Яків Гніздо́вський (27 січня 1915, с. Пилипче, нині Борщівський район — 8 листопада 1985, Нью-Йорк, США) — американський художник українського походження, графік, кераміст, мистецтвознавець.
| Яків Гніздовський | |
|---|---|
| | |
| Різьба «Два барани», Нью-Йорк, 1969 | |
| Народження | 27 січня 1915 Пилипче, нині Борщівський район |
| Смерть | 8 листопада 1985 (70 років) |
| Нью-Йорк, США | |
| Поховання | |
| Національність | українець |
| Країна | ЗУНР → США |
| Навчання | Варшавська академія мистецтв Загребська академія мистецтв |
| Діяльність | мистецтвознавець, художник, майстер офорту, дизайнер поштових марок, скульптор, графік, кераміст |
| Напрямок | Стилізований реалізм |
| Роки творчості | 1930—1985 |
| Вплив | Альбрехт Дюрер, японські гравюри |
| Сайт | hnizdovsky.com |
| | |
| Яків Гніздовський у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народився 27 січня 1915 року в с. Пилипче, нині Борщівський район, Тернопільська область, Україна (тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина). Батько — Яків Гніздовський, походив з родини галицької околичної шляхти Гніздовських гербу Кораб. Батько служив дияконом Пилипченської греко-католицької парохії. Матір — Марту (уроджена Кубей) — у 14-річному віці взяли на виховання в родину Гніздовських, нащадкових дияконів церкви в Пилипчому. Вона рано осиротіла, коли її батьки померли від тифу. Після досягнення повноліття вона вийшла заміж за Якова Гніздовського, який закінчивши у цей час духовну семінарію у Львові, замінив батька Андрія у дияконському служінні. У родині було шестеро дітей, які народжувалися по їх одруженні упродовж 14 років з 1901 р. по 1915 р., наймолодшим був син Яків. Батько прожив 71 рік (1873—1944), мати — 78 (1883—1961).
Батьки не примушували дітей до роботи в полі. Яків, як і всі діти в родині Гніздовських, спочату здобув початкову освіту в Пилипченській школі. У 12-річному віці продовжив навчання у Чортківській приватній гімназії імені Маркіяна Шашкевича, у якій провчився 8 років (1926—1933). У вересні 1933 року його разом з іншими сімома товаришами було заарештовано і суджено за приналежність до молодіжної організації «Юнацтво», керованої Організацією Українських Націоналістів (ОУН). Яків провів у в'язниці понад тиждень поки тривав суд. Під час суду свідчив про те, що не мав стосунку до політичної діяльності, а щодо виявлених у нього листівок пояснив, що знайшов їх випадково і не звертав на них жодної уваги. Під час процесу він робив портретні замальовки усіх, хто перебував у залі суду. І коли його адвокат показав суддям ці ескізи, це зробило позитивне враження на них. Прокурор зауважив, що так спокійно, без нервів може в залі суду малювати лише невинна особа. Усі обвинувачення з художника були зняті.
Восьмий клас Яків закінчував у Львівській духовній семінарії (малій). Опісля повернувся до рідного села, яке покинув в 1936 році, переїхавши до Львова, щоб продовжити навчання в школі прикладного мистецтва. У цей час він поєднував навчання з роботою за фахом, працюючи «молодшим карикатуристом» під опікою Едварда Козака у львівському сатиричному часописі «Комар».
Згодом з 1938 року він навчався у Варшавській академії мистецтв за стипендією митрополита Андрея Шептицького.
Через початок Другої світової війни з 1939 року навчався в Загребській академії мистецтв (Хорватія). Виїхавши із Заґреба в 1944 році, опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена, де пробув до 1949 року.
1949 — переїхав у США, оселився в місті Сент-Пол (Міннесота), де отримав посаду дизайнера в рекламній фірмі Brown and Bigelow.
1950 — переїхав у Нью-Йорк, улаштувався в Бронксі біля Ботанічного саду й зоопарку.
1956–1958 — удосконалював майстерність у Парижі. Там же 16 лютого 1957 року одружився з Стефанією Кузан — донькою вихідців з України після Першої світової війни.
