Терміном «провінція» у сьогоденній Франції послуговуються для полегшення визначення географічного (культурного, етнологічного, історичного, а іноді й адміністративного) поділу Франції, до розподілу країни на департаменти, що його було впроваджено 1790 року.
Слово «провінція» у французькій в його сучасному розумінні з’явилось у XV столітті й стало все більше поширюватись як в офіційних документах, так і в загальному вжитку або в просторіччі. Але в будь-якому столітті в будь-якому словнику визначення цього слова досить нечітке, тоді як здавалося б цей термін є найпоширеніший для визначення певної територіальної одиниці. Географи, навіть з числа найвідоміших, неоднозначно трактували поняття або суть слова «провінція», тому чисельні списки й мапи з переліком провінцій Франції не збігаються повністю між собою і їх не можна точно зіставити.
Проте, до революції Франція розподілялась на територіальні округи або одиниці, що виникли як результат значних історичних, географічних і етнічних відмінностей, що призвели до практики утворення різних категорій територіальних одиниць, таких як метрополії, провінції, діоцези, герцогства, баронства, губернаторства, штати, елекції, генеральства, інтендатства, парламенти, землі, судові округи і т.д., що супроводжувались вказівкою на регіон, з яким іноді збігалися за назвою, але не за географічним покриттям. Таким чином, географічно, юрисдикція парламенту Артуа не збігалася за територією з юрисдикцією губернаторства Артуа, або з територіальним покриттям інтендантства Артуа.
Установчі збори 1789 року, після скасування всіх сеньйоріальних прав у різних регіонах (класових превілеїв дворянства й духівництва), вирішили заснувати одноманітний уніфікований територіальний устрій (департаменти) у такий спосіб, щоб новий поділ був однаковий для різних функцій держави — військової, релігійної, фіскальної, адміністративної, освітньої, судової тощо. Місто, що було вибрано центром кожного департаменту, мало зосередити місцеперебування органів управління вказаними функціями, а також містити префектуру, трибунал, університет, військову установу, резиденцію єпископа, біржу, шпиталь, ярмарок тощо.
Галли: найдавніші часи Редагувати
Галлію заселяли близько сотні народів (300 за Йосипом Флавієм), дуже різних за своїми звичаями. Юлій Цезар називав кожне з цих незалежних об’єднань civitas — цивітас — окремий вид громадянства підданих Риму, громада, місто, але не малося на увазі саме «місто», йшлося про особливу територіальну одиницю, яка в свою чергу ділилась на паги (лат. pagi, pagus). Численні малі галльські народи були так званими «клієнтами» своїх більш могутніх сусідів, тобто залежали від них. Це можна назвати першим відомим поділом Галлії.
Римські провінції: устрій Редагувати
Етимологія латинського слова «провінція» (pro vincire) — завойовані землі. Кожна римська провінція (provincia) в Галлії мала чітке правове визначення, чітко визначені межі й кодифіковану адміністративну структуру. Кількість провінцій, їх організація й їхні межі часто зазнавали змін упродовж 5 століть; кожну очолював претор або проконсул. Цезар розділив Галлію, окрім Провансу, що вже належав Риму й звався Нарбонська Галлія, на 3 провінції: Аквітанію, Бельгіку й Кельтику. За 4 століття римського панування кількість провінцій зросла з 3 до 11, що було обумовлено розширенням імперії, розділенням провінцій, що вже існували.
У середньовічну добу, з розвитком феодалізму, територія сучасної Франції розподілялась на провінції за певними функціями, цей розподіл, з деякими змінами, зберігався до Французької революції.
Церковні провінції Редагувати
Основною церковною одиницею територіального поділу Франції була єпархія. Єпархії об’єднувались у метрополії, а складалися з діоцезів, що в свою чергу складалися з парафій. Метрополії також називались провінціями, бо їх було засновано ще за існування римських провінцій, що в них після занепаду імперії перші єпископи затвердили свою владу. Церковні територіальні одиниці, завдяки сердньовічному праву «мертвої руки», були найдавнішими і стабільними. Так зване право мертвої руки — це заборона на відчуження церковного майна й земель. Значних змін церковний територіальний поділ Франції зазнав лиш у 1802 році.
