Напад на Перл-Гарбор (англ. Attack on Pearl Harbor) або Гавайська морська операція (яп. 布哇海戦, はわいかいせん) — раптовий комбінований напад японської палубної авіації авіаносного об'єднання віцеадмірала Туїті Нагумо та японських карликових підводних човнів, що були доставлені до місця нападу підводними човнами Японського імператорського флоту, на американські військово-морську та повітряну бази, розташовані в околицях Перл-Гарбора на острові Оаху, Гавайські острови. Напад був здійснений рано-вранці 7 грудня 1941 року за місцевим часом і став початком війни на Тихому океані між Японією та США. Мета нападу на Перл-Гарбор — нейтралізація тихоокеанського флоту США для забезпечення свободи дій японської армії і флоту в Південно-Східній Азії.
| Напад на Перл-Гарбор | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Друга світова війна • Війна на Тихому океані | ||||||
Фотографія з японського літака під час атаки: момент влучення торпеди у «Вест Вірджинію» | ||||||
| Координати: 21°21′54″ пн. ш. 157°57′00″ зх. д. / 21.36500000002777711° пн. ш. 157.9500000000277566414297326° зх. д. | ||||||
| ||||||
| Сторони | ||||||
| Японська імперія | США | |||||
| Командувачі | ||||||
| Ямамото Ісороку | Газбенд Кіммел | |||||
| Військові формування | ||||||
| 1-ий авіаносний флот | Тихоокеанський флот США | |||||
| Військові сили | ||||||
Японська імперія
| США
| |||||
| Втрати | ||||||
Японська імперія
| США
|
Передісторія
Відповісти точно на питання про причини трагедії Перл-Гарбора неможливо. Більшість американських істориків наголошує на раптовості й «підступності» японського нападу. Насправді у складній міжнародній ситуації 1930-х років США намагалися всіма силами зберегти мир на Тихому океані й не допустити загострення відносин з Японією. Робилось це не тільки і не стільки з міркувань миролюбності. Просто американське командування збройними силами вважало, що їхня країна не готова до боротьби на два фронти в прийдешній світовій війні, і як пріоритетний обрало європейський напрям. Американці не тільки не втручались в японсько-китайську війну, але навіть не відреагували на знищення японськими літаками американської канонерки «Пенаї», що приймала на борт співробітників посольства США, які евакуювалися (інцидент стався на річці Янцзи 12 грудня 1937 року).
Тривали поставки в Японію нафти і брухту; весною 1941 року конгресмен Дж. Кіфі навіть звинуватив уряд демократів у тому, що «озброюючи Японію, США стали її партнером по агресії».
17 серпня 1941 року президент Рузвельт заявив, що якщо Японія здійснюватиме подальші дії зі встановлення панування над сусідніми країнами за допомогою сили або загрози силою, то США змушені будуть вжити всіх можливих заходів для охорони своїх законних прав та інтересів.
16 жовтня 1941 року уряд Коное, який виступав проти війни зі США і робив відчайдушні, але невдалі спроби домовитися з американцями про розподіл сфер впливу, пішов у відставку, і новий прем'єр-міністр (57-річний генерал Тодзіо) віддав наказ готуватися до нападу на Перл-Гарбор. Японському послу в Вашингтоні була передана директива, згідно з якою встановлювався граничний строк перемовин зі США — 25 листопада 1941 року. Після цієї дати переговори варто було продовжувати лише з метою маскування справжніх намірів Японії. Але навіть у таких форс-мажорних обставинах міністерство закордонних справ Японії 20 листопада 1941 року спробувало досягнути угоди зі США: японський посол Номура запропонував уряду Рузвельта досить м'який проєкт мирного договору: сторони мали б узяти на себе зобов'язання не просувати своїх сил у будь-які райони Південно-Східної Азії й південної частини Тихого океану (за винятком Індонезії, де вже перебували японські війська). Японія обіцяла вивести свої війська з Індокитаю після підписання миру з Китаєм. Натомість США мали б відновити торгові стосунки з Японією й поставляти їй необхідну кількість нафти. Відповідь США була неочікувано жорсткою: від Японії вимагалось добровільно відмовитись від усіх завоювань і відновити стан справ на 18 вересня 1931 року. Ця нота отримала назву Програми десяти пунктів; японською стороною вона була розцінена як ультиматум.
