Юрій Михайлович Коцюбинський | |
---|---|
Народився | 25 листопада (7 грудня) 1896[1] Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія |
Помер | 8 березня 1937 (40 років) Москва, Російська РФСР, СРСР ·репресований |
Громадянство | Російська імперія→ УСРР→ СРСР |
Національність | українець |
Діяльність | Революціонер, Дипломат |
Alma mater | (Чернігівська чоловіча гімназія) |
Посада | Головнокомандувач збройними силами (УНРР), 3-й (Народний секретар внутрішніх справ) УСРР |
Військове звання | прапорщик |
Попередник | (Андрій Іванов) |
Наступник | (Василь Аверін) |
Партія | (Російська соціал-демократична робітнича партія) |
Батько | (Михайло Коцюбинський) |
Мати | (Коцюбинська Віра Устимівна) |
Брати, сестри | (Коцюбинська Ірина Михайлівна) і (Коцюбинський Роман Михайлович) |
У шлюбі з | Ольга Петрівна Бош (дочка (Євгенії Бош)) |
Діти | Олег |
|
Ю́рій Миха́йлович Коцюби́нський (25 листопада [7 грудня] 1896, Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія — 8 березня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський діяч. З грудня 1917 року був членом першого радянського уряду України. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в березні 1919 — квітні 1920 р. і червні 1930 — січні 1934 р. Член ЦК КП(б)У в січні — листопаді 1934 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні — серпні 1919 р. і січні — листопаді 1934 р.
Син українського письменника (Михайла Коцюбинського). Зять (Євгенії Бош). (Організатор голодомору). Організатор і жертва сталінського терору.
Ранні роки
Народився 25 листопада (7 грудня) 1896 року у Вінниці (тепер Україна) у родині українського письменника (Михайла Коцюбинського). Охрещений у (Катерининській церкві) міста Чернігова. У 1906–1916 роках навчався в Чернігівській чоловічій гімназії.
У 1913 році став членом (РСДРП). Восени 1916 року мобілізований до російської армії. Навчався у школі прапорщиків в Одесі, проходив службу в Петрограді.
У жовтні 1917 року брав участь у (більшовицькому перевороті) в Петрограді. Згодом разом зі своїм товаришем (Віталієм Примаковим) брав участь у створенні в Україні (Червоного козацтва).
Кар'єра
У грудні 1917 року ввійшов до складу першого більшовицького уряду України — Народного Секретаріату (спочатку як заступник, а згодом — як виконувач обов'язків народного секретаря військових справ).
У січні 1918 року призначений головнокомандувачем збройних сил (радянської Української Народної Республіки) з центром у Харкові, Червоного козацтва.
З березня 1918 року — член більшовицького (ЦВК), народний секретар внутрішніх справ, а з кінця листопада 1918 — (Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України).
У 1919–1920 роках керував більшовицькими державними і партійними органами в Чернігові та Полтаві. Зокрема, у 1919 році був головою виконавчого комітету Чернігівської губернської ради, секретарем і головою Чернігівського губернського комітету і губернського бюро КП(б)У, завідувачем Чернігівського губернського відділу управління. У грудні 1919 — травні 1920 року — член Полтавського губернського комітету КП(б)У, завідувач відділу з роботи на селі Полтавського губкому КП(б)У, редактор газети «Селянин» у Полтаві.
У 1920—1921 роках — член ЦК (Всеробітземлісу).
У липні — грудні 1920 року — представник Української СРР у Народному комісаріаті у справах національностей РСФРР. У січні — грудні 1921 року — представник дипломатичної місії Української СРР при Раді Народних Комісарів РСФРР.
У вересні 1921 року від уряду УСРР підписав конвенцію про репатріацію військовополонених та цивільних, інтернованих у Туреччині (від Туреччини — посол в РСФРР Ала Фуад-паша).
25 листопада 1921 року підписав від імені УСРР (договір) із (Естонською Демократичною Республікою).
У грудні 1921 — липні 1923 року — повноважний представник Української СРР в Австрії. У липні 1923 — 1924 року — радник повноважного представника СРСР в Австрії. Згідно з постановою ЦК КП(б)У від 21 липня 1922 року на нього покладалися обов'язки «регулярно двічі на місяць надсилати політичний огляд як внутрішнього, так і зовнішнього становища держав, де він працював, а також політичного стану суміжних держав».
