www.wikidata.uk-ua.nina.az

Історія Марокко Зміст 1 Берберське Марокко 2 Римський період 3 Ісламське Марокко 4 Шарифський султанат династія Алаїтів

Історія Марокко


Берберське Марокко Редагувати

Територія сучасного Марокко була обжита людьми з епохи неоліту (щонайменше з 8 тисячоріччя до н. е., як можна судити, виходячи з залишків капсійської культури), періоду, коли Магриб був менш посушливим, ніж він є тепер. В епоху Мезоліту територія сучасного Марокко нагадувала скоріше савану, аніж сучасну територію з посушливим кліматом. В той період Марокко було відоме під назвою «Мавретанія» (не плутати з сучасною країною Мавританією). Сучасний аналіз ДНК довів, що багато народів внесли свій вклад у сучасну марокканську генну водоверть на додачу до головної етнічної групи (бербери|берберів). Іншими народами стали араби, ібери, фінікійці, євреї, та народи Африки південніше Сахари.

Римський період Редагувати

Римська мозаїка в Волубілісі (Північна Африка) загалом, та територія сучасного Марокко зокрема, поступово втягувались у все ширший Середземноморський світ завдяки фінікійським торговим колоніям та поселенням, що почали оселятись тут починаючи з 6 сторіччя до н. е. Прихід фінікійців започаткував довге об'єднання в Середземномор'я, цей стратегічний регіон сформував частину Римської імперії, відому під назвою Мавританія Тінгітанська. В 5 сторіччі н. е. з падінням Римської Імперії територію сучасного Марокко захопили вандали та вестготи, а через 100 років — візантійці. Щоправда, протягом цього часу більша частина гористої території сучасного Марокко залишалась непідкореною та перебувала в руках своїх корінних мешканців — берберів. Християнство було запроваджено в 2 сторіччі та знайшло прихильників в містах, серед рабів і берберських фермерів.

Ісламське Марокко Редагувати

Ісламська експансія почалася в 7 сторіччі н. е. Перше ісламське завоювання Північноафриканського берега відбулося в 670 році під керівництвом Уґба ібн Нафі (Uqba ibn Nafi), генерала при династії Омеядів. Однак перші арабські поселення на території Марокко виникли лише у другій половині 8 ст., коли було закладено мусульманські міста Сіджильмаса (757 р.) і Фес (788 р.). Араби принесли свої звички, культуру та іслам, який прийняли більшість берберів, формуючи держави та королівства, такі як Королівство Некор та Берегвати, іноді після кількарічних громадянських війн. Під керівництвом Ідрісіда ібн Абдаллаха, який започаткував династію Ідрісидів, країна скоро припинила зв'язки та вийшла з-під контролю багдадських Аббасидів. Ідрісіди запровадили столицею Фес. Марокко стало центром навчання та найбільшою силою в регіоні.

Після правління Ідрісідів, арабські завойовники втратили політичний контроль над марокканським регіоном. Прийнявши іслам, берберські династії формували уряди та правили країною. Пізніше реконкісти великі групи мусульман та євреїв з Піренейського півострова припливли до Марокко. Слідом за барбарськими династіями контроль перейшов до династії Алауїтів.

Шарифський султанат (династія Алаїтів) Редагувати

Шарифський султанат (XVIII ст.)
Мулай ар-Рашид
Перша сторінка договору "" Відносини з імперією Марокко ". барон де Сент-Олон (1695)
Срібний дирхам 1790 (1189 рік Гіджри) року, періоду правління султану Сиді Мухаммаду бен-Абдалаха
Мауля Абд ар-Рахман бен Хішам перед палацом в Мекнес. Картина Ежена Делакруа (1845).
Битва при річці Іслі (1844 рік)
Бомбардування Могодору французьким флотом (1844)
Абд аль-Азіз

В першій половині XVII ст. відбулося відродження шерифського султанату в Марокко в результаті відродження роду Хасана, нащадка пророка Мухаммада із династії Філалідів (Алаїтів). Засновники династії, сини Мухаммада аш-Шерифа (1631—1635 роки) — Мулай Мухаммад (1635—1664 роки), Мулай ар-Рашид (1664—1672 роки) і Мулай Ізмаїл (1672—1727 роки) — затвердили владу династії та осіли в оазі Тафілалет у Сіджильмасі (східне Марокко). Найбільш вагомий внесок у утворенні алауїтської державності вніс Мулай Ізмаїл. Він створив військо з невільних темношкірих солдат, які виховувалися в закритих військових таборах, реформував податкову систему, відбудував нову столицю Мекнес, а також активно боровся з європейською та османською інтервенцією на узбережжі. У 1684 році він вигнав британськими війська з Танжера, в кінці XVII століття звільнив від іспанських колонізаторів оази Лараш, Арсіл і Мамуру. Протягом його 55-річного правління розширилися зовнішні та внутрішні торгові відносини з європейськими державами, але наприкінці його влади посилилося втручання держави в економічне життя країни і Мулай Ізмаїл не зміг створити міцної держави. 