2 грудня японський уряд запросив у союзних їй Німеччини й Італії формальні зобов'язання щодо спільної з Японією війни проти США. У відповідь Муссоліні в характерному для нього зверхньому стилі заявив, що японсько-американська війна неминуча «зважаючи на тупоголовість Сполучених Штатів і підступну натуру президента Рузвельта»; Ріббентроп же просто передав до Токіо (4 грудня 1941 року) текст німецько-італо-японської угоди про спільне ведення війни й про відмову від сепаратного миру.
Зарозумілий тон, взятий американськими дипломатами на переговорах з Японією, також пояснювався впевненістю вищого керівництва й командування флотом США в тому, що 1941 року головні зусилля Японії будуть спрямовані проти Приморських областей СРСР. До 7 грудня 1941 року керівник розвідки Тихоокеанського флоту Лейтон отримав 50 повідомлень із різних джерел, що японці без сумніву вже наступного тижня нападуть на СРСР. Американська розвідка доповідала: у розпорядженні Японії перебуває 51 дивізія; з них 21 розташовувалась у Китаї, 13 — у Маньчжурії, 7 — у метрополії. Таким чином, для війни з Великою Британією і США Японія могла задіяти лише 11 дивізій[джерело?]. Виходячи з цих даних, військові аналітики прогнозували японську агресію проти СРСР, вважаючи малоймовірним напад на британські колонії й США.
В Японії справді була досить впливова партія, яка вимагала нападу на Радянський Союз. Представниками цієї партії були деякі високі чини в командуванні сухопутними силами Японії. Але керівництво військово-морським флотом наполягало на здійсненні удару в південному напрямку. Відносини між армією й флотом загострилися настільки, що в штабі сухопутних військ стали відкрито говорити, що флот — мало не головний ворог країни. Окремі армійські офіцери навіть висловлювали готовність розправитися зі зрадниками. Весною 1939 року командування флоту мусило встановити кулемети в будівлі морського Міністерства, яке відтоді охороняв батальйон морської піхоти.
Оскільки за кількістю військових кораблів Японія значно поступалася США, японське морське командування зробило ставку на якісну перевагу. На початок війни в складі японського флоту перебували не лише найсучасніші лінкори, а й шість найкращих у світі авіаносців.
Тихоокеанський флот США створено 1919 року. Зазвичай він базувався в Каліфорнії, лише періодично висуваючись до Гавайських островів. Проте через складну міжнародну ситуацію 7 травня 1940 року Тихоокеанський флот отримав офіційне призначення залишитися в Перл-Гарборі на невизначений час.
Стратегічні переваги від розміщення американського флоту на Гавайських островах були очевидними й визнавались навіть японцями. Адмірал Сігеру Фукудоме казав: «Доки американський флот залишався на Гаваях, складалася стратегічна ситуація більш напружена і загрозлива для Японії, ніж тоді, коли флот був на базах на Тихоокеанському узбережжі США».
Керівники військово-морського міністерства чудово розуміли, що, поки на Гавайських островах розташовується потужний Тихоокеанський флот США, дії армії й флоту їхньої країни у Південних морях будуть перебувати під постійною загрозою удару з флангу. Тому головнокомандувач Об'єднаним флотом Японії адмірал Ісороку Ямамото (учасник Цусімської битви, під час якої він втратив два пальці лівої руки) запропонував одночасно з наступом на південь завдати удару з повітря по Перл-Гарбору.
Підготовка до битви
1: USS California
2: USS Maryland
3: USS Oklahoma
4: USS Tennessee
5: USS West Virginia
6: USS Arizona
7: USS Nevada
8: USS Pennsylvania
9: База флотської авіації на о.Форд
10: Аеродром Гіккам
Проігноровані японцями цілі:
A: Цистерни з паливом
B: Будівлі командування CINCPAC
C: База підводних човнів
D: Верф
26 листопада 1941 року ударне з'єднання японського імператорського флоту під командуванням віцеадмірала Туїті Нагумо за наказом командувача флоту Ямамото Ісороку залишило базу в затоці Хітокаппу на Курильських островах і попрямувало до Перл-Гарбору. Японське з'єднання включало шість авіаносців: «Акагі», «Хірю», «Каґа», «Сьокаку», «Сорю» і «Дзуйкаку», на яких розміщено 414 літаків, у тому числі винищувачі, торпедоносці, пікіруючі бомбардувальники і винищувачі-бомбардувальники. Ескорт авіаносців становили 2 лінкори, 2 важких і 1 легкий крейсер і 9 есмінців (ще 2 есмінці відокремилися раніше для проведення окремої операції з обстрілу атола Мідвей). В операції проти Оаху також брали участь 20 підводних човнів, що доставили до місця атаки 5 карликових підводних човнів.
