Alter ego

Альтер-его (лат. Alter ego; від Alter «інше, друге», «інший з двох, протилежний») — інтернаціональний фразеологізм, що означає «інше я», «невідоме я», власна подоба, філософське «друге я», інший-всередині-мене, «Інший у собі», або в буквальному сенсі «другий я» — частина особистості, яку зазвичай не бачать інші люди; або належним чином придумана або реальна альтернативна особистість людини: ліричний герой, закріплений за псевдонімом образ, намісник, духовно споріднена особа, довірена особа, близький друг; друга сутність людини, друга особистість або особа всередині людини. Це термін для іншої особистості або ідентичності однієї людини, і, незважаючи на те, що часто припускають що альтер-его часто походить із прихованої або пригніченої частини власної особистості людини, концепт є набагато більш далекосяжним, ніж просто роль, яку людина грає. Альтер его є невід'ємною частиною особистості.

Художня репрезентація, яка може слугувати як візуальний елемент для розуміння концепції alter ego. Два протилежних вирази одного обличчя зображують як «Alter ego», яке називається «другим Я», відрізняється від основної, справжньої особистості людини.

Латинське слово его (ego) становить основу відомого слова егоїст — самолюб.
Alter Ego використовується для позначення різних форм поведінки людини, які можуть проявлятися в певних ситуаціях. Це психологічно орієнтована популярна назва або технічний термін (технічний вираз) пов'язаний із зовнішнім, формальним боком справи; не основний.

«Друге (інше) Я» у різних сферах науки та культури

Це термін сфери гуманітарних наук: філософії, психології, літературознавства, юриспруденції.

Марк Тулій Цицерон ввів цей термін як частину свого філософського дискурсу в Римі I століття до н. е., але охарактеризував його як «друге я, надійний друг» («інше я, друг, якому можна довіряти»). Його оригінальне формулювання було переформульоване Сенекою, і з тих пір воно використовувалося в теперішній загальноприйнятій формі «альтер-его».

• Інколи так називають найближчих друзів, яким довіряють, як самим собі. (лат. «Alter ego est amicus» — «Друг — це друге я».) В цьому випадку інше «я» — це довірений друг, який повністю співпереживає вашим думкам і дає правильне вираження вашим бажанням. Людина, яка настільки близька нам за способом мислення та в почуттях, що ми сприймаємо її як своє «інше я». Наслідком потреби в інтелектуальному й емоційному контакті між окремими людьми є подальша індивідуалізація дружби, уявлення про друга як alter ego (другого "я").

Використання в законодавстві

• Вислів і поняття alter ego став поширеним завдяки звичаю, усталеному в деяких країнах Європи в минулому: коли король передавав усю свою владу якому-небудь наміснику, він нагороджував його званням «королівського другого я» — «альтер еґо реґіс». Першим, хто використав ці слова, був грецький філософ стоїк Зенон Кітійський, який жив у III-IV століттях до н. е.. Вважається, що ця традиція виникла на Сицилії.

	«Альтер-его (лат. alter-ego) — другое я, называется то лицо, которое кѣмъ-нибудь другимъ, наприм., регентомъ, уполномочено дѣйствовать вполнѣ отъ его имени. Этотъ въ Испаніи создавшійся юридическій терминъ перешелъ затемъ в королевство обѣихъ Сицилій. Такѣ, наприм. во время революціи 1820 года въ Неаполѣ наслѣдный принцъ былъ сдѣланъ своимъ отцемъ. королемъ Фердинандомъ I, алтер-его. Это случалось и въ другихъ странахъ.»
— Энциклопедическій словарь. подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ I^А Алтай-Арагвай. Издатели: Ф.А. Брокгаузъ (Лейпцигъ) И.А. Ефронъ (С.-Петербургъ) Семеновская типо-литографія (И.А. Ефрона), Фонтанка, №92. 1890. (стор.: 579)