Після його смерті затяжна боротьба за престол (Тридцятирічна смута, 1727—1757 роки) закінчилася повним розвалом Марокко. У запеклій боротьбі за владу, між численними синами султана, головну роль грали абидські та суфійські племена. Вони неодноразово скидали, а потім повертали на престол сина Мулай Ізмаїла — Мулай Абдаллаха (1729—1757 роки). Міжцарів'я супроводжувалося засухами, голодом та відновленням кочових міграцій. 

Тільки онуку Ізмаїла, султану Сиді Мухаммаду бен-Абдалаха (1757—1790 роки), вдалося переманити племена на свій бік і припинити братовбивчу війну. Відновлення відносного спокою дозволило алауїтському уряду (махзену) активізувати зв'язки з Європою. Сиді Мухаммад уклав торговельні договори з Данією (1751 і 1765 роки), Швецією (1763 рік), Францією (1767 рік) та Португалією (1773 рік). У 1790 році місто Фес завдяки султану Аль-Язід бен Мухаммада (1790—1792) здобуло незалежність від Османської імперії. Пізніше за часів султана Мулай Сліман Абу-ль-Рабі бен Мухаммада (1792—1822), Фес повернувся знову до складу Марокко і був оголошений столицею султанату, яка пробула фактично до 1912 року.

На початку XIX століття султан Мулай Сліман, наслідуючи аравійських вакхабітів, спробував «очистити» марокканський іслам від напівязичницьких обрядів і тим самим втратив підтримку та авторитет від суфійського братства. У дусі вакхабізму він взяв курс на ізоляцію Марокко від зовнішнього світу. У 1812—1822 роках згуртовані суфійці відповіли йому релігійної війною. У 1820 році проти реформ Мулая Слімана спалахнуло Феське повстання на чолі з Ібрагімом Ібн-Язидом. У 1822 році Сліман змушений був відректися престолу. Наступний султан Марокко Мауля Абд ар-Рахман бен Хішам (1822—1889) відкинув усі реформи Слімана за що відновив знову довіру суфійців. У 1830 році, після вторгнення Франції до Алжиру, Хішам намагався зайняти Тлемсен та інші райони західного Алжиру, надаючи підтримку Абд аль-Кадіру якому в 1843 році надав притулок на території Марокко. Посилення європейської інтеграції, особливо з боку Великої Британії в Марокко у 1856 році змусило султана підписати англо-марокканський договір, який фактично відкривав Марокко для європейської торгівлі.

Починаючи з 1840-х років долі шерифського султанату визначало суперництво Великої Британії, Франції та Іспанії. Нищівна поразки марокканських військ від французів при річці Іслі (1844 рік) і Іспано-марокканська війна 1859—1860 років продемонстрували непідготовленість військових загонів Марокко. Тільки дипломатична підтримка Великої Британії, не зацікавленої в успіхах конкурентів, дозволяла Марокко протягом XIX століття зберігати формальну незалежність. Однак силове «відкриття» марокканських ринків, усунення митних бар'єрів і нерівноправні торгові договори створили умови для напівколоніального контролю провідних країн Європи над шерифською державою. 

Прагнучи пристосувати країну і марокканське суспільство до нових умов, подолати етнокультурну і політичну роздрібненість, султани Сіді Мухаммед бен Абд ар-Рахман (1859—1873 роки) і Мулай Хасан (1873—1894 роки) провели низку реформ у військовій, фінансово-економічній та адміністративній сферах. Військові частини почали формуватися з містян а не із племен, а також озброюватися європейською зброєю. Почалося карбування уніфікованої монети, удосконалювалася дорожня мережа, будувалися портові споруди. Планувалося освоєння власними силами вугільних, залізних, мідних і свинцевих родовищ.

Втручання європейських держав у внутрішні справи Марокко досягло апогею за часів султана Мулай Абд аль-Азизе (1894—1908). Створення Антанти дозволило Великій Британії і Франції «розміняти» право втручання в справи Єгипту і Марокко, а недосвідченість Мулай Абд аль-Азіза в дипломатичних справах і його руйнівна пристрасть до європейських технічних нововведень дали французькому капіталу можливість посилити свої позиції в Марокко. В 1903 році Марокко опинилось на межі фінансового банкрутства. Абд аль-Азіз спромігся отримати позику у Франції, Великої Британії та Іспанії на суму 22,5 млн. франків. В 1904 році отримав новий кредит у Франції на суму 62,5 млн франків. Незважаючи на рішучу протидію Німецької імперії, французьким колоніальним колам вдалося нейтралізувати конкурентів. У 1906 році в місті Альхесірас (Іспанія) відбулася міжнародна конференція з питання про розподіл сфер впливу на Марокко. Хоча формально згідно генерального акту Альхесіраської конференції 1906 року визначалася незалежність і цілісність Марокко, насправді французькі та іспанські війська вже в 1907 році приступили до прямої окупації марокканської території. В 1907—1908 році французькі війська захопили Касабланки та округ Уджда. У 1911 р. в Марокко спалахнуло повстання проти султана, Абд аль Хафіза.   У квітні 1911, султан був обложений у своєму палаці в Фесі. Франція направила свої війська для придушення повстання, під приводом захисту життя і майна європейців. Німеччина дала згоду на окупацію міста. Марокканські війська обложили окуповане французами місто. Приблизно за місяць, французькі війська прорвали облогу. 5 червня 1911 іспанці окупували Лараше і Ксар-ель-Кебір. 1 липня 1911, німецький канонерський човен Пантера прибув до порту Агадір. Негайно послідувала негативна реакція з боку Франції і Великої Британії.

