Мешко Оксана Яківна Оксана Яківна Мешко 30 січня 1905 19050130 Старі Санжари нині село Полтавського району Полтавської о

Оксана Яківна Мешко (30 січня 1905(19050130), Старі Санжари, нині село Полтавського району Полтавської області, Української РСР — 2 січня 1991, Київ, Україна) — учасниця опозиційного руху в Україні в повоєнний період, фактична голова Української Гельсінської групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років. Мати Олександра Сергієнка. Сестра Катерини Мешко.

Оксана Яківна Мешко

Народилася	30 січня 1905(1905-01-30) Старі Санжари, Полтавська губернія, Російська імперія
Померла	2 січня 1991(1991-01-02) (85 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР УНР
Національність	українка
Діяльність	правозахисниця
Брати, сестри	Мешко Катерина Яківна
Діти	Сергієнко Олександр Федорович
Нагороди	Орден «За мужність» І ступеня
Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мешко.

Життєпис Редагувати

Народилась 30 січня 1905 року в містечку Старі Санжари над Ворсклою на Полтавщині в малоземельній хліборобській родині давнього козацького коріння, що уникнула свого часу покріпачення.

У грудні 1920 року в Харкові на Холодній горі комуністи розстріляли батька Оксани, взятого ними у числі інших навесні в заручники за невиконання волостю продподатку. Невдовзі від руки місцевого «активіста» гине 17-річний брат Євген, член «Просвіти».

У 1927 році Оксана Мешко вступає на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпропетровську. Під час навчання одружується з викладачем інституту Федором Сергієнком — колишнім членом Української комуністичної партії (боротьбистів). За час навчання декілька разів виключалась з інституту «за соцпоходження» та знову добивалась поновлення. У 1931 році закінчила інститут.

На початку 1935 року вдруге заарештовують чоловіка Федора (вперше в 1925 році як члена УКП (боротьбистів)). Як родичку «ворогів народу» в 1937 році Оксану Мешко звільняють «за скороченням» з хімічної лабораторії Інституту зернового господарства. Вона переїжджає у Тамбов до чоловіка, де їх і застала німецько-радянська війна. У травні 1944 року повертається до Дніпропетровська, потім до Києва.

Перший арешт Редагувати

19 лютого 1947 року Оксана Мешко заарештована в Києві на Львівській площі за звинуваченням у намірі разом із сестрою Вірою вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова. Вирок — 10 років виправно-трудових таборів.

У 1947—1954 роках — ув'язнена радянських таборів в Ухті (Комі АРСР). У 1954 році комісована як недужа. Вийшла з-за колючого дроту на заслання. Була реабілітована. Паспорт отримала лише в 1956 році та змогла в червні того ж року повернутися до Києва. 11 липня 1956 року отримала реабілітаційне посвідчення.

Дисидентська діяльність Редагувати

22 травня 1972 року заарештована в справі сина — Олеся Сергієнка. Знову почалися обшуки, виклики в КДБ, допити.

Одна із членів-засновників Української гельсінської групи. У 1979 році членкині УГГ Оксана Мешко, Ніна Строката та Ірина Сеник оприлюднили документ «Ляментація» — про фабрикування кримінальних справ проти дисидентів, про численні факти «ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні».

З червня 1980 року знаходилась два з половиною місяці в камері з хворими на примусовому «обстеженні» в психіатричній лікарні ім. Павлова в Києві.

Другий арешт Редагувати

Будинок у Києві на Верболозній вулиці, де жила Оксана Мешко. Фото 2023 року

12 жовтня 1980 року — знову обшук. 14 жовтня — новий арешт, допити та повторна «судово-медична експертиза» в психіатричній лікарні. Звинувачувалась у антирадянській агітації та пропаганді. У січні 1981 року отримала вирок — півроку ув'язнення і п'ять років заслання. Етапована до містечка Аян (Хабаровський край) на березі Охотського моря. На той час Оксані Мешко було вже майже 76 років. Наприкінці 1985 року повертається із заслання, проживає в Києві на Куренівці (Верболозна вулиця, 16).

Після звільнення Редагувати

Одна із провідників Української Гельсінської Спілки, створеної 7 липня 1988 року на основі Української Гельсінкської Групи, членкиня Координаційної Ради.

У червні 1990 року, насамперед зусиллями Оксани Мешко, було поновлено правозахисну діяльність — створено Український комітет «Гельсінкі-90».

Померла 2 січня 1991 року в 85-річному віці у Києві. Похована 5 січня на Байковому кладовищі в могилі матері (ділянка № 13). 1995 року на кошти, зібрані громадськістю, на могилі Оксани Мешко встановлені два козацькі хрести, які витесав із каменю Микола Малишко.

Нагороди Редагувати

Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Вшанування пам'яті Редагувати

20 травня 2016 року в Полтаві розпорядженням Голови обласної державної адміністрації вулиця Клари Цеткін була перейменована на вулицю Оксани Мешко.

23 березня 2023 року Київська міська рада перейменувала вулицю Тагільську на вулицю Оксани Мешко.

Родина Редагувати

чоловік Сергієнко Федір — колишній член УКП (боротьбистів), політв'язень; викладач.
син Євген (1930—1941) — загинув на початку війни під час німецького бомбардування.
син Олександр (Олесь) (1932) — український громадський і політичний діяч; шістдесятник.

Творча спадщина Редагувати

Between death and life. By Oksana Meshko. Translated from Ukainian by George Moshinsky. N.Y.: Women's Association for the Defense of Four Freedoms for Ukraine, 1981, 176 p. [ 6 липня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
Оксана Мешко. Між смертю і життям. — К.: НВП «Ява», 1991. — 90 стор.
Оксана Мешко, Василь Скрипка. Свідчу. — К.: Українська республіканська партія, 1996. — 55 стор.

Примітки Редагувати

Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві [ 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // Полтавська обласна державна адміністрація, 20 травня 2016
У Києві перейменували ще 16 міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією та її сателітами (+повний перелік). Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 23 березня 2023.

Джерела та література Редагувати

О. Г. Бажан. Мешко Оксана Яківна [ 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 632. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Русначенко А. «Мешко Оксана Омелянівна» // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 466.
Сергієнко О. «Оксана Мешко: феномен Української гельсінкської групи», ч. 1 // «Слово Просвіти», ч. 9, 4—10 березня 2010 р. — С. 9 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
Сергієнко О. «Оксана Мешко: феномен Української гельсінкської групи», ч. 2 // «Слово Просвіти», ч. 10, 11—17 березня 2010 р. — С. 6 [ 15 листопада 2016 у Wayback Machine.]
Дисидентський рух в Україні. Мешко Оксана Яківна [ 3 червня 2011 у Wayback Machine.]
М. О. Бердник. Спогади про батька [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.].— С. 147.

[1] Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»

[2] Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві [ 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // Полтавська обласна державна адміністрація, 20 травня 2016

[3] У Києві перейменували ще 16 міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією та її сателітами (+повний перелік). Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 23 березня 2023.