? Lixus | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Lixus barbiger Boheman, 1835. Острів Мадагаскар | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Líxus — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).
Зовнішній вигляд ред.
До цього роду відносяться жуки малого, середнього та досить великого розміру, довжина їхнього тіла знаходиться у межах 3-22 мм. Основні ознаки:
- тіло видовжене, циліндричне;
- ширина передньоспинки звичайно більша за свою довжину;
- вусикові борозенки не доходять до нижнього краю очей;
- надкрила вузькі й часто-густо їхні вершини загострені кожна окремо.
Фотографії видів цього роду див. на.
Спосіб життя ред.
Життєвий цикл видів роду Lixus тісно пов'язаний із рослинами з родин Лободові, Селерові, Айстрові, Амарантові, Гвоздикові, Бобові, Капустяні та інші. У помірних широтах активні імаго з'являються у природі у першій половині весни. Вони живляться зеленими частинами рослин, паруються і відкладають яйця у стебла та черешки рослин-господарів. Личинки живляться рослинними тканинами, вигризаючи собі тунель. При цьому на рослинах часом утворюються гали. Завершаючи розвиток, личинка вигризає камеру, у якій заляльковується. Жуки нового покоління з'являються у другій половині-наприкінці літа. Зимують вони інколи у ляльковій камері, але частіше — поза кормовими рослинами, під камінням, у підстилці, верхньому шарі ґрунту.
Докладніше про спосіб життя декількох видів української фауни див. також.
Географічне поширення ред.
Види цього роду надзвичайно поширені, вони мешкають в усіх зоогеографічних областях суходолу (див. нижче). На підставі цього деякі фахівці вважають рід найдавнішим у підродині Lixinae.
Класифікація ред.
Рід є найбільшим в підродині Lixinae. Описано понад 500 видів цього роду, з яких приблизно 160 видів є мешканцями Палеарктики, близько тридцяти з них представлені у фауні України. Ймовірно, два види є ендеміками України (див. нижче).
Повного переліку видів Lixus у обсязі світової фауни не існує. Є лише більш або менш достовірні й завжди неповні списки, наприклад, або. Досить повне фауністичне зведення є лише для Палеарктики. У ньому усі відомі у регіоні види розподілено на 11 підродів:
Щодо 19 палеарктичних видів Lixus таксономісти утруднюються віднести їх до якогось підроду. Наводимо перелік цих видів:
- Lixus akonis Kôno, 1929 — Японія, Китай
- Lixus arundinis Thunberg, 1815 — ?
- Lixus boehmi Hartmann, 1909 — Єгипет
- Lixus impexus (Voss, 1960) — Афганістан
- Lixus crassipes (Fabricius, 1775) — Франція
- Lixus invarius Walker, 1871 — Єгипет
- Lixus moiwanus Kôno, 1928 — Китай, Японія, Корея
- Lixus noctis Gistel, 1857 — Італія (Сицилія)
- Lixus nocturnus Gistel, 1857 — Італія (Сицилія)
- Lixus perplexus (Faust, 1888) — Україна (Крим)
- Lixus pierrei Roudier, 1954 — Алжир
- Lixus papillaris Gistel, 1857 — Італія (Сицилія)
- Lixus punctatus Fischer von Waldheim, 1842 — «Сибір»
- Lixus salentinus G. O. Costa, 1839 — Італія (Сицилія)
- Lixus snae Merceron, 1996 — Франція
- Lixus subrectinasus Desbrochers des Loges, 1898 — Алжир
- Lixus sanguinipes Desbrochers des Loges. 1898 — Алжир
- Lixus subulipennis Boheman, 1835 — Україна
- Lixus tricolor (Scopoli, 1772) — ?
Практичне значення ред.
Серед цього роду є види, які при масовому розмноженні можуть завдавати шкоди культивованим лободовим (буряки), амарантам, капустяним (гірчиця) тощо. Декілька видів є гербіфагами, що можуть бути акліматизовані за межами свого природного ареалу для пригнічення популяцій інтродукованих бур'янів (лободи, полину та ін.). Один вид роду — ліксус катрановий занесений до Червоної книги України.
Примітки ред.
- ↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967. — 142 c.
- . Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 4 вересня 2015.
- Воловник С. В. О яйцекладке у долгоносиков-стеблеедов рода Lixus (Coleoptera, Curculionidae) // Зоологический журнал, 1994. — Т. 73. — Вып. 12. — С. 49-54. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf19.htm [ 3 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Воловник С. В. 2010. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи. Зоол. журнал, 2010, т. 89, вып. 7, с. 828–833. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_2010_lixinae_zoolj.pdf [ 4 липня 2015 у Wayback Machine.]
- Воловник С. В. О связях долгоносиков-ликсин с различными органами растений (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) // Кавказский энтомол. бюлл., 2008. — Т. 4. — Вып. 1. — С. 87-91. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf26.htm
- Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleoptera, Curculionidae). IV. Род Lixus F., подрод Eulixus Reitt. // Энтомологическое обозрение, 2007. — Т. 86. — Вып. 3. — С. 521–531. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf12.htm [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-ликсин (Coleoptera, Curculionidae). V. Род Lixus F., подроды Lixus F., Ortholixus Reitt., Compsolixus Reitt., Callistolixus Reitt. // Энтомологическое обозрение, 2012. — Т. 91. — В. 3. — С. 583–590. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf14.htm [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
- . Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 4 вересня 2015.
- . Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 4 вересня 2015.
- Gültekin, L. & Fremuth J.: Lixini, p. 464–471. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. — Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.
- . Архів оригіналу за 29 вересня 2015. Процитовано 4 вересня 2015.