Шевченко Сергій Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевченко.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Шевченко Сергій.

Сергі́й Володи́мирович Шевче́нко (нар. 4 серпня 1960(19600804), м. Краматорськ нині Донецької області) — український письменник, публіцист, редактор. Заслужений журналіст України.

Сергій Шевченко
Сергій Шевченко (Сандармох, 2008)
Ім'я при народженні	Сергій Володимирович Шевченко
Народився	4 серпня 1960(1960-08-04) (63 роки) або 1960 Краматорськ, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	прозаїк, публіцист
Сфера роботи	проза, публіцистика і редагування
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1982)
Мова творів	українська
Роки активності	від 1997
Напрямок	документалістика
Жанр	нарис, стаття
Magnum opus	збірка публіцистики «Соловецький реквієм»
Членство	НСЖУ і НСПУ
Нагороди	Заслужений журналіст України Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України) Золота медаль української журналістики
Премії	(2007, 2018) Міжнародна премія імені Володимира Винниченка Мистецька премія «Київ» ім. Анатолія Москаленка Премія імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики Київська обласна літературна премія імені Григорія Косинки Перша премія Літературно-наукового конкурсу Фонду Воляників—Швабінських при Фундації Українського вільного університету (Нью-Йорк, США) Премія Національної спілки журналістів України
Військове звання  Полковник Місце проживання Київ

Член Національної спілки журналістів України (1996), Національної спілки письменників України (2011), Національної спілки краєзнавців України (2015).

Життєпис

Народився в сім'ї робітників. Закінчив середню школу № 17 у Краматорську (1977). Здобув вищу освіту на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1982).

Працював у пресі на Київщині (1982—1985, м. Біла Церква). Служив в органах державної безпеки (1985—2010): у той період очолював пресцентр Управління СБУ в м. Києві та Київській області (1992—1999), був відповідальним редактором науково-практичних видань СБУ, керував науковою лабораторією Інституту дослідження проблем державної безпеки. Полковник запасу, ветеран військової служби.

З листопада 2010 року по серпень 2012-го перебував на державній службі: начальник відділу, заступник начальника управління — начальник відділу Державної служби України з контролю за наркотиками (напрями діяльності — міжнародні зв'язки, консультації з громадськістю, взаємодія зі ЗМІ). Державний службовець 8-го рангу (2011). З жовтня 2017 по червень 2019 року працював помічником керівника НСЖУ.

Від травня 2022 року, за рекомендацією НСЖУ, учасник міжнародної програми Journalists-in-Residence Kosovo з проживанням у Приштині (Косово); партнери програми — Європейська федерація журналістів і НСЖУ, виконавці — Європейський центр свободи преси та медіа й Асоціація журналістів Косова.

Творчість

Як член редколегії 3-томного науково-документального видання «Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії» (1997—1999) очолював документознавчі пошукові експедиції, що під час відряджень працювали в архівах Російської Федерації — в Архангельську, на Соловках, у Республіці Карелії. Виявлені там унікальні матеріали лягли в основу наукових і публіцистичних видань, радіо- і телерепортажів (Перший національний, ТІА «Вікна», СТБ), нарисів і статей у періодиці («Молодь України», «Робітнича газета», «Факты и комментарии», «День», «Дзеркало тижня. Україна», «Столиця», «Українська доля», «Кримська Світлиця», журнали «Україна», «Світогляд» та ін.), в альманахах «Історичний календар», «Київський журналіст». У різні роки героїв його публікацій визнано лауреатами журналістських акцій «За спасіння» й «Герой нашого часу». З 2014-го блогер на сайті Національного інформаційного агентства «Укрінформ». З вересня 2016-го співпрацює з Міжнародною інформаційною агенцією «Вектор ньюз» (Vector News), ініціатор її спецпроєкту й інформаційної акції «Рік жертв Великого терору», склав і опублікував оновлений, істотно доповнений «Український список Сандармоху». Вів авторську програму історичної тематики на емігрантському радіо «Отчизна» (2018).