• В комерційному праві, особливо в корпоративному праві деяких країн доктрина Alter ego є юридичною доктриною, згідно з якою суд визнає, що корпорація не є відокремленою від фізичної особи або акціонера корпорації. Суд застосовує це правило, щоб ігнорувати корпоративний статус групи акціонерів, посадових осіб і директорів корпорації щодо їхньої обмеженої відповідальності. Виявлення alter ego дає суду підставу прорвати корпоративну завісу та притягнути окремих акціонерів до особистої відповідальності за борги корпорації. Раніше доктрина альтер-его не застосовувалася до інших бізнес-форм, таких як товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Однак тепер доктрина альтер-его застосовується і до товариств з обмеженою відповідальністю. В британському, американському праві відома як англ. piercing the corporate veil, тобто буквально «проривання корпоративної завіси». Згідно з цією доктриною, партнери несуть повну відповідальність, якщо юридичну особу компанії було створено таким чином, щоб відволікти від неї обов'язки шляхом створення фіктивних компаній або установ і таким чином компанія є справжнім маскуванням агентів. Зазвичай компанія розглядається як корпоративна юридична особа, яка несе повну відповідальність за борги та є єдиним бенефіціаром кредиту, і країни підтримують цей принцип поділу особистості (принцип, згідно з яким юридичні особи відрізняються від своїх членів; юридична особа несе відповідальність за інших), але у виняткових ситуаціях особистість не враховується, і тоді, через розривання корпоративної завіси, обов'язки юридичної особи змішуються з правами чи обов'язками її власників.

У популярній культурі та художній літературі, у світі кіно та коміксів, в літературному аналізі

На фотографії подвійної експозиції 1888 року Річард Менсфілд зображає доктора Джекіла та містера Хайда. За цією графічною адаптацією можна зрозуміти про «інше я», тобто іншу особистість тієї самої людини, яке вважається відокремленим від нормальної або справжньої оригінальної особистості людини.

Термін і концепція часто використовується в художній літературі, особливо в коміксах, де, наприклад, супергерої, лиходії, особи або борці зі злочинністю мають секретні особистості, наприклад Супермен є альтер-его Кларка Кента. Архетиповий герой коміксів, Супермен, приймає особистість не надто порядного репортера Кларка Кента, щоб жити серед жителів Метрополісу, не викликаючи підозр. Супермен стає персонажем Кларка Кента, якого він усиновлює, щоб вільно використовувати свої дари, щоб допомагати світу, не піддаючи небезпеці своїх друзів, родину та особисте життя. Кларк Кент — альтер-его Супермена до Кризи, Супермен є альтер-его Кларка Кента після Кризи. У випадку іншого відомого героя фільмів і коміксів — Бетмена, його альтер-его є Брюс Вейн. Він є секретною особою супергероя Бетмена. Насправді він мільярдер, плейбой і філантроп. Бетмен не має надздібностей, натомість використовує свій розум, свою фізичну підготовку та нові технології, які він може придбати та розвинути за допомогою свого великого статку. В коміксах чи фільмах про Бетмена, як наприклад «Походження Бетмена», відбувається дослідження поля "справжнього я" (Вейна), яке втрачається або перетворюється на альтер-его, як у сюжеті доктора Джекіла та містера Хайда. У романі Роберта Луїса Стівенсона «Дивна історія доктора Джекіла та містера Хайда» він описує ідею про те, що добро і зло існують всередині людини, і що два «я» постійно ворогують одне з одним. Едвард Гайд — це буквально інше «я» лікаря, представляє «іншу особистість» доктора Джекіла, психопат, якого не стримують норми цивілізованого суспільства, і який знаходиться в одному тілі з Доктором. Серія коміксів «Неймовірний Халк», ще більше ускладнює ситуацію, оскільки Брюс Беннер втрачає контроль над Халком, схожим на Гайда, коли той також стає скаженим і навіть залежить від надздібностей Халка, щоб боротися з лиходіями. Комікси періоду «Людина зі сталі» популяризували ідею про двох супергероїв. Комікси, натхненні Alter Ego, можна побачити в інших формах популярної художньої літератури, включаючи кіно- та телевізійні адаптації коміксів, пародії на цей жанр і вигадані (некоміксові) серіали, такі як «Зоряні війни» (Дарта Вейдера вважають альтер-его Енакіна Скайвокера після його падіння на темну сторону Сили) або «Ангел» (Ангел (вампір) є альтер-его Ангелуса). Анастасія Біверхаузен є альтер-его Карен Вокер (з ситкому «Вілл і Грейс»), Людина-павук є альтер-его Пітера Паркера, Лорд Волдеморт є альтер-его Тома Редла, Тор є альтер-его доктора Дона Блейка (в оригінальних коміксах це ім'я носила людина, яка служила земним втіленням Тора, — хірург-інвалід, який випадково знайшов Мьольнір у Норвегії). У вигаданих історіях цей термін в основному використовується для опису персонажів з різними ідентичностями або зовнішністю, наприклад, супергероїв або секретних агентів. Друге «я» керує літературним твором і надає йому семантичний і формальний характер.

