Підгородне

Підгоро́дне — місто у Дніпровському районі Дніпропетровської області. З 2019 року центр Підгородненської міської громади. Населення за переписом 2001 року становить 17 778 осіб.

Підгородне
Герб Підгородного Прапор Підгородного
Свято-Іоанно-Богословський храм
Основні дані
Країна	Україна
Область	Дніпропетровська область
Район	Дніпровський
Громада	Підгородненська міська громада
Код КОАТУУ:	1221411000
Засноване	17 століття
Статус міста	з 1981 року
Населення	▬ 19 138 (01.01.2022)
Агломерація	Дніпровська агломерація
Площа	99,13 км²
Густота населення	500 осіб/км²
Поштові індекси	52001-52004
Телефонний код	+380-562(2)
Координати	48°34′30″ пн. ш. 35°06′08″ сх. д. / 48.57500° пн. ш. 35.10222° сх. д. / 48.57500; 35.10222Координати: 48°34′30″ пн. ш. 35°06′08″ сх. д. / 48.57500° пн. ш. 35.10222° сх. д. / 48.57500; 35.10222
Висота над рівнем моря	56 м
Водойма	р. Кільчень, Самара
Назва мешканців	підгородня́нин, підгородня́нка, підгородня́ни
День міста	25 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Підгородня, Самарівка
До обл./респ. центру
- фізична	12 км
- залізницею	22 км
- автошляхами	17 км
До Києва
- фізична	405 км
- залізницею	552 км
- автошляхами	455 км
Міська влада
Рада	Підгородненська міська рада
Адреса	м. Підгородне, вул. Центральна, 46
Міський голова	Горб Андрій Іванович
Підгородне у Вікісховищі Карта Підгородне Підгородне

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Підгородне (значення).

Географія

Місто Підгородне розташоване у центральній частині області на берегах річки Кільчень біля її впадіння у річку Самара. Географічна зона — Придніпровська низовина. Висота над рівнем моря у місті — 55-60 метрів.

Підгородне є північним передмістям Дніпра. На відстані 10 кілометрів на північ розташоване інше велике місто області — Новомосковськ.

Історія

В місцевості, де розташоване Підгородне, на березі Кільчені були виявлені кургани епохи міді—бронзи, які відносяться до трипільської культури, а також скіфів, сарматів і кочівників 11—14 століть. Розкопки проводились I. Ковальовою у 1973 році.

Перші відомі поселення виникли на території сучасного Підгородного на початку 17 століття. Спершу тут були зимівники козаків та військової старшини із запорізького містечка Стара Самара, відом приблизно з 1600 р. як Богородицькі хутори. У 1688 році після спорудження на місці Старої Самари Богородицької (Усть-Самарської) фортеці і заснування там російської колонії-посаду сюди переселилося багато козаків.

За Прутською угодою 1711 року, Усть-Самарська фортеця була зруйнована і російські війська відступили за річку Оріль. До 1735 року ці землі були під протекторатом Кримського ханства, а тоді знову перейшли до Російської імперії.

Після зруйнування 1775 року Запорізької Січі цю місцевість знову заселили запорожці.

У 1776 році, при впадінні річки Кільчень в річку Самару, за розпорядженням Азовської губернської Канцелярії, було вирішено заснувати місто Катеринослав (так званий Катеринослав І або Кільченський).

У 1778 році запорозькі хутори були об'єднані у державну військову слободу Підгородну. Назва була пов'язана із розташуванням поблизу губернського міста Катеринослава — «під го́родом». Населення слободи у 1782 році становило 896 осіб.

У 1784 році через несприятливі кліматичні умови й часті хвороби, за наказом Катерини ІІ Катеринослав перенесли на правий, більш високий та сухий берег Дніпра, а Катеринослав І перейменувати у Новомосковськ — центр Новомосковського повіту. Це сповільнило розвиток Підгородного, яке мало бути частиною Катеринославу Кільчевського.