Автор збірників публіцистики і творів, уміщених у науково-документальних, літературно-художніх та інших друкованих виданнях переважно історичної тематики. Як краєзнавець у Переяславі (Київська область) ідентифікував за віднайденими оригіналами документів будинок Чубука-Подільського, споруджений за проєктом Василя Кричевського, автор перших публікацій про цю знахідку. Брав участь у пошуковій роботі й увічненні пам'яті вояків-правоохоронців, полеглих 1941 року на Київщині в боях з нацистами.

Книжки

• Українські Соловки (К.: ЕксОб, 2001) — збірник нарисів і статей (співавтор — історик Дмитро Вєдєнєєв), за видання якого С. Шевченка визнано переможцем у конкурсі професійної майстерності Національної спілки журналістів України в номінації «Журналістська акція» (постанова секретаріату НСЖУ від 14.05.2004).
• Архіпелаг особливого призначення (К.: Фенікс, 2006) — автора збірки публіцистики відзначено Премією імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2007).
• Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті (К.: Фенікс, 2010). Цю книжку, написану в співавторстві з Дмитром Вєдєнєєвим, уперше видано за фінансової підтримки тільки однофамільців — учасників доброчинної культурної акції «Толока Шевченків» (ініціатор акції Шевченко С. В., інформаційну підтримку «Толоці…», проведеної в розвиток вітчизняних традицій меценатства, надали Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» і Клуб славетних Шевченків). Співавторів збірника відзначено Міжнародною премією імені Володимира Винниченка (2011), яку заснував Український фонд культури.
• Золоте перо. Людмила Мех (К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2012) — автор-упорядник збірника статей, спогадів, світлин про життя і творчість Людмили Мех, української журналістки і громадської діячки, засновниці й президента Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива», президента Всеукраїнського автомобільного клубу журналістів.
• Соловецький реквієм (К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2013) — збірка публіцистики про українське «розстріляне відродження», видана за державною програмою «Українська книга». Автора відзначено Мистецькою премією «Київ» імені Анатолія Москаленка (2014) за творчість 2011—2013 років у галузі журналістики та Премією імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2014) за історичний нарис «Соловецький вівтар української незалежності», матеріали якого покладено в основу збірки. У жовтні 2014-го НСЖУ подала кандидатуру С. Шевченка на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2015 року за книгу публіцистики «Соловецький реквієм».
• Майдан гідності (К.: Експрес-Поліграф, 2014) — автор-упорядник фотоальбому (спецвипуску альманаху «Київський журналіст») про Євромайдан у Києві і роботу преси в цій гарячій точці.
• Наган-країна (К.: Український пріоритет, 2019) — збірка публіцистики, за яку авторові присуджено Київську обласну літературну премію імені Григорія Косинки 2019 року.
• Імперія терору (К.: Фенікс, 2021) — збірка публіцистики, що позиціонується як друга частина авторського двокнижжя (перша — Соловецький реквієм). За збірку авторові надано 2023 року Першу премію Літературно-наукового конкурсу Фонду Воляників—Швабінських при Фундації Українського вільного університету (Нью-Йорк, США).

