Островський Олелько

Олександр Павлович Островський та Островський Олелько (1880 (за іншими даними 1887), Золотоноша — пом. 26 червня 1919, Полтава) — український актор, режисер, письменник, драматург і громадсько-політичний діяч. Жертва Червоного терору.

Островський Олелько
Олександр Павлович Островський
Народився	1880 Золотоноша, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	26 червня 1919(1919-06-26) Полтава, Українська Радянська Соціалістична Республіка ·розстріляний
Громадянство	Російська імперія  УНР
Національність	українець
Діяльність	актор
Відомий завдяки	актор, режисер, письменник, драматург
Партія	УСДРП
У шлюбі з	Ганна Петрівна Островська
Роботи у Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Островський.

Життєпис

Якихось архівних джерел про життя і творчість письменника дуже мало. Найбільше відомостей подають листи В.Г.Короленка до Х.Г.Раковського, в яких наведено страхітливі факти розгулу чекістського терору в Полтаві 1919-1920 рр. Є ще книга «Розгром Полтави», яку видав у діаспорі Дмитро Соловей (перевидана 1994 року видавництвом «Криниця» у Полтаві).

Народився в Золотоноші на Полтавщині у родині повітового справникаі, яка мала козацьке походження. Навчався в місцевій юнацькій гімназії, де вперше познайомився з ідеями українсько- го націоналізму М.Міхновського.

Закінчив історично-філологічний факультет Київського університету, працював писарем Мушкетової нотарні в Золотоноші, входив до нелегальної патріотичної організації «Громада» з центром у Золотоноші, керованої Михайлом Злобінцевим.

Став активним учасником революції 1905–1907, яка на Золотоніщині мала ще й явні ознаки прагнення національного визволення. Був членом Революційної Української Партії. Захоплювася брошурою «Самостійна Україна» ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху Миколи Міхновського. Юний Олелько, прочитавши цю брошуру, загорівся ідеєю віддати всі свої сили справі визволення України з колоніяльного ярма. Після революції вступив до УСДРП.

Початок Першої світової війни зустрів на Західній Україні, де певний час працював актором Львівського українського театру в Коломиї.

Був призваний в армію, спочатку перебував на Південно-Західному фронті, згодом на Кавказькому.

В серпні 1917 повернувся до Золотоноші, організував і очолив «Золотоніський курінь» — військове формування, яке захищало повіт від набігів різношерстих загонів мародерів.

Створив у Золотоноші видавництво «Вільна думка», де видав друком свої драми «Гетьман Мазепа» і «Стрільці», п'єсу «Нірвана», історичну повість «Петрик» та інші твори, здебільшого на тему історії України. А всього в різних друкарнях надруковано десь зо два десятки непересічних творів (від 1908 до 1918 року). Більшість із них зберігається у спецсховищах України сьогодні. У своїх повістях, п’єсах, новелістичних збірках автор зарекомендував себе як полум’яний патріот рідної землі.

Брав участь у формуванні військового з’єднання армії УНР.

Після приходу у 1919 в Золотоношу більшовиків Островський з дружиною і двома доньками переїхав до Полтави, знову став актором театру. Очолював першу українську трупу акторів у Полтаві (Товариство українських драматичних артистів).

На жаль майже біля кожного факту його біографії мусимо писати сьогодні здогадне "начебто".

У червні 1919 під час концерту у міському театрі Полтави співав Шевченкове «Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!». Коли дійшов до слів «Оживуть гетьмани в золотім жупані, прокинеться доля, козак заспіва…», то голова губвиконкому Яків Дробніс загорлав рос. «Ету пєтлюровскую сволочь нужно нємєдлєнно арєстовать!», після чого його заарештували.

Відомий письменник і правозахисник Володимир Короленко, намагаючись захисти, Островського від розстрілу, звернувся з листом до Голови Раднаркому Християна Раковського, де зокрема були слова: «Страта його, безсудна і неправедна, була б жорстоким викликом абсолютно законним почуттям українців». Проте на цей час Островського вже розстріляли у Полтаві, хоча чекісти повідомляли про те, що Островського перевезли до особвідділу в Києві. Очевидно, його тіло було серед 16 ексгумованих, рештки яких виявили денікінці у серпні того ж 1919 року.