В лінгвістичній сфері внутнішнє спілкування «Ego» i «Alter Ego» — це внутрішнє мовлення, точніше — внутрішній діалог (автокомунікація) між «Я (Ego)» і «Я₁ (Alter Ego)» і їх тлумачення в лінгвістичному вимірі, — діалог між Ego i Alter Ego мовної особистості, бесіда з самим собою як терапевтичний засіб для розрядження психічної напруги. Внутрішня комунікація з alter ego зумовлена необхідністю вирішення світоглядних питань, структурного оформлення, розгортання, логічного зв'язку та актуалізації кількох світоглядів, що забезпечує композиційну поліфонію твору.

Термін інколи використовується в літературі та інших дослідницько-творчих роботах в описах персонажів, психологічно схожих між собою чи з автором. Термін alter ego використовується в літературному аналізі та порівняннях для опису персонажів, які є психологічно однаковими; або щодо alter ego письменника, тобто вигаданих осіб, які ідентичні автору своєю поведінкою, мовою та думками — у літературному творі оповідача називають «другим его» письменника, і він є уявним персонажем, який бере участь у процесі розповідання історії уявному слухачеві. Наприклад,

Бо на їй, широкій, куточка нема
Тому, хто все знає, тому, хто все чує:
Що море говорить, де сонце ночує —
Його на сім світі ніхто не прийма;
Один він між ними, як сонце високе,
Його знають люде, бо носить земля;
А якби почули, що він, одинокий,
Співа на могилі, з морем розмовля, —
На Божеє слово вони б насміялись,
Дурним би назвали, од себе б прогнали.
Нехай понад морем, сказали б, гуля!

Добре єси, мій кобзарю,
Добре, батьку, робиш,
Що співати, розмовляти
На могилу ходиш!
Ходи собі, мій голубе,
Поки не заснуло
Твоє серце, та виспівуй,
Щоб люде не чули.
А щоб тебе не цурались,
Потурай їм, брате!
Скачи, враже, як пан каже:
На те він багатий.

 — (уривок) «Перебендя» (1839).
Поезія Т. Шевченка (псевдонім: К. Дармограй)

•  — Лев Мехліс — один з найближчих та багаторічних сподвижників Сталіна, який був справжнім — другим «я» вождя, alter ego.