Може, автор обкладинки до історично-мемуарного збірника «Бучач і Бучаччина» (його прізвище заклеєне, вказано інше).
Помер 8 листопада 1985 року в Нью-Йорку, був похований у колумбарії Собору Іоанна Богослова. 5 листопада 2005 року відбулося перепоховання урни з його прахом на Личаківському цвинтарі у Львові.
Цікаво, що у 2005 році виповнилося 20 років від дня смерті художника і 90 від дня народження.
Сім'я Редагувати
Дружина — Стефанія (Фанні) (уроджена Кузан), донька — Марія-Марта (Міра).
Творчість Редагувати
Ранній період Редагувати
Схильність до малювання виявилася в Якова ще під час навчання в гімназії: це були невеликі начерки людей, пейзажів, домашніх тварин. У Львові Гніздовський активно ввімкнувся в художнє життя міста, вступивши в молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). Карикатурист Едвард Козак залучає його до ілюстрування львівської газети «Новий час» і журналу «Комар». Саме завдяки цій співпраці талант молодого графіка був помічений і оцінений меценатом і великим знавцем мистецтва митрополитом Андрієм Шептицьким, який надав Гніздовському стипендію для продовження художньої освіти у Варшавській Академії мистецтв, де він вивчав живопис та графіку.
Навчаючись у Заґребській академії мистецтва Гніздовський також займається в основному живописом. Водночас він звертає увагу на ксилографію. Його перші роботи з дерева, створені в 1944 році, являють собою етюди фігур. Натхнення Яків Гніздовський черпав у гравюрах Альбрехта Дюрера. Одна із найоригінальніших ранніх гравюр художника «Кущ», створена ним тому ж 1944 року, містить елементи, які стануть провісниками його зріліших робіт. Зосередження на ізольованій формі природи, заповнення простору заплутаним переплетенням безлистих гілок — це ідеї, які стануть центральними для його стилю.
За час, що Гніздовський прожив в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена, йому вдалося створити лише два дереворізи. Попри це, він активно займався графікою, працюючи відповідальним художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», а також ілюструючи популярне серед української діаспори видання «Грань». Крім цього художник працював над афішами, підручниками, рекламою, захоплювався екслібрисами.
Американський період Редагувати
Дебютне визнання в США художник отримав в 1950 році на виставці графіки в Міннеаполіському інституті мистецтв. За дереворит «Кущ» йому була присуджена друга премія. Друга нагорода була присуджена Гніздовському через кілька тижнів на торгово-промисловій виставці штату Міннесота за картину «Яйця». Ця нагорода підштовхнула його до думки переїхати в Нью-Йорк для того, щоб займатися виключно мистецтвом.
У США Гніздовський надихнувся японською ксилографією. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин. Основною причиною цього стала відсутність у художника необхідних коштів для оплати натурників після переїзду в Нью-Йорк. Однак те, що спочатку було лише змушеною заміною, пізніше стало його основною та улюбленою темою. Художник був добре відомий у всіх ботанічних садах Нью-Йорку, там він знаходив добровільних безкоштовних «моделей». Багато таких «моделей», згодних позувати, як писав художник, «за арахіс», він знайшов у Бронкському зоопарку. Однією з улюблених «моделей» Гніздовського був орангутан Енді, який жив в «Будинку мавп» Бронкського зоопарку. Коли Енді помер, Бронкський зоопарк відразу ж придбав ксилографію з його зображенням.
Інша улюблена «модель» художника — вівця із зоопарку Бронкса, що позувала для однієї з найвідоміших гравюр Гніздовського «Вівці». Ця гравюра була зображена на плакаті дуже успішної виставки Гніздовського в галереї Ламлі Казале в Лондоні.
Гніздовський різав переважно на вишні, груші, буку або яблуні. Більшість ксилографій художника була надрукована на васі (японському рижовому папері).
У 1954 році відбулася його перша персональна виставка в США. Остаточне визнання майстерності Гніздовського в США відбулося, коли галерея Асоціації Американських Мистців у Нью-Йорку купила 220 відбитків його серії дереворізів «Сосни».