Одна з вулиць у Золотоноші носить його ім'я.

Творчість

Цінним джерелом до характеристики життя й творчості письменника є його твори, зокрема вказівки на час, місце написання, де вперше опубліковано. Складаючи проспект «Бібліотеки української героїки», упорядник цього видання переглянув перший, бібліографічний, том О.Лейтеса і М.Яшека «Десять років української літератури (1917  — 1927)», щоб виявити забуті чи заборонені свого часу твори та імена. На 347-й сторінці подано відомості про Олелька Островського (названого чомусь Омельком), без будь-яких бібліографічних даних і світлини письменника, очевидно, через те що він був знищений більшовицьким режимом. Але десять творів Олелька подано у повному бібліографічному описі, напевно за примірниками Книжкової палати України, де вони зберігаються і сьогодні у тій кількості і тих бібліографічних характеристиках, які наведені Лейтесом і Яшеком.

Як письменник Олелько Островський заявив про себе 1906 року на сторінках «Громадської думки» і «Ради». Його твори передруковували по всій Україні. Хоча вже вступав у повні права модернізм, але ще були в силі різні модифікації реалізму, зокрема етнографічний реалізм. Режисер Островський вводив до історичних оповідань етнографічний реквізит, описи козацьких обідів, звичаїв і традицій. У 1912 р. письменник підсумував ранню свою творчість збіркою «В сутінках ночі» — 14 оповідань, деякі з них, як «Хведоркова груша», виходили окремими виданнями.

Стиль, властивий письменникам, що представляють етнографічний реалізм, де в чому нагадує народницький реалізм. Відчувається вплив Б.Грінченка, О.Кониського. Створювалися оповідання О.Островського на широкому географічному просторі від Кубані (Армавір) і Тифлісу (Грузія) до Чернівців і Львова. Зазначено Стрий, Львів, Золотоношу, Катеринослав, Полтаву, Київ, Харків. У більшості цих міст вони і друкувалися чи передруковувалися. Письменник багато подорожував Україною, працював актором у різних театральних трупах.

1918 року були видані і сьогодні відшукані книги, у яких містилися повідомлення, що друкуються окремими виданнями «Лебединський кат (1708)», «Петрик», романи «Великий гетьман», «Шибеницею й палями» та «Книга смутку й жалоби» (оповідання 1914–1916 років). Ці п’ять книг ще не розшукано, а можливо, й не були видані. Жодних повідомлень про їх вихід не виявлено. Можемо тільки стверджувати, що вони були написані і перебували у різних видавництвах, в архівах яких ще можуть бути розшукані, а можливо, що вже втрачені назавжди.

Відомий письменник і літературознавець Борис Антоненко-Давидович вважав Олелька Островського навіть талановитішим, хоча і менш популярним, аніж відомий співець Козаччини Адріан Кащенко. Частина творів Островського була втрачена, збереглося 28 творів  — нарисів, казок, оповідань, повістей і драм, написаних ним у різний час.

Оце і все, що нам сьогодні відомо про художню спадщину Олелька Островського.

Літературна критика перших двох десятиліть ХХ ст. не обійшла увагою твори Олелька Островського. Про нього писали П.Богацький , О.Кисіль, О.Слісаренко, Л.М.Старицька-Черняхівська, А.Ніковський, Т.Черкаський.

