П'єр-Жа́н де Беранже́ (фр. Pierre-Jean de Béranger; *19 серпня 1780, Париж — †16 липня 1857) — французький поет-демократ.
| П'єр-Жан де Беранже | |
|---|---|
| фр. Pierre-Jean de Béranger | |
| | |
| Народився | 19 серпня 1780 Париж |
| Помер | 16 липня 1857 (76 років) Париж, Франція |
| Поховання | Пер-Лашез і Grave of Manuel-Bérangerd :
|
| Країна | Франція |
| Національність | француз |
| Місце проживання | Фонтенбло |
| Діяльність | поет |
| Мова творів | французька |
| Magnum opus | Negaraku |
| Автограф | |
| | |
| П'єр-Жан Беранже у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Роботи у Вікіджерелах |
Біографія Редагувати
Народився у Парижі в сім'ї дрібного службовця. В юнацькі роки змінив кілька професій. Писати вірші, комедії, трагедії почав рано. На повну силу поетичний талант виявився в жанрі пісень, в яких Беранже весело й дотепно оспівував радощі життя («Молитва епікурейця», «Весна й осінь», «Вино і Лізетта», «Моя бабуся»). В роки Реставрації творчість Беранже набула громадянського характеру. Республіканець і патріот, учень просвітителів 18 ст., він ненавидів феодальну монархію Бурбонів і в своїх піснях — політичних памфлетах гостро висміяв дворянство («Маркіз де-Карабас», «Маркіза де-Претентайль», «Нащадок знатного роду»), католицьке духівництво («Місіонери», «Мощі», «Смерть Сатани»), саму монархію («Карл III Простуватий», «Майбутнє Франції»); осудив Священний союз («Священний союз варварів»), протиставивши йому мир і дружбу народів («Священний союз народів»); оспівав революційну славу й героїзм французького народу («14 липня», «Галли й франки», «Старий капрал»). За сатиричні пісні Беранже двічі ув'язнено (1821, 1828). У буржуазній революції 1830 Беранже був одним з її ідейних ватажків, до Липневої монархії поставився опозиційно. Пісні 30—40-х рр. сповнені соціального змісту. Беранже осудив буржуазне суспільство («Гроші», «Золото», «Черви», «Бонді», «Слимаки») і виявив глибоке співчуття до соціально гнобленого народу («Руда Жанна», «Жак», «Жебрачка», «Старий волоцюга»). Не визнаючи революційної боротьби, дотримувався розпливчастих ідей утопічного соціалізму («Божевільні», «Ідея», «Вівці», «Фея рим»). Імперію Наполеона III Беранже затаврував як поліцейський режим («Барабани», «Смерть і поліція»). Беранже вважали за свого вчителя робітничі поети: Лапуант, Лашамбоді, Дюпон, Потьє. Творчість Беранже за глибоку народність, реалізм і поетичну майстерність високо цінували Шевченко, Чернишевський, Горький.
Укр. мовою пісні Беранже перекладали: В. Самійленко, X. Алчевська, П. Капельгородський, В. Щурат, С. Буда, М. Терещенко, М. Рильський та ін.
Беранже і Тарас Шевченко Редагувати
Тарас Шевченко був обізнаний з творами Беранже переважно в перекладах Курочкіна, які 1856 року читав у журналі «Библиотека для чтения», а також Д. Ленського. В листі до М. Лазаревського 21 січня 1858 поет просив купити йому збірку «Песни Беранже. Перевод Василия Курочкина» (1858), одержав її 19 лютого 1858.
Шевченко також переписав до «Щоденника» вірші Беранже «Старий холостяк» у перекладі Д. Ленського і «Навуходоносор» у переспіві В. Курочкіна.
Твори Редагувати
- Oeuvres complètes, v. 1 — 5. Р., 1834;
Переклади українською мовою Редагувати
- Вибрані пісні. Перекл. С. Буди. X.—К., 1933;
- Ключі від раю. Перекл. М. Терещенка. К., 1957;
- Пісні / упоряд. В. І. Пащенко, передм., приміт. Ю. І. Данілін, худ. В. М, Дозорець. - 1980
Література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Данилин Ю. Беранже и его песни. М., 1958.
Посилання Редагувати
- Беранже П’єр-Жан // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 127. — ISBN 966-692-578-8.
- Беранже П.-Ж. «Пісні» Серія: "Перлини світової лірики". (1970)
- П'єр-Жан де Беранже. Весна і Осінь. Переклад В. Ткаченка. (Аудіо)
Примітки Редагувати
- Беранже // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
- меморіальна дошка
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.