Член авторських колективів ювілейних видань «На сторожі незалежності держави. 10 років Службі безпеки України» (2002), «Служба безпеки України: становлення, досвід, пріоритети діяльності» (2007), «Біла книга 2008. Служба безпеки України» (2009, перекладена англійською мовою). Упорядник, редактор, автор післяслова книжки Василя Горбатюка «Позиція. Публікації, документи, спогади» (2005). Член редколегій книжок «Органи державної безпеки Київщини (1917—2006) у фотографіях та документах» (2006), «Органи державної безпеки Київщини (1917—2008) у фотографіях та документах» (2008), альманаху «Київський журналіст» (2017). Співупорядник і один з авторів: художньо-публіцистичного збірника «Слово — зброя?» (2009), виданого з нагоди 50-річчя Національної спілки журналістів України; документально-публіцистичного збірника «Життя — Вітчизні. Голова СБ України генерал-полковник Маліков. З нагоди 75-річчя» (2017). Автор переднього слова до роману Олександра Волощука «Сорок чотири дні» (2012). Редактор, автор післяслова до роману Анатолія Сахна «Вершина» (2012, згодом виданого під назвою «Соло бунтівного полковника. Вершина»), перший читач рукописів «Вершини», романів у трьох книгах «Острів Хо. Поріг болю» (2017) і «Ліліпути на підборах». Окремі твори вміщено в книжках «Убієнним синам України. Сандармох» (2006, Республіка Карелія, упорядник Лариса Скрипникова), «Журналісти з Київського університету. Спогади. Світлини. Імена» (2008), 2-томнику історичної публіцистики «Екстракт 150» (2009, серія «Бібліотека газети „День“»), 2-томнику «Сльоза пекучої пам'яті» (2009), «Доля, створена талантом. Спогади про Володимира Боденчука» (2011), «Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього» (2013), «Уроки Дмитра Прилюка» (2015), «Назавжди в серці» (2020), антології «Літературні джерела Київщини» (2021) та ін. Автор вступної статті у книжці Ольги Пилипчук «Нескорена Україна: Поезія і публіцистика» (2018), статей в Енциклопедії сучасної України (2008, том 8), Енциклопедії для видавця та журналіста (2010). Автор фотоілюстрацій, редактор науково-документального збірника «Українське суспільство і наркотики: розвиток нового стратегічного підходу. Міжнародна конференція високого рівня, Київ, 21—23.05.2012» (російською мовою, 2012).

Вибрані історичні нариси, статті

• Звичайний рашизм: думки з минулого // Vector News. — 2022. — 14 червня.
• Петро Мадера не був донощиком на Соловках [ 10 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2022. — 9 лютого.
• Сергій Шевченко. Будинок на Буртах (Переяславське відкриття). — Літературні джерела Київщини: антологія. — Київ : Видавництво Ліра-К, 2021. — С. 842—850.
• Борис Пилипенко: художник без картин... [ 11 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2020. — 15 квітня.
• Володимир Хуторянський: з хрестом проти зірки [ 11 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 8 листопада.
• Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 2) [ 11 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 25 вересня.
• Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 1) [ 11 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 22 вересня.
• «Польські операції» Кремля і Луб'янки: серпневі паралелі [ 3 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 20 серпня.
• «Цілком таємна» кривава бійня Кремля: оперативний наказ № 00447 [ 11 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 8 серпня.
• Рік жертв Великого терору: вшануймо пам'ять репресованих // Дзеркало тижня. Україна. — 2017. — № 20. — 27 травня — 2 червня (за цю статтю відзначений Премією імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності 2018 року).
• Гібридна імперія: спогади про майбутнє в Рік жертв Великого терору [ 18 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 4 квітня.
• Побачити Париж і померти... в'язнем Соловків [ 2 березня 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 27 лютого.
• Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії [ 2 березня 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 2, 8 лютого.
• З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції // Vector News. — 2017. — 12 січня.
• Як фабрикували справи проти «українських націоналістів» [ 2 березня 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2016. — 14, 15 грудня.
• «Українізація» по-кремлівськи: терор, Соловки, розстріли // Vector News. — 2016. — 16 листопада.
• За любов до України імперія нищила цвіт нації, а за власні злочини Москва «реабілітувала» себе [ 15 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2016. — 7, 8 листопада.
• Ґарет Джоунз і Голодомор 1932—1933 років: факти без кремлівської пропаганди [ 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2016. — 19 жовтня.
• Українські політв'язні 1930-х років протистояли сваволі влади в alma mater ГУЛАГу [ 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2016. — 15, 20 вересня.
• Григорій Марченко. «Москаль-терорист» з українського Ямполя [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2016. — № 5. — 12—19 лютого.
• Правди сила нездоланна. // Журналіст України. — 2015. — № 9 (400). — С. 14—15.
• Олекса Влизько: таємниця страти поета [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 26. — 17—24 липня.
• Ґро Вакар: ім'я з мороку Соловків [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 21. — 12—19 червня.
• «Список Сандармоху»: убієнні сини (і «пасинки»?) України [ 14 березня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 9. — 13—20 березня.
• Володимир Удовенко: дві дати розстрілу [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 1. — 16—23 січня.
• Паршива вівця серед католицьких мучеників [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 47. — 12—19 грудня.
• Микола Зеров: неокласика політичних репресій [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Кримська світлиця. — 2014. — № 39. — 26 вересня.
• Всеволод Ганцов: життя після свинцевої зливи [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 18. — 22—30 травня.
• Микола Нарушевич: ще одна таємниця «останньої адреси» [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 10. — 21—28 березня.
• Випускник «соловецької академії» [ 21 липня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 6. — 22—28 лютого.
• Безжальні щупальця імперії [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // День. — 2014. — № 32. — 21 лютого.
• «Остання адреса» Геннадія Садовського: «Любіть Україну за важке минуле та сучасне. Любіть її, як я її любив!» [ 1 березня 2020 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 3. — 31 січня — 7 лютого.
• Списки Сандармоху: апофеоз «громадянських сутінків» [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Сайт Радіо Свобода. — 2012. — 8 лютого.
• Соловки: чорний слід у Білому морі [ 11 липня 2020 у Wayback Machine.] // Світогляд. — 2010. — № 2. — С. 76—80.
• «Жнива скорботи» на Київщині (нотатки за архівними матеріалами ГПУ—НКВД)» в багатотомному виданні Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні: Київська область. / Український інститут національної пам'яті, Київська обласна державна адміністрація. Упорядник Гай А. І. — Біла Церква: Буква, 2008).
• Микола Любинський і логіка червоного терору. Невідомі сторінки українського Розстріляного відродження [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. — 2008. — № 15. — 18—25 квітня.
• Молох соловецького терору. Масові розстріли: рік 1938-й [ 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // День. — 2008. — № 67. — 11 квітня.
• Таємниці Сікирної гори [ 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // День. — 2007. — № 187. — 31 жовтня.
• Пересторога [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // День. — 2007. — № 58. — 4 квітня.
• Розстріляні в Сандармосі [ 7 жовтня 2015 у Wayback Machine.] // День. — 2006. — № 180. — 20 жовтня.
• Із Соловків не повернувся… [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // День. — 2005. — № 228. — 9 грудня.
• Лесь Курбас: «Силу нації не можуть вбити ніякі декрети» [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // День. — 2005. — № 199. — 29 жовтня.
• Козацький хрест в урочищі Сандармох // День. — 2005. — № 155. — 30 серпня.
• Біографія «гільйотини України» [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // День. — 2002. — № 114. — 27 червня.

