацькі війська під командуванням Пилипа Орлика.

З 1729 року в замковому будинку поселилися отці Домініканці.

Згодом пустий замковий будинок розібрано, а з вилученого матеріалу побудовано невеличку капличку на місці колишнього костелу та поховальний склеп Харленських.

Кам'яний костьол і будівлі при ньому улаштовані за заповітом Радзивілл піднімаються в давньому замку, колись маєтностей православного митрополита, для 45 жителів римського обряду; а 2300 православних ледь розмістились у дерев'яному застарілому храмі, утішаючи себе тим, що щире благочестя не поєднується з пихатістю і пишнотою. При костьолі поховані дехто з князів Шуйских — землевласників з сусіднього містечка Ясногородки.

Ярмарки в Бишеві у ті часи відбувались: 1) у середу 4 тижня великого посту, 2) 5 травня; 3) 24 червня; 4) 6 серпня; 5) 1 жовтня; 6) з 21 по 30 листопада (дані наведено за Юліанським літочисленням). У Бишеві була чудово облаштована винокурня.

У містечку діяли церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, яка була побудована у 1762 р. і знищена комуністами у 1934 р., та костьол, знищений у 1917 р. Діяли однокласна парафіяльна школа, єврейський Будинок молитви. Двокласне земське училище (3-4 класи) було відкрите у 1909 р. (будинок зберігся до нашого часу).

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці м-ка Бишів Бишівської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України.

XX століття

У 1900 р. до Бишівської волості входило 2 містечка, 15 сіл, 22 хутори, 3 німецьких колонії. Проживало 20 400 мешканців. У самому Бишеві налічувалося 348 дворів, жителів — 3604 особи. У 1912 р. — 6834 особи, у 1918 р. — 4666, у 1923 р. — більше 5000.

З початком Першої світової війни становище селян значно погіршилося. Основну масу працездатних чоловіків мобілізовано на фронт. На початку 1918 р. містечко зайняли німецькі війська. Вже в травні до Бишева прибув каральний загін із 1150 солдатів для «втихомирення» і розправи над селянами. Для боротьби із завойовниками бишівчани вступили до партизанського загону, яким командував Москальчук. Частина з них була мобілізована до війська С. Петлюри.

Під час громадянської війни містечко кілька разів переходило з рук в руки: петлюрівці, білогвардійці, більшовики, різні воєнізовані загони. У перші місяці 1919 р. в районі Бишева відбувались збройні сутички між військовими загонами УНР і радянськими. Селяни створювали партизанські загони. Один з найбільших, що налічував кілька тисяч осіб, отамана Соколовського, діяв у Бишівській волості.

7 серпня 1920 р. утворено комнезам, який очолив А. П. Юрченко. Навесні 1921 р. відбулися вибори до сільської ради, утворено волосний виконком, який очолили керівники комнезаму.

7 березня 1923 р. Бишів стає районним центром, до складу району входять 76 населених пунктів загальною кількістю населення 28 098 осіб. У 1924 р. створено комсомольську організацію на чолі з С. Т. Кромбетом. Перший ТСОЗ у Бишеві створено у 1927 р. До нього ввійшло 19 господарств. Серед членів цього товариства були Іван Шістка, Василь Савченко, Ганна Банківська, Яків Ступак, Олекса Фещенко.

Пам'ятник на честь 123 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни, с. Бишів

22 грудня 1929 р. створено перший колгосп «Радянське поле» під головуванням С. Т. Кромбета. На кінець 1930 р. в Бишеві працювало 5 колгоспів: «Радянське поле» (голова Л. Г. Лобайчук), ім. Косіора (С. П. Олійник), ім. Якіра (М. О. Швидкий), ім. Боровського (М. Ф. Депутат) та на х. Лупське (В. П. Обухівський).

У 1933 р. організовано МТС, яка налічувала 20 тракторів, головним чином ХТЗ. Директором МТС призначено Антонюка, головним інженером — Цесіка.

