Милорадович Петро Степанович (близько 1723, с. Пізняки, Чорнуська сотня, Лубенський полк — 7 лютого 1799, с. Гамаліївка, Лохвицька сотня, тепер Полтавська область) — останній полковник чернігівський, згодом генерал-майор армії Російської імперії. Батько Григорія Милорадовича.
| Милорадович Петро Степанович | ||
| ||
|---|---|---|
| 1762 — 1781 | ||
| Попередник: | Божич Іван Пантелеймонович | |
| Народження: | 1723 Пізники, Чорнухинський район, Полтавська область | |
| Смерть: | 7 лютого 1799 Гамаліївка, Лохвицький район, Полтавська область | |
| Освіта: | Києво-Могилянська академія (1659—1817) | |
| Рід: | Милорадовичі | |
| Батько: | Милорадович Степан Михайлович | |
| Мати: | Милорадович Марія Михайлівна | |
| Шлюб: | Полуботок Софія Семенівна | |
| Діти: | Григорій, Анастасія, Марія |
Біографія Редагувати
Сім'я Редагувати
Петро Степанович народився 1723 у сімействі Милорадовичів. Був одним із семи синів Степана Михайловича Милорадовича (бунчукового товариша) і Марії Михайлівни (уродженої Гамалій). Онук гадяцького полковника Війська Запорізького Милорадовича Михайла Ілліча.
13 лютого 1764 одружився з Софією Семенівною Полуботок (? — 1774 роки) — дочкою Семена Яковича Полуботка, бунчукового товариша, і правнучкою Павла Полуботка. Внаслідок цього шлюбу Милорадович став найбагатшою людиною в Україні.
У шлюбі у них народилося троє дітей — Григорій, Анастасія (в заміжжі Лашкевич) і Марія (померла в 16 років).
Про його молодість, до вступу в Академію, ніяких згадок не збереглося. Відомо тільки те, що він брав участь у війні з Османською імперією 1735—1739. 1737 був під Очаковом, а 20 березня 1738 розпочав служити в Сербському гусарському полку. Коли вступив до Академії, вона була на утриманні митрополита Рафаїла Заборовського, який вибудував за планом архітектора Шейлена другий поверх з тосканською колонадою над кам'яними школами, які, своєю чергою, спорудив гетьман Іван Мазепа.
Освіта Редагувати
Навчався у Києво-Могилянській Академії з 1739 по 1740, у часи Митрополита Київського Рафаїла Заборовського, був під началом префекта Академії — Сильвестра Кулябки, а наставниками у нього був відомий драматург, професор філософії Михайло Козачинський. Викладач риторики — ієромонах Іоанн Козлович, викладач політики — Варлаам Лящевський, синтаксими — Данило Яхимович, граматики — Сильвестр Добряка, іперіми — Тит Рушчевський, авалогії — Іоїль Врублевський. Товаришами Милорадовича по Академії були Георгій Кониський, Кирило Лящевський, Григорій Сковорода.
Крім основних академічних наук, вивчав жидівську, грецьку та німецьку мови.
Військова служба Редагувати
Після навчання поступив на службу в 1741 році військовим канцеляристом у військову генеральну канцелярію, а 9 травня 1741 року його перевели у Військовій генеральний суд. За атестатом, отриманим ним у Військовому Генеральному суді в 1745 році, видно, що він був допропорядним та старанним. У 1762 році став гоф-фур'єром двору. 3 травня 1762 року указом імператора Петра III Милорадович був назначений полковником Чернігівського полку. В цьому чині Петро Степанович перебував до 13 березня 1773 року, коли він був назначений бригадиром з залишенням звання полковника Чернігівського полку.
У чині полковника він брав участь у Російсько-турецькій війні і знаходився спершу в другій армії графа Рум'янцева, яка налічувала 6 тисяч козаків, над якими командував і полковник Ніжинського полку Петро Розумовський.
З атестата Милорадовича видно, що 1769 він брав участь у битві при Бендерській фортеці, де він відзначився хоробрістю. 1770 брав участь в операціях, зокрема прикривав транспортні колони, які йшли з артилерійськими снарядами до армії під Ізмаїл та Кілію. Потім він перебував під командуванням генерал-аншефа Долгорукого-Кримського.
Генерал-фельдмаршал Розумовський і генерал-аншеф Долгоруков-Кримський відгукувалися з великою похвалою про Милорадовича — говорили, що він відмінно править своїм полком, добре ставиться до людей і коні добре вгодовані.
1783 — генерал-майор, вийшов у відставку в цьому ж чині 1786.
Діяльність Милорадовича в Чернігові Редагувати
У роки служби Милорадовича, в полковому місті Чернігів проживало близько 4000 чоловік. Міщани, козаки і посполиті селяни займалися сільським господарством: вирощували хліб, розводили тварин. При Милорадовичі в Чернігові 4 рази на рік проходив ярмарок.
Милорадович — великий землевласник, на його землях працювало близько 5000 кріпаків. Селяни Милорадовича навчалися в церковно-приходській школі. До Милорадовича в Чернігові не було жодного навчального закладу. Величезну увагу приділяв фортеці, оскільки Чернігів знаходився на кордоні з Річчю Посполитою. У цей же час при ньому Чернігів був поділений на вулиці і квартали. Особливу увагу Милорадович приділяв загальноміському притулку, який був збудований коштом його батька.
Джерела Редагувати
- Петр Степанович Милорадович. Биографический очерк. — В кн.: Г. А. Милорадович. О роде дворян и графа Милорадович. — Т. 2. — Киев, 1871. — С. 38—71.
- Биографические очерки замечательных Милорадовичей Чернигов 1857 год
- А.Старчевский (ред.). Справочный энциклопедический словарь. — СПб., 1854. — Т. 8, с. 113.
- Томазов В. В. Милорадовичі // Енциклопедія історії України. — Т. 6. — К.: Наукова думка, 2009. — С.661.
Посилання Редагувати
- — Статья биографического проекта «Українці в світі»
- Исторические документы Востока [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Биография Милорадовича [ 27 серпня 2012 у Wayback Machine.]