На початку літа 1911, Британія намагалися утримати Францію від прийняття поспішних заходів і відрадила її від відрядження військ у Фес. Зусилля не увінчалися успіхом, але сер Едвард Грей міністр закордонних справ Великої Британії, вважав, що його руки були зв'язані, і що він був змушений підтримати Францію. Уряд Британії висловила неспокій після прибуття Пантери в Марокко. Британія вважала, що німці намагатимуться створити військово-морську базу на Атлантиці у Агадірі.Королівський флот мав військово-морську базу в Гібралтарі та на півдні Іспанії. Уряд Британії підтримав Францію, як і під час Першої Марокканської кризи знову підтвердивши Англо-французьку угоду, 1904.

7 липня німецький посол у Парижі повідомив французькому уряду, що Німеччина не має ніяких територіальних зацікавленостей у Марокко і буде вести переговори щодо французького протекторату на основі «компенсації» Німеччині у Французькому Конго та забезпечення її економічних інтересів у Марокко. Німецькі умови, на 15 липня, містили пропозицію поступитися північною частиною Французького Камеруну і Того, а також всього Французького Конго.

21 липня Девід Ллойд Джордж виступив з промовою, в якій він заявив, що національна честь дорожча, ніж мир. Промова була інтерпретована Німеччиною як попередження, що вона не може нав'язувати необґрунтовані вимоги Франції.

Франко-німецькі переговори були розпочаті 9 липня 1911 і завершені підписанням Феського договору 4 листопада, згідно з яким Німеччина прийняла панування Франції в Марокко в обмін на Новий Камерун. Терен був частково болотистий, з розповсюдженням сонної хвороби, але надавав Німеччині вихід до річки Конго. Також у рамках договору, Німеччина поступилася на користь Франції невеликою ділянкою території на південному сході від Форт Ламі (наразі частина Чаду)

У 1912 році, погрожуючи султану Мулай Абд аль-Хафізу (1908—1912) війною, французькі представники домоглися підписання Феського договору про протекторат (30.03.1912). У листопаді 1912 року Іспанія також отримала від французького уряду заздалегідь обумовлену право на протекторат над північною частиною Марокко (області Риф і Джебалі) і крайнім південним заходом країни (анклав Іфні). І лише порт Танжер був оголошений міжнародною зоною.

Французький панування Редагувати

За тією ж домовленістю Іспанія стала протектором Північної та Південної Сахари 27 листопада того ж року. Багато марокканських солдатів служило у Французькій армії в Першій та Другій Світових війнах, та в Іспанській Національній Армії під час Іспанської громадянської війни. Приблизно 8000 із них загинули на фронтах.

Іспанське панування Редагувати

Рифська республіка Редагувати

Опір Редагувати

До 1956 Танжер мав досить багатоманітне населення, що включало 40 тис. мусульман, 30 тис. європейців та 15 тис. євреїв[1] Націоналістичні політичні партії, що згодом сформувались під французьким протекторатом, засновували свої вимоги щодо незалежності Марокко на таких документах Другої Світової війни, як Атлантична хартія (спільна американо-британська декларація, що проголошувала серед іншого право всіх людей вирішувати форму уряду, при якому вони живуть). Маніфест «Партії незалежності» (Istiqlal Party) в 1944 році був однією з перших громадських вимог незалежності. Партія згодом забезпечила значною мірою керівництво націоналістичним рухом.

Вигнання французами Могамеда V в 1953 році на Мадагаскар, та його заміна непопулярним Могамедом бен Аарафою, чиє правління сприймалось як нелегітимне, викликала бурхливе протистояння французькому та іспанському протекторатам. В серпні 1953 Ахмед Хаскоурі, халіф Іспанського Марокко оголосив Могамеда V легітимним султаном всього Марокко. Найжорстокіший супротив було виявлено в місті Уджда, де марокканці нападали на французів та інших європейських жителів на вулицях міста. Операції щойно створеної «Jaish al-tahrir» (Армії звільнення) було здійснено 1 жовтня 1955 року. Jaish al-tahrir було створено «Арабським Магрибським комітетом звільнення» («Comité de Libération du Maghreb Arabe») в Каїрі, Єгипет для організації руху опору проти окупації. Його метою було повернення короля Могамеда V, звільнення Алжиру та Тунісу. Франція дозволила Могамеду V повернутися в 1955 році, а переговори, що привели до незалежності Марокко почалися наступного року.

Всі ці події допомогли повернути рівень солідарності між людьми та щойно поверненим королем. З цієї причини революція була названа «Taourat al-malik wa shaab» (Революція короля та людей) та відзначається 20 серпня щороку.

