| Софія (Зофія) Потоцька | |
|---|---|
| Софія Клавоне | |
| Ім'я при народженні | Софія Клавоне |
| Народилася | 1765 Бурса, Османська імперія |
| Померла | 1822 Берлін |
| Країна | Греція |
| Національність | грекиня |
| Місце проживання | Тульчин,Умань Кам'янець-Подільський |
| Діяльність | куртизанка |
| Знання мов | новогрецька, турецька, російська, польська і французька |
| Титул | графиня |
| Рід | Потоцькі |
| Брати, сестри | Гелена-Фатима Клавоне |
| У шлюбі з | 1.Йозеф Вітт (1739-1815) 2.Станіслав Щесний Потоцький |
| Діти | 1.Ян Йосипович Вітт Мечислав Потоцький Ольга Потоцька Болеслав Потоцький |
|
Софі́я Костянти́нівна Пото́цька (пол. Zofia Potocka, Софія Клавоне, Софія (де) Вітт, Софія Челіче) — світська дама та відома свого часу красуня простого соціального походження, родом з константинопольських греків; співмешканка та коханка багатьох знаменитостей. Сучасники відзначали її гострий розум. Через шлюб стала польською аристократкою (титулованою графинею).
Прибуття до Жванця Редагувати
21 червня 1778 року тринадцятилітня Лулу (потім — Софія) прибула з Каролем Боскампом-Лясопольським до Жванця. Дівчата були дуже бідно одягненими, прив'язані на довгому шкіряному шнурку. На запитання, чи вони є одалісками до гарему, Боскамп-Лясопольський відповів, що вони є бранками, викупленими з неволі. Прибувши зі Стамбула, (в ті часи Царгород) Софія (Лулу) та її сестра Гелена-Фатима уміли розмовляти тільки грецькою та турецькою мовами. Їх батько Клявоне був цукерником, пік та продавав солодощі на вулицях Стамбулу. 1777 року його не стало, а мати не уміла заробляти для сім'ї гроші; тому з великої нужди сиділа разом з дочками перед воротами до гарему султана і жила з подавань. Там їх надибав посол Боскамп Лясопольський і запропонувавши матері гроші, запевнив, що дочок добре влаштує в Польщі.
На той час перетнути кордон було не просто, і тому Лясопольський мусив затриматись у Жванці на п'ять днів для оформлення необхідних документів. І дістав дозвіл на перетин кордону лише для кількох осіб, тому сестер і всі речі він залишив тут. Перебуваючи перед австрійським кордоном у Жванці, Боскамп-Лясопольський залишив сестер на поруки Йозефу Вітте, видавши таємницю, що вони призначені для короля. Йозеф Вітт відправив дівчат на утримання до пані Завадської. Та, запросивши перекладача Станіслава Пельштина, довідалася, звідки дівчата походять та як їх звати. Спершу Йозефу була до вподоби Гелена, на два роки старша за Софію, він розпочав з нею авантюру, яка тривала кілька місяців, поки про неї не довідався Ян Вітт і не вислав його до Варшави.
Сестра Гелена Редагувати
Повернувшись з Варшави, Йозеф Вітт сподобав собі більше Софію, але Гелена стояла йому на заваді. Тоді він вирішив її видати заміж за п'ятдесятирічного жовніра — Бартоломея Чайковського, який був від нього залежний.
12 січня 1779 відбувся їх шлюб у зіньковецькому костелі, там була присутня також Софія Клавоне та Йозеф Вітт як свідок. Після шлюбу Гелени Йозеф Зефірин Вітт залицяється до сестри, але п. Завадська вказала йому, що Софію він отримає тільки через одруження.
Бартоломей Чайковський був повністю незадоволений жінкою, яка нічого не робила, тільки лежала на дивані і з якою він не міг порозумітись і до того ж ще вся округа насміхалась з нього. Він слізно просив Йозефа Вітта звільнити його від «босурманки». І тоді Йозеф вирішив віддати її до гарему паші з турецького на той час Хотину, який тоді ж втопив в Дністрі свою першу жінку за зраду і з того приводу був дуже смутний. Паша з Хотина був його добрим приятелем, якого він часто відвідував і розважався у нього. В березні 1779 Гелену-Фатиму було віддано до гарему, де вона стала першою жінкою хотинського паші.
