І́гор О́льгович (1096— 19 вересня 1147) — руський князь із династії Рюриковичів, роду Ольговичів. Великий князь Київський (2 серпня — 12 серпня 1146). Князь путивльський (1127—1142), берестейсько-дорогичинський (1142—1146). Син чернігівського князя Олега Святославича. 1146 року був змушений прийняти чернецтво у Київському Федорівському монастирі. 1147 року убитий киянами в помсту ненависному роду Ольговичів. Хрещене ім'я — Георгій; також — І́гор-Гео́ргій О́льгович. У Православній церкві України вшановується святим в лику благовірного князя. У західній традиції — І́гор ІІ.
| Святий Ігор II Ольгович | |
|---|---|
| | |
| Великий князь київський | |
| Правління | 2 - 12 серпня 1146 |
| Попередник | Всеволод Ольгович |
| Наступник | Ізяслав Мстиславич |
| Інші титули | Князь путивльський Князь берестейсько-дорогичинський |
| Біографічні дані | |
| Імена | Георгій |
| Народження | Не відомо Київ, Київська Русь |
| Смерть | 19 вересня 1147 Київ |
| Поховання | Спасо-Преображенський собор, Чернігів, Україна |
| Династія | Рюриковичі |
| Рід | Ольговичі |
| Батько | Олег-Михайло Святославич |
| Мати | Феофанія Музалон |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія ред.
Походив з роду Ольговичів, другий син Олега Святославича від другого шлюбу (з половецькою княжною, дочкою хана Осолука).
1140 року — його брат Всеволод II Ольгович, Великий князь Київський, пообіцяв Ігорю Чернігів, але не дав. В 1142 році — став князем у місті Городець Остерський, а 1145 — отримав землі по річці Визна.
Передчуваючи близьку кончину, Всеволод заповів Київський стіл Ігорю, від якого Київське віче вимагало збереження вольностей городян. Він пообіцяв і на початку серпня вокняжився в Києві. Але через кілька днів ставлення віча до нього змінилося (Київське повстання 1146), і воно закликало в князі Ізяслава II з Переяслава. Ізяслав вступив у спілку з Володимиром Давидовичем та Ізяславом Давидовичем (суперниками Ольговичів у змаганнях за Чернігів і Київ), та з їхньою допомогою 13 серпня 1146 року скинув Ігоря з престолу.
Ізяслав заточив Ігоря до монастиря. Спочатку він перебував у Видубицькому монастирі, потім був перевезений до Переяслава. Там він захворів, й за згодою Ізяслава, прийняв чернецтво та знову був переведений до Києва. Київські ченці у монастирі св. Федора дали князю чернече ім'я — Георгій (Гавриїл).
19 вересня 1147 року у Києві спалахнуло повстання проти Ізяслава Мстиславовича, організоване братом Ігоря — князем Святославом Ольговичем. Під час заворушень юрба киян увірвалась до монастиря св. Федора та схопила Ігоря. Митрополит Київський, князь та бояри відмовляли їх від розправи, але віче постановило вбити Ігоря.
Незабаром, збагнувши, що відбулось вбивство невинної людини, через ненависть до його роду. Ігоря дуже швидко почали шанувати як святого та як мученика. Канонізований Руською (Українською) православною церквою. Дні пошанування благовірного кн. Ігоря Чернігівського — 5 червня, 19 вересня. Православна Церква святкує день пам'яті святого благовірного князя Ігоря Чернігівського. Саме 19 вересня 1147 року святого благовірного князя вбила розлютована юрба. На той момент князь Ігор, уже залишивши київський престол, був пострижений у ченці в Київському Феодоровському монастирі.
Святий благовірний великий князь Ігор вступив на київський стіл у 1146 році. Кияни присягнули йому і ніхто не оскаржив кандидатури Ігоря. Але невдовзі його зрадили. Незадоволені жорсткими тіунами (адміністраторами) попереднього князя, вони просили Ігоря захистити їх від утисків. Князь пообіцяв, але зволікав із виконанням обіцянки, що й стало причиною зради. Тож кияни таємно запросили на свій стіл Переяславського князя Ізяслава Мстиславича. Коли той наблизився до Києва, Ігор пішов назустріч із військом, але під час битви частина його війська перейшла на бік Ізяслава.