Недавня історія Редагувати

Незалежність від Франції отримана в 1956 році. 4 січня 1969 року після декількох резолюцій ООН Іспанія передала Марокко провінцію-анклав Іфні. Глобальний перегляд конституції в 1972. Західна Сахара передана Іспанією Марокко і Мавританії в 1975; партизанська війна в Західній Сахарі з Фронтом Полісаріо (організацією, що виступає за незалежність регіону); Марокко в 1983 погодилося на запропоновану формулу, але відмовилося мати справу із самим Полісаріо. Перемир'я підписане в 1987, але війна триває. Дипломатичні відносини з Алжиром і Сирією відновлені у 1988 і 1989. Нова конституція прийнята на національному референдумі в 1992.

Сучасні кордони Марокко сформувалися в період 1912—1956, коли французька, іспанська і міжнародна адміністрації здійснювали управління окремими частинами країни. У 1956 був відмінений протекторат і визнана національна незалежність і територіальна цілісність Марокко.

Див. також Редагувати

  • Історія Магрибу

Примітки Редагувати

  1. (PDF). The New York Times. July 6, 1911. Архів оригіналу за 15 березня 2017. Процитовано 27 листопада 2007. 
  2. The Morocco Crisis of 1911. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 27 листопада 2007. 

Джерела Редагувати


Посилання Редагувати

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Zmist 1 Berberske Marokko 2 Rimskij period 3 Islamske Marokko 4 Sharifskij sultanat dinastiya Alayitiv 5 Francuzkij panuvannya 6 Ispanske panuvannya 7 Rifska respublika 8 Opir 9 Nedavnya istoriya 10 Div takozh 11 Primitki 12 Dzherela 13 Posilannya Berberske Marokko Redaguvati Teritoriya suchasnogo Marokko bula obzhita lyudmi z epohi neolitu shonajmenshe z 8 tisyachorichchya do n e yak mozhna suditi vihodyachi z zalishkiv kapsijskoyi kulturi periodu koli Magrib buv mensh posushlivim nizh vin ye teper V epohu Mezolitu teritoriya suchasnogo Marokko nagaduvala skorishe savanu anizh suchasnu teritoriyu z posushlivim klimatom V toj period Marokko bulo vidome pid nazvoyu Mavretaniya ne plutati z suchasnoyu krayinoyu Mavritaniyeyu Suchasnij analiz DNK doviv sho bagato narodiv vnesli svij vklad u suchasnu marokkansku gennu vodovert na dodachu do golovnoyi etnichnoyi grupi berberi berberiv Inshimi narodami stali arabi iberi finikijci yevreyi ta narodi Afriki pivdennishe Sahari Rimskij period Redaguvati Rimska mozayika v Volubilisi Pivnichna Afrika zagalom ta teritoriya suchasnogo Marokko zokrema postupovo vtyaguvalis u vse shirshij Seredzemnomorskij svit zavdyaki finikijskim torgovim koloniyam ta poselennyam sho pochali oselyatis tut pochinayuchi z 6 storichchya do n e Prihid finikijciv zapochatkuvav dovge ob yednannya v Seredzemnomor ya cej strategichnij region sformuvav chastinu Rimskoyi imperiyi vidomu pid nazvoyu Mavritaniya Tingitanska V 5 storichchi n e z padinnyam Rimskoyi Imperiyi teritoriyu suchasnogo Marokko zahopili vandali ta vestgoti a cherez 100 rokiv vizantijci Shopravda protyagom cogo chasu bilsha chastina goristoyi teritoriyi suchasnogo Marokko zalishalas nepidkorenoyu ta perebuvala v rukah svoyih korinnih meshkanciv berberiv Hristiyanstvo bulo zaprovadzheno v 2 storichchi ta znajshlo prihilnikiv v mistah sered rabiv i berberskih fermeriv Islamske Marokko Redaguvati Islamska ekspansiya pochalasya v 7 storichchi n e Pershe islamske zavoyuvannya Pivnichnoafrikanskogo berega vidbulosya v 670 roci pid kerivnictvom Ugba ibn Nafi Uqba ibn Nafi generala pri dinastiyi Omeyadiv Odnak pershi arabski poselennya na teritoriyi Marokko vinikli lishe u drugij polovini 8 st koli bulo zakladeno musulmanski mista Sidzhilmasa 757 r i Fes 788 r Arabi prinesli svoyi zvichki kulturu ta islam yakij prijnyali bilshist berberiv formuyuchi derzhavi ta korolivstva taki yak Korolivstvo Nekor ta Beregvati inodi pislya kilkarichnih gromadyanskih vijn Pid kerivnictvom Idrisida ibn Abdallaha yakij zapochatkuvav dinastiyu Idrisidiv krayina skoro pripinila zv yazki ta vijshla z pid kontrolyu bagdadskih Abbasidiv Idrisidi zaprovadili stoliceyu Fes Marokko