Тихоокеанський театр воєнних дій — складова Другої світової війни і передуючі їй міжнародні збройні конфлікти, які мали місце у Азійсько-Тихоокеанському регіоні з 7 липня 1937 року по 14 серпня 1945 року. Велася між країнами Осі на чолі з Японською імперією, з однієї сторони та Союзниками на чолі з Республікою Китай, США, Великою Британією та СРСР з іншої сторони.
| Війна в Тихому океані | |
|---|---|
| Друга світова війна | |
Межі розширення Японської імперії під час війни | |
| Сторони | |
| Японська Імперія (1937) Німеччина (1941) | Республіка Китай (1937) Німеччина (1937-38) США (1940-) Велика Британія (1941) Австралія (1941) Вільна Франція (1941) Нідерланди (1941) Нова Зеландія (1941) Канада (1941) СРСР (1945) |
| Командувачі | |
| Імператор Сьова Ісороку Ямамото Коное Фудзімаро Тодзьо Хідекі Коісо Куніакі Судзукі Кантаро | Чан Кай Ші Франклін Рузвельт Дуглас Макартур Черчилль Вінстон Джон Картін Олександр Василевський |
У японській імперській історіографії війна мала назву «Велика Азійська війна» і сприймалася як визволення країн Азії від західних колонізаторів та прозахідних урядів.
Передумови Редагувати
Вторгнення Японії в Китай Редагувати
У 1937 році голова Національного уряду Китайської Республіки заявив про об'єднання з китайськими комуністами для боротьби з Японською імперією. У відповідь японська Квантунська армія, не узгоджуючи своїх дій з верховним головнокомандуванням, влаштувала бій 8 липня 1937 року, що призвело до Другої японо-китайської війни. 29 липня японці захопили Пекін.
Бойові дії 1941—1945 років Редагувати
Оговтавшись від першого шоку поразок у Перл-Гарборі, на Філіппінах і Сінгапурі наприкінці 1941 — початку 1942 роках Союзники зуміли зупинити натиск імператорських збройних сил в ході морських битв у Кораловому морі і при Мідвеї в травні і червні 1942 року, після піврічного протистояння американської морської піхоти, флоту і авіації зі своїми японськими візаві на Гуадалканалі в 1942—1943 роках.
З червня і до кінця 1943 року союзні війська після запеклих боїв зайняли острови Гілберта, Соломонові (крім острова Бугенвіль, де бої тривали до кінця війни), західну частину острова Нова Британія і південно-східну частину Нової Гвінеї. У північній частині Тихого океану американські війська в травні-серпні 1943 року повернули Алеутські острови. 22 листопада 1943 президент США Франклін Рузвельт, прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль і лідер Гоміньдану Чан Кайші зустрілися в Каїрі для обговорення подальшого ходу бойових дій.
З 1 по 23 лютого 1944 року американські війська заволоділи Маршалловими островами, з 15 червня по 10 серпня — Маріанськими і з 15 вересня по 12 жовтня — західною частиною Каролінських островів. Боротьба за північну частину Нової Гвінеї тривала з січня по вересень 1944 року. В Бірмі в березні 1944 року японські війська почали наступ на індійський штат Ассам, яке після 4-місячних боїв закінчилося повним провалом, і союзні війська, перейшовши в контрнаступ, до кінця року зайняли велику частину Північної Бірми.
До початку 1945 року військово-політична ситуація на Тихому океані переконливо засвідчила на користь неминучості швидкого і переможного для Союзників завершення військових дій у цьому регіоні. Війна, що почалася в грудні 1941 року з віроломного нападу імперіалістичної Японії на американську військово-морську базу Перл-Гарбор, і наступного вторгнення японських армії і флоту в тихоокеанські володіння США, Великої Британії і Нідерландів, наближалася до логічного кінця. Імператорська японська армія і військово-морський флот підійшли до третьої річниці початку війни на Тихому океані в стані, близькому до катастрофи.
Попередній 1944 рік почався з масштабних наступальних операцій союзників у центральній частині Тихого океану. 1 лютого 1944 року вони після ретельної авіаційної та артилерійської підготовки, яка йшла з 30 січня, збройні сили США атакували атол Кваджалейн — ключовий пункт в гряді Маршаллових островів — найважливішого в стратегічному відношенні архіпелагу в центральній частині Великого океану. До 1918 року архіпелаг був німецьким володінням, він за підсумками Паризької конференції і Версальського договору 1919 року разом з іншими німецькими володіннями в регіоні — Маріанськими і Каролінськими островами, відійшов до Японії — тоді державі-переможниці, яка билася в Першій світовій війні на стороні Антанти. У 1941 році він став одним із плацдармів японської агресії проти тихоокеанських володінь США й Великої Британії. Заволодіння Маршалловими островами повинно було стати важливим етапом на шляху до захоплення Маріанських островів і подальшого визволення Філіппін, що своєю чергою було неодмінною умовою успішного розвитку подальших наступальних операцій проти японської метрополії.
Бої за Кваджелейн тривали до 4 лютого. Ще 2 лютого американці заволодітли островом Вото. 17 лютого почалася атака маневрового авіаносного з'єднання США на острів Трук. За два дні було потоплено 9 бойових кораблів. Японці втратили також 3 спеціальних судна та 31 транспорт. Втрати японської авіації склали 270 літаків, вбито і поранено було 600 японських солдатів і офіцерів. 19 лютого американці після майже цілодобового обстрілу почали висадку на островах Еніветок і Мерірен (Ларрі). 24 лютого вони були повністю захоплені.
Розвиваючи успіх, маневрові з'єднання флоту та авіації США 23 лютого атакували Маріанські острови. У березні 1944 року американці заволоділи островами Адміралтейства, які були сполучною ланкою між Новою Гвінеєю і форпостом японської оборони на південному сході, Рабаулом, з одного боку, і рештою територій японського панування на Тихому океані — з іншого. Протягом квітня 1944 року Союзники продовжували завдавати ударів по японських позиціях на островах Трук.
Визволення Філіппін почалося з висадки десанту на східному філіппінському острові Лейте 20 жовтня 1944 року. Військові дії продовжувалися до серпня 1945 року. Генерал Дуглас Макартур оголосив про визволення Філіппін 5 липня 1945 року.
Примітки Редагувати
- включаючи всі 135 машин, що базувалися безпосередньо на острові Трук