Інше

Друкувався у відомчих збірниках СБУ, науковому і документальному журналі «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ», журналі «Журналіст України». Співредактор наукового видання Світлани Ляшко «Автобіографічні джерела Постійної комісії для складання Біографічного словника діячів України (1918—1933) Всеукраїнської академії наук» (2018), рукопису роману Валерія Макеєва «Вірний присязі!» (2019) та ін. Упорядник і редактор альманаху «Журналіст України», член редколегії альманаху «Київський журналіст» (2019), які видано з нагоди 60-річчя НСЖУ. Редактор книжок Володимира Черкуна «Щоб мрії збувалися… Комітет» (2017), Анатолія Волощука «Сыщики… и смех и грех…» (2010). Відповідальний редактор науково-популярного видання «Слідами полеглого полку» (2011, автор — Олег Шевченко). Сценарист і режисер документальних фільмів серії «Служба безпеки: регіони — Центр» (1998—1999). Консультант документального фільму «Сандармох» (режисер Олександр Рябокрис, Перший національний, 2007). Автор низки статей у Вікіпедії, а також публікацій на теми спорту, зокрема висвітлював чемпіонат Європи зі стрибків у воду (Київ, 2017) та низку міжнародних футбольних матчів за участю ФК «Динамо» (Київ) у кваліфікаційних раундах і плей-оф Ліги чемпіонів і в Лізі Європи УЄФА у 2017—2019 роках.