У 1924—1925 роках — заступник завідувача агітаційно-пропагандистського відділу Харківського губернського комітету КП(б)У.
У грудні 1925 — листопаді 1926 року — радник повноважного представника СРСР в Австрії та повірений у справах СРСР в Австрії.
У листопаді 1926 — квітні 1927 року — заступник завідувача організаційного відділу Головного управління професійно-технічної освіти Народного комісаріату освіти Української СРР.
У квітні 1927 — січні 1930 року — радник повноважного представника СРСР в Польщі. У грудні 1929 — січні 1930 року — повірений у справах СРСР в Польщі. У 1927 році був виключений із членів ВКП(б), але у 1928 році поновлений у партії.
У січні 1930 — 29 квітня 1933 року — заступник голови (Державної планової комісії УСРР). З 1932 року — директор Інституту економіки Української СРР. Організатор масових вилучень зерна в Україні, уповноважений ЦК КП(б) У із хлібозаготівлі.
29 квітня — 20 вересня 1933 року — заступник народного комісара землеробства Української СРР. Особиста причетність Юрія Коцюбинського до карально-репресивних дій під час хлібозаготівель простежується у вироках райсудів. Вони розглянули 415 справ, обласні виїзні сесії виголосили 24 смертних вироки за опір хлібозаготівлі, з них 11 — за приховування хліба в ямах.
20 вересня 1933 — листопад 1934 року — голова (Державної планової комісії УСРР) і заступник голови (Ради Народних Комісарів УСРР). Входив до складу ЦК КП(б)У, був членом ВУЦВК.
Репресії
У листопаді 1934 року Юрія Коцюбинського знято з роботи, виведено зі складу ЦК КП(б)У, відправлено у Алма-Ату і в березні 1935 року виключено із більшовицької партії.
У лютому 1935 року заарештовано, звинувачено в антирадянській діяльності і засуджено ухвалою особливої наради при НКВС СРСР до 6 років заслання в Західному Сибіру.
Обвинительное заключение по делу контрреволюционной троцкистской организации на Украине . ...обвиняются 1. Коцюбинский Юрий Михайлович, 1895 г., уроженец Винницы, служащий со средним образованием, член ВКП(б) с 1913 г. а) Является троцкистом с 1923 г., в период 1923–1924 г. был организационно связан с троцкистской оппозицией и принимал участие в подрывной деятельности. От партии это скрыл. б) 1926–1927 гг. являлся скрытым троцкистом-двурушником, проводил активную контрреволюционную деятельность и занимал в подполье руководящее положение. От партии это скрыл. в) Начиная с 1927 г. весь последующий период стоял на руководящих позициях; в 1930 г. поддерживал связь с активным троцкистом Манщем, через посредство которого впоследствии 1931 г. установил организационную связь с обвиняемым Раппортом. От партии это скрыл. г) В 1931 г. был инициатором создания контрреволюционной троцкистской организации, вошел в состав Харьковской троцкистской тройки, как руководитель. От партии это скрыл. д) В 1932 году был инициатором создания руководящего троцкистского центра в составе: Коцюбинский, как руководитель, Фалькевич, Раппорт, Наумов, Гук. Всеукраинский центр под руководством Коцюбинского на протяжении 1932–1934 г. провёл контрреволюционную деятельность, выразившуюся в выработке программ, положений, тактики и организационных принципов, в создании троцкистских групп и ячеек в Харькове и на периферии в Одессе, Киеве, Днепропетровске… е) Являясь руководителем Госплана, Коцюбинский осуществлял сконцентрирование в аппарате Госплана УССР основного троцкистского актива,.. т.е. в преступлениях предусмотренных ст. 54-10; 54-11 УК УССР Виновным себя признал частично. |
У жовтні 1936 року Ю. Коцюбинського заарештовано на засланні й перевезено в Київ. Його разом із , (Миколою Голубенком), Титарем, Тирчуком, (Володимиром Логіновим) та Плескачевським звинувачено в організації за дорученням (Юрія П'ятакова) й керівництві діяльністю контреволюційною троцькістською організацією в Україні («Український троцкістський центр»):
|
8 березня 1937 року — колегія Верховного суду СРСР засудила Юрія Коцюбинського до розстрілу. Того ж дня вирок виконано.
