О́тто-Ма́гнус фон Шта́кельберг (нім. Otto Magnus von Stackelberg; 7 лютого 1736 — 7 листопада 1800) — російський державний діяч, барон, потім граф, дійсний таємний радник, дійсний камергер, дипломат, масон. Російський міністр (посол) в Речі Посполитій (1772—1790) і Швеції (1790-1793). Представник німецького роду Штакельбергів.
| Отто Магнус фон Штакельберг | |
| 1772 — 1790 | |
|---|---|
| Попередник: | Каспар фон Зальдерн |
| Народження: | 7 лютого 1736 |
| Смерть: | 7 листопада 1800 (64 роки) Дрезден |
| Національність: | німець |
| Підданство: | Росія |
| Країна: | Росія |
| Рід: | Штакельберги |
| Батько: | Otto Magnus von Stackelbergd |
| Шлюб: | Софія-Гертруда Тізенгаузен (Фітінгоф) |
| Діти: | Отто, Густав, Єлизавета |
| Нагороди: | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія ред.
Походив зі стародавнього роду ліфляндських дворян. Його батько — Отто Магнус фон Штакельберг (*1704–†1765)[et], російський державний службовець (Естонія), генерал-майор Гольштейнської гвардії. На дипломатичній ниві висунувся вперше, займаючи пост посланника при Іспанському дворі. У 1770 році отримав чин дійсного камергера.
У 1772 р. за порадою прусського короля Фрідріха II був відправлений російською імператрицею Катериною II як посланник і повноважний міністр до Польщі. У вересні того ж року Штакельберг разом з прусським уповноваженим Бенуа представив Варшавському урядові Декларацію трьох дворів (Російського, Прусського і Австрійського) про розподіл деяких земель Королівства Польського. У переговорах потім Штакельберг, будучи головним керівником, домігся визнання Декларації держав та затвердження до неї договору, одним з головних пунктів якого була установа «постійної ради» при королі, що викликало багато суперечок.
Своєю діяльністю в Варшаві Штакельберг викликав до себе ненависть польських патріотів, на чолі з коронним гетьманом Францішеком Браницьким і князем Адамом Чарторийським, котрі стали в опозицію до короля Станіслава-Августа, якого Штакельбергу вдалося привести в повну залежність від Росії. У той же час Штакельберг дипломатично сприяв зближенню Росії з Німецькою імперією, за що у 1775 р. цісар Йосиф II надав йому титул графа. У тому ж році Штакельберг брав участь у вирішенні важкого «дисидентського питання» і в укладанні торгового договору між Польщею та Пруссією. У першому випадку йому довелося боротися з австрійським уповноваженим бароном Ревицьким, котрий відкрито підтримував римо-католиків, у другому — з прусським посланником Бенуа, надмірні вимоги якого погрожували новими ускладненнями в польських справах. 23 червня 1775 р. Штакельберг був нагороджений орденом св. Олександра Невського.
Подальшої діяльності Штакельберга в Польщі, спрямованої до посилення там російського впливу і умиротворення поляків, багато перешкоджали неприхильність до нього князя Григорія Потьомкіна і інтриги гетьмана Браницького в Санкт-Петербурзі. Проте Штакельберг пробув в Польщі до 1790 р., коли був відкликаний до Санкт-Петербургу. Де йому вдалося повернути довіру імператриці до себе, яка давала Штакельбергу і згодом різні дипломатичні доручення — так, з кінця 1790 р. до 1793 р. він був посланником у Швеції.
Після смерті Катерини II в 1796 р. Штакельберг вийшов у відставку з чином дійсного таємного радника і помер у м. Дрездені. Серед інших нагород Штакельберг мав ордена св. Станіслава і Білого орла.
За відгуком графа Ф. Г. Головкіна[ru], «Штакельберг був швидше малого, ніж великого зросту, швидше плечистий, ніж товстий, з головою, прикрашеною пишним волоссям і гордо піднятою догори. Будучи посланником у Варшаві, він привчив себе до цієї величної поставі, яка з тих пір стала для нього звичною і так суперечить гнучкості та запопадливості, що проявляється їм до людей, які користуються владою». За словами Ф. В. Ростопчина, в старості Штакельберг відрізнявся дивацтвами.
Родина ред.
Від шлюбу із вдовицею баронесою Софією-Гертрудою Тізенгаузен, уродженої Фітінгоф, мав трьох дітей:
- Єлизавета Оттоновна (1760—1837), замужем за Ернестом-Дідріхом фон Шепінгом (1749—1818), їх син О. Д. Шепінг.
- Отто Оттонович (пом. 1814), дипломат.
- Густав Оттонович (1766—1850), дипломат, масон, друг Кошелєва Родіона Олександровича.
Примітки ред.
- Письмо графа Ф. В. Ростопчина о состоянии России в конце Екатерининского царствования // Русский архив. 1878. Выпуски 1-4. — С. 297.(рос.)
Джерела ред.
- Штакельберг, Отто-Магнус // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XXXIXa. — С. 866. (рос. дореф.)
- Штакельберг, фон, Оттон-Магнус (действительный камергер) // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1911. — Т. 23 : Шебанов — Шютц. — С. 394—395. (рос.)
- Пономарёв В. П., Шабанов В. М., «Кавалеры Императорского ордена Святого Александра Невского, 1725—1917: биобиблиографический словарь в трёх томах». Том 1. М., 2009. — С. 503. — ISBN 978-5-89577-143-3.(рос.)
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Отто-Магнус фон Штакельберг