Громадська діяльність

Секретар Національної спілки журналістів України (з травня 2017 року). Член правлінь Київської організації НСЖУ (з 2012), Київської обласної організації Національної спілки письменників України (з 2015), Українського фонду культури імені Бориса Олійника (з 2020). Був першим заступником голови наглядової ради Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива», з серпня 2021 року — віцепрезидент цього фонду. Координатор Всеукраїнського автомобільного клубу журналістів. Член експертної ради Державного комітету телебачення і радіомовлення України з питань аналізу та оцінки видавничої продукції щодо віднесення її до такої, яка не дозволена до розповсюдження на території України (з 27.01.2017).

Заступник голови журі Мистецької премії «Київ» імені Анатолія Москаленка (з 2018), член комітету з присудження премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва (з 2018), член комісії з розгляду питань щодо присудження Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки (з 2019), член журі творчого конкурсу Федерації профспілок України «Захистити людину праці» (2022, конкурс не відбувся через повномасштабне вторгнення в Україну військ РФ). Член журі творчого конкурсу НСЖУ «Інформаційна передова-2022» в номінації «Міжнародна солідарність». Член комісії НСПУ з військово-патріотичної літератури (з 2015). Член ради Міжнародного об'єднання «Соловецьке братство», член Клубу славетних Шевченків, Української асоціації ветеранів — співробітників спецпідрозділів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю («К») Служби безпеки України. Член редакційної ради журналу «Журналіст України» (2017—2018), який з 2019-го став неперіодичним виданням. Був членом науково-редакційної ради громадсько-правового журналу «Комітет».

Член оргкомітетів і учасник спортивних та доброчинних акцій преси: традиційного дитячо-юнацького футбольного турніру на приз газети «Експрес-об'ява» (2001—2009, м. Жмеринка Вінницької області); міжнародного футбольного матчу дружби «Журналіст України» — «Шпіґель» (2006, м. Київ); міжнародної благодійної фотовиставки «В об'єктиві — автопробіг» (2007, м. Київ); всеукраїнських семінарів для журналістів «Культура мови — культура нації» (2008, м. Черкаси; 2011—2012, м. Київ; 2013, м. Переяслав — Київ; 2014—2017, м. Київ); Першого всеукраїнського турніру з футболу серед команд засобів масової інформації (2013, м. Київ); багатоетапної культурної акції «Книжки — захисникам України» (2017—2021). Координатор від НСЖУ фотовиставок «Журналісти на передовій» (також один з авторів світлин), «Донбас: діти війни», «Рік Верховної Ради восьмого скликання» (Київ, 2015), «Журналісти на Євромайдані» (2019, один з авторів світлин). Був членом журі Міжнародного відкритого творчого конкурсу журналістів «Срібне перо» (2011—2013, м. Судак, Автономна Республіка Крим).

Делегат XII і XIV звітно-виборних конференцій Київської організації НСЖУ (17.02.2012, 29.03.2017), XII, XIV з'їздів НСЖУ (24—25.04.2012, 20—21.04.2017), VII звітно-виборної конференції Українського фонду культури (20.12.2012), VII і VIII позачергових з'їздів письменників України (29.11.2014, 31.03.2017), звітно-виборної конференції Київської обласної організації (13.01.2022) і VII з'їзду Національної спілки краєзнавців України (2022).

У складі делегацій громадськості брав участь у міжнародних днях пам'яті жертв політичних репресій, неодноразово відвідував з цією метою меморіали в Левашово (Левашовське меморіальне кладовище, Санкт-Петербург), урочищі Сандармох у Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії та Соловецькі острови (РФ). Після 2009 року влада РФ заборонила публіцистові в'їзд на територію цієї держави (про наявність заборони Сергію Шевченку повідомили білоруські прикордонники в серпні 2012 року — під час чергової поїздки української делегації до меморіалів).

