Павловичі — колишнє село в Сокальському районі Львівської області України. Сьогодні територія колишнього села входить до складу села Нісмичі Червоноградського району Львівської області.
село Павловичі | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Львівська область |
Район/міськрада | Сокальський район |
Основні дані | |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°37′ пн. ш. 24°02′ сх. д.H G O |
Карта | |
Павловичі | |
Павловичі | |
Мапа | |
Положення Редагувати
Лежало на лівому березі річки Варяжанки на історичній Холмщині, на межі з Галичиною, за 13 км на захід від Сокаля та за 4 км на північ від Варяжа. Відстань до Грубешева становила ~36 км, до Холма — ~75 км, до Любліна — ~166 км. Поряд розташовувалися села Гонятин, Угринів, Нісмичі, Ниновичі та Корків.
Історія Редагувати
Ймовірно село виникло у першій половині XVI століття. За народними переказами, близько 1585 року в селі зведено дерев'яну унійну церкву. У 1629 році Павловичі спилили татари, з 23 хат уціліло лише 4. За даними Івана Крип'якевича, вперше церква в селі згадується 1690 року. 1764 року зведено нову церкву.
У складі Російської імперії Редагувати
У 1827 році в селі був 31 будинок і 209 жителів. У часи входження до складу Російської імперії село належало до гміни Долобичів спочатку Томашівського, а потім Грубешівського повіту Люблінської губернії. У часи скасування кріпацтва в 1861 році в селі було 30 хат. За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі переважно проживали греко-католики, усе населення розмовляло українською мовою. У 1877 році кількість дворів становила 34. Близько 1886 року в селі налічувалося 32 доми та 284 мешканців (з них 11 римо-католиків, які належали до парафії в Ощеві). Діяла парафіяльна дерев'яна церква, яка після скасування греко-католицької церви стала діяти як православна. Місцеве населення займалося землеробством.
У міжвоєнній Польщі Редагувати
У 1920 році польська влада закрила та опечатала православну церкву в Павловичах. Тому православним мешканцям доводилося проводити богослужіння надворі під стінами церкви. Станом на 1921 рік село Павловичі належало до гміни Долобичів Грубешівського повіту Люблінського воєводства міжвоєнної Польщі. За офіційним переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі Павловичі налічувалося 51 будинок та 268 мешканців (138 чоловіків та 130 жінок), розподіл за релігією: 250 православних, 17 римо-католиків і 1 греко-католик; розподіл за національністю: 188 українців і 80 поляків. У 1920-х роках у селі діяв гурток українського товариства «Рідна Хата».
29 липня 1929 року поляки зі сусідніх сіл за підтримки жандармів і за наказом польської влади в рамках великої акції руйнування українських храмів на Холмщині і Підляшші знищила місцеву православну дерев'яну церкву. Церкві, за переказами, було 345 років, що робило її однією з найстаріших, яка збереглася до того часу на Холмщині. Місцеві мешканці звернулися за допомогою до українського посла до Сейму від УНДО Володимира Кохана, який 3 серпня відвідав село, з'ясував обставини події та надіслав звернення до міністра внутрішніх справ Польщі Феліціяна Славоя Складковського, а посли Українського Соймового Клюбу Сергій Хруцький і Володимир Целевич порушували питання знищення церкви з польським віцеміністром віросповідань та освіти Червінським. Однак опісля цього польська поліція провела в селі масові арешти українців, а прокуратура завела карну справу проти посла Кохана за звинуваченнями в неповазі до влади, висловленій ним на вічі під час відвідин села, проте зрештою суд виніс рішення про недоведеність вини обвинуваченого.
Друга світова війна Редагувати
Перед Другою світовою війною у селі налічувалося 60 дворів і 284 мешканців, діяла початкова школа та кооператива. Після поразки Польщі у вересні 1939 року і включення Павловичів до складу Генеральної губернії Німеччини відродилася українська діяльність. У початковій школі та кооперативі впроваджено українське керівництво, діяв український аматорський театральний гурток та хор. За німецької окупації у 1939—1944 роках входило до громади Долобичів крайсгауптманшафту Грубешів Люблінського дистрикту Генеральної губернії. Весною 1940 року на третій день Великодня висвячено новозбудовану дерев'яну православну церкву. Під час Другої світової війни деякі мешканці села долучились до українського визвольного руху, у районі села діяли відділи УПА. 6 вересня 1942 року поляки з Армії Крайової закатували в селі 4 українців. Чисельність населення за переписом 1943 року становило 267 осіб. Село було повністю зруйноване під час війни. Для боротьби з українськими підпільниками, у районі Павловичів була організована діяльність груп НКВД. На території колишнього села є могили полеглих воїнів УПА.
