? Lixinae | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Lixus iridis Olivier,1807 | ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Триби | ||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||
| Cleoninae Reitter, 1912 | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||||
|
Лікси́ни (Lixinae) — підродина жуків родини довгоносиків.
Зовнішній вигляд Редагувати
Жуки середніх та великих (до 20 мм у довжину) розмірів. Головні ознаки:
- вусикові борозенки спрямовані скісно під очі або до нижнього боку головотрубки і закінчуються попереду очей;
- головотрубка звичайно досить довга і товста, з більш або менш розвиненими птеригіями. Завдяки їм, борозенки хоча б частково видно зверху;
- тазики передніх ніг стоять ближче до заднього краю передньогрудей, ніж до переднього.
Забарвлення верхньої частини тіла — білих, сірих, жовтуватих та коричневих тонів, часто-густо візеручасте, з плям та смужок; утворене лусочками, волосками і пилковидним наліо.
Спосіб життя Редагувати
Усі ліксини рослинноїдні. Місця їх мешкання пов'язані з трав'янистими, рідше — дерев'янистими рослинами, якими вони харчуються. Здебільшого це рослини з родин амарантових (Amaranthaceae), айстрових (Asteraceae), капустяних (Brassicaceae), селерових (Apiaceae). За харчовою спеціалізацією більшість ліксин є широкими олігофагами. За місцем розвитку преімагінальних стадій (яйце, личинка, лялечка) ліксини поділяються на три групи:
- різофаги — преімагінальні стадії мешкають нижче рівня ґрунту, личинки харчуються кореневою системою рослин, мешкаючи всередині кореня або у ґрунті поблизу нього;
- каулофаги — преімагінальні стадії проходять розвиток в стеблах;
- антофаги — преімагінальні стадії розвиваються у суцвіттях.
Як правило, самка для відкладання яйця вигризає заглиблення у рослинній поверхні. Личинки деяких видів, розвиваючись у стеблі або корені, утворюють аномальне розростання рослинних тканин — гал. Усі ліксини української фауни дають одне покоління на рік. Зимують звичайно імаго, причому поза межами кормової рослини — у верхньому шарі ґрунту, підстилці, попід камінням. Основні природні регулятори чисельності ліксин — низка видів паразитичних комах та деякі кліщі, вплив хижаків набагато менш відчутний.
Географічне поширення Редагувати
Описано понад 1250 рецентних видів ліксин та близько 100 видів, які вимерли у минулі геологічні епохи. Більша частина сучасних ліксин мешкає у Палеарктиці (близько 800 видів), помітно менше їх у Афротропіці (~250), Неарктиці (~130), Неотропіці (~90) Індо-Малайській області (~50), Австралійської области (~20). В Україні мешкає понад 90 видів ліксин, кількість видів в локальних фаунах України, як і в Палеарктиці в цілому, зменшується у напрямку «південь→північ». На поширення й чисельність ліксин впливає діяльність людини. Через її негативний вплив два види ліксин занесено до Червоної книги України.
Походження Редагувати
Спираючись на сучасне географічне поширення ліксин та їх кормові зв'язки, вважають, що група виникла в Євразії, на теренах суходолу, який утворювався внаслідок зменшення площі первісного океану Тетісу. Формування групи відбувалося в аридних умовах пустель Давнього Середземномор'я. Звідси йшло розселення пра-ліксин суходолом, причому одночасно із цим процесом тривало формоутворення.
Значення у природі та житті людини Редагувати
В екосистемах ліксини є суттєвою ланкою кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки, конкуренти інших рослиноїдних тварин. Вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів.
Окремі види ліксин завдають економічно відчутної шкоди сільському господарству (буряковий довгоносик) та піскозакріплювальним насадженням. Проте більшість видів у цьому відношенні нейтральні либонь можуть становити хіба що потенційну загрозу для культивованих рослин. Деякі ліксини використовувались або випробовувались як гербіфаги — винищувачі бур'янів.
Вагомий внесок у вивчення ліксин зроблений радянським ентомологом М. Є. Тер-Мінасян.