У грудні 1955 року Юрія Коцюбинського реабілітовано.
Участь у репресіях
Відомим є «Лист без конверта» (Сергія Єфремова) до Юрія Коцюбинського, де український учений звинуватив останнього в кривавих злочинах проти власного народу.
У листі до С.Косіора від 29 листопада 1932 року діяч пише на російській мові про ситуацію в Летичівському районі:
Сопротивление хлебозаготовкам в обоих районах сломлено. Репрессий достаточно, но массовая работа поставлена очень скверно. |
Далі в листі дано опис ситуації в колгоспах та по хлібозаготівлі, з деякою зверхньою критикою бездарної політики радянських органів влади, але при цьому Коцюбинський зазначає
кое-кого сильно ударили, поснимали с работы и пару человек арестовали. ГПУ в районе работает хорошо |
Родина
. Дружина з 1919 року — Ольга Петрівна Бош (пом. 1966) — більшовичка, донька (Євгенії Бош).
Син — Олег (1923—1980), спеціаліст у верстатобудуванні та обробці металів; крім того ще до його народження подружжя взяло з (сиротинця) дівчинку.
Також в сім'ї жив син репресованого Віталія Примакова.
Батько — (Михайло Коцюбинський), український письменник та громадський діяч, класик (української літератури).
У Юрія Коцюбинського, було два кровних дядьки по батькові, (Хома) (1870—1956) і Леонід; та дві тітки, Лідія (пом. 1916) та Ольга. (Хома), літературознавець, брав активну участь в увічненні пам'яті Михайла Коцюбинського. Його донька, (кузина) Юрія, (Михайлина) — філологиня та літературознавиця, активна учасниця руху шістдесятників, дисидентка.
Мати — (Віра Устимівна Дейша) (1863—1921) — українська письменниця і громадська діячка, походила з дворян, по материній лінії з роду Гортинських. Її мати Юлія Степанівна Дейша по смерті чоловіка переїхала до Чернігова, працювала начальницею Чернігівського єпархіального училища і виховувала самостійно трьох дітей.
Дядько Віри (брат матері) — відомий чернігівський лікар Василь Степанович Гортинський. Віра Дейша в молоді роки була пов'язана з революціонерами.
У Києві на першому з'їзді («Громади») наприкінці 1894 року, познайомилася з Михайлом Коцюбинським.
Після народження чотирьох дітей, Віра відійшла від революційної діяльності і присвятила себе родині. Вона пережила Михайла на 8 років і померла наприкінці 1921 року від тяжкого виснаження, запалення легенів та висипного тифу вдома на руках свого молодшого сина — Романа.
У Юрія Коцюбинського було дві молодші сестри і брат:
- (1898—1920) — воювала у складі (Червоного козацтва), стала дружиною (Віталія Примакова);
- (Ірина) (1899—1977) — заміжня за (червоним козаком), надалі енкаведистом Абрамом Данишевським. Мала від нього двох синів, Юрія (помер трирічним) та (Флоріана) (1921—1991). Була юристом, з 1950-х директор (Чернігівського музею Коцюбинського), з 1965 року — кандидат філологічних наук. Заслужений працівник культури України;
- (Роман) (1901—1937) — під час (українсько-більшовицької війни) воював у складі (Червоного козацтва), був (чекістом). Потім працював тривалий час на партійній роботі в Одесі та науково-освітній в Академії наук у Харкові, був директором (музею батька у Вінниці). Репресований та розстріляний. Син від другого шлюбу з Оленою Писаревською (Юлій) (1934—2000) — літературознавець.
Увічнення пам'яті
- У Чернігові в 1970 році встановлено погруддя Юрія Коцюбинського (скульптори (Ф.А. Коцюбинський), (К.А. Кузнецов), архітектори К.С. Джанашія, Г.О. Урусов). У ніч з 24 на 25 квітня 2015 року погруддя демонтовано в рамках (Ленінопаду).
- У Вінниці на території (Вінницького літературно-меморіального музею М.М. Коцюбинського).
