Панславі́зм — культурна й політична течія, (ідеологія), поширена в державах, населених слов'янськими народами, в основі якої лежать ідеї про потребу їх політичного об'єднання на основі етнічної, культурної та мовної спільності. Сформувалася в кінці XVIII — першій половині XIX століть. Символами панславізму вважають (Національний прапор усіх слов'ян) і гімн («Гей, слов'яни»), які також були національним гімном і (прапором) Югославії.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly91cGxvYWQud2lraW1lZGlhLm9yZy93aWtpcGVkaWEvY29tbW9ucy90aHVtYi83LzdkL1NsYXZpY19ldXJvcGUucG5nLzMwMHB4LVNsYXZpY19ldXJvcGUucG5n.png)
Термін уперше вжив у Чехії (Ян Геркель) 1826 року.
Поняття «панславізм»: кін. XVIII — поч. XIX ст
Політичне поневолення більшості слов'янських народів, та німецького (романтизму), — ці чинники призвели до росту серед освічених кіл західних і південних слов'ян ((Й. Добровський) (чех), (П. Шафарик), (Я. Коллар) ((словаки)), (Л. Гай) (хорват), (В. Караджич) (серб) та інші) ідеї слов'янської єдності й культурної спільності. Успіхи Російської імперії у (війнах проти Туреччини) й наполеонівських війнах привели до того, що деякі із слов'янських діячів висували думки про політичну й мовну злуку слов'ян під владою Росії, вважаючи, що остання допоможе слов'янським народам у боротьбі проти чужоземного поневолення (Й. Добровський, (Й. Юнгман), Л. Гай та інші). Дехто з них пізніше змінив свої погляди (Л. Гай, Л. Штур, К. Гавличек-Боровський).
Інші прихильники панславізму, головним представником яких був чех (Ф. Палацький) виступали за збереження Австрійської імперії і за перетворення її на федерацію слов'ян, австрійців та угорців. Після перетворення Австрійської імперії на Австро-Угорщину (1867) Палацький переглянув свою концепцію і взяв участь у організованому від російських панславістів .
Проросійська та антиросійська течії
Серед поляків, які були під сильним впливом романтичного (патріотизму) та мрій про відновлення «Великої Польщі», панславістські ідеї викликали дві течії: проросійську ((С. Сташиць), Й. М. Гене-Вронський, ) та антиросійську ((А. Міцкевич), , (К. Бродзинський)). Останні вважали, що головну роль у злуці слов'ян повинна відігравати Польща.
В самій Росії в кінці (1830-х) років у роботах (М. Погодіна) було висунуто твердження про перевагу слов'ян над іншими народами, «(ворожість Заходу)», (покликання Росії) щодо гегемонії у слов'янському світі (проєкти політичного об'єднання слов'ян під егідою Російської імперії розробляли ще у XVIII — на початку XIX столітть А. Самборський, В. Малиновський та інші). Російські слов'янофіли 1840 — 50-х років — (К. Аксаков), (О. Хом'яков), (І. Киреєвський) та інші — виступали з ідеєю протиставлення слов'янського православного світу з Росією на чолі до «хворої», безвірної Європи. Теологічні противники (слов'янофілів) — так звані «західники» ((П. Чаадаєв), (О. Герцен)) — теж не заперечували особливої ролі Росії серед слов'янських народів.
Поразка у Кримській війні 1853—56 років, (Польське визвольне повстання 1863 року), загострення (східного питання) — ці чинники викликали активізацію російських панславістів, що знайшло своє практичне втілення у Слов'янському з'їзді 1867 в Москві та діяльності слов'янських комітетів. Панславістичні ідеї займали вагоме місце в теоретичних шуканнях І. Аксакова, (М. Данилевського), (К. Леонтьєва), наукових розробках учених-славістів (В. Ламанського), О. Міллерата зокрема.
Період найбільшого впливу
Найбільший політичний вплив «панславізм» мав у 1870-х роках, завдяки таємній (Рейхштадтській угоді) (1876) між Російською та Австро-Угорською імперією з розділу балканських провінцій Османської імперії.
