Григорій Петрович Милорадович (*8 січня, 1765, Чернігів — †1828, Чернігів) — український аристократ, син останнього полковника Чернігівського полку Гетьманщини Петра Милорадовича. Генеральний Суддя Війська Запорозького Городового. Учень Імануїла Канта. Організатор поштових служб в Україні та Литві. Також таврійський губернатор (з 13.12.1802 по 02.08.1803) із роду . У структурах Російської імперії — (Статський радник), (Таємний радник), (Надвірний радник). Державний діяч у Російській імперії.
Григорій Петрович Милорадович | ||
---|---|---|
Народження | 8 січня 1765 Чернігів | |
Смерть | 19 травня 1828 (63 роки) Чернігів | |
Приналежність | Гетьманщина → Російська імперія | |
Освіта | Геттінгенський університет | |
Звання | майор | |
Рід | Милорадовичі | |
Діти | (Милорадович Олександр Григорович), d, d і d | |
Нагороди | | |
Милорадович Григорій Петрович у Вікісховищі |
Біографія
Єдиний син генерал-майора Петра Милорадовича. Народився в місті Чернігові 1765 року, і ймовірно до 1773 року проводив свій час у батьківському домі. У вісім років 28 березня Григорій Петрович був записаний за тодішніми звичаями у військову службу в перший Гренадерський полк сержантом.
Ордер, посланный господину генералу-поручику и кавалеру Ступяшину от 28-го марта 1773 года за № 2103 Господина полковника Петра Милорадовича сын, Григории Милорадович, по поданной челобитной сего числа принять мною в службу Ея Императорского Величества сержантом, котораго ваше превосходительство изволит приказать причислить сим чином в первый гренадерский полк и считать у меня на ординарцах. Граф Румянцов |
У листопаді 1774 вважався ад'ютантом у свого дядька Милорадовича. У 1779 році був поручиком в Ризькому піхотному полку, потім ординарцем у графа Румянцева. З листа його матері Софії Семенівни Милорадович до його батька видно, що в 1773, коли йому було лише вісім років, він уже був у столиці — у Глухові, і у нього був польський вчитель, який повинен був спати в одній з ним кімнаті, і спостерігати за ним. Будучи дитиною в Глухові був у будинку графа Кейзерлінґа в 1779 році. Гувернер графа Кайзерлинга Іван Лук'янович Данилевський навчав його Катехезису. Спостерігав за його уроками які давали йому інші професора в університеті. Він невідступно стежив за етичною поведінкою Григорія.
Навчання за кордоном
Закордонний паспорт виданий графом Румянцевим-Задунайським.
Заграничный паспорт выданный Григорию Петровичу Милорадовичу Граф Пётр Румянцов-Задунайский. Чиню ведомо всем до кого сіе принадлежит в областях Ея Императорского Величества, а в землях высоких патентантов господ командующих всякого по чину и достоинству услужно прошу, чтоб предьявителю сего, штаба господина генерал-майора и кавалера Милорадовича, адъютанту Григорию Милородовичу до Кёнигсберга едущему в надлежащем пути, туда и обратно, с его служителями чинен был свободныи пропуск и показыаемо всякое благодеяние, обнадеживая, что все из тех областей проезжающие в Империи Всемилостливейшей моей Госудырыни Императрицы, взаймно свободный пропуск и всякое пособие получать. В свидетельство чего сей паспорт, рукою моей подписанный и печатью утвержденный, дан в Малой России в местности моей Вименках. Марта 20-го дня 1778 года.Гр. Румянцов-Задунайский. |
1778 Григорій Петрович з Данилевським був у Кеніґсберзі. Разом з ним до Німеччини для здобуття освіти поїхав його двоюрідний брат Михайло Андрійович Милорадович, син Чернігівського губернатора. У Кеніґсберзі молоді люди зупинилися у графа Фон-Кейзерлінґа і обер-президента Домґарта. Граф Кейзерлінґ у листі своєму батькові дуже хвалив Григорія його брата і їх наставника. Спершу вони навчалися в Кеніґсберзькому університеті під керівництвом знаменитого Емануїла Канта, потім вони провели два роки в Ґеттінґені.
У Ґеттінґенському університеті вони слухали лекції професорів: Шлецера, Гейслера, Шпітлера, Бокманна, Міллера та інших. Улюблені предмети Григорія були історія, політика, французька і німецька словесність і латинська мова. Із щоденника, який Григорій Милорадович писав німецькою мовою, стає відомо, що він багато подорожував по Німеччині. Таким чином 7-го серпня 1782 прибув до Берліна, а 19-го серпня вони їздили в Потсдам, а 25 приїхали в Лейпциг де вони зупинилися в Баварському готелі.