Метою нападу на Перл-Гарбор була нейтралізація тихоокеанського флоту США для того, щоб забезпечити свободу дій японській армії і флоту в південно-східній Азії.
Перебіг битви
Уранці 7 грудня літаки з японських авіаносців завдали ударів по аеродромах на острові Оаху та по кораблях, що стояли на якорі в гавані Перл-Гарбор. Потопили 4 лінкори, 2 есмінці, 1 мінний загороджувач. Ще 4 лінкори, 3 легких крейсери й 1 есмінець дістали значні пошкодження. 188 літаків американської авіації знищено, а ще 159 значно пошкоджено. Американці втратили 2403 людини вбитими (з них 1102 — на борту підірваного лінкора «Аризона») і 1178 — пораненими. Японці втратили 29 літаків, ще 74 пошкоджено. Потоплено 4 малі підводні човни та один малий підводний човен некеровано викинувся на берег (чотири з п'яти підводних човнів знайдено). Людські втрати становили 64 людини загиблими (55 льотчиків, 9 підводників). Одна людина потрапила в полон (лейтенант Сакамакі). Він доплив до берега після того, як його малий підводний човен наскочив на риф.
З погляду швидкого ефекту, напад на Перл-Гарбор обернувся успіхом для Японії, який перевершив усі сподівання тих, хто планував операцію. Нейтралізація тихоокеанського флоту США на 6 місяців дозволила Японії захопити більшу частину Південно-Східної Азії, включаючи Гонконг, Бірму, Голландську Ост-Індію, Сингапур та Філіппіни. Однак відмова США від перемир'я й неможливість отримати допомогу від союзників зрештою призвели до поразки Японії. З усіх потоплених американських кораблів не вдалося відновити тільки 4 — лінкори «Арізона» (підірвано) і «Оклахома» (перевернувся) та 2 есмінці. Інші кораблі відремонтували, зокрема лінкори «Каліфорнія» (потоплений), «Теннессі», «Західна Вірджинія» (потоплений), «Меріленд», «Невада» й «Пенсильванія». Не пошкоджено жоден з трьох авіаносців США — їх на той час не було в Перл-Гарборі. Із 22 японських кораблів, які брали участь у нападі на Перл-Гарбор, до кінця війни залишився тільки один.
Наслідки
8 грудня Франклін Рузвельт виступив на об'єднаному засіданні обох палат Конгресу. Він попередив американців: Японія — не єдиний ворог. І додав: «Ми маємо намір покінчити з загрозою з боку Японії. Але ми мало чого цим доб'ємося, коли решта світу перебуватиме під п'ятою Гітлера та Муссоліні». Президент отримав майже одноголосну підтримку щодо оголошення війни Японії. Відповідну декларацію з чорною пов'язкою на рукаві (на знак трауру за загиблими у Перл-Гарборі) він підписав о 16:10 за місцевим часом. Того ж дня війну Японії оголосила Велика Британія. Не забарилися із кроком у відповідь Німеччина та Італія, оголосивши США війну 11 грудня. Румунія, Угорщина та Болгарія зробили це 13 грудня.
Примітки
- Ships and District Craft Present at Pearl Harbor, 0800 7 December 1941. The Navy Department Library (Naval History and Heritage Command). 13 листопада 2020. оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- name=USN>Overview of The Pearl Harbor Attack, 7 December 1941. The Navy Department Library (Naval History and Heritage Command). 2 грудня 2020. оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ PEARL HARBOUR ATTACK — 7 December 1941
- Martin Gilbert. The Second World War (1989). P. 272.
- Ігор Шаров. Характери Нового світу. — К.: Арт Економі, 2018. — С. 263. ISBN 978-617-7289-69-1
Література
- І. Коміренко. Перл-Харбор 1941 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
- Лорд Волтер. День позора. Невероятная победа. — Москва, 1996(рос.)
- Н. Н. Яковлев. Загадка Пёрл-Харбора. — Москва: «Наука», 1968.(рос.)
- Н. Н. Яковлев. Пёрл-Харбор, 7 декабря 1941 года. Быль и небыль. — Москва: Политиздат, 1988(рос.)
- Перл-Гарбор: Японія завдає удар(рос.)
- Тюрк Г. Тора-тора-тора! — 1969(рос.)
- Ігор Шаров. Характери Нового світу. — К.: Арт Економі, 2018. — 496 с. ISBN 978-617-7289-69-1
Посилання
Див. також
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Напад на Перл-Гарбор |