1789 року ближче до гирла Кільчені було засновано німецьку колонію Кронгартен, яка поширилась і на прилеглий острів між Самарою і Кримкою.

Козацьке населення слободи було включене до Катеринославського козацького війська, після його ліквідації у 1796 році військових жителів Підгородного переселили на Кубань, а решта отримали статус державних селян.

За переписом 1826 року в Підгородному налічувалось 180 дворів з населенням 1 044 жителі.

У 1856 році прокладено перше у Катеринославській губернії кам'яне шосе довжиною 9 верст між Катеринославом і Підгородним.

У 1886 році Підгородне було центром Підгороднянської волості Новомосковського повіту з 3328 мешканцями, 543 дворами. Тут було волосне правління, православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, пошта (поштова станція), 3 готелі, 4 магазини (лавки), ярмарок, базар щосереди й щоп'ятниці.

Новий час

Напередодні Першої світової війни в Підгородному налічувалось 1 170 дворів і 7 831 житель.

Під час Першої світової війни і революційних подій 1917–1920 років Підгородне захоплювали військові частини Червоної Армії, німецько-австрійські війська, частини білогвардійської армії генерала Денікіна. На початку 1920 року у селі встановлено радянську владу.

До Підгородного було включено територію німецької менонітської колонії Кронсгартен, яку жителі покинули перед приходом до влади більшовиків.

За адміністративним поділом УРСР 1923—1932 років село Підгородне входило до складу Новомосковського району Катеринославської (згодом — Дніпропетровської) округи. У 1938 році увійшло до складу новоутвореного Дніпропетровського району (зараз — Дніпровський район. Тоді ж Підгородному було надано статус селища міського типу.

Протягом 20—30-х років під час колективізації у Підгородному створювались колгоспи. На 1940 рік у селищі їх було 5, найбільший з яких ім. Ульянова. Селище було електрифіковане і радіофіковане. Тут був клуб, 6 магазинів, амбулаторія. У 1930 році в Підгородному було побудовано аеродром, який до 1951 року був основним аеропортом Дніпропетровська.

Під час німецько-радянської війни село було окуповане німецькими військами з серпня 1941 по вересень 1943 року. Після війни відбулося об'єднання колгоспів та реорганізація у радгосп «Підгородний», головним завданням якого було забезпечення овочами сусіднього Дніпропетровська. Головою Підгородненської селищної ради з 1937—1941 і 1944—1969 роках була Явдоха Василівна Таран.

У 1981 році Підгородному надано статус міста. У 1987 році південно-західний житловий масив міста Підгородне виділений в окремий населений пункт — селище Ювілейне (2016 року перейменоване в Слобожанське), яке стало адміністративним центром Дніпропетровського району. За переписом 1989 року у Підгородному мешкало приблизно 19500 осіб.

Населення

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	91,69%
росіяни	6,91%
інші/не визначилися	1,4%

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	91,73%
російська	7,97%
інші/не визначилися	0,3%

Економіка

Найвідоміше підприємство міста — ЗАТ «Ерлан», виробник безалкогольних напоїв під торговою маркою Біола. Також працює багато підприємств торгівлі, сфери побуту, дрібних виробничих фірм, селянських фермерських господарств.

Інфраструктура

У Підгородному є чотири загальноосвітні школи, міська лікарня, три дошкільних навчальних заклади, районний будинок культури, історико-краєзнавчий музей, Центр Кобзарського мистецтва.

Існує транспортне сполучення приміським транспортом із Дніпром.

Через Підгородне проходять автошляхи E50 (М04), М18, Т 0410 і дві гілки Придніпровської залізниці. Дві залізничні платформи Підгородня і Березанівка.

19 квітня 2021 року міська та обласна влада в ході обговорення домовилася у майбутньому запустити новий тролейбусний маршрут на автономному ході з центру міста Дніпро (вул. Європейська) до Підгороднього. До речі, перша тестова поїздка на арендованому тролейбусі Дніпро Т203 (№ 1002) відбулася 11 листопада 2017 року. Поїздка була екскурсійно-випробувальною, яку організувала група активистів з Дніпра. Маршрут тролейбуса склав 34,5 км, з яких на автономному ході тролейбус подолав 14 км.