Судові одиниці — парламенти, бальяжі та сенешальства Редагувати
Залежно від свого права, звичаїв і мови, землі корони поділялись на землі писаного права (територія відома сьогодні як Окситанія) і землі неписаного права (Північ Франції). Кожна з цих частин включала в себе певну кількість парламентів, до компетенції кожного парламенту входила відповідна судова округа, в якій парламент представляв функції королівського суду, означені округи звалися бальяжами (на півночі) і сенешальствами (на півдні країни), у деяких округах певні території послуговувались самобутніми правовими звичаями.
Фіскальні одиниці — штати, елекції, фінансові округи і інтендантства Редагувати
Фінансові округи тотожні провінції, але не завжди збігаються за територією. Елекціями звались фінансові округи, де представник королівського уряду розподіляв податки за допомогою виборних осіб. Деякий час представники королівського уряду певної одиниці обирались Генеральними Штатами, звідси й назва — елекція, з французької l’élection. Штатами звались округи, або провінції, де зберігся інститут провінціальних Штатів, до обов’язків яких входили переговори з владою відносно суми податків, яку необхіно зібрати у провінції.
Військові одиниці — військові намісництва Редагувати
Феоди, що безпосередньо підпорядковувались короні (герцогства, графства, марки), надавали їй військову допомогу. Окрім герцогства Франція, що згодом стало королівським доменом, шість найбільших феодів мали статус перства:
• три герцогства — Аквітанське, Гасконське, Нормандське;
• три графства — Тулуза, Фландрія, Шампань.
Їхні володарі вважались виборцями королів Франції, разом із шістьма церковними перами:
• три єпископи-герцоги: Реймса, Лана, Ланґра;
• три єпископи-графи: Бове, Шалона, Нуайона.
Кількість великих феодів з ходом історії змінювалось (спадщина, конфіскації, завоювання, втрати, договори), і збільшилось з остаточним приєднанням графства Прованського, герцогства Бургундського, герцогства Бретонського, герцогства Лотарингії. У деяких випадках такі феоди просто повернулись до корони, що їй вони раніше й належали, наприклад Бургундія, що нею колись володів брат Гуго Капета. В інших випадках це реальні придбання, як от герцогство Савойя, Корсика, Конта-Венессен (Комітат Венессен), графство Ніцца, що належали Священній Імперії або Святому Престолу. На відміну від церковних територіальних одиниць, обсяг військових коливається протягом всієї історії залежно від володінь їх власників, або політичних змін. (Так, герцогство Гасконь зникає в 12 столітті, герцогство Нормандію поділено на два військові намісництва).
Під кінець існування королівської влади, або так званого Старого режиму, у Франції (за винятком заморських територій) існувало 36 намісництв, що їхньою головною функцією була оборона. Тридцять шість намісництв, відповідно до числа провінцій, підпорядковували собі всі феоди і землі вавасерів, що також являли собою округи з функціями оборони і маршальського суду, рекру́цького набору, будівництва гарнізонів, арсеналів і за́мків, а також розглядали всі питання щодо дворянства, геральдики і т.д.
Ці тридцять шість намісництв відповідають (разом з областями, що їх було приєднано до Франції з 1791 року) переважно то́му, що зараз прийнято називати історичними областями Франції.
Перелік історичних провінцій Франції Редагувати
Список історичних провінцій, у дужках вказано адміністративний центр і рік приєднання до Франції:
1. Іль-де-Франс (Париж): Ця провінція походить від королівського французького домену, тобто територія, що безпосередньо належала королям Франції. Саме ця провінція дає титул короля Франції, хоч у 1999 Анрі д’Орлеан прийняв титул герцога Франції, що відповідало лише Іль-де-Франс і не мало посилання саме на Францію.
2. Беррі (Бурж): Ця провінція походить від віконтства Бурж, придбаного в 1101.
3. Орлеан (Орлеан): Ця провінція походить від графства Орлеанського, що залежало від королівського домену.
4. Нормандія (Руан): Герцогство Нормандське, що створено у 911 для Роллона, одного з вожаків норманів, приєднано до королівського домену в 1204.
5. Лангедок (Тулуза) — графство Тулуза приєднано до королівського домену в 1271.
6. Ліонне (Ліон) — провінція походить від графства Ліонського, приєднано до Франції 1313 року.
7. Дофіне (Гренобль) — походть з дофінату В’єннського, рік приєднання до Франції — 1349.
8. Шампань (Труа) — грфство, приєднано до королівського домену як результат шлюбного союзу у 1285.
9. Оніс (Ла-Рошель) — лен Аквітанії, приєдно до Франції у 1371.
10. Сентонж (Сент) — приєднано у 1371.
11. Пуату (Пуатьє) — один з ленів Аквітанії, приєднано у ХІІІ ст.
12. Герцогство Аквітанія (Бордо) — герцогство, засноване за Меровінгів, втрачено королівством Франція в 1152 в результаті розлучення короля і шлюбом герцогині Елеонори з королем Англії, повернено Францією в 1416, до 1789 складалося з герцогств Гієнь і Гасконь.
13. Герцогство Бургундія (Діжон), 1477.
16. Графство Прованс (Екс) — 1482.
17. Графство Ангумуа (Ангулем) — 1514.
18. Бурбонне (Мулен) — походить від графства Бурбонського, ввійшло у королівський домен у 1527 році.
19. Графство Ла Марш (Гере) — приєднано до королівського домену у 1527 році.
20. Бретань (Ренн) — походить від герцогства Бретань, об’єднано з Францією у 1532.
21. Графство Мен (Ле-Ман) — походить від графства Менського, приєднано до королівського домену 1584.
- Графство Перш (Ножан-ле-Ротру) — у 1789 належало до намісництва Мен-і-Перш.
22. Турень (Тур) — приєднано 1585.
23. Лімузен (Лімож) — приєднано у 1589.
24. Графство Фуа (Фуа) — приєднано у 1607.
25. Графство Овернь (Клермон-Ферран) –герцогство за Меровінгів, графство за Каролінгів, у королівському домені з 1457.
26. Беарн (По) — походить з віконтства Беарн, приєднано до домену короля в 1620.
27. Ельзас (Страсбург) — ландграфство Верхній Ельзас приєднано до Франції у 1648.
28. Графство Артуа (Аррас) — Артуа було частиною різних утворень, як і графство Фландрія, було частиною Іспанських Нідерландів під владою Габсбургів, приєднано до Франції 1659 року.
29. Руссільйон (Перпіньян) –приєднано у 1659.
30. Фландрія (Лілль) — провінція включала французьку Фландрію, частину Ено і Камбрезі. До приєднання до Франції у 1668 належала до Іспанських Нідерландів.
31. Франш-Конте (Безансон) — провінція походить від графства Бургундського (не плутати з герцогством Бургундським), приєднано у 1678.
32. Велике намісництво Лоррен-і-Барруа — об’єднання стародавніх провінцій Єпископства Мец (1648), герцогства Лотарингія і Бар (Нансі).
33. Корсика (Аяччо) — відсутня на мапі, володіння Генуї, приєднано до Франції у 1768.
34. Герцогство Ніверне (Невер) — хоча Ніверне й залежало від королівства Франція, не входило у королівський домен у 1789.
• Території сьогоденної Франції, що не входили до її складу в 1789:
35. Конта-Венессен (Карпантра) — папський лен (феод) — 1791. Також місто Авіньйон, папський лен. Князівство Оранж приєднано до Франції у 1713.
36. Республіка Мюлуз — приєднано пізніше до швейцарських кантонів, 1798.
37. Герцогство Савойя (Шамбері) — володіння королівства Сардинія, 1860.
38. Гафство Ніцца (Ніцца) — володіння королівства Сардинія, 1860.
39. Князівство Монбельяр (Монбельяр) — 1793.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Almanach royal, annuaire administratif paraissant chaque année et donnant l'état des divisions administratives, ecclésiastiques, militaires, universitaires, judiciaires, fiscales, etc. du royaume de France jusqu'en 1789 avec le nom des chefs de toutes ces circonscriptions et juridictions.
- Les divisions administratives de la France en 1789, par Armand Brette, Онлайн [ 15 жовтня 2012 у Wayback Machine.].
- Les Provinces de la France par le Vicomte Olivier de Romanet, la Nouvelle Librairie Nationale, 1913
- Les Provinces au XVIIIe et leur division en départements de la France par Charles Berlet, Bloud, 2e éd., 1913
- Provinces et Pays de France par l’Abbé Alfred Jarry, (3 premiers tomes seulement avec 1 carte), Charles Poisson, 1943
- Les circonscriptions administratives de la France par Jean Bancal, Recueil Sirey, 1945