Голодомор 1932—1933 рр. забрав життя півтори тисячі бишівців.

10 липня 1941 р. Бишів окуповано німецько-нацистськими військами. Оборонні бої на території Бишівського району вели воїни 171-ї стрілецької дивізії (командир О. Ю. Будихо). Під час окупації на примусові роботи до Німеччини вивезено 160 юнаків і дівчат.

Одразу з приходом німців у Бишеві членами ОУН створена підпільна націоналістична організація. Очолював її Д. Д. Прилипенко. У жовтні 1941 р. М. В. Манченко організував молодіжну підпільну групу, до якої згодом приєдналися з Пашківки, Чорногородки, Вульшки. У листопаді 1941 р. утворено районну підпільно-диверсійну організацію, яку очолювали М. В. Кошовий, І. Я. Осипенко, В. К. Бондар, а 5 травня 1943 р. — Бишівський партизанський загін під командуванням Г. О. Хитриченка.

Братська могила 169 радянських воїнів, які загинули в боях при визволенні села в листопаді 1943 р., Бишів

Бишів визволено 8 листопада 1943 р. воїнами 1-го Українського фронту 8-ї армії у складі 100-ї, 126-ї, 131-ї стрілецьких полків. Близько 1500 громадян селища було мобілізовано на фронти, з війни не повернулося 425 громадян. Жителі села обороняли Одесу, Київ, Москву, брали участь у Сталінградській, Курській битві, за Кавказ, Берлін. У парку Слави споруджено пам'ятник на честь 67 воїнів-односельців, які тут поховані. Є Братська могила підпільників і партизан, розстріляних у 1943 р., 74-х радянських воїнів, які загинули при обороні села в 1941 р., Братська могила 69-ти воїнів, полеглих під час визволення села у листопаді 1943 р. — січні 1944 р.

Повернувшись додому, 290 демобілізованих воїнів стали працювати в колгоспі. На початку 1950-х років бишівські сільгоспартілі досягли значних успіхів у сільськогосподарському виробництві. У передовому колгоспі ім. Сталіна, де головою була О. Ю. Бабиченко, в 1958 р. на кожні 100 га угідь було вироблено по 4107 кг молока від кожної корови. У господарстві споруджувались типові механізовані корівники і свинарники.

У 1959 р. Бишів утратив статус райцентру через приєднання Бишівського району до Макарівського.

У 1959 р. три бишівські артілі об'єднали в одну, яку назвали ім. Ілліча. У 1967 р. тут працювало 36 тракторів, 24 комбайни, 33 вантажні автомашини, 113 електромоторів. На тваринницьких фермах налічувалось 1000 корів.

У 1967 р. на кожні 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 61 ц м'яса і 382 ц молока. Успішно розвивалося садівництво та овочівництво. Зростала оплата трудодня. У лютому 1969 р. на базі місцевого колгоспу створено радгосп ім. Ілліча. Поступово змінювалося обличчя села, побут його мешканців. Пік розбудови припав на 1980-ті роки.

Після реформ 1990-х років і реорганізації господарства на початку 2000-х землі радгоспу були розпайовані між його працівниками. Село пишається своїми людьми. Це кавалери ордена Леніна: О. Ю. Бабиченко, М. І. Пінчук, М. Бліновська, П. Е. Білоус, М. Ф. Сироватка, М. В. Пустовий, С. А. Плясун. К. Г. Савченко має звання «Мати-героїня».