Культура

Кільченський заказник

Кобзарство

Яскравою сторінкою культури м. Підгородне були кобзарі Іван Ляшенко (Старченко), Іван Савович Бут, Олексій Семенович Коваль, Олександр Ананійович Солодкий, Василь Никифорович Чумак, Григорій Мартинович Паленко, Іван Опанасович Скотаренко.

І. С. Бут, О. С. Коваль, О. О. Солодкий самі майстрували бандури. В часи перебудови Іван Скотаренко та Леся Коваль були делегатами установчого та першого з'їздів кобзарів України. Їх прийняли в Спілку кобзарів України.

Пам'ятки

• Поблизу міста в долині Кільчені та її схилах у 1974 році створено ландшафтний заказник загальнодержавного значення — «Кільченський», площею 100 га. Також неподалік знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення Отченашкові наділи.
• В Підгородному діють шість православних церков. Окрасою і святинею міста є новозбудований Свято-Іоано-Богословський храм (вул. Центральна, 43). Інші - храм Святого Праведного Іоана Кронштадтського (вул. Шосейна, 90-Б), храм Різдва Іоана Хрестителя (вул. Робоча, 4-А), храм Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Поштова, 14), храм Святого Миколая Чудотворця Мирлікійського (вул. Кобзарська, 31-Ц), храм Святителя Миколая (ПЦУ) (вул. Молодіжна, 30).
• Народний історико-краєзнавчий музей ім. О. С. Коваля. Музей заснований Олексою Ковалем у 1967. В даний час в музеї налічується більше 2000 експонатів. Розміщені вони у трьох залах. Завідувач музею — Лариса Омельченко.

Відомі люди

Відомі уродженці Підгородного:

• Драган Олексій Анатолійович (1981—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Шевченко Володимир Павлович — ректор Донецького національного університету (1986—2010), академік НАН України.
• Олекса Коваль — бандурист.
• Муха Степан Несторович — голова КДБ УРСР.
• Петро Клименко — композитор і співак.
• Савчук Андрій (1978—2014) — боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Загинув у бою під Іловайськом.
• Спицький Василь Єгорович (1918—2005) — український історик.
• Філіповський Юрій Володимирович (1987—2014) — український прикордонник, учасник російсько-української війни.
• Довгаль Анатолій Олександрович (1959—2017) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Хомяк Тимофій (нар. 1978) — музикант, фронтмен гурту Вертеп, продюсер, ведучий подій, громадсько-політичний і культурний діяч, блогер.

Галерея

Примітки

1. https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_Сhuselnist.pdf
2. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії, вип. 1, 1880, стор. 411, 412
3. Е. И. Дружинина. Северное Причерноморье в 1775—1880 гг., с. 178.
4. Вся Катеринославська губернія, 1914 г. — стор. 248
5. Історія Дніпропетровського аеропорту (рос.)
6. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 24.02.1987
7. https://datatowel.in.ua/pop-composition/ethnic-cities
8. https://datatowel.in.ua/pop-composition/languages-cities
9. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
10. Міська та обласна влада домовились про запуск тролейбусного маошруту // Міський сайт Дніпра, 2021-04-19 (рос.)
11. Тестова поїздка тролейбуса Дніпро Т203 у Підгородне (фото)
12. https://www.facebook.com/larisa.kylbaba

Джерела

• Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 248—258

Література

• Борисенко Г.Д., Дрінь Н.М., Трало І.Н. Підгоро́дне // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.248-258

Посилання

• - Головний інформаційний портал міста Підгородне
• Сайт Дніпровської РДА
• Міста і села Дніпропетровщини. Історико-краєзнавчі нариси. Підгородне^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Підгородне — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)