Твори

Історичні оповідання

• «Полтава (1709)» (листопад 1917, Тифліс, діюча армія Кавфронту)
• «Руйнування Батурина (1708)» (червень 1913, Золотоноша)
• «Берестечко» (травень 1911, Чернівці)
• «Руйнування Чортомлицької Січі (1709)» (липень 1917, Тифліс, діюча армія Кавфронту)
• «Жовті води (1648)». (лютий 1911, Дрогобич)
• «Корсунь (1648)». (березіль 1911, Коломия)
• «Іван Богун, полковник вінницький (1651)» (перша редакція — «Облога Винниці»). (січень 1912, Армавір, Кубанська обл.)
• «Хведоркова груша» (1907)
• «Лебединський кат (1708)»
• «Книга смутку й жалоби» (1914 — 1916)
• «Погромник»
• «Чесний злодій» (червень 1908, Київ)
• «Старовина» (1 січня 1907, Київ)
• «В наймах у громади» (грудень 1910, Стрий)

Історичні повісті

• «Атакування Нової Січі (1775)»
• «Петрик»
• «Данило Нечай (1651)» (перша редакція — «Смерть Нечая»). (квітень 1914, Харків)

Історичні романи

• «Шибенецею й палями»
• «Великий гетьман»

Нариси

• «В сутіні ночі» (10 жовтня 1907, Київ)
• «В тюрмі» (17 березня 1908, Київ)
• «Не-люди» (1910)
• «Примари» (6 грудня 1910, Самбір)
• «Хатнє лихо» (квітень 1909, Львів)
• «Старі звичаї» (жовтень 1909, Тернопіль)
• «Завіщо» (29 вересня 1906, Золотоноша)
• «Мій клопіт» (1907)
• «Подорож душі Мацоха до раю» (1 грудня 1910, Самбір)

Драми та П'єси

• «Гетьман Іван Мазепа», драма на 5 дій. (9 — 31 травня 1917, Тифліс, діюча армія)
• «Нірвана», п’єса на 5 дій і 6 одмін. (1914 — 1915, Харків  — Київ).
• «Стрільці», драма на 4 дії. (27 листопада 1914, Львів  — 2 жовтня 1915, Тифліс, діюча армія)
• «Сільська честь», п’єса на 4 дії. (14 серпня  — 27 вересня 1913, Харків  — Баку)

Казки

• «Злий характерник Могради» (1910)

В новітній час декілька творів Олелька Островського перевидані заново — в першу чергу «Руйнування Батурина», «Іван Богун» та «Гетьман Іван Мазепа».

Примітки

1. У листі О.Островського до І.Стешенка зберігається візитка Олелька Островського, очевидно передана І.М.Стешенку дружиною письменника. Ця картка подає інформацію, що повне ім'я Олелька Островського  — Олександр Павлович Островський і що він  — «артист драматичний». На звороті написано олівцем, очевидно дружиною письменника: Анна Петрівна Острівська. Золотоноша, Троєцька.
2. Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.101
3. у фонді І.Стешенка в Інституті рукопису відшукано лист О.Островського до І.Стешенка, з якого випливає, що 1917 р. письменник перебував у діючій царській армії у Тбілісі на Кавказі, але готувався дезертирувати і повернутися в Україну, де нуртували великі події. З огляду на щільну насиченість інформацією, подаємо цей лист повністю, як його першу публікацію:
4. За час розшуків якихось документів, бодай світлини письменника знайти не вдалося. Народився "начебто" в Золотоноші, "начебто" в сім’ї справника, "начебто" в 1880 році, хоча трапляються й інші дати народження  — 1881, 1882 і навіть 1887 (цю дату подає «Календар знаменних та пам’ятних дат Парламентської бібліотеки»), "начебто" здобув вищу історико-філологічну освіту, можливо в Київському, а можливо і в Харківському університеті. Спадщина Олелька Островського принаймні засвідчує в особі письменника хорошого історика і філолога, політолога і письменника. Як став актором і режисером  — нам невідомо. "Начебто" входив у трупу П.Саксаганського, який начебто доводився йому кумом. "Начебто" працював режисером у Коломиї і в Полтаві. Був одружений із надвірнянською дівчиною Ганною Петрівною, дівоче прізвище невідоме. Олелько і Ганна мали двох доньок. Одна з них, "начебто" із двома дітьми під час фашистської окупації перебувала в Золотоноші. 2008 року заявив про себе внук письменника Володимир Іванович Островський, який мешкає в Ужгороді. На його звернення, написане дружиною, в газеті «Нація і держава» (8 квітня 2008 року)  — "Рідні, відгукніться!"