У Лейпцигу слухали лекції професорів: Платера, Гінденбурга, Лудвіґа та інших Лейпцизьких професорів. 3 вересня він прибув до Ґеттінґен, де 13-го він вступив до університету. З однієї записки видно, що з 1782 і по 1783 Григорій слухав логіку у професора Федера.
С великим удовольствием и к вашему порадованию уведомляю вас, дорогой мой отец, что я по милости Всевышнего чрез целую зиму в совершенном здоровии и благоденствии находился, коим благоденствием и по ныне пользуюсь. Курс полугодным моим наукам вчерась кончился. И я уже к изучению на будущее лето избрал следующие науки: у г. Шлецера-уноверсальную историю, да статистику; у Гейслера общее немецкое право; у Шпитлера мирные европейских держав договоры, у Бекмана технологию, у Миллера математику. Да дома с Иваном Лукьяновичем по латыни, на лето, в правду сказать, немного великий порцион по елику сіи полгода будут в немецком университете последним моим пребыванием, то с радостью принимаю я на себя сей труд; желаю только, чтоб предстоящее лето не так жарко было, как прошлое, а то кроме шуток, много оно мне стоить будет. |
З вище наведеного листа видно, що Григорій Петрович в 1784 році був в Геттінгені і це був уже другий рік його перебування в Геттінгенському університеті, не рахуючи тих чотирьох років які він провів у Кенігсберзі.
У записці про переказ грошей на його утримання за кордон видно, що в 1785 і 1786 роках гроші йому переводилися в Лейпциг. Крім навчального курсу для удосконалення у військових науках і знаннях його брата Михайла Андрійовича вони були відправлені в Страсбурґ, а потім у Мец, де майбутній граф Милорадович, особливо був старанний у вивченні фортифікації і артилерії. Їдучи з Ґеттінґена, вони хотіли відвідати Париж, але хвороба їх гувернера змусила їх якийсь час провести в Страсбурзі. Зі Страсбурґа вони поїхали в Мец, де вони пробули близько двох місяців і вже звідти поїхали в Париж. У Парижі представлені королю Франції Людовику і королеві Марії Антуанетті.
Григорій часто згадував про своє десятирічне перебування за кордоном в німецьких університетах. Йому особливо лестило спогад тих похвал, який робив йому Кеніґсбергський професор Іммануїл Кант. Все своє життя до самої смерті Григорій Петрович отримував німецькі газети і журнали, які він читав вранці.
Під час свого перебування за кордоном Григорій Петрович всюди куди б він не відправився купував книги і зібрав порядну бібліотеку яку він привіз до Росії. Із звіту Данилевського видно, що на виховання Григорія Петровича з 1778 по 1786 рік протягом восьми років, було виділено десять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять рублів (чотири тисячі триста п'ятдесят чотири рубля червінцями). Як видно з одного рахунку, в Геттінгені за цілий рік було заплачено за проживання 40 червінців.
Військова і цивільна служба
У 1782 році 29 грудня Григорій Петрович був зарахований у капітани зі старшинством від 24 листопада 1781 в курський піхотний полк в якому в той час полковим командиром був Іваненко Андрій Григорович. У 1786 звільнений від військової служби в чині майора. Вступивши в цивільну службу визначений у державну колегію закордонних справ і незабаром відряджений до радника графа ( Олександра Андрійовича Безбородька), при якому він був у Києві під час перебування там імператриці Катерини II.
1789 Милорадович призначений Малоросійским пошт-директором. У період його управління малоросійським поштовим відомством, поштові доходи збільшувалися щорічно на кілька тисяч.
За дорученням графа Безбородька 1793 Милорадовичем були організовані в чотирьох анексованих губерніях Речі Посполитої поштові повідомлення та естафети, відкриті в губернських і повітових містах поштові контори.
6 жовтня 1795 переведений в статського радника з будівництва дороги від Києва, через окуповані польські території, для забезпечення поштового зв'язку із Санкт-Петербурга до Відня. У тому ж 1795, за дорученням графа ( Безбородька) Милорадович організував будівництво поштових контор у Литві та губернських поштових контор в колишній Вознесенській губернії.
5 квітня 1797 отримав від імператора Павла I 414 душ чоловічої статі в Чернігівській губернії в селах (Халявині) і Янівці.
