Турхан Хатідже-султан (осман. ترخان خديجه سلطان, трансліт. Turhan Hatice Sultan) — дружина османського султана Ібрагіма І з титулом хасекі, мати султана Мехмеда IV, валіде-султан і регент Османської імперії в перші роки правління сина; остання представниця періоду Жіночий султанат.
Турхан Хатідже-султан | |
---|---|
Портрет Еміни-султан, головної дружини Ібрагіма I | |
Народилася | 1627/1628 Рутенія |
Померла | 5 липня 1683 Едірне, Османська імперія |
Дівоче ім'я | Надія |
Інші імена | осман. ترخان خديجه سلطان тур. Turhan Hatice Sultan |
Чоловік | Ібрагім I |
Діти | сини: Мехмед IV, шехзаде Ахмед доньки: Гевхерхан-султан, Атіке-султан, Бейхан-султан |
Конфесія | християнство → іслам |
Регент Османської імперії | |
3.09.1651—1656 | |
Попередник | Кесем-султан |
Валіде-султан | |
18.08.1648—5.07.1683 | |
Попередник | Кесем-султан |
Наступник | Саліха Ділашуб-султан |
Хасекі-султан | |
02.01.1642—12.08.1648 | |
Попередник | Айше-султан |
Наступник | Еметуллах Гюльнуш-султан |
Походження Редагувати
Турхан Хатідже-султан народилася приблизно в 1627 або 1628 році, за однією з версій була російського походження. За словами сучасного українського історика Тараса Чухліба, вона «народилася в Україні». За версією французького купця Жана-Батиста Таверньє, який відвідав Стамбул у 1668 році, Мехмед IV був «сином Ібрагіма та кавказької (черкеської) жінки». Турецький історик і письменник Решат Екрем Кочу[en] в романі «Кесем Султан» виклав версію походження Турхан, за якою вона була дівчиною з українського села, викраденою татарами. Турецький історик Ахмет Рефік Алтинай[en] описував її як «російську дівчину». Християнське ім'я невідоме. Пізніша легенда приписує їй ім'я Надія. Під час одного з набігів кримців була схоплена в полон і продана у рабство. У віці близько 12-14 років Турхан була доставлена до палацу Топкапи як подарунок кримського хана матері султана Ібрагіма I, Кесем-султан. Ентоні Алдерсон зазначає, що у Турхан був брат Юсуф-ага, який помер у січні 1689, однак невідомо коли і як він потрапив у Стамбул.
Який вигляд мала Хатідже Турхан Редагувати
За свідченнями турецького історика Мустафи Чагатая Улучая, вона була дуже вродливою дівчиною: білолицею, з оксамитовими віями навколо очей блакитного кольору та світлим волоссям. Ахмет Рефік Алтинай стверджував, що Хатідже Турхан — шатенка із «солодкими» веснянками на обличчі, високого зросту, але делікатна. На жаль, до наших часів не дійшли портрети цієї жінки пензля європейських художників того часу. Відоме лише одне документальне зображення Хатідже Турхан із книжки «Сучасний стан Османської імперії» 1668 року секретаря англійського посольства при Османській імперії Пола Рікота, з якого дуже складно зробити висновок про її зовнішність, зокрема про колір очей та волосся. Хоча її син Мехмед IV русявий та блакитноокий, то можна припустити, що Хатідже Турхан все ж таки була білявкою.
Хасекі і вдова султана Редагувати
Кесем вважала, що дівчинку чекає непогане майбутнє в гаремі й віддала її на виховання до палацу своєї молодшої дочки Атіке-султан. У палаці Атіке дівчинка отримала відповідну освіту і незабаром повернулася в Топкапи, де стала наложницею султана. Відрізнялася красою і розумом, тому світловолоса блакитноока Турхан швидко завоювала серце Ібрагіма і отримала статус хасекі.
2 січня 1642 року Турхан Хатідже народила свого старшого сина, майбутнього султана Мехмеда IV. Також у Турхан і Ібрагіма було дві дочки — Гевхерхан-султан та Атіке-султан. Незабаром після народження другого сина, Ахмеда, який помер у дитинстві, Турхан утратила свій уплив на султана.
Психічний стан Ібрагіма, який і став результатом критичного становища османської держави, стрімко погіршувався і до 1648 року всі придворні угруповання, включаючи мати султана, прийшли до переконання про необхідність його якнайшвидшого повалення.
