Позасудове вбивство

Позасудове вбивство (також відоме як позасудова страта, позасудова розправа або довільне вбивство) — вбивство особи, скоєне державними органами без попереднього судового процесу або санкції будь-якого органу судової влади. Ці вбивства часто націлені на політичних діячів, профспілкових активістів, дисидентів, релігійних і громадських діячів.

Картина Франсіско Гої «Третє травня 1808 в Мадриді» зображує розстріл без суду іспанців французькими військами після Мадридського повстання.

Організація Об'єднаних Націй

Із 1 квітня 2021 року Спеціальним доповідачем Ради ООН з прав людини з питань позасудових, довільних страт і страт, винесених без належного судового розгляду, за підтримки Управління Верховного комісара ООН з прав людини став Морріс Тідбол-Бінц із Міжамериканського інституту прав людини, що в Сан-Хосе (Коста-Рика).

Правозахисні групи

Проти позасудового покарання веде боротьбу багато правозахисних організацій, у тому числі Amnesty International і Human Rights Watch.

Ситуація у світі

Позасудові вбивства або ескадрони смерті поширені у Бангладеші,Бразилії Бурунді, Венесуелі,Демократичній Республіці Конго, Ефіопії, Єгипті, Кенії (в неофіційних поселеннях, при цьому в Північній Кенії також поширені вбивства під виглядом контртерористичних операцій), Колумбії, Кот-д'Івуарі,Індії Індонезії, Іраку, Лівії, Мексиці, Пакистані, Папуа-Новій Гвінеї, Сальвадорі, Сирії, Росії, Таджикистані, Таїланді, Туреччині, на Філіпінах та Ямайці.

Єгипет зафіксував і доповів про понад десяток незаконних позасудових убивств «очевидних терористів» у країні, скоєних співробітниками держбезпеки і силовиками Міністерства внутрішніх справ у вересні 2021 року. У 101-сторінковому звіті докладно описано, що «озброєні бойовики» були вбиті в перестрілках, незважаючи на те, що вони на момент вбивства не становили жодної загрози силам безпеки або народам країни, оскільки в багатьох випадках уже перебували під вартою. У заявах сімей та родичів загиблих стверджується, що жертви не були залучені до будь-яких збройних чи насильницьких дій.

2019 року «Універсальний періодичний огляд» Ради ООН з прав людини засвідчив, що в 2016 році влада Еритреї коїла позасудові вбивства в рамках «безперестанного, широкого та систематичного нападу на цивільне населення» з 1991 року, включаючи «злочини, пов'язані з рабством, ув'язненням, насильницьким зникненням, катуванням, іншими антигуманними діями, переслідуванням, зґвалтуванням і вбивствами».

2 жовтня 2018 року в консульстві Саудівської Аравії в Стамбулі було вбито саудівського дисидента Джамаля Хашоґджі, що теж розцінюється як приклад позасудового вбивства.

Білорусь

Демонстрація у Варшаві, покликана нагадати про зникнення опозиціонерів у Білорусі.

1999 року безвісти пропали лідери білоруської опозиції Юрій Захаренко і Віктор Гончар разом із його товаришем бізнесменом Анатолієм Красовським. Гончар і Красовський зникли в той самий день, коли на державному телебаченні передали наказ президента Олександра Лукашенка керівникам його спецслужб розправитися з «опозиційними покидьками». Хоча Комітет державної безпеки Республіки Білорусь (КДБ) вів за ними постійний нагляд, офіційне слідство оголосило, що справу розкрити неможливо. Зникнення журналіста Дмитра Завадського 2000 року теж виявилося безслідним. Копії звіту Парламентської Асамблеї Ради Європи яка пов'язувала зі справами про зникнення високопосадовців Білорусі, було вилучено. Human Rights Watch твердить, що Захаренко, Гончар, Красовський і Завадський, імовірно, стали жертвами позасудових страт.