2 травня 1797 Милорадович призначений Малоросійским генеральним суддею. 1799 29-го червня в чині статського радника нагороджений орденом Святої Анни 1 ступеня.
1802 призначений Таврійським губернатором. Григорій Петрович керував Таврійської губернією максимум рік. З посиланням на домашні обставини він подав прохання про звільнення від служби, яке було задоволено в кінці 1803.
У відставці
Вийшовши у відставку 1803, Григорій Петрович оселився в Чернігові. Живучи влітку в своїх селах, а взимку в Чернігові де у нього була головна контора. Григорій Петрович старанно займався своїм господарством, так як у нього було близько восьми тисяч селян, з яких частина дісталася йому від батька, але більша частина від матері від неї він отримав колишній місто Любеч (батьківщина Антонія Печерського), а також маєтки, що дісталися йому після смерті двоюрідного брата Стороженка Миколи Михайловича, який помер бездітним.
Григорій Петрович керував і маєтками своєї дружини, потім купив собі нові маєтки в Катеринославській губернії. Він займався хліборобством, збудував винокурню і пивоварні заводи, а також займався поліпшенням побуту довірених йому селян. У своїх селах Милорадович побудував селянам нові хати, розділив села на вулиці і квартали. У Любечі він відновив торгівлю по Дніпру, маючи багато суден.
Торгівля його мала великий успіх на кілька сотень тисяч, товари відправлялися в Могильов, Шклов, Борисов, Київ, Кременчук та ін; торгував сіллю хлібом і лісом. Покращуючи побут селян, Григорій Петрович думав і про їхні духовні потреби: будував у своїх маєтках кілька церков. Коли він дізнався, що його син вступив в число послідовників секти (Хлисти) і не знаючи ні мети, ні напрями цієї секти, до того стривожився за сина, що вирішив прямо звернутися з письмовою проханням до Імператора. Імператор (Олександр I) відповів:
Григорий Петрович! Принимая участие во всём что касается до вашего дома, Я хочу успокоить вас насчёт сына вашего Алексея, служащего в Лейб-гвардейском Семёновском полку. Он отличный офицер по ревности своей к службе и по нравственности. Я старался проникнуть его связи и, по достоверным сведениям, нашел что, тут ничего нет такого, чтобы отводило от религии; напротив, он сделался еще более привязанным к церкви и исправным в своей должности. Поэтому заключаю, что связи его не могут быть вредны. По моим правилам хотя и нестесняю Я ничей совести, но с другой стороны не желал бы, еслиб открылось что либо против церкви или гражданского порядка. Надеюсь, что сии строки вас успокоят, пребываю вам благосклонный. Подписал Александр |
На що Григорій Петрович відповів:
Всемилостливейший Государь ! Высочайший Вашего Императорского Величества рискрипт, на счет сына моего Алексея, я имел счастье получить. Отрадно мне из онаго видеть, что ваше Величество довольны его служением, особливо же восхитительно милосердное участие Вашего Величества в положении моём, относительно его нынешней связи и утешения коии Ваше Величество соблаговолили меня удостоить. За таковую Вами, Всемилостливейший Государь единственно по благости сердца Вашего, оказанную мне высокую милость не в силах изъяснить Вашему Величеству чувств глубочайшей моей благодарности и благоговения, коими бав приисполнен, повергаю себя к освященным стопам Вашего Величества, счастьем поставляя себе быть. Всемилостливейший Государь ! Вашего Императорского Величества верноподданный Григорий Милорадович тайный советник |
Григорій Петрович Милорадович помер 19 травня 1828 в Чернігові, після тривалої чотирирічної хвороби на 64 році життя, похований у Троїцькій Іллінській соборній церкві. Поруч із ним похована його дружина Олександра Павлівна, яка померла через 10 років після його смерті 14 лютого 1838.
Сім'я
Одружився 5 вересня 1787 з дочкою статського радника Олександрою Павлівною Кочубей, вона доводилася рідною племінницею канцлеру Російської імперії, князю Безбородьку, і сестрою державному канцлеру князю Віктору Павловичу Кочубею. У шлюбі у них народилося 16 дітей. П'ять померло в дитинстві, сини ( Олександр), , , , , , дочки , , , .
Посилання
- Российские студенты в Кенигсберге XVIII века[недоступне посилання з липня 2019]
- Биография Милорадовича[недоступне посилання з липня 2019]
Джерела
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет