Битва за Гуадалканал (англ. Guadalcanal campaign, яп. ガダルカナル島の戦い) — військова кампанія, що відбувалася з 7 серпня 1942 по 7 лютого 1943 року на Тихоокеанському театрі воєнних дій Другої світової війни.
| Битва за Гуадалканал | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Друга світова війна, Війна на Тихому океані | ||||||
Американські морські піхотинці на відпочинку (листопад 1942) | ||||||
| Координати: 9°25′00″ пд. ш. 160°00′00″ сх. д. / 9.4166666666944784935822099° пд. ш. 160.000000000028° сх. д. | ||||||
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Японська імперія | Союзники: США Австралія Нова Зеландія Британські Соломонові острови Тонга Фіджі | |||||
| Командувачі | ||||||
| Ямамото Ісороку | Роберт Л. Ґормлі | |||||
| Військові сили | ||||||
| 36.200 чол. | 60.000 чол. | |||||
| Втрати | ||||||
| 24.600 вбитих, 1000 захоплених у полон, 38 кораблів потоплено: 2 лінкори, легкий авіаносець, 3 важких і 2 легких крейсери, 12 есмінців, 4 підводні човни і 23 транспортних судна, 683-880 літаків збито | 7.100 вбитих, 4 захоплених у полон, 29 кораблів втрачено: 2 важких авіаносця, 6 важких і 2 легких крейсери, 15 есмінців, 615 літаків збито |
Бойові дії між силами союзників та Японської імперії відбувалися на землі, у повітрі, на воді й під водою. Головні бої розгорнулися на острові Гуадалканал (Соломонові острови) та навколо нього. Це був перший великий наступ Союзників проти японських сил.
Передумови Редагувати
7 грудня 1941 року японська авіація атакувала Тихоокеанський флот ВМС США в Перл-Гарборі, Гавайські острови. Цією атакою були потоплено або сильно пошкоджені більшість лінкорів США, протистояння між двома державами стало відкритим і війну було оголошено.
Першочерговими завданнями японських лідерів стала нейтралізація американського флоту, захоплення родовищ корисних копалин і створення стратегічних військових баз для захисту Японської імперії в Тихому океані й Азії. На виконання цих завдань японські війська захопили Філіппіни, Таїланд, Малайю, Сингапур, Голландську Ост-Індію, острів Вейк, Острови Гілберта, Нову Британію і Гуам. Вступ США у війну проти Японії був останнім із Антигітлерівської коаліції, деякі з них, зокрема Велика Британія, Австралія й Нідерланди вже були атаковані японцями.
Дві спроби японського флоту захопити стратегічну ініціативу й розширити оборонний периметр у південну й центральну частини Тихого океану було зірвано морськими битвами в Кораловому морі й поблизу атола Мідуей.
Підготовка Редагувати
5 червня 1942 року американські розвідувальні літаки повідомили, що японці перекинули частину сил з острова Тулагі на сусідній, більший острів Гуадалканал (приблизно 150 км в довжину і близько 40 км в ширину) і будують злітно-посадкову смугу на його північному узбережжі в Лунга-Пойнті. Японці розраховували за допомогою авіації, що базувалась на цьому аеродромі, створити загрозу американцям на Нових Гебридах і в Новій Каледонії, що розташовані на північному заході й заході від островів Фіджі і на південному-заході від островів Елліс, та захистити свій морський фланг просування в Папуа. Тому острів Гуадалканал став головним об'єктом операції.
Десантна операція «Watchtower» («Вартова вежа»), загальне керівництво якою покладалося на командувача силами південно-тихоокеанського району віце-адмірала Роберт Л. Ґормлі, відповідно до директиви американського командування[джерело?] планувалась на початок серпня 1942 року. Для її проведення планувалось застосувати об'єднані сили: авіаносне з'єднання під командуванням адмірала Ф. Флетчера, десантне з'єднання під командуванням адмірала Р. Тернера, а також з'єднання авіації прибережного базування під командуванням контр-адмірала Д. Маккейна. До складу цих з'єднань входили: 3 авіаносці, лінійний корабель, 14 крейсерів, 35 есмінців, 19 транспортних суден з частинами 1-ї дивізії й одного полку 2-ї дивізії морської піхоти на борту (19,5 тисяч осіб), 287 літаків прибережного базування. Авіація прибережного базування здійснювала підтримку з Порт-Морсбі, Квінсленду та з інших острівних злітно-посадкових смуг.