У психології, соціології та політології

• Існування «іншого Я» вперше було визнано в 1730-х роках. Потім Антон Месмер використав гіпноз, щоб виокремити альтер-его. Ці експерименти показали існування іншої моделі поведінки, яка відрізнялася від особистості людини під час неспання та під час гіпнозу. Інший персонаж (інше Я) з'явився в альтернативному стані свідомості, але в тому самому тілі.
• Лексемою альтер-его — позначали одну із множинності особистостей, що виникли внаслідок психічного розладу. Термін був введений у ХХ столітті, коли психологи вперше описали дисоціативний розлад ідентичності. У людей з дисоціативним розладом ідентичності інші «я» зазвичай не можуть отримати доступ до пам'яті та спогадів один одного, але вони можуть використовувати здібності та досвід один одного. В даному випадку Alter ego це одна з багатьох особистостей, створених внаслідок психічного розладу. При дисоціативному розладі особистості альтер-его — це ім'я іншої людини (з іншими рисами або іншими психологічними характеристиками), яка періодично з'являється в тілі пацієнта і залишається протягом певного періоду часу. Альтер-его не працює паралельно з людиною, тілом якого воно є, тому свідомість пацієнта втрачається і з'являється свідомість альтер-его. Так само і в протилежному випадку: втрачається свідомість альтер-его і з'являється свідомість пацієнта. У більшості випадків причиною розщеплення є важка емоційна травма — досвід переживання насильства в дитинстві (зазвичай у віці до 5 років) з боку дорослих, особливо за відсутності прив'язаності — здорових близьких стосунків з дорослим. Згідно з теорією, дитина перестає асоціювати себе з віктимною особистістю, яка постраждала, щоб впоратися зі спогадами про стресовий досвід, і таким чином вона розщеплюється на дві або більше альтер-особистостей. Кожною з таких альтер-особистостей по-своєму сприймається дійсність та взаємодія з нею, людина з дисоціативним розладом не може відстежувати себе в часі. За DSM-5 при діагнозі дисоціативний розлад ідентичності людина має щонайменше дві окремі особистості, які діють незалежно одна від одної; при цьому слід враховувати критерій, що симптоми не є частиною визнаної за кордоном культурної або релігійної практики. Тобто, людина має щонайменше дві окремі особистості, або alter — різні способи буття, мислення, почуттів і дій, які існують незалежно один від одного і з'являються в різний час.

• В термінах З.Фройда alter ego — «супер-его» і «ід». В термінах К.Юнга це ретро-пам'ять (вона ж архетипна пам'ять, або пам'ять колективного несвідомого). В термінах Лакана це несвідоме як мова «Іншого», яка постійно редагується уявним.

Ілюстрація: «Проти свого альтер-его в картковій грі». Інший – це не «Я», це той, хто протистоїть мені у ціннісному та світоглядному плані. І разом з тим, Інший є моєю самопроекцією, альтер-его.

• В термінах селф-психології Альтер-его є селф-потребою бути схожим на інших, є одним з трьох селфоб'єктів у об'єктних відносинах людини і розвитку її сутнісного ядра. Специфічний тип об'єктних відносин було виокремлено та описано американським психотерапевтом Хайнцом Кохутом, коли він запропонував оригінальну теорію розвитку відносин, сконцентрувавши увагу на об'єктній природі генезу «Я» (Его). Альтер-полюс є одним з трьох полюсів "селф", одним з трьох рівнів перенесення, де рівень альтер-его, або двійника є менш архаїчною формою, ніж рівень злиття, який є найбільш архаїчним (а дзеркальний трансфер у вузькому сенсі є найменш архаїчною формою). Самість потребує зовнішніх об'єктів, за допомогою яких розвивається і переживає свою цілісність, а незбалансована самість це домінування однієї з її складових над іншими її складовими. У контексті теорії самості Х. Кохут розробляє власне бачення проблеми нарцисизму; теорія самості розвивалася ним в контексті роботи з пацієнтами, що мали нарцисичні розлади.
• Відомий американський психолог і психотерапевт, теоретик екзистенційної психології Ролло Мей у книзі «Сила невинності», досліджуючи проблему добра і зла, розвиває концепт «Іншого» як alter ego особи винесеного назовні негативу, а причиною створення «образу ворога» (Іншого) він вважав небажання людини відповідати за свої держави.

Нівелювання негативних рис особистості, змалювання людини без суттєвих внутрішніх суперечностей є одним із основних принципів творчого методу соціалістичного реалізму. Поняття «Іншого» як відчуження, що виникло спершу як філософська концепція, стало однією з центральних категорій сучасної психології, соціології, економіки та політології.

Споріднені поняття

• Спорідненим поняттям є псевдонім, який використовують, наприклад, автори, які публікують книги під іншим, вигаданим іменем. Наприклад, Стівен Кінг писав під іменем Річард Бахман.
• В езотеричній (і поетичній) традиції багатьох культур фігурує культурно-літературний архетип потойбічного близнюка людини — двійник, тінь.