Росія

У Російській Федерації низку вбивств журналістів приписували чільним представникам правлячої еліти, зазвичай у тих випадках, коли публікації розкривали їхню причетність до великих корупційних скандалів. Вважається, що до отруєння Олександра Литвиненка доклали рук російські сили спеціальних операцій. За деякими відомостями, агенти розвідок США і Великої Британії стверджують, що російські таємні вбивці стоять за щонайменше чотирнадцятьма цілеспрямованими вбивствами на британській землі, які поліція назвала такими, що не викликали жодних підозр. Вину за отруєння Сергія та Юлії Скрипалів у березні 2018 року Сполучене Королівство покладає на російське ГРУ, а міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас заявляв, що є «кілька ознак», що за отруєнням Олексія Навального стоїть Росія.

У колишньому СРСР

У більшовицькій Росії з 1918 року ЧК була наділена правом розстрілювати контрреволюціонерів без суду. Чекісти також страчували заручників під час «червоного терору» у 1918—1920 роках. Наступники ЧК теж мали повноваження на позасудові страти. У 1937—1938 роках сотні тисяч були розстріляні у позасудовому порядку в ході Великої чистки за списками, затвердженими трійками НКВС. У деяких випадках радянські спецслужби не заарештовували і потім страчували своїх жертв, а просто таємно вбивали їх без жодного арешту. Наприклад, 1948 року було вбито Соломона Міхоелса, а його тіло переїхали, щоб створити враження дорожньо-транспортної пригоди. Радянські спецслужби також проводили позасудові вбивства за кордоном, зокрема 1926 року в Парижі Симона Петлюри, 1938 року в Роттердамі Євгена Коновальця, 1940 року в Мексиці Лева Троцького, 1957 року в Західній Німеччині Лева Ребета і 1959 року Степана Бандери, а 1978 року в Лондоні Георгія Маркова.

Див. також

• Репресії
• Репресії політичні
• Польоти смерті
• Зникнення (репресії)
• Лінчування
• Етнічна чистка
• Тероризм
• Конфлікт у Північній Ірландії
• Вігіланти
• Судове вбивство

