Ре́чицький райо́н (біл. Рэчыцкі раён) — адміністративна одиниця в Гомельській області Білорусі. Адміністративний центр — місто Речиця.
| Речицький район | ||
|---|---|---|
| Рэчыцкі раён | ||
| ||
| Район на мапі області | ||
| Основні дані | ||
| Країна: | Білорусь | |
| Область: | Гомельська область | |
| Населення: | (2009) 105 000 осіб | |
| Площа: | 2690 км² | |
| Населені пункти та ради | ||
| Районний центр: | Речиця | |
| Районна влада | ||
| Вебсторінка: | http://rechitsa.by/ | |
| Голова РДА: | Петро Шостак | |
| Голова районної ради: | Михайло Боярин | |
| Мапа | ||
Географія Редагувати
Площа району становить 2690 км кв (5-те місце). Район межує із Жлобінським, Буда-Кошелевським, Гомельським, Лоєвським, Хойницьким, Калинковицьким і Світлогорським районами Гомельської області.
Основні річки — Дніпро, Березіна, Ведрич, Днєприк.
На території району розташовані два міста — Речиця і Василевичі.
Історія Редагувати
Район утворений 8 грудня 1926 року. З 9 червня 1927 року по 26 липня 1930 року в Гомельському окрузі, з 20 лютого 1938 року в Гомельській області.
16 вересня 1959 року в результаті укрупнення до району приєднана Бабицька, Дубровська, Короватицька і Василевицька сільради й місто Василевичі скасованого Василевицького району.
Згідно з археологічними дослідженнями територія Речицького району була заселена племенами первісних мисливців у середньому палеоліті (близько 100 тис. років тому). Самою ранньою з палеотичених є стоянка в селі Берегова Слобода (6-5-те тис. до н. е.).
Безпосередніми предками сучасних жителів Речицького району є слов'янські племена дреговичів. Місто Річиця виникло і виросо на місці їхнього поселення на відомому торговельному шляху «з варяг у греки». Перше літописне згадування про нього в Густинському літописі відноситься до 1213 року. Назву своє одержало від притоки Дніпра річки Речиця, що впадала в нього в районі древнього городища.
У складі Литви та Польщі Редагувати
Протягом XI—XIII сторіч речицькі землі належали в основному київському й чернігівському князям. До складу Великого князівства Литовського Річиця ввійшла в період князювання Гедиміна (1316–1341), в 1564–1566 р.р. вона стає центром Річицького повіту Мінського воєводства Великого князівства Литовського, пізніше — повітовим містом Речі Посполитої, а з 1793 р. входить до складу Російської імперії. Повітовим містом Мінської губернії Річиця стає в 1797 році.
Наприкінці XIV століття містом володів литовський князь Вітовт (1392–1430), що побудував тут укріплений замок «із соснового дерева». Замок простояв більше двохсот років і був спалений козацькими загонами Золоторенко в 1654 році.
У числі перших білоруських міст в 1511 році Річиця одержала магдебурзьке право, що підтверджувалося двічі в 1561 і 1596 роках. Городяни звільнялися від ряду феодальних повинностей, могли займатися ремеслом, торгівлею й землеробством, вибирати міські органи влади — магістрат, суд, створювати ремісничі об'єднання-цехи.
В 1634 році речицький староста Олександр Слушко побудував у місті домініканський монастир і костьол при ньому. Саме тут була відкрита перша бібліотека, що нараховувала 270 томів. Перша православна церква, що одержала назву Воскресенської, існувала в місті з кінця XI століття. Згодом її замінив Святий-Успенський собор, освячений в 1872 році.
Не раз річичанам доводилося боротися за незалежність свого краю. В XIII столітті вони боролися з перекопськими татарами, в 1410 році річицька дружина воювала під Грюнвальдом, жителі міста брали участь у козацько-селянських повстаннях Северина Наливайка в 1595 році й Богдана Хмельницького в 1648–1654 роках. Саме тоді були складені перший малюнок і план Річиці. Авторами їх є відповідно роттердамський живописець Вестерфельд фон Авраам і артилерійський капітан польської армії Ейгерд Христофор.
Після війни Росії з Річчю Посполитою 1654–1657 р.р. місто втратило своє стратегічне значення, його зміцнення стали руйнуватися. Привілеєм від 15 липня 1734 року великого князя ВКЛ і короля Польщі Августа III Річиця була віддана у володіння Раддзивілам.
Під час Вітчизняної війни 1812 року Речиця слугувала головним складом Південної російської армії й тимчасовою резиденцією мінського губернатора.
На початку XIX століття в місті було 316 дерев'яних будинків, дві дерев'яні православні церкви, дерев'яний католицький монастир і синагога. Жителів налічувалося 1770 чоловік, основний їхній відсоток — 83 — становили міщани. Основними заняттями городян були землеробство, рибальство, ремісничі промисли й сплав лісу. Річиця була в оренді, а потім в «довічному» володінні баронеси Корф.
