Османська Македонія

Османська Вардарська Македонія, в історіографії сучасної Північної Македонії Османська Македонія (мак. Отоманска Македонија) — період історії сучасної Північної Македонії, під час якого її територія знаходилася під владою Османської імперії.

Передісторія

Центральні Балкани у другій половині XIV століття

У той час, коли в Анатолії почала зароджуватися держава османів, територія сучасної Північної Македонії перебувала під владою сербів і візантійців. Найбільшої експансії від сербської держави зазнали при Стефані Душані, який в 1334 році поширив сербську владу на території сучасних Македонії та Албанії, проте після його смерті в 1355 році почалися міжусобиці, і територія сучасної Північної Македонії виявилася розділеною на області, які були контрольовані незалежними феодалами. До 1365 року сформувалися дві сильні незалежні сербські держави, очолювані двома братами: Углеш прийняв титул «деспота», столиця його володінь перебувала в грецькому Серресі, а Вукашин проголосив себе королем, його столицею володінь був Прілеп. В 1370 році син Вукашина, відомий як Марко Кралевич (Мрнявчевич), став співправителем батька.

Встановлення османської влади

У 1371 році Углеш і Вукашин полягли в битві на Маріці. Успадкувавши трон Прилепського королівства, Марко визнав себе васалом османів. Після смерті Марко в 1395 році королівство було анексовано, і на його території був утворений Охридський санджак. Дещо раніше, у 1392 році, був утворений Скопський санджак. Південно-західна частина території сучасної Північної Македонії входила до складу Візантії, нею керував з Салонік Мануїл II Палеолог (син імператора Іоанна V Палеолога).

Північно-східною частиною території сучасної Північної Македонії керував Костянтин Деянович, який після битви на Маріці також був змушений визнати османський сюзеренітет. В 1395 році йому довелося брати участь в османській кампанії у Валахії, де він загинув у битві при Ровіні. Після смерті Костянтина Деяновича його володіння також були анексовані османами.

Історія Османської Македонії

XV—XVI століття

Після Ангорської битви на території сучасної Північної Македонії сталося три повстання: в 1409-1413 роках повстав Мустафа Челебі (син султана Баязіда, який претендував на османський престол), потім у 1416 році ці землі стали ареною Повстання Бедредіна Сімаві, а в 1416-1432 роках тут вирувало повстання Дузме Мустафи. Хоча ці повстання і носили внутрішньоосманський характер, проте в них брало участь і християнське населення Македонії.

Під час повстання Скандербега через територію сучасної Північної Македонії пройшла величезна османська армія, що спустошила землі по дорозі до Дебару.

У XVI столітті відбулося кілька повстань, викликаних непомірними поборами, але вони були жорстоко придушені. Основною формою опору османському пануванню став відхід у гайдуки.

XVII століття

Після поразки османів під Віднем у 1683 році почався наступ антиосманської Священної ліги. У 1689 році австрійські війська дійшли до Скоп'є, і місто було спалене, однак командував військами генерал Сільвіо Пікколоміні помер від чуми, а його війська були відкинуті османами на північ.

XVIII століття

Спрощена Охридська архиєпископія, що знаходилася переважно в межах території сьогоднішньої Північної Македонії, у XVIII столітті стала центром зародження болгарського національного руху. Однак, до цього часу правлячі пости в ній були здебільшого міцно зайняті греками-фанаріотами, прихильниками грецьких національних або імперських реставраційних ідей. До середини століття положення архієпископії було досить важким, великими були її борги. Константинопольський Патріарх зміг переконати султана, що незалежні церкви серед слов'ян шкідливі й небезпечні, та ще й неплатоспроможні. У січня 1767 року османський султан забрав діоцез в архієпископії та передав його Константинопольському патріархату. 17 травня 1767 року архієпископ Арсеній II підписав акт про свою відставку, що означало кінець автокефалії.

XIX століття

У 1843 році як реакція на реформи Танзимата почалося повстання албанського населення Македонії, яке охоплює Скоп'є, Тетово і Приштину. У 1844 році повстання було повністю придушене.

У другій половині XIX століття відбулися повстання македонського (у болгарській історіографії — болгарського) населення — Разложське повстання, Кумановське повстання і Кресненско-Разложское повстання. Вони також були придушені османською владою.

ВМОРО

23 жовтня 1893 року була створена македонська революційна Внутрішня македонсько-одринська революційна організація, яка поставила своєю метою збройну боротьбу за визволення Македонії від Османської імперії. У містах і селах Македонії була створена мережа нелегальних комітетів і гуртків. Збройні загони ВМОРО провели в 1898—1903 роках близько 130 боїв з османськими карателями.

XX століття

Після створення Болгарського князівства Македонія стала головною метою його зовнішньої політики: Болгарія прагнула отримати ті території, які були обіцяні відповідно до Сан-Стефанского мирного договору. Крім Болгарії, на південну частину Османської Македонії, яка мала компактне грецьке населення і була територією власне Історичної Македонії, претендувала Греція. На північну частину Османської Македонії претендувала також Сербія

В 1903 році відбулося Ілінденське повстання, в результаті якого була утворена Крушевська республіка, однак повстання було жорстоко придушене османською владою. Відбулася в 1908 році Молодотурецька революція, яка була підтримана і християнськими жителями Македонії (зокрема, на бік нової влади перейшов такий видатний діяч ВМОРО, як Яне Санданський). В результаті Балканських воєн Османська імперія втратила Македонію, територія якої була розділена між Сербією, Болгарією і Грецією. Територія отримана Сербією, отримала назву Вардарська Бановина і являє собою територію сьогоднішньої Північної Македонії.

Адміністративно-територіальний устрій

Територія сучасної Північної Македонії входила в Румелійське бейлербейство. Після загибелі в 1395 році сербського правителя Костянтина Драгаша його володіння були анексовані османами, і на них був створений санджак з адміністративним центром у болгарському Кюстендилі. Кюстендильський санджак розміщувався на стику сучасних Північної Македонії, Сербії і Болгарії; в нього входили, зокрема, землі північного сходу сучасної Північної Македонії.

Захід сучасної Північної Македонії входив до складу санджаку з адміністративним центром в Охриді, основна частина якого знаходилася на території сучасної Албанії.

Примітки

1. The region was not called "Macedonia" by the Ottomans, and the name "Macedonia" gained currency together with the ascendance of rival nationalism. Collective Memory, National Identity, and Ethnic Conflict: Greece, Bulgaria, and the Macedonian Question, Victor Roudometof, Greenwood Publishing Group, 2002, ISBN 0275976483, p. 89.
2. Sedlar, Jean W., East Central Europe in the Middle Ages, 1000-1500, (University of Washington Press, 1994), 385.