8 серпня 1648 султан був повалений і через кілька днів убитий. На чолі величезної країни виявився шестирічний син Турхан, Мехмед. Зі сходженням на престол Мехмеда Турхан повинна була отримати титул валіде та інші належні привілеї, проте в силу віку — Турхан на той момент була трохи старше двадцяти років — і недосвідченість вона була відсторонена від влади Кесем-султан, яка до того моменту встигла побувати валіде-регентом двічі.
Амбітна Турхан відмовилася здаватися без бою. За три роки, що Кесем провела при владі, Турхан встигла знайти чимало прихильників, серед яких виявилися глава чорних євнухів і великий візир; проте на стороні Кесем залишалися яничари. Незважаючи на те, що Кесем ефективно справлялася з обов'язками валіде-регента, в народі починалися хвилювання через великий вплив яничар на політику країни.
На початку 1651 року Турхан стало відомо про те, що яничари за згодою Кесем султан планують отруїти Мехмеда IV і посадити на трон іншого її онука, шехзаде Сулеймана, мати якого Саліха Ділашуб-султан здавалася їм більш поступливою. Ці плани були передані Турхан Мелек-хатун, однією з служниць старшої валіде, яка виявилася подвійним агентом.
У ніч на 2 вересня 1651 року Кесем султан була задушена в своїх покоях прихильниками Турхан, хоча достовірно невідомо, чи було вбивство сплановано і здійснено за прямим наказом матері Мехмеда IV.
Регент Редагувати
Зі смертю своєї головної конкурентки, Турхан отримала титул валіде і стала регентом, а на перші ролі при дворі висунулися її прихильники, головним з яких був Сулейман-ага, старший чорний євнух. Насамперед, Турхан, підтримувана палацовими євнухами, відсторонила від влади всіх візирів — ставлеників яничар. Великий візир Сиявуш-паша перейшов на сторону Турхан, посаду шейх-уль-ісламу зайняв Абусаід-ефенді, також прихильник матері султана. Ватажки яничар, на чолі з Кара Чавуш Мустафа-ага, котрі керували змовою проти султана Мехмеда IV і його матері, були призначені губернаторами у віддалені провінції і незабаром убиті, за наказом султана, а їхні величезні статки конфіскували. Новим великим візиром незабаром був призначений літній і безвольний Гюрджю Мехмед-паша[tr].
Турхан, володіючи всією повнотою влади, разом з тим, не усунула від влади над країною сина: разом з Мехмедом їй вдалося створити ефективний управлінський тандем, який дозволив молодому султану набратися необхідного досвіду ще до повноліття. За такий розумний поділ влади Мехмед любив і глибоко шанував матір все своє життя. Через свою недосвідченість, Турхан покладалася на інших членів уряду, в першу чергу, на великого візира, який консультував її з політичних питань.
У цілому, успішне правління Турхан було затьмарене трьома проблемами: плачевний стан флоту, війна з венеціанцями на Криті і фінансова криза, викликана великими витратами на ведення цієї війни. Щоб подолати кризу, Турхан призначила на пост великого візира Тархунджу Ахмеда-пашу[tr], який провів в країні низку реформ, пов'язаних, насамперед, з жорсткою економією. Реформи виявилися непопулярними в народі, великі візири, змінюючись один за іншим, були нездатні керувати величезною імперією і Турхан стала втрачати владу. 1 березня 1656 року розпочався новий заколот яничар. Через два дні ватажки заколотників були прийняті султаном Мехмедом і зажадали від нього страти 31 придворного сановника, включаючи Турхан султан і головного чорного євнуха. Переляканий султан, ридаючи, попросив пощадити лише його матір. Яничари погодилися на це і незабаром тіла головного чорного і головного білого євнухів були скинуті з палацової стіни прямо в зібраний біля палацу натовп. У ході заколоту була убита і няня султана Мелек хатун, звинувачена в зраді Кесем султан. Терор щодо прихильників Турхан султан тривав кілька наступних тижнів. На пост великого візира. Яничари повернули Сиявуш пашу, який через місяць помер. Анархія тривала майже два місяці, після чого радникам султана вдалося посіяти розбрат між яничарами і османською кавалерією. Незабаром командувач яничар був страчений, а самі вони вгамувалися. 15 вересня 1656 року на пост великого візира був призначений Кепрюлю Мехмед-паша, який отримав ширші повноваження, ніж у його попередників. Це призначення поклало край правлінню жінок і ознаменувало початок епохи династії Кепрюлю. За твердженням історика Мустафи Наїми, саме прихильники Турхан запропонували їй кандидатуру Кепрюлю Мехмеда паші на посаду великого візира.