Примітки

1. VERA Files (14 листопада 2017). . VERA Files. VERA Files. Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 3 січня 2021. 
2. . Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
3. Morris Tidball-Binz OHCHR [ 27 січня 2022 у Wayback Machine.]
4. . Нью-Йорк і Женева: Управління Верховного комісара ООН з прав людини. 2004. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
5. . www.amnesty.org (англ.). Архів оригіналу за 8 січня 2020. Процитовано 27 квітня 2019. 
6. . www.extrajudicialexecutions.org. Архів оригіналу за 31 жовтня 2011. Процитовано 27 січня 2022. 
7. Section, United Nations News Service (28 березня 2007). . Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
8. . Архів оригіналу за 1 листопада 2005. Процитовано 4 січня 2008. 
9. . Архів оригіналу за 9 серпня 2010. Процитовано 12 травня 2006. 
10. . Архів оригіналу за 27 вересня 2007. 
11. . Irinnews.org. 7 березня 2016. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 1 березня 2016. 
12. . Архів оригіналу за 27 червня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
13. . Amnesty International. 27 квітня 2016. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
14. . Human Rights Watch. 7 липня 2016. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
15. . Amnesty International. 3 серпня 2015. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
16. Fantz, Ashley; Castillo, Mariano (6 серпня 2015). . CNN. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
17. Janowitz, Nathaniel (7 липня 2016). . VICE News. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
18. AfricaNews (30 грудня 2016). . Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 27 січня 2022. 
19. . 22 грудня 2015. Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
20. . Human Rights Watch. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 27 січня 2022. 
21. . Human Rights Watch. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 27 січня 2022. 
22. . Human Rights Watch. 18 вересня 2019. Архів оригіналу за 11 жовтня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
23. McKenzie, David and Vasco Cotovio (30 квітня 2019). . CNN. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019. 
24. Section, United Nations News Service (8 грудня 2015). . Архів оригіналу за 30 вересня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
25. . World Organisation Against Torture. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 2 листопада 2012. 
26. Arubi, Emma (20 серпня 2012). . AllAfrica. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 27 січня 2022. 
27. . Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
28. . 23 березня 2011. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
29. . BBC News. 21 квітня 2017. Архів оригіналу за 18 серпня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
30. . 8 вересня 2016. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
31. . Fox News. 8 червня 2016. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
32. . ecrfeg.org. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 11 квітня 2017. 
33. Arab, The New (25 січня 2017). . Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
34. (амер.). Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 28 серпня 2019. 
35. . Human Rights Watch (англ.). 18 серпня 2014. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 28 серпня 2019. 
36. Cosoy, Natalio (24 червня 2015). . BBC News. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
37. . IRIN Africa. 16 березня 2005. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 2 листопада 2012. 
38. . 9 липня 2015. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
39. . The Times of India. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
40. Jha, Prem Shankar. . Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
41. . alrc.asia. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
42. Torture and Extrajudicial Killings in Iraq [ 14 липня 2013 у Wayback Machine.]
43. . Архів оригіналу за 26 лютого 2011. Процитовано 4 січня 2008. 
44. . www.amnesty.org (англ.). Архів оригіналу за 31 липня 2020. Процитовано 5 липня 2019. 
45. . Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 27 січня 2022. 
46. . Архів оригіналу за 28 вересня 2007. 
47. . Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
48. . Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 27 січня 2022. 
49. . BBC News. 16 липня 2010. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано Jul 17, 2010. 
50. Davidson, Helen (23 жовтня 2015). . Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022 — через The Guardian. 
51. . 21 січня 2014. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
52. . www.amnesty.org (англ.). Архів оригіналу за 8 січня 2020. Процитовано 29 липня 2019. 
53. . Gwu.edu. Архів оригіналу за 9 березня 2015. Процитовано 1 березня 2016. 
54. wola. . WOLA (амер.). Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 5 липня 2019. 
55. . DW.COM. Архів оригіналу за 30 квітня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
56. . 17 лютого 2016. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
57. . 9 квітня 2012. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 27 січня 2022. 
58. . Independent.co.uk. 6 серпня 2011. Архів оригіналу за 6 серпня 2011. 
59. . BBC News. 24 листопада 2006. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано May 2, 2010. 
60. . 17 лютого 2016. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
61. . 1 березня 1999. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
62. . Ahrchk.net. Архів оригіналу за 3 березня 2011. Процитовано 1 березня 2016. 
63. . 11 липня 2016. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
64. . Архів оригіналу за 22 вересня 2014. 
65. The report Turkey: Extrajudicial Executions (AI Index: EUR 44/45/90) [ 16 вересня 2020 у Wayback Machine.] was accessed on 10 September 2009
66. . Архів оригіналу за 8 грудня 2014. Процитовано 22 вересня 2014. 
67. . Thenational.ae. 25 серпня 2010. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 1 березня 2016. 
68. Iyengar, Rishi. . Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
69. Arroyo fails to take steps to end extrajudicial killings [ 18 квітня 2014 у Wayback Machine.]
70. Huggler, Justin (22 лютого 2007). . The Independent (London). Архів оригіналу за 23 листопада 2008. Процитовано May 2, 2010. 
71. . Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 30 грудня 2017. 
72. . Hrw.org. Архів оригіналу за 28 листопада 2016. Процитовано 17 червня 2016. 
73. . Архів оригіналу за 4 червня 2009. Процитовано 11 листопада 2007. 
74. . Архів оригіналу за 10 серпня 2009. Процитовано 24 серпня 2013. 
75. . Архів оригіналу за 21 листопада 2008. Процитовано 4 січня 2008. 
76. Younge, Gary (December 6, 2005). . The Guardian (London). Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано May 2, 2010. 
77. Eisner, Peter (16 березня 2004). . The Washington Post. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано May 2, 2010.  Note: first page of this article is missing from The Washington Post website, but can be found here [1] [ 2014-04-19 у Wayback Machine.]
78. . HRW. 7 вересня 2021. Архів оригіналу за 7 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021. 
79. . Рада ООН з прав людини. 9 листопада 2018. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 лютого 2020. 
80. Олена Козаченко (19 червня 2019). . Бабель. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
81. . Amnesty International. 18 вересня 2015. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 
82. . Human Rights Watch. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022. 
83. . The Independent. 16 червня 2017. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 27 січня 2022. 

Додаткова література

• . Amnesty International. 26 березня 1992. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 27 січня 2022. 
• Commonwealth Human Rights Initiative (2007). Feudal Forces: Democratic Nations – Police Accountability in Commonwealth South Asia. CHRI. ISBN 978-81-88205-48-6.