За два неповні роки проживання в Парижі, Гніздовський мав три успішні виставки. Там же він уперше виставив олійні картини, кераміку і скульптуру малих форм. Після 1960 року художній авторитет Гніздовського зріс, він здобув міжнародне визнання. Його роботи широко експонувалися в країнах Африки та на Близькому Сході, у Великій Британії, Західній Німеччині, Чехословаччині, Японії. Його гравюри стали темою документального фільму «Вівці в дереві», який одержав нагороду на кінофестивалі в Нью-Йорку. Пітер Вік, куратор відділу графіки бібліотеки Гарвардського університету, писав:
Яків Гніздовський — автор іконостасу для української греко-католицької церкви святої Трійці в Кергонксоні, (США).
Був членом редколегії журналу екслібристів Великої Британії й членом Американського товариства аматорів і творців книжкового знака, постійним кореспондентом журналу Філадельфійського відділу Об'єднання Мистців Українців в Америці (ОМУА) «Замітки з мистецтва». Він є автором ряду статей на художні теми. Його спостереження та думки вийшли в 1967 році в Нью-Йорку окремою книгою «Пробуджена царівна».
Спадщина Якова Гніздовського Редагувати
Митець малював олійними фарбами й темперою, різними твердими барвниками, гравіював на дерев'яних і металевих дошках, іноді займався скульптурою малих форм. Його спадщина складає сотні картин, а так само більш ніж 300 гравюр (ксилографії, офорти та ліногравюри). У свій час дві його картини — «Зимовий пейзаж» і «Соняшник» прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді в Білому домі. Придбала їх у Гніздовського сама Жаклін Кеннеді. Твори Я.Гніздовського зберігаються у приватних збірках та музеях, зокрема в Конгресовій бібліотеці, Бостонському музеї, Філадельфійському музеї, Університеті Делавер, Університеті Вашингтона, Батлер Інституті, фундації Вудварда, збірці Нельсона Рокфеллера (у США), а також у музеях Японії.
У 1990 удова художника Стефанія Гніздовська передала в дарунок музеям у Києві, Львові й Тернополі ряд його робіт, пізніше роботи художника були подаровані музеям в Івано-Франківську й Чернівцях. Кілька оригіналів його графічних робіт зберігаються в Борщівському краєзнавчому музеї. У 2005 році вдова художника передала в дарунок Львівському національному музею погруддя Якова Гніздовського роботи Лео Мола (англ. Leo Mol).
У Науковій бібліотеці НаУКМА, а саме в колекції Омеляна Пріцака зберігаються 12 графічних творів Я.Гніздовського. Також тут зберігаються листи та листівки Я.Гніздовського до Омеляна Пріцака, чию бібліотеку, архів та мистецьку збірку було передано до книгозбірні у 2007 році.
Яків Гніздовський виконав екслібрис Harvard College Ukrainian Seminar, частина якого стала логотипом українознавчого інституту у Гарварді. На логотипі центральне місце займає стилізоване зображення Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії після його перебудови у 18 ст., над яким розміщені три відкриті книги з гаслом Гарвардського університету «Veritas» (з лат.: «істина»). Офіційні документи УНІГУ, всі його видання, Гарвардська бібліотека давнього українського письменства, інформаційно-довідкові матеріали донині містять зображення цього логотипу.
Твори Гніздовського виставляються, публікуються в книжках як ілюстрації. Його архіви розміщаються в Слов'янському відділі Нью-йоркської публічної бібліотеки.
Створення марок Редагувати
Яків Гніздовський є автором марок пластової пошти, які видавалися в нью-йоркському пластовому таборі «Вовча Тропа».
Перша серія із 4 марок, виконаних за проєктом Гніздовського, була випущена 29 травня 1954 року Пластовою командою Свята Весни округу Нью-Йорк на честь Свята Весни. Художник зобразив пластовий знак відмінності і Святого Юрія, патрона Пласту. Марка була видрукувана офсетною печаткою в друкарні «Small Photo-offset Reproduction» у Нью-Йорку. Одночасно були виготовлені карт-максимуми. Марки гасили спеціальним штемпелем, виконаним за малюнком Я.Гніздовського.