Післявоєнний час Редагувати
Після Другої світової війни село залишилося у складі Польщі. У червні 1946 року через залякування і терор, які чинили загони Війська Польського, більшість місцевого українське населення Павловичів була змушена виїхати у Львівську та Волинську області УРСР. За звітом українського підпілля, залишилися лише 4 українські родини, яким вдалося переховуватися від депортації. 6-15 липня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила з Павловичів на приєднані до Польщі північно-західні терени ще 29 українців. У селі залишилося 9 поляків.
За радянсько-польським обміном територіями 15 лютого 1951 року село передане до Сокальського району Львівської області УРСР, а частину польського населення переселено до Нижньо-Устрицького району, включеного до складу ПНР. В адміністративно-територіальному устрої Сокальського району станом на 1972 рік населений пункт з такою назвою відсутній. Територія колишнього села увійшла до складу села Нісмичі. У деяких уцілілих хатах проживали радянські прикордонники.
Особистості Редагувати
Народилися Редагувати
- Василь Головач (1924—1987) — український радянський біохімік.
- Панько Незабудько (1919—2001) — український гуморист, сатирик, фейлетоніст.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Горний М. Українська інтелігенція Холмщини і Підляшшія у XX ст. — Львів, 2002. — С. 114-116.
- ↑ Pawłowice 6) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 909. (пол.)
- ↑ Демусь, 1986, с. 766.
- ↑ Демусь А. Місцевості Грубешівського повіту // Надбужанщина: Сокальщина, Белзчина, Радехівщина, Камінеччина, Холмщина і Підляшшя / Ред. кол.: М. Мартинюк (гол. ред.), Н. Олійник (літ. ред.), А. Демусь, І. Калиневич, В. Макар, В. Оренчук. Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто : Об’єднання надбужанців, 1994. — Т. 3. — С. 475. — (Український Архів)
- Список населенных мест Люблинской губернии. — Люблин : В типографии М.Коссаковский, 1893. — С. 39. (рос. дореф.)
- Лист 22-3 c привязкой, Дружкополь. Трехверстовка, Военно-топографическая карта Шуберта.. www.etomesto.ru. (рос. дореф.)
- Демусь, 1986, с. 767.
- ↑ Як руйнували найстаршу церкву на Холмщині / Доклад посла Володимира Кохана // Свобода. — 31 грудня 1929. — Число 305. — С. 3.
- Демусь, 1986, с. 768.
- ↑ Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 146.
- Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 367. (рос. дореф.)
- Список населенных мест Люблинской губернии. — Люблин : Губернская типография, 1877. — С. 90. (рос. дореф.)
- ↑ Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 29. (пол.)
- Процес пос. Кохана в Замості // Діло. — 10 березня 1931. — Число 53. — С. 4-5.
- ↑ В селах Холмської землі // Краківські вісті. — 6 червня 1940. — Число 47. — С. 4.
- ↑ Amtliches Gemeinde- und Dorfverzeichnis für das Generalgouvernement auf Grund der Summarischen Bevölkerungsbestandsaufnahme am 1. März 1943 / Statistischen Amt des Generalgouvernements. — Krakau : Burgverlag Krakau, 1943. — С. 39. (нім.)
- ↑ Тактичний відтинок УПА 28-й «Данилів»: Холмщина і Підляшшя (Документи і матеріяли) / зібр. П. Й. Потічний [та ін.] ; ред. П. Й. Потічний. — Торонто ; Л. : Літопис УПА, 2003. — С. 515-516, 556, 846. — (Літопис УПА; т. 39)
- Україна-Польща. Депортації / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — 1993. — С. 148.
- ↑ Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 421, 426. (пол.)
- Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 січня 1972 року) / В. I. Кирненко (відп. ред.), Д. О. Шелягін (упорядник). — К. : Вид-во політ. літ-ри України, 1973. — С. 294-295.
- Головацький І. Д. Головач Василь Миколайович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.
Джерела Редагувати
- Демусь А. Павловичі — село, якого нема // Надбужанщина: Сокальщина, Белзчина, Радехівщина, Камінеччина, Холмщина і Підляшшя / Ред. кол.: М. Мартинюк (гол. ред.), Н. Олійник (літ. ред.), А. Демусь, О. Заставний, І. Калиневич, І. Кравчук, Н. Кравчук, В. Макар, В. Оренчук, Є. Стефанишин. Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто : Об’єднання надбужанців, 1986. — Т. 1. — С. 766-770. — (Український Архів. – Т. XLI) — ISBN 0-88054-121-0.