stalo centrom navchannya ta najbilshoyu siloyu v regioni Pislya pravlinnya Idrisidiv arabski zavojovniki vtratili politichnij kontrol nad marokkanskim regionom Prijnyavshi islam berberski dinastiyi formuvali uryadi ta pravili krayinoyu Piznishe rekonkisti veliki grupi musulman ta yevreyiv z Pirenejskogo pivostrova priplivli do Marokko Slidom za barbarskimi dinastiyami kontrol perejshov do dinastiyi Alauyitiv Sharifskij sultanat dinastiya Alayitiv Redaguvati Sharifskij sultanat XVIII st Mulaj ar RashidPersha storinka dogovoru Vidnosini z imperiyeyu Marokko baron de Sent Olon 1695 Sribnij dirham 1790 1189 rik Gidzhri roku periodu pravlinnya sultanu Sidi Muhammadu ben AbdalahaMaulya Abd ar Rahman ben Hisham pered palacom v Meknes Kartina Ezhena Delakrua 1845 Bitva pri richci Isli 1844 rik Bombarduvannya Mogodoru francuzkim flotom 1844 Abd al AzizV pershij polovini XVII st vidbulosya vidrodzhennya sherifskogo sultanatu v Marokko v rezultati vidrodzhennya rodu Hasana nashadka proroka Muhammada iz dinastiyi Filalidiv Alayitiv Zasnovniki dinastiyi sini Muhammada ash Sherifa 1631 1635 roki Mulaj Muhammad 1635 1664 roki Mulaj ar Rashid 1664 1672 roki i Mulaj Izmayil 1672 1727 roki zatverdili vladu dinastiyi ta osili v oazi Tafilalet u Sidzhilmasi shidne Marokko Najbilsh vagomij vnesok u utvorenni alauyitskoyi derzhavnosti vnis Mulaj Izmayil Vin stvoriv vijsko z nevilnih temnoshkirih soldat yaki vihovuvalisya v zakritih vijskovih taborah reformuvav podatkovu sistemu vidbuduvav novu stolicyu Meknes a takozh aktivno borovsya z yevropejskoyu ta osmanskoyu intervenciyeyu na uzberezhzhi U 1684 roci vin vignav britanskimi vijska z Tanzhera v kinci XVII stolittya zvilniv vid ispanskih kolonizatoriv oazi Larash Arsil i Mamuru Protyagom jogo 55 richnogo pravlinnya rozshirilisya zovnishni ta vnutrishni torgovi vidnosini z yevropejskimi derzhavami ale naprikinci jogo vladi posililosya vtruchannya derzhavi v ekonomichne zhittya krayini i Mulaj Izmayil ne zmig stvoriti micnoyi derzhavi Pislya jogo smerti zatyazhna borotba za prestol Tridcyatirichna smuta 1727 1757 roki zakinchilasya povnim rozvalom Marokko U zapeklij borotbi za vladu mizh chislennimi sinami sultana golovnu rol grali abidski ta sufijski plemena Voni neodnorazovo skidali a potim povertali na prestol sina Mulaj Izmayila Mulaj Abdallaha 1729 1757 roki Mizhcariv ya suprovodzhuvalosya zasuhami golodom ta vidnovlennyam kochovih migracij Tilki onuku Izmayila sultanu Sidi Muhammadu ben Abdalaha 1757 1790 roki vdalosya peremaniti plemena na svij bik i pripiniti bratovbivchu vijnu Vidnovlennya vidnosnogo spokoyu dozvolilo alauyitskomu uryadu mahzenu aktivizuvati zv yazki z Yevropoyu Sidi Muhammad uklav torgovelni dogovori z Daniyeyu 1751 i 1765 roki Shveciyeyu 1763 rik Franciyeyu 1767 rik ta Portugaliyeyu 1773 rik U 1790 roci misto Fes zavdyaki sultanu Al Yazid ben Muhammada 1790 1792 zdobulo nezalezhnist vid Osmanskoyi imperiyi Piznishe za chasiv sultana Mulaj Sliman Abu l Rabi ben Muhammada 1792 1822 Fes povernuvsya znovu do skladu Marokko i buv ogoloshenij stoliceyu sultanatu yaka probula faktichno do 1912 roku Na pochatku XIX stolittya sultan Mulaj Sliman nasliduyuchi aravijskih vakhabitiv sprobuvav ochistiti marokkanskij islam vid napivyazichnickih obryadiv i tim samim vtrativ pidtrimku ta avtoritet vid sufijskogo bratstva U dusi vakhabizmu vin vzyav kurs na izolyaciyu Marokko vid zovnishnogo svitu U 1812 1822 rokah zgurtovani sufijci vidpovili jomu religijnoyi vijnoyu U 1820 roci proti reform Mulaya Slimana spalahnulo Feske povstannya na choli z Ibragimom Ibn Yazidom U 1822 roci Sliman zmushenij buv vidrektisya prestolu Nastupnij sultan Marokko Maulya Abd ar Rahman ben Hisham 1822 1889 vidkinuv usi reformi Slimana za sho vidnoviv znovu doviru sufijciv U 1830 roci pislya vtorgnennya Franciyi do Alzhiru Hisham namagavsya zajnyati Tlemsen ta inshi rajoni zahidnogo Alzhiru nadayuchi pidtrimku Abd al Kadiru yakomu v 1843 roci nadav pritulok na teritoriyi Marokko Posilennya