Примітки

1. ● Технічний — 5.«Пов'язаний із зовнішнім, формальним боком справи; не основний».
   Джерело: Словник української мови в 11 томах http://www.inmo.org.ua/sum.html?wrd=Технічний
2. ● Цуратися — «Триматися осторонь, уникати кого-, чого-небудь».
   Джерело: Словник української мови в 11 томах http://www.inmo.org.ua/sum.html?wrd=Цуратися
3. ● Маніфестувати — 2. перех., перен. «Виявляти що-небудь, свідчити про щось».
   Джерело: Словник української мови в 11 томах http://www.inmo.org.ua/sum.html?wrd=Маніфестувати

Деталізація джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (стор.: 23) Доступ
2. Леся Смирна. Некласична наративність українського візуального мистецтва 1980–2000-х / Нарація «зображуване-глядач» у сучасному культурному просторі: монографія / Г.П. Чміль, І.Б. Зубавіна та ін. К.: Інститут культурології НАМ України, 2019. 240 с., іл. Інформація про авторів. ISBN 978-966-2241-52-5 (стор.: 126)
3. Загнітко Анатолій. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни. — Донецьк: ДонНУ, 2012. — 402 c. ISBN 978-966-639-554-5 (стор.: 39)
4. Оголошення про участь у Всеукраїнських Шевченківських читаннях (на базі Національного технічного університету «Дніпровська політехніка»): Лінгвоперсонологія Шевченка: мистецьке EGO і ALTER EGO. Кафедра української мови. Криворізький державний педагогічний університет 11 березня 2021 року
5. Б.Сучков. Лики времени. Статьи о писателях и литературном процессе. — Т.2. — М., 1976
6. Український правопис [Текст]: проект / В.М. Русанівський [та ін.]; наук. ред. В.М. Русанівський; Українська національна комісія з питань правопису. — К.: [Науково-видавничий центр НБУ ім. В.І.Вернадського], 2003. — 167 с. (стор.: 99) Доступ
7. Значення Alter ego в англійській мові dictionary.cambridge.org
8. Анастасія Вегеш. Літературно-художні антропоніми в романах Юрія Андруховича / Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 15. 2007 (стор.: 354)
9. Породин И.В. Лингвопоэтические средства выражения эгоцентрической точки зрения в литературном тексте (на материале современной немецкоязычной художественной прозы): автореф. дис. канд. филол. наук: спец. 10.02.04 «Германские языки», СПб., 2006. — 23 с. (стор.: 5)
10. Лютий Т.В. Філософські репрезентації самості в епосі Гомера та фантасмагоричній поемі Данте / Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство. 2021. Том 7. ISSN 2617-1678. (стор.:82)
11. Nguyen, Nam H. (9 березня 2019). Essential 25000 Ukrainian Law Dictionary (укр.). Nam H Nguyen. «[1855 ] [альтер его] [Латинська, в буквальному сенсі, другий я] ...»  
12. Космеда Тетяна Анатоліївна. «Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоденникового дискурсу» : моногр. / Тетяна Анатоліївна Космеда. Дрогобич: Коло, 2012. — 372 c. // Рецензія С.Дорошенко (2013) Мовознавство (журнал), 2013, №5 ISSN 0027-2833
13. «Alter Ego». Collins English Dictionary - Complete and Unabridged 10th Edition. William Collins Sons & Co. Ltd. 2009.
14. Alter ego в Nordic Family Book (друге видання, 1904)
15. Дружба [ 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2 (стор.: 123)
16. Pierer's Universal-Lexikon der Vergangenheit und Gegenwart. 4. Auflage. Verlagsbuchhandlung von H. A. Pierer, Altenburg 1865 (zeno.org [abgerufen am 23. September 2019] Lexikoneintrag „Alter ego“).