В період (російсько-турецької війни 1877—1878 років), що послідувала внаслідок цієї угоди, панславізм штучно роздмухувався урядом Росії, слугував виправданням її активних зовнішньополітичних дій (низка представників найвищих державних і військових кіл Росії: граф (М. Ігнатьєв), князь (В. Черкаський), генерали (М. Черняєв), (М. Скобелев), (Р. Фадєєв) — були його прихильниками). Як громадсько-політична течія «панславізм» зустрічав і підозріле ставлення з боку уряду та його ідеологів ((К. Победоносцев), (М. Катков)), а також був підданий критиці з боку ліберальних кіл ((О. Пипін), зокрема).
Внутрішня ситуація та зовнішні умови Росії зменшили популярність ідей «панславізму» в кінці 19 століття; вони відродились напередодні Першої світової війни 1914-18 у формі «неославізму» (або «неопанславізму»). Російські неославісти (головний діяч — граф (В. Бобринський)) разом із діячами інших слов'янських країн (чех (К. Крамарж), словенець І. Грабар та ін.) провели слов'янські конгреси у Празі (1908) та Софії (1910), прагнучи досягти міжслов'янського зближення перед можливою німецькою загрозою.
Вплив революційних подій
(Революційні події 1917 року) на деякий час поховали ідеї «панславізму» в Росії; їх гостро засуджували К. Маркс, (Ф. Енгельс) та В. Ленін. З початком радянсько-німецького етапу другої світової війни 1941-45 років було відновлено стару російську політику щодо слов'ян. У серпні 1941 року у Москві було створено . Слов'янські комітети виникли у США, Великій Британії, Канаді за ініціативою та участю комуністів слов'янського походження.
Після першого Всеслов'янського з'їзду в Москві (1941) в 1946 року відбувся у Белграді, куди з'їхались делегати з усіх слов'янських країн. Після загострення відносин Югославії з СРСР усі слов'янські комітети припинили свою діяльність. й (розпад СРСР) надали панславістичного забарвлення певним колам та політичним партіям російського суспільства.
Україна та українці в ідеях панславістичного руху
В Україні ідеї «панславізму» поширились у першій чверті XIX століття (зокрема, (Товариство об'єднаних слов'ян)), їх вплив виразно помітний у програмі (Кирило-Мефодіївського Братства), серед українських наукових кіл середини XIX століття ((М. Максимович), (О. Бодянський)), а також серед ліберальної частини українського дворянства ((Г. Ґалаґан), (М. Рігельман) та ін.), представники якого брали активну участь у діяльності слов'янських комітетів у Києві та Одесі у 1850—70-х рр.
На українські землі у складі Австрії ідеї «панславізму» проникали як із Заходу, так і з Росії. За прикладом інших слов'янських народів у Львові в 1848 році було створено (Галицько-Руську Матицю). Під час (Революції 1848-49 років) в Австрійській імперії українці Галичини почали налагоджувати контакти зі слов'янськими діячами Австрійської імперії, зокрема взяли участь у (Слов'янському конгресі у Празі) (червень 1848). Під впливом ідей з Росії частина української інтелігенції стала на шлях (москвофільства), яке підтримували російські панславістичні кола. Як згодом щодо гілки промосковських панславістів зазначав (Дмитро Дорошенко):
«слов'янські справи в Україні зробились за останні десятиліття не дуже популярними через те, що цими справами займались і ніби взяли в монопольну опіку так звані „слов'янофільські круги“, котрі свій інтерес до слов'янства сполучали з вузьким та нетерпимим московським націоналізмом. Ці казенні слов'янофіли готові були цькувати і душити національний рух як серед слов'янських народів, що вже належали до імперії, як то Українці, Білоруси, Поляки, так і серед решти слов'ян, якими цікавились та яким допомагали різні „Слов'янські доброчинні комітети“ з Росії»
Деякі з провідних українських діячів науки й культури другої половини XIX — початку XX століття, зокрема М. Грушевський, відкрито виступили проти «панславізму», вбачаючи в ньому загрозу для (національних інтересів) (українського народу).
