|
Іракський султанат або Султанат Сельджуків в Іраку (1118—1194 роки) — держава в арабському та аджемському Іраку (Месопотамія і західний Іран) й Закавказзі в зі столицею в Хамадані, яка утворилася внаслідок процесу розпаду Сельджуцької імперії. Султани практично не проводили активної зовнішньої політики, більше опікувалися утримання належних їм володінь. Більшість часу приділяли боротьбі між представниками династії Сельджукидів.
Історія Редагувати
Заснування Редагувати
Протягом кінця 1090-х років відбувся фактичний розподіл Сельджуцької імперії між братами Мухаммедом I і Ахмадом Санджаром. Останній номінально визнавав владу першого як султана Великих Сельджуків. У 1118 році новий султан Махмуд II вирішив приборкати владу Санджара в Хорасані. Втім на бік останнього перейшов рід Какуїдів, що мав вплив у центральній Персії. В результаті Махмуд II зазнав поразки й вимушений був визнати Санджара султаном Великих Сельджуків, передавши йому Мазендеран, Кум, Дамгас, Рей і Демавенд. У свою чергу Махмуд II став султаном Іраку, куди увійшли землі від кордонів Конійського султанату до Хорасану, а саме Месопотамія (сучасний Ірак), Кавказ з васальними грузинськими, вірменськими державами, Ширваном, Західний Іран (так званий Аджемський Ірак), південна Персія. Столицею Махмуд II обрав місто Гамадан.
З самого початку Сельджуки Іраку стикнулися зі спробою стати незалежними окремих емірів та князів по свій державі. Протягом 1120-х років доводилося придушувати численні повстання. Втім протягом 1121—1125 роках було втрачено Грузію та Ширван, які здобули незалежність, завдавши поразки військам Іракського султанату.
Боротьба між претендентами Редагувати
З 1131 році, часу смерті Махмуда II, починається майже безкінечна боротьба за владу між представниками панівної династії, що ще більше послабило центральний уряд та посилило місцевих намісників: емірів та атабеків (вихователів синів з роду Сельджукидів). На деякий час війна припинилася у 1134 році зі сходження на трон Масуда, але вже у 1136 розпочалася з новою силою, що завершилася у 1137 році.
Протягом 1130-х років спалахнуло декілька повстань емірів, що намагалися відокремитися. Користуючись послабленням султанату, багдадські халіфи протягом 112—1138] років повернули собі політичну владу в межах Арабського Іраку, а потім і Хузистана. Водночас стали самостійними Зангіди в Мосулі та Алеппо. Цим скористалися нові претенденти, що виступили проти султана Масуда.
Втім протягом 1147—1148 років вдалося стабілізувати ситуацію. Також було налагоджено стосунки в родині Сельджукидів. В цей же час Іракський султанат став повністю незалежним від султана Великих сельджуків, що зазнав поразка від кара-китаїв. Але вже 1152 році боротьба за владу поновилася й тривала до 1161 року
Занепад Редагувати
В XII ст. султанат складався з низки напівнезалежних еміратів. Володарями найбільших з них були Ільдегізіди в Азербайджані, Салгуріди в Фарсі, Хазараспіди в Лурістане, Зангіди в північному Іраку та Алеппо, інші — іменувалися атабеками, що володіли важливими містами. Ільдегізіди, володіючи Азербайджаном, протягом 30 років керували всім Іракським султанатом від імені фактично безвладних Сельджукидів — Арслан-шаха і Тогрула III. У 1194 році володіння іракських Сельджукидів — майже весь Західний Іран — були завойовані військами хорезмшаха Текіша.
Султани Редагувати
Сельджукиди Редагувати
- Махмуд II, 1118/1119—1131] роки
- Дауд, 1131—1132 роки
- Тогрул II, 1132—1134 роки
- Гіяс ад-Дін Масуд, 1134—1152 роки
- Малік-шах, 1152—1153 роки (вперше)
- Мухаммед, 1153—1159 роки
- Сулейман-шах, 1159—1160 роки (вперше)
- Малік-шах, 1160 рік (вдруге)
- Сулейман-шах, 1160—1161 роки (вдруге)
- Арслан-шах, 1161—1176 роки
- Тогрул III, 1176—1189 роки
- Санджар, 1189—1191 роки
Ільдегізіди Редагувати
- Кизил-Арслан, 1191 рік
Сельджукиди Редагувати
- Тогрул III, 1191—1194 роки
Джерела Редагувати
- C.E. Bosworth, The Political and Dynastic History of the Iranian World, The Cambridge History of Iran, Vol. 5, ed. John Andrew Boyle, (Cambridge University Press, 1968)
- J. A. Boyle (Hrsg.): The Cambridge History of Iran, Volume 5, The Saljuq and Mongol Periods. Cambridge u.a. 1968.
- A.C.S. Peacock, The Great Seljuk Empire, (Edinburgh University Press, 2015)