17. Meyers Großes Konversations-Lexikon. 6. Auflage. Bibliographisches Institut, Leipzig/ Wien 1909 (zeno.org [abgerufen am 23. September 2019] Lexikoneintrag „Alter ego“).
18. Энциклопедическій словарь. подъ редакціей профессора И.Е. Андреевскаго. Томъ I^А Алтай-Арагвай. Издатели: Ф.А. Брокгаузъ (Лейпцигъ) И.А. Ефронъ (С.-Петербургъ) Семеновская типо-литографія (И.А. Ефрона), Фонтанка, №92. 1890. (стор.: 579) Доступ
19. Доктрина alter ego в безкоштовному юридичному словнику та енциклопедії, які спонсоруються та розміщуються Інститутом правової інформації Корнельської юридичної школи | Корнелльський університет | www.law.cornell.edu
20. Космеда Тетяна Анатоліївна. Ego i Alter Ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоденникового дискурсу: монографія / Т.А. Космеда. — Дрогобич: Коло, 2012. — 371 с. — Бібліогр.: с. 335-363. — 500 прим. — ISBN 978-617-642-054-5
21. Романченко А.П. Елітарна мовна особистість в епістолярному та щоденниковому дискурсах: аспекти дослідження / А.П. Романченко // Проблеми загального і слов'янського мовознавства. — 2018. — № 1. — С. 111-120. — Доступ
22. Людмила Шитик. Аліна Акімова. Способи передавання внутрішнього мовлення персонажів: психолінгвістична проекція // Psycholinguistics. Психолінгвістика. Психолингвистика: зб. наук. праць. Серія: Філологія. — Переяслав: ФОП Домбровська Я.М. 2020. — Вип. 27 (2). 418 с. (стор.: 374). ISSN 2309-1797 (print) ISSN 2415-3397 (online) Офіційний веб-сайт: psycholing-journal.com
23. Юдкін-Ріпун Ігор. Феноменологія культури як методологія інтерпретації — К.: Ін-т культурології НАМ України, 2020. — 352 с.; іл. ISBN 978-966-2241-57-0 (стор.: 286) Доступ
24. Саєнко В. Сучасна українська література: компендіум / Валентина Саєнко. — Одеса: Астропринт, 2014. — 352 с. ISBN 978-966-190-947-1. (стор.: 316)
25. Балаєва А.Р. та Насалевич Т.В. Наратив як складова роману «Бійцівський клуб» Чака Паланіка. с.86-89. // Мова. Свідомість. Концепт: зб. наук. статей / відп. ред. О. Г. Хомчак. — Мелітополь: ФОП Однорог Т.В., 2019. — Вип. 9. — 244 с. ISBN 978-617-7566-56-3 (стор.: 88-89)
26. Українська література ХХ століття: навч.-метод. посіб. для студентів 2-го курсу, які навчаються за спец. 035 — Філологія (заоч. форма) / Нар. укр. акад., [каф. українознавства; упоряд. О.В. Слюніна]. — Харків: Вид-во НУА, 2018. — 128 с.
27. Михида С.П. Психобіографічний дискурс драматургії І. Тобілевича // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. — 2013. — № 3. — С. 130-133. — Доступ
28. Масенко Л. Опозиція «усне — писемне» у мові творів Тараса Шевченка / Збірник «Культура слова»* — №80, 2014 ISSN 0201-419 (стор.: 37)
29. Останнім шляхом Кобзаря [Текст] / [Грабович Г. та ін.; упоряд. М.Л. Новицький : ред. кол. Микола Жулинський, Валентин Симоненко, Микола Новицький]. — К.: Український літопис, 1994. — 280 с.: фото. — ISBN 5-7707-3396-9
30. Шевченко, якого не знаємо: (з проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета) / Григорій Грабович; [ред. В. Дивнич]. — Київ: КРИТИКА, 2000. — 317 с., [8] арк. іл. ISBN 966-7679-14-4 (стор.: 112) Доступ
31. Жулинський М.Г. Гуманітарне обличчя нації (до 90-річчя академіка НАН України І.М. Дзюби) // Вісник Національної академії наук України. — 2021. — № 7. — С. 79-84. ISSN 1027-3239 doi: https://doi.org/10.15407/visn2021.07.079