Цим силам протистояв 8-й японський флот, що базувався в Рабаулі, батальйон близько 400 військових, 2700 осіб із будівельної команди на острові Гуадалканал, а також авіація прибережного базування.
7 серпня 1942 року перші підрозділи союзників, здебільшого американські, висадилися на островах Гуадалканал, Тулагі та Флорида, щоб перешкодити японцям використовувати їх як бази для створення загрози на лініях постачання між США, Австралією та Новою Зеландією. Союзники також мали намір використовувати Гуадалканал та Тулагі як плацдарм для розгортання кампанії з ізоляції великої японської бази Рабаул (Нова Британія).
Початок операції Редагувати
7 серпня 1942 року морські піхотинці США висадилися на острові Гуадалканал під час першого контрнаступу США. При наближені десанту жодних ознак ворога не було виявлено, і вранці американці почали бомбардування з повітря й артилерійський обстріл острова, а потім почали висадку. До вечора на берег висадилось майже 11 тисяч солдат 1-ї дивізії морської піхоти під командуванням генерала Александера Вандегріфта.
Наступного ранку, подолавши незначний опір, вони захопили частково побудовану військово-повітряну базу й назвали її «Гендерсон-філд». Більшість японців, які перебували на Гуадалканалі (здебільшого — будівельні робітники), втекли до джунглів.
Японський гарнізон о. Тулагі, який налічував 1500 осіб, чинив завзятий опір, і лише до кінця наступного дня 6 тисяч американських морських піхотинців, які висадились на острів, подолали його.
Висадка військ союзників виявилася несподіваною для японців, які займали острови з травня 1942 року. Союзникам вдалося відразу ж захопити острови Тулагі та Флориду, а також японський аеродром на Гуадалканалі.
Висадка десанту поклала початок морським і сухопутним боям, що тривали 6 місяців.
Із серпня по листопад 1942 року японські війська зробили кілька спроб повернути собі Гуадалканал. Ці спроби призвели до кількох великих боїв, зокрема трьох сухопутних та п'яти морських, і досягли кульмінації на початку листопада, коли в результаті рішучого морського бою було покладено край спробам японського командування доправити на острів достатньо військ для захоплення аеродрому. У грудні японські війська припинили спроби повернути острів під свій контроль і почали евакуацію власних сил, яка успішно завершилася до 7 лютого 1943 року.
Хід протистоянь Редагувати
Бій поблизу о. Саво Редагувати
Перший морський бій відбувся поблизу о. Саво в ніч на 9 серпня. До того часу адмірал Флетчер відвів американські авіаносці. Прикривати десантні транспорти залишились дві крейсерсько-міноносні групи: 6 важких крейсерів і 6 есмінців.
З'єднання віце-адмірала Г. Мікави у складі п'яти важких крейсерів, двох легких крейсерів і есмінця зненацька заскочило по черзі південну й північну групи американських кораблів, потопили 4 важких крейсери, а одному важкому крейсеру завдали пошкоджень. Це була тяжка поразка американського флоту. Японські кораблі втрат не зазнали, пошкоджено було лише 2 важких крейсери.
На щастя для американців, Мікава не знищив велику кількість транспортних суден і кораблів постачання, які стояли беззахисні в Лунга-Роудсе. Мікава відвів свої кораблі назад на японську базу. Зосередивши свої сили поблизу Рабаула, японці прагнули знищити десант противника.
Бойові дії в серпні 1942 Редагувати
18 серпня японські есмінці висадили на Гуадалканалі два передових загони загальною кількістю 1500 осіб, які атакували ворога, не чекаючи наступного конвою. Але японський десант було швидко знищено морською піхотою.
Наступний конвой (2 тисячі солдат) вийшов із Рабаула 19 серпня. Нечисленний сам по собі, він отримав потужну підтримку флоту. 24—25 серпня відбулася морська битва в східній частині Соломонових островів. Американці потопили легкий авіаносець «Рюдзьо», а японські літаки сильно пошкодили авіаносець «Ентерпрайз». 25 серпня американські літаки прибережного базування завдали удару по японських транспортах, і висадку військ на Гуадалканалі було скасовано.