Благодійність Редагувати
Так як справами держави став займатися великий візир Кепрюлю Мехмед-паша, Турхан активно зайнялася будівництвом. Перший свій проект валіде розпочала в 1658 році: у відповідь на венеціанську блокаду Дардаданелл, у 1655 році, яка унеможливила поставку деяких товарів (у тому числі і продуктів) у Стамбул, Турхан замовила будівництво двох фортець біля входу в протоку — проект, задуманий ще Кесем султан. Фортеці, одна на європейській стороні, друга — на азійській, були добудовані в 1661 році і збереглися до наших днів. Цей проект поставив Турхан Хатідже на ту ж ступінь, що і Мехмеда Завойовника, і інших султанів, які побудували фортеці в тому ж самому районі.
Найбільшого визнання Турхан домоглася, добудувавши в Стамбулі Нову Мечеть Валіде. Вона має цікаву історію будівництва: перший камінь мечеті в Еміньоню був закладений ще Сафіє-султан, прапрабабусею султана Мехмеда IV, в 1597 році; для будівництва Сафіє вибрала ту частину міста, де проживало найменше мусульман, і хотіла цим зробити «невірних» мусульманами. Однак, в 1603 році, смерть султана Мехмеда III, сина Сафіє, зупинила будівництво мечеті, яке було відновлено тільки через більш як півстоліття. У 1660 році площа, де вона була недобудованою, постраждала від пожежі. Пожежа привернула увагу Турхан і до самої мечеті, будівництво якої, за її наказом, було завершено в 1665 році. Окрім неї в комплекс також увійшли монарший павільйон, початкова школа, громадський фонтан, ринок прянощів і великий мавзолей Турхан-султан. Комплекс отримав славу першої імперської мечеті, побудованої жінкою.
Турхан стала останньою представницею Султанату жінок і валіде-регенткою. Вона активно займалася благодійністю і в народі була відома, як покровителька бідних. Турхан Хатідже-султан померла 5 липня 1682 або 1683 року в Едірне і була похована у власному тюрбе, в «Новій мечеті Валіде», де пізніше був похований її син та інші нащадки.
Образ у мистецтві Редагувати
У літературі Редагувати
Пантелеймон Куліш вважав її прототипом фольклорної Марусі Богуславки.
Клод де ла Магделен, автор двотомної праці «Дзеркало Османської імперії» (1677), називав Турхан Хатідже «руською селянкою, поневоленою татарами (une paysanne Russiene faite esclave par les Tartares)». Про цю жінку автор відгукується досить схвально, хоча й відзначає, що її карколомний злет супроводжувався «загубленням душі», внаслідок відвернення від Христа і прийняття ісламу. Втім, це не заважало їй допомагати, при нагоді, своїм землякам у турецькій неволі, про що свідчить сам автор.
- роман «Хатідже Турхан» (Олександра Шутко, 2017)
Кіно Редагувати
- фільм «Махпейкер» (2010 р.) — Башак Парлак
- телесеріал «Величне століття: Нова володарка» (2016—2017 р.) — Ханде Догандемір
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Фінкель, Керолайн. Історія Османської імперії: Видіння Османа. — М. : АСТ; Астрель, 2012. — 829 с. — ISBN 978-5-17-043651-4.
- Adıvar, Halide Edib; Hasan, Mushirul. East Faces West: Impressions of a Turkish Writer in India. — Academy of Third World Studies, Jamia Millia Islamia, 2009. — P. 227. — 264 p. — ISBN 8189833510. — ISBN 9788189833510.
- Alderson, Anthony Dolphin. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956. — 182 p.
- Baer, Marc David. Honored by the Glory of Islam: Conversion and Conquest in Ottoman Europe. — USA : Oxford University Press, 2011. — 344 p. — ISBN 0199797838.
- Barzilai-Lumbroso, Ruth. Turkish Men, Ottoman Women: Popular Turkish Historians and the Writing of Ottoman Women's History. — ProQuest, 2008. — P. 206—214. — ISBN 0549483551.