Під владою Російської імперії Редагувати
Приєднання до Росії створило умови для більше швидкого розвитку економіки. На території Річицького повіту на початку XIX століття були побудовані кілька поташних заводів, у селі Гута у володіннях Сіверса завод по виготовленню скла. Ринком збуту поташу, смоли й дьогтю були Одеса, Кременчук, Херсон. Вони доставлялися туди по Дніпру й користувалися більшим попитом. Поміщики Речицького повіту мали чималий прибуток і від продажу лісу, що сплавляли в Україну.
На овчарних заводах було налагоджене виготовлення сукна для потреб армії. Надлишки продукції продавалися на щорічних ярмарках 9 травня й 6 грудня. Вони тривали до 7 днів, оборот їх становив до 30 000 руб.
У зв'язку з повстанням під керівництвом К.Калиновського (1863–1864) у місті й повіті почалися хвилювання. У Речиці був уведений воєнний стан. Багато хто співчував повсталим. Люди носили жалобні нарукавні пов'язки по страченим К.Калиновському й С.Сераковському.
В 20-30-ті роки XIX століття місто з'єдналося поштовим трактом з Мінськом. Він проходив через Горваль, Бобруйськ, Ігумен. Тракт на Чернігів був через Холмеч і Лоєв.
6 квітня 1845 року Миколою I був затверджений герб Річицького повіту. Сенатський указ про нього набутив чинності закону 9 червня того ж року.
Кінець XIX століття відзначений подіями важливими для розвитку Річицького повіту. В 1873 р. він став місцем проведення робіт Західної експедиції по осушенню боліт. Головною її метою було збільшення доходів скарбниці з державних лісових і лугових угідь і підготовка ліній під майбутню залізницю. В 1878 році у Василевичах була створена метеорологічна станція, одна з найстарших у Республіці, а в 1882 — відкрито пароплавне сполучення по Дніпру. Рух по ділянці Поліської залізниці Гомель-Лунінець через Речицю почався в 1886 році. І вже в 90-ті роки XIX століття із залізничної станції «Речиця» щорічно відправлялося близько 1 млн. 300 тисяч пудів різноманітних вантажів, 160 тисяч пудів — оборот вантажів з річицької пристані.
Відповідно до Першого Загального перепису населення Російської імперії 1891 року Речицький повіт мав 23 волості, 749 населених пунктів. Площа становила 11 087,5 кв. верст, населення — 221 771 чоловік. У Річиці було 9 280 жителів. Працювали 2 лісопильні, 2 пивомедоваренних заводи, маслозавод і завод по виготовленню цегли. У місті функціонували парафіяльне училище, 2-х класне народне єврейське училище, кілька єврейських молитовних шкіл. Майже 60 % населення міста становили євреї.
Радянські часи Редагувати
Початок XX століття в місті й повіті було відзначено численними страйками, страйками, демонстраціями, мітингами трудящих проти існуючого режиму. Тільки в 1913 році в селах повіту відбувся 21 такий виступ.
1(14) листопада 1917 року в місті й повіті встановлена Радянська влада. Був обраний виконком Річицької Ради трудівників, солдатських і селянських депутатів. У нього ввійшли Н. Д. Щербитов — голова, А. С. Костенко — секретар, Е. П. Міцкевич, П. И. Мілюков, Я. Е. Демидов, В. А. Мещерський — члени.
1918–1921 — роки окупації міста й повіту військами кайзерівської Німеччини й буржуазної Польщі, боротьби з бандами Галака, Струка, Булак-Балаховича. Величезний матеріальний збиток нанесений за цей час господарству міста й повіту, але незважаючи на голод і розруху вже в 1921 році дала перший струм Річицька електростанція, в 1923 році в лад діючих підприємств вступили сірникова фабрика «Дніпро» і фанерний завод. До початку 1924 року на повну потужність став працювати цвяховий завод. В 1925 році в Речиці було сім державних промислових підприємств із загальним числом робітників 1 248 чоловік. Випуск валової продукції в рік склав 2 769 400 руб.
В 1926 році Гомельська губернія входить до складу БРСР. Речиця стає центром Річицького округу, а 8 грудня 1926 року в складі Річицького округу утворений Речицький район.
Кінець 20-х і початок 30-х років XX століття роки активного колгоспного будівництва в Речицькому районі. Перші колгоспи були створені в середині 1929 року: «ім. Калініна» (село Прокисель), «ім. Дзержинського» (село Ровенська Слобода), «Ленінський шлях» (село Ямпіль), «Паросток соціалізму» (село Глибів) і інших. Наприкінці 1929 року в Річицькому районі було 17 колгоспів. У них входило 503 родини. Суспільний фонд господарств становив 5 076 га орної землі, 1 903 га сінокісних угідь, 76 га садів. До середини 1930 року в районі було вже 45 колгоспів, які поєднували 3 400 родин. В 1933 році врожайність сільськогосподарських культур по районі була наступною: жито — 10,5 ц із га, озима пшениця — 11,5, пшениця ярова — 9,4, ячмінь — 12 ц із га. Господарства району мали 6 817 голів великої рогатої худоби, у тому числі 2 703 корови. На колективних фермах утримувалося 1 315 овець. До 1933 року район спеціалізувався на вирощуванні конопель і картоплі. В 1934 році став спеціалізуватися на тваринництві.