Потім у бойових діях на морі настав затишок. Американський флот зазнав важких втрат. Японські підводні човни сильно пошкодили авіаносець «Саратога» і потопили «Уосп». Оскільки «Ентерпрайз» ще не вийшов з ремонту, для забезпечення повітряного прикриття залишився лише один «Хорнет». Однак бої на суші продовжувались. Малочисельні японські сили намагались заволодіти Гендерсом-філдом, але їх атаки відбивала морська піхота.
На кожному етапі морських боїв у протоці Нью-Джорджія (або Те-Слот — прохід всередині Соломонових островів), починаючи з боїв за Східні Соломонові о-ви, битви поблизу мису Есперанс, поблизу островів Санта-Круз і до останнього зіткнення, названого японцями морською битвою за Гуадалканал, робилися спроби перекинути на острів усе більшу кількість японських солдат з метою повернути контроль над Гендерсон-філд.
Бойові дії в жовтні 1942 Редагувати
11-12 жовтня під час перевезення японцями підкріплень, біля берегів Гуадалканала розгорівся ще один морський бій. У цьому бою біля мису Есперанса втрати сторін були невеликими, але результат був більш сприятливим для американців. Було потоплено японські крейсер і есмінець, а також пошкоджено 2 крейсери.
16 жовтня великі сили японців висадились на Гуадалканалі. Їх загальна чисельність становила до 22 тисяч осіб. На той час американці довели чисельність своїх військ до 23 тисяч солдат.
Положення американців на острові стало складним, оскільки артилерія японських лінкорів і крейсерів завдала величезної шкоди аеродрому Гендерсон-філд. Пожежа знищила близько 50 літаків і запаси пального. Американські важкі бомбардувальники були змушені перебазуватися на Нові Гебриди. Постійні бомбардування японської авіації тримали американців у напрузі.
24 жовтня японці почали наступ на острові, але на другу добу були змушені відступити, втративши більше 2 тисяч осіб.
26 жовтня поблизу острова Санта-Клаус відбувся морський бій, в якому головну роль відігравала авіація. Внаслідок бою, який закінчився 27 жовтня, було потоплено американський авіаносець «Хорнет» і один есмінець. Пошкодження отримали авіаносець «Ентерпрайз», лінійний корабель «Саут Дакота», крейсер і есмінець. У японців отримали пошкодження авіаносець «Сьокаку», легкий крейсер «Дзуйхо» і ескадренний міноносець. Японці зазнали великих втрат у літаках: 70 літаків не повернулись на бази.
Морська битва поблизу о. Гуадалканал Редагувати
Японське командування вирішило відновити бойові дії на початку листопада 1942 для захоплення острова. Це призвело до двох зіткнень, які отримали назву «Морська битва поблизу о. Гуадалканал».
Зранку 13 листопада відбувся бій у протоці між островами Гуадалканал і Флорида. 11 японських транспортів і бойові кораблі намагались висадити на острів велике підкріплення (на транспортах перебувало 13,5 тисяч солдатів) і одночасно завдати удару артилерією лінійних кораблів по аеродрому Гендерсон-філд. До складу сил забезпечення конвою входили 2 лінкори, легкий крейсер і 14 есмінців під командуванням віце-адмірала Н. Абе.
На підході до острова японські кораблі зустрілися з американським морським з'єднанням адмірала Д.Калагена (2 важких і 3 легких крейсери, 8 есмінців), яке забезпечувало розвантаження військ і спорядження, що були доставлені на Гуадалканал напередодні. Бій продовжувався близько 30 хвилин.
Американці втратили два крейсери й 4 есмінці. З японської сторони були потоплено два есмінці й значно пошкоджено лінкор «Хіей». Наступного дня, після декількох ударів американської авіації, він затонув. Це був перший лінкор, який японці втратили під час війни.
14 листопада літаки з авіаносця «Enterprise» («Ентерпрайз») потопили 7 з 11 японських транспортів із військами.
У ніч на 15 листопада японці знову намагались доставити підкріплення на Гуадалканал на транспортах, які охороняло з'єднання адмірала Н. Кондо (лінійний корабель, 4 крейсери і 9 есмінців). Проти нього діяло з'єднання адмірала В. Лі (2 лінкори, авіаносець і 4 есмінці). У жорстокому бою сторони зазнали значних втрат. Японський лінійний корабель «Кірісіма» було виведено з ладу й затоплено власною командою. Потонув японський есмінець. Втрати американців становили 3 есмінці, важкі пошкодження отримав лінійний корабель «Саут Дакота». Останні чотири японські транспорти американські літаки знищили 15 листопада, вже після того, як вони висадили на острів близько 2 тисяч солдатів.