Учасник міжнародних форумів, семінарів, круглих столів, науково-практичних конференцій з питань історії та журналістики, що проводилися, зокрема, в містах Санкт-Петербург (РФ), Київ, Харків (Україна), Казімеж-Дольни (Польща, 13—14.09.2014), а також учасник обласних літературно-мистецьких свят «Веселки над Київщиною», Всеукраїнського історико-культурологічного форуму «Сікорські читання» (07.11.2012, 18.10.2013, 18.10.2016, 16.10.2019, Переяслав, Київська область), паломницької місії на Афон (2014, Греція), прощі «Соловецького братства» в Україні (03—11.08.2014) та ін. Перебував у творчій поїздці письменників на Донеччину в час війни (12—15.10.2015), учасник візиту делегації НСЖУ до Китаю (02—10.07.2017). Брав участь в організації семінару 24 квітня 2018 р. «Дякуємо тобі, Україно!» і конференції 18 травня 2019 р., які провела в Києві Асоціація «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя» (Японський проєкт) у партнерстві з ВБФ «Журналістська ініціатива» і НСЖУ, і на запрошення Японського фонду майбутніх поколінь двічі відвідав Японію у складі журналістських делегацій (2018—2019, 2022). Ініціатор інформаційної кампанії «Здоров'я майбутніх поколінь» (2021). Член оргкомітету всеукраїнського журналістського фестивалю «Буковель Натхнення» (20—23.09.2018. Буковель, Івано-Франківська область).

Інтерв'ю

• . Радіо Свобода. 24 грудня 2012. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 6 червня 2020. 
• . Громадське радіо. 29 жовтня 2016. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 6 червня 2020. 
• Річниця розстрілів у Сандармосі: за що стратили українців?. Громадське радіо. 26 жовтня 2017. Процитовано 6 червня 2020. 
• . Факты и комментарии. 3 ноября 2017. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 6 июня 2020 (рос.). 
• Розстріли в Сандармосі замовчують нащадки чекістів (програма «Ранкова Свобода»). Радіо Свобода. 3 листопада 2017. Процитовано 6 червня 2020. 
• . Радіо Свобода. 11 вересня 2018. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 6 червня 2020. 

Рецензії

• . День. 19 березня 2014. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 6 червня 2020. 
• . Дзеркало тижня. Україна. 17 жовтня 2014. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 6 червня 2020. 
• . Україна молода. 23 жовтня 2014. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 6 червня 2020. 
• . vectornews.net. 1 березня 2021. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 11 березня 2021. 
• . www.golos.com.ua. 26 березня 2021. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 29 березня 2021. 
• . www.pressreader.com. 14 травня 2021. Архів оригіналу за 23 серпня 2021. Процитовано 23 серпня 2021. 

Нагороди, відзнаки

• Почесне звання «Заслужений журналіст України» (2007)
• Почесна грамота Верховної Ради України (2019)
• Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (2021)
• Нагрудний знак «Хрест Доблесті» II ст. (2010)
• «За відзнаку в службі» (III, II, I ст.)
• «10 років Службі безпеки України» (2002)
• «15 років Службі безпеки України» (2007)
• Почесна грамота Держкомтелерадіо України (2004, 2021)
• Грамота Міністерства оборони України (2019)
• Грамота й Сертифікат вдячності Державної служби України з контролю за наркотиками (2013)
• Почесна грамота управління культури Київської обласної державної адміністрації (2021)
• Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» (1988)

Премії

• Премія імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2007, 2018)
• Міжнародна премія імені Володимира Винниченка (2011)
• Мистецька премія «Київ» імені Анатолія Москаленка (2014)
• Премія імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2014)
• Київська обласна літературна премія імені Григорія Косинки (2019)
• Перша премія Літературно-наукового конкурсу Фонду Воляників—Швабінських при Фундації Українського вільного університету (Нью-Йорк, США) (2023)
• Премія Національної спілки журналістів України (2004)
• Премія Служби безпеки України (1996)
• Лауреат IX Відкритого творчого конкурсу журналістів «Срібне перо-2006» у номінації «Найкраща газетна публікація»
• Переможець у творчих конкурсах на найкраще висвітлення міжнародних журналістських автопробігів «Дорога до Криму: проблеми та перспективи» (2004—2008) і Всеукраїнського автопробігу «Схід — Захід: разом назавжди» (2005)