Класифікація Редагувати
Описано приблизно 1500 видів і 100 родів ліксин. Їх усіх поділяють на три триби: Cleonini, Lixini та Rhinocyllini: :
Cleonini
- Adosomus
- Afghanocleonus
- Ammocleonus
- Aparotopus
- Aplesilus
- Apleurus
- Asinocleonus
- Asproparthenis
- Atactogaster
- Bodemeyeria
- Bothynoderes
- Brachycleonus
- Calodemas
- Centrocleonus
- Chromonotus
- Chromosomus
- Cleonis
- Cleonogonus
- Cleonolithus
- Cnemodontus
- Coniocleonus
- Conorhynchus
- Cosmogaster
- Curculionites
- Cyphocleonus
- Entymetopus
- Eocleonus
- Epexochus
- Ephimeronotus
- Epirrhynchus
- Eumecops
- Eurycleonus
- Georginus
- Gonocleonus
- Hemeurysternus
- Heterocleonus
- Isomerops
- Koenigius
- Leucochromus
- Leucomigus
- Leucophyes
- Liocleonus
- Lixocleonus
- Lixomorphus
- Lixopachys
- Mecaspis
- Menecleonus
- Mesocleonus
- Microcleonus
- Mongolocleonus
- Monolophus
- Neocleonus
- Nomimonyx
- Pachycerus
- Pajnisoodes
- Paraleucochromus
- Pentatropis
- Phaulosomus
- Pleurocleonus
- Pliocleonus
- Porocleonus
- Priorhinus
- Pseudisomerus
- Pseudocleonus
- Pycnodactylopsis
- Resmecaspis
- Rhabdorrhynchus
- Rungsonymus
- Scaphomorphus
- Stephanocleonus
- Surchania
- Temnorhinus
- Terminasiania
- Tetragonothorax
- Trachydemus
- Trichocleonus
- Trichotocleonus
- Whiteheadia
- Xanthochelus
- Xenomacrus
- Zaslavskia
Lixini
Rhinocyllini
Примітки Редагувати
- http://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=uc1.$c164462;view=1up;seq=588
- Определитель насекомых Европейской части СССР, т. 2, с. 493. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/Part_vol2pp485-621.pdf [ 25 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- Фотогалерею ліксин дивись на UkrBIN — національному порталі з біорізноманіття України — http://izan.kiev.ua/ukrbin/index_class.php?id=22370[недоступне посилання з червня 2019]
- Воловник С. В. О связях долгоносиков-ликсин с различными органами растений. (Coleoptera, Curculionidae, Lixinae) // Кавказский энтомол. Бюллетень, т. 4, вып. 1, с. 87-91.http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/pdf/volovnik_lixinae_plant_organs_2008.pdf
- Воловник С. В. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи // Зоологический журнал, 2010, том 89, № 7, с. 828–833.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf13.htm
- Gültekin L. Hibernation places and behavior of some weevil species (Coleoptera: Curculionidae) //Caucasian Entomological Bull., 2008, v. 4, № 2, p. 209–213
- Volovnik S.V. On parasites and predators of Cleoninae weevils (Col. Curculionidae) in Ukrainian steppe // Anz. Schadlingskde., Pflanzenschutz, Umweltschutz, 1994, Bd. 67, H. 4, S. 77-79. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf18.htm [ 24 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Воловник С. В. Биоценотические связи долгоносиков-ликсин (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) и зоофагов // Кавказский энтомологический бюллетень, 2011, т. 7, вып. 2, с. 163–167/. http://www.zin.ru/ANIMALIA/Coleoptera/pdf/volovnik_lixinae_2011.pdf [ 22 червня 2015 у Wayback Machine.]
- За Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 24, зі змінами
- Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43/. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
- Воловник С. В. Влияние хозяйственной деятельности на жуков-долгоносиков подсемейства Cleoninae (Coleoptera, Curculionidae) // Вестник зоологии, 1984. № 4, с. 46-49. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf17.htm [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- . Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 14 червня 2015.
- Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 22-24, 29-30
- Volovnik S.V. On phylogenetic inertia: a case of Lixinae weevils // Annales de la Société entomologique de France (N.S.): International Journal of Entomology, 2013, 49:3, 240–241
- Долин В. Г., Стовбчатый В. Н. Вредители сельскохозяйственный культур и лесных насаждений. Т. 2. К.: Урожай, 1988, с. 104—112
- Family-group names in Coleoptera (Insecta). ZooKeys (88): 1–972. April 2011. PMC 3088472. PMID 21594053. doi:10.3897/zookeys.88.807. Проігноровано невідомий параметр
|vauthors=(довідка)(англ.) Наведено за англійською вікіпедією. - Alonso-Zarazaga, M.A.; Lyal, C.H.C. (1999). . Barcelona: Entomopraxis. ISBN 978-8460599944. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано 29 лютого 2020.