yevropejskoyi integraciyi osoblivo z boku Velikoyi Britaniyi v Marokko u 1856 roci zmusilo sultana pidpisati anglo marokkanskij dogovir yakij faktichno vidkrivav Marokko dlya yevropejskoyi torgivli Pochinayuchi z 1840 h rokiv doli sherifskogo sultanatu viznachalo supernictvo Velikoyi Britaniyi Franciyi ta Ispaniyi Nishivna porazki marokkanskih vijsk vid francuziv pri richci Isli 1844 rik i Ispano marokkanska vijna 1859 1860 rokiv prodemonstruvali nepidgotovlenist vijskovih zagoniv Marokko Tilki diplomatichna pidtrimka Velikoyi Britaniyi ne zacikavlenoyi v uspihah konkurentiv dozvolyala Marokko protyagom XIX stolittya zberigati formalnu nezalezhnist Odnak silove vidkrittya marokkanskih rinkiv usunennya mitnih bar yeriv i nerivnopravni torgovi dogovori stvorili umovi dlya napivkolonialnogo kontrolyu providnih krayin Yevropi nad sherifskoyu derzhavoyu Pragnuchi pristosuvati krayinu i marokkanske suspilstvo do novih umov podolati etnokulturnu i politichnu rozdribnenist sultani Sidi Muhammed ben Abd ar Rahman 1859 1873 roki i Mulaj Hasan 1873 1894 roki proveli nizku reform u vijskovij finansovo ekonomichnij ta administrativnij sferah Vijskovi chastini pochali formuvatisya z mistyan a ne iz plemen a takozh ozbroyuvatisya yevropejskoyu zbroyeyu Pochalosya karbuvannya unifikovanoyi moneti udoskonalyuvalasya dorozhnya merezha buduvalisya portovi sporudi Planuvalosya osvoyennya vlasnimi silami vugilnih zaliznih midnih i svincevih rodovish Vtruchannya yevropejskih derzhav u vnutrishni spravi Marokko dosyaglo apogeyu za chasiv sultana Mulaj Abd al Azize 1894 1908 Stvorennya Antanti dozvolilo Velikij Britaniyi i Franciyi rozminyati pravo vtruchannya v spravi Yegiptu i Marokko a nedosvidchenist Mulaj Abd al Aziza v diplomatichnih spravah i jogo rujnivna pristrast do yevropejskih tehnichnih novovveden dali francuzkomu kapitalu mozhlivist posiliti svoyi poziciyi v Marokko V 1903 roci Marokko opinilos na mezhi finansovogo bankrutstva Abd al Aziz spromigsya otrimati poziku u Franciyi Velikoyi Britaniyi ta Ispaniyi na sumu 22 5 mln frankiv V 1904 roci otrimav novij kredit u Franciyi na sumu 62 5 mln frankiv Nezvazhayuchi na rishuchu protidiyu Nimeckoyi imperiyi francuzkim kolonialnim kolam vdalosya nejtralizuvati konkurentiv U 1906 roci v misti Alhesiras Ispaniya vidbulasya mizhnarodna konferenciya z pitannya pro rozpodil sfer vplivu na Marokko Hocha formalno zgidno generalnogo aktu Alhesiraskoyi konferenciyi 1906 roku viznachalasya nezalezhnist i cilisnist Marokko naspravdi francuzki ta ispanski vijska vzhe v 1907 roci pristupili do pryamoyi okupaciyi marokkanskoyi teritoriyi V 1907 1908 roci francuzki vijska zahopili Kasablanki ta okrug Udzhda U 1911 r v Marokko spalahnulo povstannya proti sultana Abd al Hafiza U kvitni 1911 sultan buv oblozhenij u svoyemu palaci v Fesi Franciya napravila svoyi vijska dlya pridushennya povstannya pid privodom zahistu zhittya i majna yevropejciv Nimechchina dala zgodu na okupaciyu mista Marokkanski vijska oblozhili okupovane francuzami misto Priblizno za misyac francuzki vijska prorvali oblogu 5 chervnya 1911 ispanci okupuvali Larashe i Ksar el Kebir 1 lipnya 1911 nimeckij kanonerskij choven Pantera pribuv do portu Agadir Negajno posliduvala negativna reakciya z boku Franciyi i Velikoyi Britaniyi Na pochatku lita 1911 Britaniya namagalisya utrimati Franciyu vid prijnyattya pospishnih zahodiv i vidradila yiyi vid vidryadzhennya vijsk u Fes Zusillya ne uvinchalisya uspihom ale ser Edvard Grej ministr zakordonnih sprav Velikoyi Britaniyi vvazhav sho jogo ruki buli zv yazani i sho vin buv zmushenij pidtrimati Franciyu Uryad Britaniyi vislovila nespokij pislya pributtya Panteri v Marokko Britaniya vvazhala sho nimci namagatimutsya stvoriti vijskovo morsku bazu na Atlantici u Agadiri 1 Korolivskij flot mav vijskovo morsku bazu v Gibraltari ta na pivdni Ispaniyi Uryad Britaniyi pidtrimav Franciyu yak i pid chas Pershoyi Marokkanskoyi krizi znovu pidtverdivshi Anglo francuzku ugodu 1904 7 lipnya nimeckij