Див. також
- (Панслов'янські кольори)
- (Міжслов'янська мова)
- Слов'янознавство
- (Слов'янофільство)
- (Експансіоністський націоналізм)
- Міжнародна організація
- (Чехословакізм)
- (Ілліризм)
- (Пансербізм)
- (Панеллінізм)
- (Панафриканізм)
- (Єврославізм)
- (Неославізм)
- (Пангерманізм)
- (Панарабізм)
- (Пантюркізм)
Примітки
- Дорошенко Д. Слов'янський світ у його минулому й сучасному т. 1 Б; 1922 «Українське слово»
Джерела та література
- Симоненко Р. Г.. Панславізм // (Енциклопедія історії України) : у 10 т. / редкол.: (В. А. Смолій) (голова) та ін. ; (Інститут історії України НАН України). — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 49. — .
Література
- А. Субботін. Панславізм // (Українська дипломатична енциклопедія): У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с.
- А. Суботін. Панславізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.534
Посилання
- Панславізм // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — .
- Панславізм // (Українська мала енциклопедія) : 16 кн. : у 8 т. / проф. (Є. Онацький). — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1285-1286. — 1000 екз.
- Панславізм — дещо з історії питання//Українська правда
- Журнал Панславист (рос.)
- Г. Рокіна. Панславізм // Рокина Г. Теорія та практика слов'янської взаємности в історії словацько-російських стосунків XIX ст. — Казань, 2005, с. 5-30.(рос.)
- Дончев Стоян// Слов'янська ідея в XXI столітті// [1](рос.)
- Г. В. Рокіна. Словаки та Празький з'їзд 1848 року Російська академія наук. Лексографічний семінар кабінет «Слов'янський світ». Слов'янський рух XIX—XX століть: з'їзди, конгреси, наради, маніфести, звернення. М. 1998г с 29-48.(рос.)
- Дьяков В. А. Поляки на Празькому з'їзді 1848 року. [ 17 травня 2013 у Wayback Machine.] Російська академія наук. Лексографічний семінар кабінет «Слов'янський світ». Слов'янський рух XIX—XX століть: з'їзди, конгреси, наради, маніфести, звернення. М. 1998г с 49-56.(рос.)
- Г. В. Рокіна Про Трактат Людовита Штура «Слов'янство та світ майбутнього» (Напередодні з'їзду 1867 р.) [ 20 лютий 2014 у Wayback Machine.] Російська академія наук. Лексографічний семінар кабінет «Слов'янський світ». Слов'янський рух XIX—XX століть: з'їзди, конгреси, наради, маніфести, звернення. М. 1998г с 73-94.(рос.)
- А. Лузан Сім етапів міжнародного слов'янського руху (кортка історична довідка)(рос.)
- Г. В. Слов'янський рух XIX—XX століть: з'їзди, конгреси, наради, маніфести, звернення. Передмова М. Ю. Досталь Російська академія наук. Лексографічний семінар кабінет «Слов'янський світ». Слов'янський рух XIX—XX століть: М. 1998г .(рос.)
- (Енгельс Фрідріх) Демократичний панславізм, («Neue Rheinische Zeitung») № 222 и 223; 15 и 16 лютого 1849 р.(рос.)
- Георгієв П. В. Російський панславізм XIX века та антична демократія: концепція політії М. С. Куторги // Вчені записки Казанського державного університету. Серія «Гуманітарні науки». — 2008. — Т. 150, кн. 1. — C. 214—218.(рос.)
- Pan-Slavism in (англ.)
- Pan-Slavism in «Encyclopedia of the United Nations and International Agreements» by Edmund Jan Osmanczyk (англ.)
- Nicholas Valentine Riasanovsky, A History of Russia, p. 450, Oxford University Press US, 2006, . (англ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет