Олекса́ндр (Оле́сь) Фе́дорович Сергіє́нко (25 червня 1932, с. Тьоткіно, Глушковський район, Курська область, РРФСР — 23 вересня 2016, Київ, Україна) — український громадський і політичний діяч, шістдесятник. Політв'язень. Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих. Кавалер ордена «За заслуги» (2007).
| Сергієнко Олександр Федорович | |
|---|---|
| В'язничне фото Олександра Сергієнка, січень 1972 року | |
| Народився | 25 червня 1932 Курська область |
| Помер | 23 вересня 2016 (84 роки) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Діяльність | політик |
| Мати | Мешко Оксана Яківна |
| Нагороди | |
Життєпис ред.
Інженер за першою вищою освітою (Київський сільгоспінститут), медик — за другою: вчився в Київському медичному інституті. У 1965 р. увійшов до оргкомітету постійно діючого диспуту з питань української мови та культури, діяльність якого була припинена репресивними методами. 28.05.1966, за спробу потрапити на міський вечір пам'яті І. Франка, разом з М. Холодним заарештований на 15 діб і, як наслідок, 1967 р. виключений з медінституту.
Працював митцем-реставратором, інженером-механіком, учителем креслення у Києві — там, де міг влаштуватися на роботу, бо за «антирадянську діяльність» йому не давали нормально працювати; в 1960-х pp. — учасник протестних акцій проти переслідувань діячів української культури.
1972 року засуджений на 7 років таборів і 3 роки заслання, перебував у Пермських таборах; 1973 року додатково засуджений на 3-річне ув'язнення у Володимирській в'язниці.
На початку 1990 рр. активно включився в національні-політичні рухи. Займався питаннями освіти, будучи депутатом Київської міської ради 1994—1998 рр.скликання, працював в комітеті з освіти. У 1994 (в 62 роки) здобув ступінь магістра державного управління і самоврядування в ІДУС (тепер НАДу при Президенті України).
З 28 жовтня 1995 р. по 22 травня 2002 р. очолював Українську Християнсько-Демократичну партію.
З 2006 р. брав участь у відродженні та очолив Українську республіканську партію Лук'яненка.
З 2006 р. брав участь у створенні та очолив політсилу Українська партія.
Помер у Києві 23 вересня 2016 року. Похований 28 вересня 2016 року на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
Родина ред.
Був одружений, виховав сина та доньку.
- Мати — дисидентка, правозахисниця Оксана Мешко (1905—1991).
- Дядько — журналіст-публіцист, діяч ОУН—УПА Омелян Логуш (1912—1982).
- Тітка — політична діячка, активістка ОУН Катерина Мешко (1913—1991).
- Двоюрідний брат — науковець-економіст, громадський діяч Юрій Логуш (нар. 1945).
- Дружина — дисидентка Звенислава Вівчар (1947—2021).
Відзнаки ред.
- Орден «За заслуги» III ступеня, 18 січня 2007 року
- Хрест Івана Мазепи (23 лютого 2010) — за вагомий особистий внесок у відродження історичної спадщини українського народу, багаторічну плідну професійну діяльність
Примітки ред.
- . Історична правда. 03.10.2016. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 06.10.2016.
- Сергієнко Олесь (Олександр) Федорович
- Указ Президента України №21/2007 «Про відзначення державними нагородами України». Президент України. 2007. оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 7 червня 2021.
- Указ Президента України № 227/2010 від 23 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами» [ 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (в указі ім'я вказано як Олесь)
Посилання ред.
- Василь Овсієнко. — Музей дисидентського руху
- . Історична правда. 03.10.2016. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 06.10.2016.
Література ред.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.