28 серпня 1961 року був випущений блок із 4 ювілейних марок на честь 50-ї річниці «Пласту». Проєкти цих марок були також підготовлені Яковом Гніздовським. На марках були зображені портрети основоположника Пласту Олександра Тисовського, колишнього голови «Пласту» Северина Левицького, золотий ювілейний значок Пласту та перша марка пластової пошти 1926 року.
Вшанування пам'яті Редагувати
- Вулиця Гніздовського у Львові (до 1993 року вулиця Левандівська).
- Вулиця Гніздовського у Борщеві.
- Вулиця Якова Гніздовського у Тернополі.
- Вулиця Якова Гніздовського у Києві.
- 5 листопада 2005 року в Національному музеї Львова відкрилася ретроспективна виставка творів Якова Гніздовського з колекцій музеїв Львова, Києва та Тернопіля, присвячена перепохованню праху художника у Львові, а також 90-річчя від дня його народження та 20-річчю з дня смерті.
- 16 червня 2014 року голова Тернопільської обласної державної адміністрації Олег Сиротюк підписав розпорядження «Про відзначення в області 100-річчя від дня народження Якова Гніздовського» [ 9 січня 2015 у Wayback Machine.] та затвердив ювілейні заходи.
- 100-річчя від дня народження майстра постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року відзначалося на державному рівні. Національний банк України ввів в обіг з 31 березня 2015 року тиражем 30000 штук пам'ятну монету з нейзильберу номіналом 2 гривні, присвячену цій події. На аверсі та реверсі розміщені роботи Якова Гніздовського — стилізований «Соняшник» (1974 рік) та «Автопортрет» (1981 рік).
- 20 жовтня 2018 року на території чортківської гімназії імені Маркіяна Шашкевича, за ініціативи клубу випускників гімназії «Ridna Shkola Alumni Club», було встановлено пам‘ятник із зображенням портрета графіка, а також три авторські роботи, а саме: «Зебра», «Дерево», «Сова». Дерево обрали як символ зростання (приклад для учнів школи), сову — як символ мудрості.
Книги, ілюстровані роботами Я. Гніздовського Редагувати
- Tahir A. M., Jr. Jacques Hnizdovsky Woodcuts and Etchings [ 14 вересня 2018 у Wayback Machine.]. — Pelican Publishing Co, 1987. — ISBN 0882894870.
- Гніздовський: малюнки, графіка, кераміка, статті [ 14 вересня 2018 у Wayback Machine.]. —Нью-Йорк: Видавництво «Пролог», 1967. — 178 с.
- Hnizdovsky J. Jacques Hnizdovsky Ex Libris / S. Hnizdovsky. — 1986. — ASIN B0007BYZ94.
- Творець відображень, збірка поезій Стенлі Кюніца, Видавництво «Факт» Міжнародні Комунікацї, Київ/Нью-Йорк, 2003.
Примітки Редагувати
- Личаківський некрополь — С. 323.
- Ігор Шалінський Творчість Якова Гніздовського в контексті української культури
- Тріумф досконалості й краси: до 100-річчя від дня народження Я. Гніздовського (1915—1985) // Дати і події [ 1 травня 2016 у Wayback Machine.], 2015, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 31–35.
- . Архів оригіналу за 24 квітня 2017. Процитовано 23 квітня 2017.
- ↑ Золотнюк А. Яків Гніздовський — абсолютний художник / Анна Золотнюк // Вільне життя плюс. — Тернопіль. — 2015. — № 9 (15641) (4 лют.). — С. 12.
- З особистих спогадів доньки художника Міри Яківни.
- . Архів оригіналу за 19 жовтня 2016. Процитовано 18 грудня 2008.
- ↑ Коваль Я. Яків Гніздовський. Повернення // Львівська газета. — 2005. — № 202 (768). — 7 листопада
- . Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 27 січня 2020.