Відомі люди

• Андрійко Олександр Опанасович (* 1951) — доктор хімічних наук, професор.
• Ю. О. Андрійко — доктор хімічних наук (працює у Віденській АН);
• М. Л. Головко — доктор історичних наук, ректор Академії праці і соціальних відносин;
• М. С. Кармазіна (вроджена Костецька) — доктор політичних наук (1999), кандидат історичних (1989), професор (2002), Заслужений діяч науки і техніки України (2010), завідувачка відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (з 2010);
• Борис Бойко, Віктор Клименко — художники.
• У Бишеві у 1923 р. народився відомий український письменник Микола Якович Олійник, автор багатьох художніх творів.
• Ходос Людмила Вікторівна — правник і громадська діячка.
• У місцевій школі навчався дитячий письменник Богдан Чалий.
• Ступак Микола Лаврентійович — депутат Верховної Ради УРСР 9-10-го скликань.

Бишівські старости

Див. також: Категорія:Бишівські старости

Сучасність

Сьогодні в селі діють Бишівська ЗОШ I-III ступенів, Будинок культури, сільська бібліотека, дільнична лікарня, історико-краєзнавчий музей (керівник — член Національної спілки краєзнавців України Валерій Вікторович Обухівський). При Будинку культури працюють народний самодіяльний хор «Чарівник», самодіяльний ансамбль «Любисток» — жіночий вокальний ансамбль (керівник — В. П. Ступак), вокальний ансамбль «Струмок» (Л. А. Мірошкіна), молодіжний танцювальний ансамбль «Віночок», дитячі танцювальні ансамблі «Світанок» та «Капітошка» (Н. П. Тугай).

На території села знаходяться 15 виробничих об'єднань та фірм, у тому числі «С. О. К.» — з надання послуг населенню, ТОВ «Промет» (металообробка), ДП «Україна-Нафта»; 26 приватних торговельних об'єктів.

Бишів — зона інтенсивної забудови. Тут функціонує клініка сімейної медицини з денним стаціонаром на 25 ліжок, збудована церква Святої Покрови Богородиці, у проекті — спорудження кварталу з висотними житловими будинками. Здійснюється реконструкція Будинку культури, дитячого садка, приміщення сільської ради, на черзі — середня школа. У селі більшість вулиць заасфальтовано, село газифіковане.

Серед пам'яток архітектури збереглися будівлі лікарні (кінець XIX ст.), земського училища (1909 р.), адміністративний будинок (друга половина 1930-х років), залишки городища, Змієвих валів давньоруського періоду.

3 березня 2022 року російські окупанти обстріляли село Бишів на Київщині, одна людина загинула і четверо поранених.

Гімн

Слова Л. А. Мірошкіна

Музика Ю. М. Кромбет

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

Примітки

1. Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.
2. Обухівський В. Кожен населений пункт - це часточка історії нашої держави / Макарівські вісті. - 2011. - 23 грудня. - № 56 (10700). - С. 8.
3. Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — К.: Видавництво «Стікс-Ко», 2007
4. Букет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7
5. ЦДІАК України. . cdiak.archives.gov.ua. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 20 грудня 2018. 
6. s:Указ Президії ВР УРСР від 4.03.1959 «Про ліквідацію Бишівського і Велико-Половецького районів Київської області»
7. . Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 4 березня 2022. 

Джерела

• рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
• Г. В. Абрамович «Князі Шуйські і російський трон», вид. Ленінградського Університету Ленінград 1991 р.
• Наталя Яковенко «Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України», вид. «Критика» Київ, 2006 р.
• Ащенко Н. В., Букет Є. В., Нетреба Д. С., Обухівський В. В. та ін.; Упоряд. Букет Є. В. Нариси з історії Макарівського району: До 15-ї річниці Незалежності України. — Київ: «Логос», 2006. — С. 162—190.
• Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.
• Byszów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 515. (пол.).— S. 515—517. (пол.)

Посилання

• Офіційна сторінка Бишівської сільської ради^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
• (Інформація) про Бишів^{[недоступне посилання з лютого 2019]} на
• Бишів — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР [ 20 січня 2016 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)
• // Краєзнавство. — 1(86), 2014. ISSN 2222-5250. — c. 52-57.
• Наталія Білоус. Магдебурзькі привілеї Бишева та його власники. Там же. С. 58-63