В 1940 році в районі функціонувало 80 колгоспів. Загальна площа сільськогосподарських угідь становила 99 724 га, орної землі — 33 233 га. У районі було: 80 молочно-товарних ферм, 71 вівцеферма, 58 свинарських ферм.
У ці роки бурхливими темпами йде й промислове будівництво. За роки трьох довоєнних п'ятирічок у Речиці й районі були побудовані й уведені в дію механізована сірникова фабрика «X-й Жовтень», завод дубильних екстрактів ім. К.Ворошилова, винзавод, хлібозавод, крохмальний завод, льонозавод, суднобудівна верф.
В 1938 р., у результаті нового адміністративно-територіального поділу сучасної Гомельщени, були утворені дві області — Гомельська й Поліська. 15 січня 1938 року Речиця й Речицький район увійшли до складу Гомельської області, а 27 вересня місту наданий статус міста обласного підпорядкування. Василевичі стали районним центром Поліської області.
Населення передвоєнної Речиці становило близько 30 тисяч чоловік, району — майже 57 тисяч.
23 серпня 1941 року Речиці й район були окуповані німецько-фашистськими загарбниками. За час окупації вони знищили понад 5 тисяч чоловік. Їм чинили опір у місті 5 груп патріотичного підпілля, в районі діяли дві партизанські бригади: ім. Ворошилова й «Месник», районне підпілля. 18 листопада 1943 року Річиця була звільнена військами Білоруського фронту.
Післявоєнні роки стали для Речиця роками другого народження. Відновлювалися старі підприємства, будувалися нові. Снову вступили в лад цвяховий завод, завод дубильних екстрактів, зданий в експлуатацію домобудівний комбінат. Відновлено й заново побудовані суднобудівельно-судноремонтний завод, комбінат хлібопродуктів, хлібозавод, кераміко-трубний завод, завод «Термопласт».
Дійсною великою подією для Речиці й району стало відкриття в серпні 1964 року Речицького родовища нафти. 29 квітня 1965 року перші її тонни влилися в магістральний нафтопровід «Дружба».
Майже за 40 років, що пройшли відтоді, створена унікальна для Білорусі галузь, багато в чому, що впливає на економічне благополуччя Республіки. На сьогоднішній день тільки в об'єднання «Бєлоруснефть» входить 25 структурних підрозділів із широким діапазоном діяльності. На території Поліської западини відкрите 61 родовище нафти, пробурено майже 20 мільйонів метрів гірських порід, закінчене будівництво близько 1 400 шпар, добуто більше 100 млн тонн нафти (дані на 1998 рік).
Певні успіхи мало в 70-ті роки й сільське господарство. З кожного гектара було вирощено по 15 ц зернових. У радгоспі «Ведрич» гектар дав по 31,2 центнери. Урожай картоплі склав 266 ц із гектара. На сто га сільгоспугідь було отримано по 180 ц молока. Господарство було відзначено Пам'ятним прапором ЦК КПБ, Ради Міністрів БРСР і Білсовпрофа.
Найбільшим випробуванням для промисловості й сільського господарства стали 90-ті роки. Але вже до кінця їх за спадом виробництва настав його неухильний ріст. І тепер рік у рік промисловість і сільське господарство набирають обороти. Про цьому особливо говорять досягнення передовиків сільського господарства Річицького району, кількаразових переможців обласних і республіканських змагань по збиранню зернових і вихід продукції річицьких промислових підприємств на світовий ринок.
Демографія Редагувати
Населення району — 105 000 чоловік (2-ге місце), у тому числі в міських умовах проживають 70 800 чоловік. Усього налічується 190 населених пунктів.
Економіка Редагувати
За 2004 рік промисловими підприємствами району зроблено продукції на суму 229,6 млрд руб
Транспорт Редагувати
Через район проходять залізниця й шосе Гомель — Калинковичі, а також автомобільні дороги на Лоєв, Хойники, Бобруйськ, Жлобин. По Дніпру й Березині здійснюється судноплавство.
Відомі особистості Редагувати
У районі народились:
- Дворнік Володимир Андрійович (* 1963) — білоруський політик (с. Ровенська Слобода).
- Сис Анатоль Тихонович (1959—2005) — білоруський поет.
Посилання Редагувати
- В. М. Лебедєва. Гомельська область // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.
- Сайт райвиконкому
- Визначні пам'ятки
- Карта й короткі відомості