Таким чином, 15 листопада до місця призначення дісталися лише 4000 японських солдат (із 11 000).
Після майже чотирьох місяців успішної оборони американці перейшли в наступ. Протягом останніх днів місяця морська піхота збільшила периметр настільки, що на початку грудня на зміну виснаженої боями 1-ї дивізії морської піхоти Вандергріфта прибули 25-а піхотна дивізія, 2-а дивізія морської піхоти й дивізія «Америкал» — XIV корпус під командуванням генерал-майора Александера Петча. Петч швидко підготував кампанію звільнення острова від японців.
Бій поблизу мису Тасафаронга Редагувати
У ніч на 1 грудня відбувся морський бій поблизу мису Тасафаронга. Японці потопили американський крейсер і завдали важких пошкоджень трьом іншим. Самі ж втратили лише есмінець. Але їм не вдалось висадити на острів підкріплення.
Це був останній бій надводних кораблів поблизу Гуадалканала. У подальшому обидві сторони обмежувались ударами авіації по суднах, які доставляли підкріплення.
Евакуація японських військ Редагувати
До 7 січня 1943 року американці зосередили на Гуадалканалі більше 50 тисяч осіб. Морська піхота й інші американські частини перейшли в наступ.
Японці відмовились від продовження кампанії. 4 січня японський імперський генеральний штаб віддав наказ про поступову евакуацію військ. Американці, не знаючи про це рішення, рухались уперед повільно й обережно, що дало японцям змогу завершити евакуацію до 7 лютого 1943 року.
Втрати Редагувати
Японці евакуювали з Гуадалканала 10 630 осіб, втратили під час боїв за острів 24 600, 2 лінкори, легкий авіаносець, 3 важких і 2 легких крейсери, 12 есмінців, 4 підводні човни й 23 транспортних судна.
Американці втратили 6696 осіб убитими та пораненими, 2 важких авіаносці, 6 важких і 2 легких крейсери, 15 есмінців.
Битва за Гуадалканал завершилась важкою поразкою Японії. Кількісна та якісна перевага американських військ свідчила про зміну співвідношення сил на Тихому океані на користь США. Перемога американців означала початок перелому в боротьбі на Тихому океані[джерело?], ініціативу ведення бойових дій захопили збройні сили США. Японія змушена була перейти до стратегічної оборони.
Література Редагувати
- Jersey, Stanley Coleman (2008). Hell's Islands: The Untold Story of Guadalcanal. College Station, Texas: Texas A&M University Press. ISBN 1-58544-616-5.
- Rottman, Gordon L.; Dr. Duncan Anderson (consultant editor) (2005). Japanese Army in World War II: The South Pacific and New Guinea, 1942-43. Oxford and New York: Osprey. ISBN 1-84176-870-7.
- Frank, Richard (1990). Guadalcanal: The Definitive Account of the Landmark Battle. New York: Random House. ISBN 0-394-58875-4.
- Bergerud, Eric M. (1997). Touched with Fire: The Land War in the South Pacific. Penguin. ISBN 0-14-024696-7.
- Evans, David C. (1986). The Struggle for Guadalcanal. The Japanese Navy in World War II: In the Words of Former Japanese Naval Officers (вид. 2nd). Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-316-4.
Примітки Редагувати
- Zimmerman, p. 173—175 [1] [ 17 вересня 2017 у Wayback Machine.].
- Vava'u Press Ltd, Matangi Tonga Online, 2006 [2] [ 7 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- Jersey, p. 356–358.
- Rottman, p. 65.
- Frank, p. 57, 619–621; та Rottman, p. 64.
- ↑ Frank, p. 598–618
- Murray, с. 169–195.
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Битва за Гуадалканал |
- Zimmerman, John L. (1949). The Guadalcanal Campaign. Marines in World War II Historical Monograph. Архів оригіналу за 19 лютого 2012. Процитовано 8 грудня 2009.
- Alexander, Joseph H. (2000). Edson's Raiders: The 1st Marine Raider Battalion in World War II. Naval Institute Press. ISBN 1-55750-020-7.