Відзнаки громадських організацій

• Золота медаль української журналістики (2009)
• «За заслуги» (2013) — орден Федерації футболу м. Києва
• «За заслуги» I ст. (2009) — медаль Федерації футболу м. Києва
• «95 років київському футболу» (2006)
• «Ветеран київського футболу» (2010)
• «XX років Спецпідрозділу „К“ СБ України» (2012) — медаль Української асоціації ветеранів — співробітників спецпідрозділів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю («К») Служби безпеки України

Захоплення

Історичні, краєзнавчі дослідження, фотографія, спорт, риболовля, подорожі. Займався спортивною гімнастикою в ДЮСШ (1972—1976, м. Краматорськ Донецької області), II спортивний розряд. Віцечемпіон відкритого міського турніру з банджі-джампінгу «Київ-джамп» (2001). Переможець у міжнародному турнірі з футболу серед аматорських команд на приз газети «Експрес-об'ява» (2009, м. Жмеринка Вінницької області), учасник матчів з екстремального футболу на Говерлі, воротар аматорської команди «Журналіст України» (2001—2010). Учасник міжнародних автопробігів і авторалі журналістів (2004—2008), поїздок журналістів і турпоїздок за кордон. Загалом відвідав понад 45 країн світу.

Примітки

1. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
2. На інформаційному фронті кожний солдат важливий: українських журналістів запрошує Косово
3. . Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 29 липня 2016. 
4. . Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. Процитовано 26 жовтня 2016. 
5. . Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
6. . Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
7. Шевченко О. І. Слідами полеглого полку. — Київ, 2011. — С. 139—140.
8. Українські Соловки
9. "Автори «Столиці» — в когорті кращих! Столиця, № 22 (525), 28 травня — 3 червня 2004. — С. 2
10. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 грудня 2014. 
11. . Архів оригіналу за 4 січня 2015. Процитовано 4 січня 2015. 
12. . Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014. 
13. Премія імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики
14. Офіційний вебсайт Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Літературно-художнє видання «Соловецький реквієм»
15. . Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014. 
16. . Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020. 
17. . vectornews.net. 15 жовтня 2019. Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 24 жовтня 2019. 
18. . vectornews.net. 1 березня 2021. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 4 березня 2021. 
19. . Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 1 квітня 2017. 
20. Редактор роману-трилогії «Вершина» Сергій Шевченко^{[недоступне посилання]}
21. Анатолій Сахно. Острів Хо. Поріг болю: роман у трьох книгах / Анатолій Сахно. — К.: Ярославів Вал, 2017.
22. . Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 25 листопада 2016. 
23. . МІА «Вектор ньюз». 16 червня 2017. Архів оригіналу за 17 липня 2018. Процитовано 17 липня 2018. 
24. . МІА «Вектор ньюз». 8 серпня 2017. Архів оригіналу за 17 липня 2018. Процитовано 17 липня 2018. 
25. . МІА «Вектор ньюз». 28 листопада 2017. Архів оригіналу за 17 липня 2018. Процитовано 17 липня 2018. 
26. . МІА «Вектор ньюз». 2 жовтня 2017. Архів оригіналу за 17 липня 2018. Процитовано 17 липня 2018. 
27. . Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 9 серпня 2021. 
28. . Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 2 березня 2017. 
29. . Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022. 
30. Затверджено склад журі Творчого конкурсу НСЖУ «Інформаційна передова-2022». Процитовано 14 листопада 2022. 
31. . Сайт НСЖУ. 6 жовтня 2017. Архів оригіналу за 6 жовтня 2017. Процитовано 6 жовтня 2017. 
32. Сергій Шевченко. Футбольні вершини журналістів. / Слово — зброя? — К.: ТОВ «УВПК „ЕксОб“», 2009. — С. 542—548
33. . Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 21 грудня 2014. 
34. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 грудня 2014. 
35. . Архів оригіналу за 14 червня 2015. Процитовано 13 червня 2015. 
36. . Архів оригіналу за 16 червня 2015. Процитовано 13 червня 2015. 
37. . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 17 грудня 2015. 
38. . Укрінформ. 22 лютого 2019. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 5 березня 2019. 
39. . УНІАН. 4 серпня 2012. Архів оригіналу за 8 липня 2020. Процитовано 8 липня 2020. 
40. . Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 21 грудня 2014. 
41. . Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 21 грудня 2014. 
42. Майстри художнього слова відвідали зону проведення АТО. Архів оригіналу за 29 жовтня 2015. Процитовано 29 жовтня 2015. 
43. . Вектор ньюз. 13—14 липня 2017. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 25 липня 2017. 
44. . nsju.org. 25 квітня 2018. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 27 квітня 2018. 
45. . 20 хвилин. 26 квітня 2018. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 27 квітня 2018. 
46. . Сайт НСЖУ. 9 грудня 2021. Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021. 
47. . Офіційний сайт Держкомтелерадіо. 28 травня 2021. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 08 червня 2021. 
48. . Архів оригіналу за 16 вересня 2021. Процитовано 16 вересня 2021. 
49. . Укрінформ. 2 серпня 2018. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 7 серпня 2018. 
50. . Сайт управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації. 29 листопада 2019. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020. 
51. Оголошено імена лауреатів літературного конкурсу Фундації Українського вільного університету. Процитовано 4 жовтня 2023. 
52. . Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014. 