Софія важко перенесла зникнення сестри і п. Завадська мусила поїхати з нею до турецького Хотина, звідти вони повернулися в квітні.
Шлюб із Йозефом Вітте Редагувати
3 квітня 1779 прибула з Хотина в Кам'янець-Подільський. А в червні без згоди батьків Йозеф Вітт одружується з нею.
14 червня 1779 Софія Клавоне взяла шлюб з Йозефом Вітте в зіньковецькому костелі. Шлюб благословив Антоній Хмілевський, за дозволом кам'янецького єпископа Адама Красінського. Свідками були Ігнацій Пшибишовський та Шимон Квятковський. Тоді і було придумано версію для батька Йозефа Вітте, що Софія Клавоне походить зі старовинного грецького роду Челіче де Маврокордато. Мати Йозефа, не згодившись з вчинком сина, злягла від хвороби і померла 1780.
У травні 1780 року подружжя виїздить до Франції. Там у Парижі 14 червня 1781 року народився син Ян Вітт.
1782 молоде подружжя повертається до Кам'янця-Подільського.
1 грудня 1784 народився другий син — Корній Йозеф Станіслав Вітт (пом. 1785). Хрестив його той самий Хмілевський, що благословляв їх шлюб. Тоді ним вперше подано прізвище «Челіче».
У грудні 1785 Йозеф Зефірин Вітт, по смерті батька, став комендантом Кам'янця.
У червні 1787 була в Херсоні дорогою до Стамбулу, під приводом відвідати маму, а насправді з політичною місією. Софія була амбітною панянкою і всяко прислуговувалась різним урядам, також і Катерині, за що та їй надала помістя в Білорусі, на території, яка за першим поділом Речі Посполитої відійшла до Росії. Під час російсько-турецької війни Софія, в Криму, була представлена Катерині і відбула до Стамбулу з певною місією.
Восени 1788 перебувала у Львові з наміром там пожити, через чоловікові ревнощі. На початку 1789, після перепросин з чоловіком, повертається до Кам'янця.
Зв'язок із Салтиковим Редагувати
У травні 1788 Софія знаходиться в обозі І. П. Салтикова, який разом із своїми військами та австрійською армією стояв під Хотином у Бразі. Де він на честь Софії, під впливом її чар, давав бали. Хотин капітулював. Софія, на той час коханка Салтикова, передавала через його посильних листи сестрі Гелені в Хотин і отримувала відповіді. Салтиков зволікав вступ в Хотин, під впливом Софії він давав можливість Хотинському паші вивезти все майно та своїх людей з Хотина. Щоб утихомирити гнів Потьомкіна, який був незадоволений діями Салтикова під Хотином, Салтиков послав до нього Софію.
Після відступу з Хотина, хотинський паша за заслуги перед падишахом, був назначений візиром до сирійського Алепу. Там Гелена-Фатима і закінчила своє життя.
Знайомство із Станіславом Потоцьким Редагувати
Після тих подій Софія направилась до Варшави, де зачаровувала всіх своєю красою. Там її побачив Станіслав Щесний Потоцький і закохався.
На початку 1789 Софія знаходиться з Потьомкіним під Очаковом, а пізніше в Яссах. Вітт самовільно залишив напризволяще фортецю в Кам'янці і подався в серпні 1789 за своєю жінкою під Очаків. За те і був звільнений з посади коменданта. Не дуже тим переймаючись, через Потьомкіна отримав місце коменданта в Херсонській фортеці (1791–1797). Після того в чині генерал-лейтенанта і вже з графським титулом повернувся на Поділля в маєток Обозовка під Уманню, який виторгував в Потоцького за відмову від жінки. Крім того, він отримав від гр. Потоцького гроші на купівлю «Грушевського Ключа»; маєтки в Білорусі, та гр. Потоцький зобов'язався забезпечити освіту його синові, п'ятнадцятилітньому Яну Вітту.
Софія в таборі Потьомкіна Редагувати
У Ясси граф Станіслав Щесний Потоцький часто приїздив для переговорів з Потьомкіним та Безбородьком. Тут Софія виступає як агентка з метою схилити графа Потоцького до альянсу.
Зближення Софії Вітт та Станіслава Потоцького відбулося в Яссах. Звідти вона поверталась з ним в травні 1792 до Тульчина, але стосунки їх були таємні. Перший раз Софія з'являється відкрито з Станіславом Потоцьким в березні 1793 у Гродно. В 1793 Софія з Потоцьким виїжджає до Гамбурга, де вони прожили кілька місяців. Потоцький, розчарований занепадом краю, мав намір назавжди залишити Поділля. В цьому ж часі існував указ, за яким Софія за її поведінку повинна була укрита в монастирі, але вона вчасно покинула терени.
У 1798 померла друга дружина С. Щ. Потоцького, з якою він марно намагався перед тим взяти розлучення.
Шлюб зі Станіславом Потоцьким Редагувати
17 квітня 1798 Софія де Вітт і граф Потоцький взяли шлюб в церкві, в передмісті Тульчина. Після цього вони переїхали до Умані, де граф Потоцький в 1798 заклав знамениту «Софіївку». Керував роботами в Софіївці Мецел (Людовик Метцел).
Портрети Софії Редагувати
Зображення, яке з кінця 19 ст. активно використовується, як портрет «Софії Потоцької». Після вивчення зображення дослідники прийшли до думки, що ймовірно, що ця дама ХЕЛЕНА АПОЛОНІЯ (Гелена-Аполонія) ПОТОЦЬКА, ур. Масальська, у першому шлюбі де Линь (Helena Apolonia Massalska) (1763—1815)
Діти Редагувати
Троє їх дітей Констянтин, Миколай, Гелена — померли в ранньому віці (в Софіївці були їхні надгробки). Софія мала з графом Потоцьким ще трьох синів і дві доньки. Найстарший — Олександр Потоцький (1798–1868) виїхав до Франції. Проживав у Парижі. Софія вийшла заміж за Павла Кисельова. Мечислав Потоцький (1800–1876) був одружений з Дельфіною Комар у першому шлюбі, та Емілією Свейковською у другому. Болеслав (1806–1861) одружений з княжною Салтиковою. Донька Ольга (1802–1861) заміжня за Львов (Леоном) Наришкіним.
У 22 роки найстарший син Потоцького був відкликаний з Петербурга за розпусне життя; йому батько купив тоді Могилів-Подільський з присілками. Незвиклий до спокійного життя Щесний Єжи (Юрій) Потоцький закрутив роман з мачухою, як переповідають легенди. Про їх стосунки Станіслав Потоцький дізнався в останню чергу. Він віддалився від Софії і сина. В той час в його маєтку проживав ілюмінат граф Тадеуш Грабянка, який підтримував Потоцького своїми ідеями і залишався з ним до його смерті.
13 березня 1805 помер її другий чоловік С. Щ. Потоцький.
У 1805 Софія виїжджає зі своїм пасинком Юрієм до Петербурга, щоб владнати всі справи на спадок по Потоцькому, але наприкінці року повертається до Тульчина.
Пам'ять Редагувати
На честь неї названа вулиця Софіївська в Одесі, де вона певний час проживала.
Галерея. Діти Редагувати
Галерея. Маєтки Редагувати
Примітки Редагувати
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Konopczyński W. Boscamp-Lasopolski Karol (†1794) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936. — T. II/1 : Beyzym Jan — Brownsford Marja, zeszyt 1. — S. 373. (пол.)
Джерела та література Редагувати
- Усенко П. Г. Потоцька Софія Костянтинівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 451. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Dr. Antoni J. (Rolle). Gawedy Historyczne (пол.).
- Антоний І. (Ролле Й.) Судьба красавицы : (София Глявоне-Витте-Потоцкая) // Киевская старина. – 1887. – Т. 17, № 1. – С. 99–138.
Посилання Редагувати
- (пол.)