Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (Васи́ль Омеля́нович Романю́к; 9 грудня 1925, с. Химчин, нині Україна — 14 липня 1995, Київ, Україна) — український православний релігійний діяч, богослов, патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ Київського Патріархату (1993—1995).
Організація Українських Націоналістів ред.
Народився у селі Химчин в ЗУНР—ЗОУНР, анексованій Польською Республікою (за польським адмінподілом, Косівського повіту, Станіславське воєводство, нині Косівського району Івано-Франківської області, Україна). У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі.
Уперше засуджений 19-літнім — за належність до Організації українських націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині Івано-Франківської) області до двадцяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 Полтавської області.
| У 1944 році мене, сина селян-бідняків, незаконно заарештували у військкоматі. Енкаведисти охарактеризували мене як націоналіста-церковника, і цього було достатньо, щоб мені дали десять років, а моїх родичів заслали до Сибіру, де від непосильної праці та голоду помер мій батько, а малолітнього брата вбили комуністичні карателі тільки за те, що він втік з дому, коли вивозили рідних |
— згадуватиме патріарх Володимир.
1946 в тюрмі йому ухвалюють другий термін за «антисовєцьку агітацію і пропаганду». Покарання відбував у Магаданській області.
У 1959 році у них народився єдиний син Тарас. Того ж року засланцям дозволили повернутися в Україну.
Церква ред.
1959 року закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом — Московську духовну семінарію.
З 1964 до 1972 — священник у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархій Російської Православної Церкви.
Десь у цей час хрестив В'ячеслава Чорновола. У зв'язку з арештом історика Валентина Мороза (1 червня 1970 р.) виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського району, а Романюку заборонили правити службу.
У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання; визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Відбував покарання у таборі ЖХ-389/1-8 (села Сосновка в Мордовії). Брав участь у голодуваннях у дні політв'язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні та інших акціях протесту.
| І вся моя вина була в тому, що я, священик, чоловік інакомислячий, наважився виступити на захист безвинно репресованого історика В. Мороза. Місцеві партійні бюрократи схарактеризували мене як "небажану особу для соціалістичного суспільства", а потім вже працівники КДБ почали збирати про мене різні сміхотворні чутки... і я названий "особливо небезпечним державним злочинцем". Тобто зрівняли мене з убивцями, диверсантами і насильниками |
— підсумовує владика.
Заслання ред.
1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства.
У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви, звернувся до митрополита Мстислава з заявою про перехід в УАПЦ.
З листопада 1979 — член Української Гельсінської спілки.
У 1984 за самовіддану службу Церкві в Україні єпископ Української православної церкви Америки Андрій нагороджує Романюка вищою священицькою відзнакою — митрою.
У червні 1987 виступає з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Великої Британії.
Перебуваючи за кордоном, мав намір прийняти архієрейську хіротонію УАПЦ, але Патріарх Мстислав відмовив йому, призначивши у 1990 році нових осіб.
Повернення в Україну ред.
Після повернення в Україну 28 квітня 1990 був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.
Хіротонію очолили: митрополит Галицький і Волинський Іоан (Боднарчук), єпископ Василій (Боднарчук), єпископ Андрій (Абрамчук), єпископ Даниїл (Ковальчук).
Виступав за створення незалежної Української православної церкви з центром у Києві, піднесеної у статус патріархату.
З 1991 очолює місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконує обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський.
Українська православна церква Київського патріархату ред.
Був одним із фундаторів УПЦ Київського патріархату (заснована у червні 1992). 17 лютого 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським. 11 червня — 21 жовтня 1993 р. — митрополит Чернігівський і Сумський.
Після смерті патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993) із возведенням у сан митрополита.
На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі).
Святіший виступав з численними проповідями й статтями на богословські, патріотичні й державницькі теми.
Конфлікт з Філаретом і смерть ред.
Останні місяці життя Володимир (Романюк) провів в постійній напрузі. Йому регулярно погрожували невідомі. Незадовго до смерті Романюк звернувся в Управління по боротьбі з організованою злочинністю із заявою, в якій просив захисту від свого заступника Філарета (Денисенка). Там же він вказував на зв'язок Філарета з кримінальними кланами Києва і просив допомоги в тому, щоб знайти церковну касу УПЦ, присвоєну Філаретом.
Патріарх Володимир (Романюк) найближчим часом збирався здійснити комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності очолюваної Філаретом Київської єпархії. Він просив керівництво ГУ МВСУ в місті Києві надати допомогу в проведенні перевірки. Особливо Володимира (Романюка) цікавила доля присвоєної Філаретом каси Київського екзархату, в якій, станом на 1990 рік, перебувало близько 3 млрд рублів. На думку Володимира (Романюка), ці гроші були переведені в вільно конвертовану валюту і вкладені на депозитні рахунки в банки за межами України— Доповідна керівництву МВС начальника II-го відділу УБОЗ в Києві майора міліції І. Т. Загребельного 25 липня 1995 р.
Незабаром після цього Романюк помер за загадкових обставин 14 липня 1995 року. В цей день, близько дев'ятнадцяти годин, після якогось телефонного дзвінка патріарх, переодягнувшись у мирський одяг, попрямував зі своєї резиденції в Ботанічний сад Київського університету. Тут, у глибині саду, на одній з лавок, йому була призначена зустріч. На лавці Романюка чекали дві жінки.
Згідно з офіційною версією, Романюку стало погано, жінки, які були присутні при зустрічі, протягом двох годин намагалися його реанімувати, можливо, при масажі серця поламали йому ребра, а також робили йому прямі уколи в серце (що зазначено в акті судмедексперта), проте, коли прибула швидка, «реаніматори» зникли. Це був уже четвертий інфаркт патріарха Володимира: з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества сім він провів у лікарні.
Відразу після смерті Романюка його син Тарас і ряд експертів, серед них Роман Зварич, висловив думку про можливість його насильницької смерті. Однак потім ця тема була поступово закрита.
Поховання ред.
Помер Володимир від четвертого інфаркту — з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества майже сім провів у лікарні (наслідок 17 років ув'язнення в радянських концтаборах). Згідно з деякими джерелами знайдений мертвим 14 липня 1995 року за нез'ясованих донині обставин.
18 липня 1995 року спроба поховати тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір духовенства УПЦ Московського патріархату та силові дії загонів спеціального призначення МВС України.
Похований біля брами св. Софії у Києві.
За словами професора Київської богословської академії доктора Дмитра Степовика, цей
| "чорний вівторок" назавжди залишиться незмивною плямою гріха на тодішньому політичному керівництві нібито незалежної на той час України |
Державні нагороди ред.
- Орден «За мужність» I ступеня (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).
Вшанування пам'яті ред.
- На батьківській землі, яка породила першого патріарха-гуцула, в його рідному селі Хімчині розташований музей-садиба.
- Прикарпаття вшанувало пам'ять українського православного релігійного діяча, богослова, патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира Романюка. У день 20-ї річниці від дня його загадкової смерті по відвідинах музею керуючий Коломийською єпархією преосвященний єпископ Коломийський і Косівський Юліан відслужив із благочинними та понад 30 священниками панахиду за упокій душі патріарха Володимира. А згодом про його життєвий шлях як яскравий приклад патріотичного служіння своєму народові розповіли начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак, голова Косівської районної ради Михайло Шатрук, перший заступник голови Косівської райдержадміністрації Михайло Павлюк, сільський голова Хімчина Василь Розвадовський.
- У місті Івано-Франківськ є вул. Патріарха Володимира.
- У Святошинському районі Києва існує вулиця Патріарха Володимира Романюка.
Світлини ред.
Примітки ред.
- ↑ Івасів Р. На роковини патріарха Володимира // Галичина. — 2015. — 18 липня.
- . zbruc.eu (укр.). Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 18 липня 2019.
- Мстислав висвятив на ієрархів УАПЦ, крім Володимира, лише осіб, які навіть не мали чернечого постригу. Володимир був ченцем і єдиним репресованим правозахисником, більш відомим в Україні, ніж будь-хто інший, навіть Мстислав.
- «Успенська Вежа» // Львівське Крайове Ставропігійне Братство Святого Апостола Андрія Первозваного. Успенька Вежа [ 3 грудня 2014 у Wayback Machine.], «Успенська Вежа» відсвяткувала 20-літній ювілей [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.] // РІСУ, 14 березня 2011; 20 років газеті «Успенська Вежа» [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.] // Львівський музей історії релігії. — 7 березня 2011; Успенська Вежа. — 2009. — жовтень [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.]. — С. 5.
- Патріарх Володимир (Романюк) [ 25 січня 2018 у Wayback Machine.] // RISU.
- . Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018.
- Памяти Патриарха Владимира. [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] RUpor.info, 14.7.2007.
- Докладная руководству МВД начальника II-го отдела УБОП в Киеве майора милиции И. Т. Загребельного 25 июля 1995 г.
- Петрушко В. И. Автокефалистские расколы на Украине в постсоветский период 1989—1997. Гл. X [ 12 серпня 2019 у Wayback Machine.]
- Патріарх Володимир (Романюк) — Довідник релігій [ 2015-06-05 у Wayback Machine.] // RISU.org.ua
- Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
Джерела ред.
- Архібідняцька юність Патріарха [ 15 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Україна молода. — 2010. — 9 грудня.
- Білокінь С. Романюк Василь Омелянович [ 12 квітня 2018 у Wayback Machine.]
- Білокінь С. І. Володимир (Василь Омелянович Романюк) [ 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 615. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи. — Нью-Йорк, 1982, вип. 6. — С. 16.
- Івасів Р. На роковини патріарха Володимира // Галичина. — 2015. — 18 липня.
- Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. — К. : Либідь, 1995. — С. 86, 129, 157, 170.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Спогади про патріарха Володимира Романюка — сповідника української православної церкви // День.
- Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення. — К. : УРП, 1996. — С. 21.
- Черпак В. Володимир [ 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Вести из СССР. Т. 3. 1985—1986. — Мюнхен : Права человека. — 1986, 1/2-3.
- Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31. — С. 19.
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39. — С. 35, 68; вип. 42. — С. 57-58.
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 47. — С. 98, 114, 116—118, 146, 154.
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48. — С. 52, 54, 68, 69, 71, 72, 128, 167; вип. 49. — С. 31.
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51. — С. 85, 86, 182; вип. 52. — С. 31-32, 53.
Література ред.
- В. Шевченко. Володимир (світське ім'я — Василь) Романюк // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 117. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Присухін С. І. Володимир (Романюк) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Володимир_(Романюк)
Посилання ред.
- Духовний Чорнобиль або Чорний вівторок 1995-го: Патріарх Володимир (Романюк)
- Чин святителя Іларіона [ 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Романюк Василь Омелянович (Патріарх Володимир) [ 8 листопада 2006 у Wayback Machine.]
- Трагедія на Софійському майдані — спогади журналіста Георгія Бурсова [ 27 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Музей Патріарха Володимира, село Хімчин [ 10 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Православие в Украине [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
| Попередник: | УПЦ КП: Патріарх Київський і всієї Руси-України 1993—1995 | Наступник: |
| Патріарх Мстислав (Скрипник) | Патріарх Філарет (Денисенко) |