| Давид Лазарович Фердман | |
|---|---|
| | |
| Народився | 7 січня 1903 Тереспіль, Більський повіт, Республіка Польща |
| Помер | 11 січня 1970 (67 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна | СРСР |
| Діяльність | біохімік |
| Alma mater | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| Галузь | біохімія |
| Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка Інститут біохімії імені О. В. Палладіна НАН України |
| Вчене звання | професор |
| Аспіранти, докторанти | Виноградова Руфіна Петрівна |
| Членство | Академія наук СРСР НАН України |
| Нагороди |
Дави́д Ла́зарович Фе́рдман (* 25 січня 1902 (7 січня 1903), Тереспіль — 11 січня 1970, Київ) — видатний український радянський біохімік, професор, доктор біологічних наук (1935), член-кореспондент АН УРСР (з 22 лютого 1939 року), член-кореспондент АН СРСР (з 1946 року).
Біографія Редагувати
Народився 25 грудня 1902 року в місті Тересполі (тепер Люблінського воєводства Польщі).
У 1925 році закінчив Харківський інститут народної освіти. Навчався в аспірантурі (1925–1928), працював науковим співробітником (1928–1932) Українського біохімічного інституту Народного Комісаріату освіти УРСР.
Виконуючий обов’язки завідувача (1932–1938) та завідувач кафедри біохімії (1938–1943) Харківського медичного інституту (з 1933 року — професор).
Завідувач лабораторії з виготовлення лікарських і вітамінних препаратів в Оренбурзі (1941–1943), завідувач відділу біохімії м’язів (1943–1970), заступник директора з наукової роботи (1943–1957) Інституту біохімії АН УРСР. Одночасно працював професором (1944–1954), завідувачем (1954–1960) та викладачем (1960–1970) кафедри біохімії в Київському державному університеті.
Помер 11 січня 1970 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Наукова діяльність Редагувати
Автор понад 150 наукових праць. Праці присвячені вивченню біохімічних процесів у м'язах, зокрема обміну фосфорних сполук, їх ролі у хімізмі м’язової діяльності, метаболізму азотистих речовин і аміаку в м’язах тварин, дослідженню процесів обміну речовин у скелетних і серцевих м’язах при різних функціональних станах та при порушеннях функції м’язів.
Д. Л. Фердман одним із перших розпочав використовувати радіоактивні ізотопи для дослідження процесів обміну речовин, виявив глутамін у тканинах тварин (1942), а не лише в їх крові та визначив його роль у обміні. Розробив методику отримання монокальцієвої солі аденозитрифосфорної кислоти (АТФ), дослідив її лікувальну дію при дистрофії та різних формах атрофії м’язів та запатентував свій винахід (1954).
Виявив глутамін в тканинах тварин, його роль в обміні речовин.
Науковець був заступником головного редактора «Українського біохімічного журналу» (1944–1970), членом президії Центральної ради Українського біохімічного товариства, заступником голови Наукової ради АН СРСР з проблеми «Біохімія тварин і людини».
Серед праць: Редагувати
- «Биохимия фосфорных соединений», К., 1935;
- «Обмен фосфорных соединений», М. - Л., 1940;
- «Глютамин в тканях животного организма, Биохимия, 1942;
- «Биохимия заболеваний мышц», 1952;
- «Биохимия заболеваний мышц», К., 1953;
- «Практикум по биологической химии»,(совм. с Сопиным Е. Ф.) (1957);
- «Биохимия», 1966;
- «Биохимия», 3 изд., М., 1966.
Нагороди Редагувати
Нагороджений орденом Леніна, медалями.
Примітки Редагувати
- ↑ Фердман Давид Лазаревич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- . Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 3 серпня 2012.
- ↑ 110 років від дня народження видатного біохіміка, члена-кореспондента АН УРСР Давида Лазаровича Фердмана (07.01.1903–11.01.1970). Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. 30 червня 2023.
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1 : Стодола — Фітогеографія. — 606, [2] с., [22] арк. іл. : іл., портр., карти с. — С. 560.