Ігоря скинули з престолу і піддали болісному ув'язненню в зрубі без вікон і дверей. Важко хворого князя звільнили свої ж супротивники, але лише для постригу у схиму в Київському Феодорівському монастирі. З Божою допомогою князь видужав й, залишившись ченцем монастиря, проводив час у сльозах і молитві. Бажаючи помститися роду Ольговичів, київське віче ухвалило розправитися із князем-ченцем. Митрополит, духівництво й князь, який правив у Києві, Ізяслав Мстиславич й особливо його брат князь Володимир намагалися зупинити киян. Але юрба увірвалася в храм під час святої літургії і схопила Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері, й потягла його на розправу.
Князь Володимир спробував урятувати святого мученика, забравши його до свого двору й замкнувши ворота. Але озвіріла юрба виламала ворота й убила святого князя Ігоря. Жорстокість юрби була настільки велика, що мертве тіло страждальця і далі продовжували бити. Його тіло волочили до Десятинної церкви, кинули там на віз, відвезли й «повалили на торгу». Коли ввечері того ж дня тіло блаженного Ігоря було перенесено в церкву святого Михайла (за деякими даними, в Новгородицьку божницю), «Бог виявив над ним знамення велике, запалилися свічі всі над ним у церкві тій». Наступного ранку святого страждальця було поховано в монастирі святого Симеона. Згодом кияни опам'яталися і гірко спокутували те, що скоїли.
При гробі святого Ігоря почалися чудеса. 1150 року мощі князя за сприяння брата Святослава перевезено до Чернігова та покладено у Спасо-Преображенському соборі. Ігорівська ікона Божої Матері, перед якою мав звичай молитися Ігор, стала згодом однією з видатних святинь Києво-Печерської лаври і зберігалася в Успенському соборі.
Церковні пам'яті святого благовірного князя Ігоря Чернігівського: 19 вересня та 18 червня (перенесення мощей у 1150 році).
Татіщев наводить таку характеристику Ігоря: («Сей Ігор Ольгович був муж хоробрий і великий любитель ловитви [зі псами і птицями] звірів і птахів, читальник книг [великий] і навчений церковних співів. Часто мені доводилося з ним у церкві співати, коли він був у Володимирі. Священиків мало поважав і постів не додержував, через що його в народі мало любили. На зріст був середній і сухий, смаглявий з лиця, волосся, супроти звичаю, носив довге, як піп, а борода була вузька і мала. Коли перебував у монастирі під сторожею, тоді старанно уставів чернечих додержувався, але чи удавано він так себе проявляв, чи цілком покаявся, сього я не знаю, бо лише один Бог знає совість людини»).
Ці татіщевські відомості, де один із авторів літопису говорить про себе у першій особі і розповідає про своє особисте знайомство з Ігорем, знову ведуть, як вважають, до Петра Бориславича (див. прим. 16). Ігор був смаглявий з лиця,— ці риси передала йому мати-половчанка, дочка половецького хана Осулука, друга жона Олега Святославича.[1]
Родовід ред.
| 8. Ярослав Мудрий, великий князь київський | ||||||||||||||||
| 4. Святослав Ярославич, великий князь київський | ||||||||||||||||
| 9. Інгігерда, принцеса шведська | ||||||||||||||||
| 2. Олег Святославич, князь чернігівський | ||||||||||||||||
| 5. Килікія | ||||||||||||||||
| 1. Ігор Ольгович, великий князь київський | ||||||||||||||||
| 3. Феофанія Музалонісса | ||||||||||||||||
Вшанування пам'яті ред.
- Пам'ятник святому благовірному князю Ігорю Ольговичу в місті Чернігів.
- Вулиця Ольговичів у місті Чернігів, названа на честь роду до якого також належав Ігор.
- Ігорівська ікона Божої Матері.
- 19 вересня (новоюліанський календар) Православна Церква України вшановує пам'ять святого благовірного князя Ігоря Ольговича.
Канонізація ред.
Святий у католицькій та православній церквах.
Примітки ред.
- ↑ Войтович 2000.
- Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отдѣлъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 19
- Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отдѣлъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 20
- Проспект Грушевського, вулиці 1-ї танкової бригади та Небесної Сотні: у Чернігові перейменували 37 вулиць та провулків.
Джерела ред.
- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
- Дублянський А. Українські Святі.— Мюнхен, 1962.
- Котляр М. Ф. Ігор Ольгович [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 412. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ігор Ольгович
- Святий благовірний великий князь Ігор [ 29 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Грушевський М. Історія України-Руси. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Акафіст і молитва благовірному князю Ігору Чернігівському і Київському [ 30 січня 2019 у Wayback Machine.] (українською мовою).
- Игорь Ольгович [ 21 листопада 2009 у Wayback Machine.] (рус.)