Архівовано березень 6, 2016 на сайті Wayback Machine.
- Thys-Şenocak, Lucienne. Ottoman Women Builders: The Architectural Patronage of Hadice Turhan Sultan. — Aldershot : Ashgate, 2006. — 326 p. — ISBN 0754633101. — ISBN 9780754633105.
- Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani / ed. Nuri Akbayar. — Is. : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — ISBN 975-333-049-5. — ISBN 975-333-038-3.
- Carsten, F. L. The New Cambridge Modern History. — Cambr. : CUP Archive, 1961. — Т. V. The Ascendancy of France, 1648—88. — P. 505—506. — ISBN 0521045444. — ISBN 9780521045445.
- Cooke, Miriam; Göknar, Erdağ M.; Parker, Grant Richard. [1] — Chapel Hill : University of North Carolina Press, 2008. — P. 214 — 399. — ISBN 0807831832. — ISBN 9780807831830.
- Sakaoğlu N. Famous Ottoman Women. — Avea, 2007. — 328 с. — ISBN 978-975-7104-77-3.
- Sakaoğlu, Necdet. Bu mülkün kadın sultanları: Vâlide sultanlar, hâtunlar, hasekiler, kadınefendiler, sultanefendiler. — Oğlak Yayıncılık, 2008. — С. 245—249. — 574 p. — ISBN 9753296231. — ISBN 9789753296236.
- Peirce, Leslie P. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire (англ.). — Oxford: Oxford University Press, 1993. — 374 p. — ISBN 0195086775. — ISBN 9780195086775.
- Karaca, Filiz. Turhan Sultan // Islam Ansiklopedisi. — İslâm Araştırmaları Merkezi, 2012. — Vol. 41. — P. 423—425.
Примітки Редагувати
**
Вважається, що з 18 серпня 1648 (при сходжені на престол її сина Мехмеда IV) по 3 вересня 1651 року, також носила титул «Валіде-султан» разом з Кесем-султан.
- ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 245.
- ↑ Alderson, 1956, table XXXVII.
- Adıvar, Hasan, 2009, с. 227.
- ↑ Baer, 2011, с. 35.
- Cooke, Göknar, Parker, 2008, с. 214.
- ↑ Carsten, 1961, с. 505.
- Karaca, 2012.
- Т. В. Чухліб. Хатідже Турхан валіде-султан [ 2016-03-13 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 364. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Sakaoğlu, 2007, с. 142.
- Thys-Şenocak, Lucienne (3 вересня 2018). Divided Spaces, Contested Pasts. Routledge. ISBN 978-1-315-57775-3.
- Barzilai-Lumbroso, Ruth (1 липня 2009). Turkish Men and the History of Ottoman Women. Journal of Middle East Women's Studies 5 (2). с. 53–82. ISSN 1552-5864. doi:10.2979/mew.2009.5.2.53. Процитовано 17 серпня 2023.
- Thys-Şenocak, Lucienne (3 вересня 2018). Divided Spaces, Contested Pasts. Routledge. ISBN 978-1-315-57775-3.
- Alderson, 1956, table XXXVII (прим. 6).
- Peirce, 1993, с. 236.
- Thys-Şenocak, 2006, с. 18.
- ↑ Barzilai-Lumbroso, 2008, с. 206.
- Adıvar, Halide Edip. Encyclopaedia of Islam, THREE. Процитовано 17 серпня 2023.
- Thys-Şenocak, 2006, с. 25.
- Керолайн Фінкель, 2012, с. 322.
- Керолайн Фінкель, 2012, с. 325.
- Peirce, 1993, с. 250.
- Керолайн Фінкель, 2012, с. 333.
- Керолайн Фінкель, 2012, с. 335—336.
- Peirce, 1993, с. 253.
- Керолайн Фінкель, 2012, с. 349.
- Peirce, 1993, с. 255—256.
- Carsten, 1961, с. 506.
- Thys-Şenocak, 2006, с. 109.
- Thys-Şenocak, 2006, с. 186.
- Керолайн Фінкель, 2012, с. 383.
- Шутко Олександра Євгеніївна. Хатідже Турхан : Історичний роман : кн. 1 : Ковилі вітри не страшні. — Тернопіль : Богдан, 2017. — 416 с. — ISBN 978-966-10-4800-2. з джерела 5 квітня 2017