Джерела та література

• Енциклопедія для видавця та журналіста / Ю. В. Бондар, М. Ф. Головатий, М. І. Сенченко ; МАУП, Книжкова палата України. — Київ: Персонал, 2010.
• Слово — зброя? — К.: ЕксОб, 2009.
• Сергій Шевченко: [біогр. довід.] // Сучасні письменники України. Біобібліографічний довідник / Національна спілка письменників України; упоряд. А. І. Гай; ред. О. Курило. — Уточнений і доп. — Біла Церква: Київське обласне творче об'єднання «Культура»: Буква, 2012. — 568 с. — С. 498. ISBN 978-966-2927-05-6
• Шевченко О. І. Слідами полеглого полку. — Київ, 2011. — 192 с. — ISBN 978-966-8250-79-8.
• Літературні джерела Київщини : антологія. — Київ : Видавництво Ліра-К, 2021. — С. 841. — ISBN 978-617-520-141-1.
• Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013.
• Роман Подкур. «Соловецький реквієм»: з думкою про Dies irae // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ: науковий і документальний журнал. — № 1 (42). — 2014.
• Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко. Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті. — Київ: Фенікс, 2010.
• Шевченко С. В. Золоте перо. Людмила Мех. — Київ: Експрес-Поліграф, 2012.
• Журналісти з Київського університету: спогади, світлини, імена / А. Ф. Горлов та ін. — Фастів: Поліфаст, 2008.
• Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. — Київ: Фенікс, 2006.
• Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко. Українські Соловки. — Київ: ЕксОб, 2001.
• У тіні кремлівської стіни // Київський журналіст: альманах Київської спілки журналістів, 2013.
• Шевченки кличуть на толоку // Урядовий кур'єр, № 53 (4204), 23.03.2010.
• Толока Шевченків // Українське слово, № 50 (3509), 15—21.12.2010.

Посилання

• Сайт «Літературна Київщина» Київської обласної організації НСПУ. Сергій Шевченко [ 23 лютого 2015 у Wayback Machine.]
• Книговидавничий проєкт «Толока Шевченків» [ 18 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Лауреати Мистецької премії «Київ» 2014 року [ 18 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Сайт ВБФ «Журналістська ініціатива». «Соловецький реквієм» — на здобуття Шевченківської премії! [ 18 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Василь Овсієнко. Голос українських Соловків // Україна молода (№ 157, 23.10.2014) [ 6 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• Офіційний вебсайт Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Літературно-художнє видання «Соловецький реквієм»
• Урядовий портал. Визначено лауреата премії імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики в 2014 році [ 21 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Сайт Solovki Encyclopaedia. Автор книг о Соловках — лауреат премий Украины [ 18 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• . Сайт ВБФ «Журналістська ініціатива». 25 липня 2019. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 17 лютого 2020. 

‎