posol u Parizhi povidomiv francuzkomu uryadu sho Nimechchina ne maye niyakih teritorialnih zacikavlenostej u Marokko i bude vesti peregovori shodo francuzkogo protektoratu na osnovi kompensaciyi Nimechchini u Francuzkomu Kongo ta zabezpechennya yiyi ekonomichnih interesiv u Marokko Nimecki umovi na 15 lipnya mistili propoziciyu postupitisya pivnichnoyu chastinoyu Francuzkogo Kamerunu i Togo a takozh vsogo Francuzkogo Kongo 21 lipnya Devid Llojd Dzhordzh vistupiv z promovoyu v yakij vin zayaviv sho nacionalna chest dorozhcha nizh mir Promova bula interpretovana Nimechchinoyu yak poperedzhennya sho vona ne mozhe nav yazuvati neobgruntovani vimogi Franciyi 2 Franko nimecki peregovori buli rozpochati 9 lipnya 1911 i zaversheni pidpisannyam Feskogo dogovoru 4 listopada zgidno z yakim Nimechchina prijnyala panuvannya Franciyi v Marokko v obmin na Novij Kamerun Teren buv chastkovo bolotistij z rozpovsyudzhennyam sonnoyi hvorobi ale nadavav Nimechchini vihid do richki Kongo Takozh u ramkah dogovoru Nimechchina postupilasya na korist Franciyi nevelikoyu dilyankoyu teritoriyi na pivdennomu shodi vid Fort Lami narazi chastina Chadu U 1912 roci pogrozhuyuchi sultanu Mulaj Abd al Hafizu 1908 1912 vijnoyu francuzki predstavniki domoglisya pidpisannya Feskogo dogovoru pro protektorat 30 03 1912 U listopadi 1912 roku Ispaniya takozh otrimala vid francuzkogo uryadu zazdalegid obumovlenu pravo na protektorat nad pivnichnoyu chastinoyu Marokko oblasti Rif i Dzhebali i krajnim pivdennim zahodom krayini anklav Ifni I lishe port Tanzher buv ogoloshenij mizhnarodnoyu zonoyu Francuzkij panuvannya Redaguvati Dokladnishe Francuzke MarokkoZa tiyeyu zh domovlenistyu Ispaniya stala protektorom Pivnichnoyi ta Pivdennoyi Sahari 27 listopada togo zh roku Bagato marokkanskih soldativ sluzhilo u Francuzkij armiyi v Pershij ta Drugij Svitovih vijnah ta v Ispanskij Nacionalnij Armiyi pid chas Ispanskoyi gromadyanskoyi vijni Priblizno 8000 iz nih zaginuli na frontah Ispanske panuvannya Redaguvati Dokladnishe Ispanske MarokkoRifska respublika Redaguvati Dokladnishe Rifska respublikaOpir Redaguvati Do 1956 Tanzher mav dosit bagatomanitne naselennya sho vklyuchalo 40 tis musulman 30 tis yevropejciv ta 15 tis yevreyiv 1 Nacionalistichni politichni partiyi sho zgodom sformuvalis pid francuzkim protektoratom zasnovuvali svoyi vimogi shodo nezalezhnosti Marokko na takih dokumentah Drugoyi Svitovoyi vijni yak Atlantichna hartiya spilna amerikano britanska deklaraciya sho progoloshuvala sered inshogo pravo vsih lyudej virishuvati formu uryadu pri yakomu voni zhivut Manifest Partiyi nezalezhnosti Istiqlal Party v 1944 roci buv odniyeyu z pershih gromadskih vimog nezalezhnosti Partiya zgodom zabezpechila znachnoyu miroyu kerivnictvo nacionalistichnim ruhom Vignannya francuzami Mogameda V v 1953 roci na Madagaskar ta jogo zamina nepopulyarnim Mogamedom ben Aarafoyu chiye pravlinnya sprijmalos yak nelegitimne viklikala burhlive protistoyannya francuzkomu ta ispanskomu protektoratam V serpni 1953 Ahmed Haskouri halif Ispanskogo Marokko ogolosiv Mogameda V legitimnim sultanom vsogo Marokko Najzhorstokishij suprotiv bulo viyavleno v misti Udzhda de marokkanci napadali na francuziv ta inshih yevropejskih zhiteliv na vulicyah mista Operaciyi shojno stvorenoyi Jaish al tahrir Armiyi zvilnennya bulo zdijsneno 1 zhovtnya 1955 roku Jaish al tahrir bulo stvoreno Arabskim Magribskim komitetom zvilnennya Comite de Liberation du Maghreb Arabe v Kayiri Yegipet dlya organizaciyi ruhu oporu proti okupaciyi Jogo metoyu bulo povernennya korolya Mogameda V zvilnennya Alzhiru ta Tunisu Franciya dozvolila Mogamedu V povernutisya v 1955 roci a peregovori sho priveli do nezalezhnosti Marokko pochalisya nastupnogo roku Vsi ci podiyi dopomogli povernuti riven solidarnosti mizh lyudmi ta shojno povernenim korolem Z ciyeyi prichini revolyuciya bula nazvana Taourat al malik wa shaab Revolyuciya korolya ta lyudej ta vidznachayetsya 20 serpnya shoroku Nedavnya istoriya Redaguvati