- На Личаківському кладовищі Львова перепоховали прах Якова Гніздовського // ЗІК, 6 листопада 2005 р.
- 8 листопада 1985 року спочив Яків Гніздовський, український графік // «Православ'я в Україні», 7 листопада 2007 р.[недоступне посилання з квітня 2019]
- . Наукова бібліотека НаУКМА. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 квітня 2015.
- Сидорчук Т. М. Староакадемічний (Мазепин) корпус Національного університету «Києво-Могилянська академія»: до історії відродження пам'ятки // Жовківські читання 2013 : зб. ст. другої міжнар. наук. конф. «Музей в сучасному світі», [27-28 серп. 2013 р., м. Жовква Львів. обл. / упоряд. С. Каськун] ; Львів. галерея мистецтв. — Л. : РАСТР-7, 2013. — С. 61.
- . Архів оригіналу за 8 лютого 2010. Процитовано 8 лютого 2010.
- У Києві перейменували ще 11 вулиць: нові назви. ТСН. Процитовано 11 листопада 2022.
- Северин Наливайко: Яків Гніздовський – український майстер, гравюри якого прикрашали Білий Дім. Погляд. Процитовано 11 листопада 2022.
- Політика / Голос України. — К., № 29 (6033) від 18 лютого 2015. — С. 4
- . Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 30 березня 2015.
Джерела Редагувати
- Дмитро Степовик. Яків Гніздовський. Життя і творчість. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. — 224 с.
- Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті». — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
- Гусар Ю. Яків Гніздовський: художник, що створював іконостаси і малював овець / Юхим Гусар // Поштовий вісник. — 2015. — 23 січня (№ 4). — С. 5.
- Дугаєва Т. Радіючи мудрості і гармонії природи [ 12 листопада 2013 у Wayback Machine.] // Буковинське Віче. — 1997. — 3 січня.
- Єгорова І. Про людей і звірів. Львів'яни виконали останнє прохання Якова Гніздовського. Через 20 років [ 12 листопада 2013 у Wayback Machine.] // День. — 2005. — 17 листопада.
- Канарська А. Графічний ліс Гніздовського [ 10 травня 2013 у Wayback Machine.] // Поступ Plus. — 2005. — 28 березня.
- Коваль Я. Яків Гніздовський. Повернення // Львівська газета. — 2005. — № 202 (768). — 7 листопада.
- Лемко І. // Львівська газета. — 2007. — 28 грудня.
- Семиволос П. Тернопілля: «розцяткований» уїк-енд [ 12 листопада 2013 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. — 2007. — № 5 (634). — 10—16 лютого.
- Володимир Петрашик. Яків Гніздовський // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 4. — С. 46 — 47.
- Степовик Д. В. Гніздовський Яків Якович [ 18 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання Редагувати
- Гніздовський Яків // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Яків Гніздовський — інтерв'ю (Audio Interview with Yakiv (Jacques) Hnizdovsky Conducted by Ulana Pawuszczak [ 17 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Офіційне Інтернет-представництво [ 14 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
- Яків Гніздовський. Есе «Пробуджена царівна». [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Колекція Гніздовського у Музеї образотворчих мистецтв у Бостоні
- Слава залишилась у світі — прах повертається на Батьківщину [ 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Майдан.
- На Личаківському кладовищі Львова перепоховали прах Якова Гніздовського // ЗІК. — 2005. — 6 листопада.
- 8 листопада 1985 року спочив Яків Гніздовський, український графік[недоступне посилання з квітня 2019] // Православ'я в Україні. — 2007. — 7 листопада.
- Яків Гніздовський. Малюнки. Графіка. Кераміка. Статті. Нью-Йорк, Пролог, 1967. [ 18 травня 2015 у Wayback Machine.]
- Ілюстрації Якова Гніздовського до міфів Давньої Греції. [ 28 січня 2015 у Wayback Machine.]
- Яків Гніздовський. Бібліографічний покажчик. — Тернопіль:, Навчальна книга — Богдан, 2015. [ 16 січня 2017 у Wayback Machine.]