   "начебто" відгукнулась внучка Олелька Островського, що проживає в Луцьку. Хтось із родичів мешкає в Надвірній Івано-Франківської області, звідки родом дружина письменника Анна Петрівна. Крім пам’яті про свого славетного предка, будь-яких документів, світлин ,його творів, листів вони не мають. Що знищив час, а більше  — люди чи нелюди, яких чомусь не меншає "на нашій не своїй землі".

5. Дмитро Соловей, посилаючись на розповідь відомого діяча кооперативного руху в Україні Володимира Дубіва, свідка арешту письменника, переповідає:

   Характерно, що під час трусів часто забирали українську літературу, яку, здавалося б, ніяк не можна вважати нелегальною. Так, наприклад, один з арештованих казав, що в нього взяли, як матеріал для обвинувачення, комплект дореволюційної газети «Рада». Особливо вразив мене загин артиста-режисера Олелька Островського, що був разом з тим і письменником. Окремою книжкою вийшло його історичне оповідання «Полтава», присвячене подіям 1709 р. Ще так недавно я вперше побачив його на нараді, яку скликав К.-П. Відділ ПССТ для обговорення справи організації допомоги українському сільському театрові. Він, здається, нічого не говорив, але його зовнішність врізалася мені в пам’ять: молодий мужчина років 35–40, огрядний, цвітучий, добре вдягнений, можна сказати — блискучий! Разом з тим виразне, красиве його обличчя було суворе й похмуре. І раптом вістка — розстріляний!.. На моє запитання Володимир Д[убів] відповідає: Незадовго до відступу більшовиків перед денікінцями, десь так у червні 1919 р., був концерт у полтавському міському театрі. Островський співав «Ой, Дніпре мій, Дніпре широкий та дужий!» Згадав він, звичайно, і дальші слова Шевченка:

   І ще в якійсь п’єсі чи пісні він досить легковажно говорив про жидів. Яхніс Дробніс, голова Губвиконкому, тут же голосно дав зарядження:

   І дійсно, Островського негайно заарештували, і вже ніхто його більше не бачив».

20 червня, коли про арешт письменника і актора Олелька Островського звістка поширилася по всій Полтаві, Короленко писав Х.Г.Раковському:

Чекісти брехали В.Г.Короленку, щоб заспокоїти громадську думку в Полтаві, що Островського переводять до Києва. Жодних слідів Островського поза Полтавою не виявлено. «Червона куля у світле серце» була пущена того ж 5 червня 1919 року, інакше його ім’я було б зафіксоване в списках затриманих чи заарештованих. Я впевнений, що його тіло у спільній могилі 16-ти розстріляних, яку розкопали денікінці, коли відбили Полтаву у більшовиків.

Ексгумація жертв терору ЧК в Полтаві відбувалася 2 серпня 1919 року денікінцями, які самі вже на той час вчинили кілька адміністративних безсудних розстрілів. В.Г.Короленко в листі до А.В.Луначарського розповідає про це: {{text|«когда пришли деникинцы, они вытащили из общей ямы 16 разлагающихся трупов и положили их напоказ. Впечатление было ужасное, но — к тому времени они сами расстреляли уже без суда несколько человек...»

Напевне, серед ексгумованих було тіло і Олелька Островського. Днем смерті письменника треба вважати 5 червня 1919 року. Відомості, що був «розстріляний більшовиками 1920 року» нічим не підтверджені. Так закінчив своє славне, багатогранне життя письменник Олелько Островський

Черкаська обласна НСПУ. Золотоніський район^{[недоступне посилання з червня 2019]}

До проголошення незалежності України у славній Золотоноші була вулиця Миколи Островського, яку за домаганням директора місцевого краєзнавчого музею М.Пономаренка було перейменовано на вулицю Олелька Островського.

Критику Павла Богацького не можна назвати прихильною, а заключний висновок віддає міжпартійною нетерпимістю і конкурентною заздрістю журналіста:

Написано, але не розшукано, а можливо, й не було видано.

1991 року була поставлена у Львівському театрі ім.М.Заньковецької.