Nezalezhnist vid Franciyi otrimana v 1956 roci 4 sichnya 1969 roku pislya dekilkoh rezolyucij OON Ispaniya peredala Marokko provinciyu anklav Ifni Globalnij pereglyad konstituciyi v 1972 Zahidna Sahara peredana Ispaniyeyu Marokko i Mavritaniyi v 1975 partizanska vijna v Zahidnij Sahari z Frontom Polisario organizaciyeyu sho vistupaye za nezalezhnist regionu Marokko v 1983 pogodilosya na zaproponovanu formulu ale vidmovilosya mati spravu iz samim Polisario Peremir ya pidpisane v 1987 ale vijna trivaye Diplomatichni vidnosini z Alzhirom i Siriyeyu vidnovleni u 1988 i 1989 Nova konstituciya prijnyata na nacionalnomu referendumi v 1992 Suchasni kordoni Marokko sformuvalisya v period 1912 1956 koli francuzka ispanska i mizhnarodna administraciyi zdijsnyuvali upravlinnya okremimi chastinami krayini U 1956 buv vidminenij protektorat i viznana nacionalna nezalezhnist i teritorialna cilisnist Marokko Div takozh RedaguvatiIstoriya MagribuPrimitki Redaguvati TWO WAR CLOUDS MENACE EUROPE PDF The New York Times July 6 1911 Arhiv originalu za 15 bereznya 2017 Procitovano 27 listopada 2007 The Morocco Crisis of 1911 Arhiv originalu za 13 lipnya 2013 Procitovano 27 listopada 2007 Dzherela RedaguvatiAli ibn Abd Allah ibn Abi Zar al Fasi Rawd al qirtas Histoire des souverains du Maghreb et annales de la ville de Fes des Idrissides aux Merinides ecrit vers 1326 trad Auguste Beaumier 1860 Paris reedition Editions La porte Rabat 1999 Arhivovano 26 zhovtnya 2018 u Wayback Machine fr Mohammad al Saghir ben al Hadj ben Abd Allah al Wafrani Oufrani Nozhet el hadi bi akhbar moulouk el Karn el Hadi Histoire de la dynastie saadienne au Maroc 1511 1670 traduit et publie par O Houdas Ernest Leroux Paris 1889 Arhivovano 25 bereznya 2017 u Wayback Machine fr Ahmad ibn Khalid al Nasiri Kitab al Istiqsa li Akhbar duwwal al Maghrib al Aqsa Histoire du Maroc Archives marocaines Vol 31 1925 Les Idrissides et les Almoravides Arhivovano 26 zhovtnya 2018 u Wayback Machine fr Ahmad ibn Khalid al Nasiri Kitab al Istiqsa li Akhbar duwwal al Maghrib al Aqsa Histoire du Maroc Archives marocaines vol 33 1934 Les Merinides Ahmad ibn Khalid al Nasiri Kitab al Istiqsa li Akhbar duwwal al Maghrib al Aqsa Trad E Fumey Histoire du Maroc Quatrieme partie Chronique de la dynastie alaouie au Maroc Archives marocaines vol 9 1906 fr Henri Terrasse Histoire du Maroc des origines a l etablissement du Protectorat francais Editions Atlantides Casablanca 1949 reedition Editions Frontispice Casablanca 2005 fr Abdelkhaleq Berramdane Le Maroc et l Occident 1800 1974 Editions Khartala 1990 ISBN 2865371719 fr Jean Brignon Guy Martinet Bernard Rosenberg Histoire du Maroc Hatier 1967 fr Charles Andre Julien Le Maroc face aux imperialismes 1415 1956 Editions Jeune Afrique 1978 fr Stephane Bernard Le conflit franco marocain 1943 1956 Universite libre de Bruxelles 1963 3 volumes fr Jacques Benoist Mechin Histoire des Alaouites 1268 1971 Perrin 1994 fr Bernard Lugan Histoire du Maroc Perrin 2000 ISBN 2 262 01644 5 fr Daniel Rivet Histoire du Maroc de Moulay Idris a Mohammed VI Fayard 2006 fr Bernard Rosenberger Le Maroc au sXVI e Au seuil de la modernite Fondation des Trois Cultures 2008 ISBN 9954 0 1368 7 fr Charles Saint Prot Jean Yves de Cara Frederic Rouvillois dir Le Maroc en marche Paris CNRS editions 2009 fr David Bensoussan Il etait une fois le Maroc temoignages du passe judeo marocain www iuniverse com ISBN 978 1 4759 2608 8 620p ebook ISBN 978 1 4759 2609 5 fr Charles Saint Prot Mohammed V ou la monarchie populaire Paris Le Rocher 2012 fr Aziz El Yaakoubi Polemique Note histoire est elle censuree Zamane Casablanca no 1 novembre 2010 p 26 29 Arhivovano 4 bereznya 2016 u Wayback Machine fr Posilannya RedaguvatiMorocco Arhivovano 4 travnya 2015 u Wayback Machine Encyclopaedia Britannica angl Istoriya Marokko s drevnejshej po novejshuyu Marocco Club Arhivovano 2 kvitnya 2018 u Wayback Machine ros Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Istoriya Marokko amp oldid 40693133