32. Матковська М.В. Концептуальна семантика чоловічого комунікативного простору (на матеріалі роману Д. Джойса «Портрет митця замолоду»). Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Філологія». Херсон: Гельветика, 2021. Вип. 47. Том. 1. С. 187–190. DOI https://doi.org/10.32841/2409-1154.2021.47-1.44
33. ‪Черкашина Тетяна Юріївна‬. Імітаційні ігри як складова сучасних автобіографічних творів (на прикладі романів Фредеріка Бегбеде) / Наукове видання. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (філологічні науки), №19 (182) 2009 (стор.: 32) Доступ
34. З початком нового навчального року | Український державний університет науки і технологій | library.ust.edu.ua
35. Рубцов Ю.В. Alter ego Сталина. — М.: Звонница-МГ,. 1999. — 302 с.
36. Людмила Ведмідь. «Великий терор» очима «шістдесятників» / З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ № 2 (48) 2017 р. — 440 с. ISSN 2313-5883 Доступ
37. David L. Pedersen, Cameral Analysis: A Method of Treating the Psychoneuroses Using Hypnosis, Psychology Press, 1er janvier 1994, 222 p. (ISBN 978-0-415-10425-8, читайте онлайн
38. Irving B. Weiner, Donald K. Freedheim (2003). Handbook of Psychology. John Wiley and Sons. p. 262. ISBN 0-471-17669-9. Доступ
39. Friedman, Howard S. (2001). The Disorders: Specialty Articles from the Encyclopedia of Mental Health. Gulf Professional Publishing. p. 50
40. Емма Янг. "Як я навчилася жити з багатьма "я" | 27 січня 2018 | www.bbc.com
41. Kring A. M., Johnson S, Davison Gerald and Neale John. Abnormal Psychology.Wiley : 9th Edition. Wiley International, 2014. 640 p. (стор.: 228) Дивіться тут
42. Електронна версія «Великої української енциклопедії» Доступ: https://vue.gov.ua/Близнюкові_міфи
43. Малиш Н. Ліричний герой Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича: архетипна суміш / «Культура як феномен людського духу (багатогранність і наукове осмислення)». II Міжнародна курсантсько-студентська наукова конференція (ХІ; 2013; Львів)
    Збірник тез доповідей II Міжнародної курсантсько-студентської наукової конференції «Культура як феномен людського духу (багатогранність і наукове осмислення)» — Львів: ЛДУ БЖД, 2013. — 364 с. (стор.: 153)
44. Юнг К.Г. "Архетип и символ". М.: "Ренессанс" СП "ИВО-СиД", 1991.
45. Дар'я Гайдай. Інший як альтер-его сербської ідентичності / Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. — 2013 / 5 (67). (стор.: 362) Доступ
46. Методичні рекомендації до практичних занять з курсу за вибором «Основи психоаналізу» для студентів медичних та стоматологічного факультетів // І.В.Лещина, І.Ф. Терьошина  — Харків: ХНМУ, 2017. — 86 с. (стор. 47)
47. Багрій Ярослав. Психоаналіз: навч. посіб. / Я.Т. Багрій. — К.: ДП “Вид. дім “Персонал”, 2016. — 138 с. — Бібліогр.: с. 135–137. ISBN 978-617-02-0171-3 (стор.: 33)
48. Медвідь Є.С. Основи глибинної психології. Навчальний посібник. Ніжин, 2018. 203 с. (стор.: 97-98)
49. Запорожан В.М. Етюди про моральність. Нооетичний аспект / В.М. Запорожан. — Одеса: ОНМедУ, 2015. — 160 с. ISBN 978-966-443-073-6 (стор.: 34)
50. Усе життя — служіння… До 75-річчя з дня народження академіка НАМН України Валерія Миколайовича Запорожана / упоряд. Н.В. Гаріна ; за заг. ред. д-ра мед. наук, проф. Ю.І. Бажори. — Херсон: Олді+, 2022. — 220 с. ISBN 978-966-289-656-5 (стор.: 95)

Див. також

• Споріднена душа
• Узагальнений інший
• Синдром Капгра
• Тінь (архетип)
• Альтернація
• Альтернатива
• Альма-матер
• Альтруїзм