- На території встановлено погруддя Юрія Коцюбинського (скульптор (Ф. А. Коцюбинський), 1964)
- На будинку чоловічої класичної гімназії в Чернігові, де навчався Юрій Коцюбинський, та на будинку Коцюбинських встановлено меморіальні дошки.
- У Києві в 1961–2015 роках була (вулиця Юрія Коцюбинського).
2015 року після прийняття (Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки») ім’я Юрія Коцюбинського (Українським інститутом національної пам'яті) було включено до (списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію).
- У Полтаві вулицю Коцюбинського перейменують на вулицю Михайла Коцюбинського.
Цитата зі (сталінських списків)
- КОЦЮБИНСКИЙ Юрий Михайлович
27.02.37 Украина, Киев ----- Кат. 1
- «Сталин, Молотов, Ворошилов, Каганович»
Див. також
- (Сталінські списки)
Примітки
- метрична книга
- Запис № 37(ч) про народження 25 листопада (ст. ст.) 1896 р. та хрещення Юрія (Георгія) Коцюбинського // Державний архів Чернігівської області. Ф. 679. Оп. 10. Спр. 992. Арк. 219зв–220.
- . Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 21 липня 2012.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () - Slobodi︠a︡ni︠u︡k, P. I︠A︡.; Osadcha, H. H.; Слободянюк, П. Я.; Осадча, Г. Г.; Ukraïnsʹkyĭ instytut nat︠s︡ionalʹnoï pam'i︠a︡ti; Khmelʹnyt︠s︡ʹka oblasna derz︠h︡avna administrat︠s︡ii︠a︡.; Український інститут національної пам'яті.; Хмельницька обласна державна адміністрація. (2008). Nat︠s︡ionalʹna knyha pam'i︠a︡ti z︠h︡ertv Holodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraïni. Khmelʹnyt︠s︡ʹka oblastʹ. Khmelʹnyt︠s︡ʹkyĭ: Derz︠h︡arkhiv Khmelʹnyt︠s︡ʹkoï oblasti. с. 322. ISBN . (OCLC) 527919034.
- Кульбицький О. Ю. Доля дітей Михайла Коцюбинського. [ 7 липня 2015 у Wayback Machine.] — Чернігів, 2004. — 56 с.
- https://gorod-812.ru/yurij-primakov-segodnyashnie-opravdaniya-stalina-opasnaya-oshibka/
- Дейша — Коцюбинська Віра Устимівна [ 15 липня 2015 у Wayback Machine.] // Блог (Чернігівської обласної універсальної бібліотеки)
- . Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 квітня 2015.
- Підстава: «Головнокомандувач радянськими військами під час війни з УНР у 1918 р. Член ЦК КП(б)У.».
- «Дерусифікація» Полтави: які вулиці пропонують перейменувати на Павленках. Інтернет-видання «Полтавщина» (укр.). Процитовано 23 липня 2022.
- . Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 12 травня 2011.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
Посилання
- Коцюбинський Юрій // (Українська мала енциклопедія) : 16 кн. : у 8 т. / проф. (Є. Онацький). — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 749. — 1000 екз. [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Біографія [ 17 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- Малий словник Історії України
Джерела
- Коцюбинський І. Ю. Коцюбинський Юрій Михайлович [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: (І. М. Дзюба) [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
- Мазипчук М. «Блудний син» Української революції? Юрій Коцюбинський в історії та пам'яті [ 14 травня 2017 у Wayback Machine.] // (Спільне). — 2017. — 5 травня
- Мазипчук М. «Лучший товарищ» із хлібозаготівель: маловідомі аспекти діяльності Юрія Коцюбинського в 1932–1933 роках // (Historians.in.ua) — 2017. — 6 червня.
- Шаповал Ю. І.. «Контрреволюційної троцькістської організації» справа 1935 [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // (Енциклопедія історії України) : у 10 т. / редкол.: (В. А. Смолій) (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 107. — .
- Мазипчук М. Державно-політична діяльність Ю. Коцюбинського в УСРР (1917 – 1937 рр.) [ 17 липня 2017 у Wayback Machine.] (2015)
Попередник: | Посли України в Австрії 1920–1922 | Наступник: |
(Залізняк Микола Кіндратович) | (Бесєдовський Григорій Зіновійович) |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет