Володи́мир Дона́тович Орло́вський (20 січня (1 лютого) 1842, Київ — 19 лютого 1914, Нерві) — український живописець, академік Петербурзької академії мистецтв, тесть художника Миколи Пимоненка.
| Володимир Орловський | |
|---|---|
| | |
| Народження | 20 січня (1 лютого) 1842 Київ |
| Смерть | 19 лютого 1914 (72 роки) |
| Генуя, Італія | |
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник |
| Країна | Російська імперія |
| Жанр | пейзаж |
| Навчання | Петербурзька академія мистецтв (1867) |
| Діяльність | художник, пейзажист |
| Напрямок | живопис |
| Нагороди | |
| | |
| Орловський Володимир Донатович у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Народився у Києві 20 січня (1 лютого) 1842. Початкову художню освіту здобув у 2-й київській гімназії у художника і педагога Івана Сошенка. Згодом за підтримки Тараса Шевченка вступив і в 1868 закінчив Петербурзьку академію мистецтв (з 1874 — її академік, з 1878 — професор).
Брав участь у діяльності малювальної школи Миколи Мурашка, був одним із засновників Київського художнього училища. Після закінчення Академії вивчав сучасне мистецтво у Франції, де близько познайомився з творчістю майстрів так званої барбізонської школи, і саме його можна вважати першовідкривачем барбізонців для українського пейзажного живопису.
Після повернення із Франції з 1886 живе постійно у Києві. Колишня приватна садиба Орловського розташована під № 28 на Гоголівській вулиці. Бере участь у виставках київських художників, з успіхом проходять його виставки за кордоном. Його велика заслуга в тому, що він, перейнявши досвід барбізонців, одним із перших серед українських художників почав розвивати тему українського національного пейзажу.
У 1914, під час перебування в місті Ґенуя в Італії, раптово помирає. Труну з тілом художника перевезено до Києва і поховано на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 17, ряд 1, місце 29).
Спадщина ред.
Опинившись ще в студентські роки в кримському маєтку князів Воронцових, Орловський прислухався і оцінив мудрі поради господині дому. Саме вона зорієнтувала починаючого живописця на увагу до сонячного світла. Саме в Алупці він написав перший пейзаж, побудований на контрастах холодної тіні й яскравого світла. Сонячне світло, його магічний вплив на природу, несподівані ракурси будуть хвилювати живописця все його життя. «Шукач сонячного світла» — так називали сучасника Володимира Орловського. У пейзажах майстра завжди велике місце приділялося освітленню.
Як пише про художника Ігор Шаров, улітку Орловський їздить по Україні, Криму, завжди маючи при собі етюдник, фіксуючи цікаві пейзажні мотиви, жанрові сцени. А взимку у його майстерні ці скороминущі враження перетворюються на закінчені, композиційно вибудовані картини, подібні до «Затишку», з її традиційною академічною триплановістю й живим сонячним світлом.
Твори зберігаються за кордоном, у багатьох музеях колишнього СРСР, а в Києві, у Національному художньому музеї України, зберігається лише незначна частина його творчої спадщини.
Раннім творам Орловського притаманні риси романтичного сприйняття навколишнього світу, дещо умовне, академічне, композиційне й колористичне розв'язання сюжетів:
- «Вид села Кокоз у Криму», «Кримський пейзаж», 1868.
- «Перед шквалом», «Захід сонця», «Болото», «В степу», «Вечір», «Сівба», «Лісовий зруб», «Піски», всі — 1874.
В найкращих творах художник правдиво й поетично передано красу рідної природи:
- «Село», «Рибалки», 1877;
- «Жнива», 1882;
- «Затишшя», 1890;
- «Хати в літній день», всі — в ДМУ ОМ;
- «Березовий гай», 1884, Азербайджанський музей мистецтв імені Р. Мустафаєва.
Галерея ред.
Джерела та література ред.
- Т. І. Лазанська. Орловський Володимир Донатович [ 21 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 640. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Філімонова А. С. Творчість Володимира Орловського: еволюція стилю в контексті розвитку пезажного живопису другої половини ХІХ = ХХ століття. Автореф. дис. канд. мистецтвознавства. 17.00.05 — образотворче мистецтво. Київ: Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, 2019. 19 с.
Література ред.
- Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.255.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Орловський Володимир Донатович |
- Некича М. Історія однієї вулиці. //«День», № 211, субота, 16 листопада 2002
- [[https://web.archive.org/web/20150416224500/http://uartlib.org/allbooks/volodimir-orlovskiy-komplekt-listivok/ Архівовано 16 квітня 2015 у Wayback Machine.] Володимир Орловський. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1982.]
- Володимир Орловський (1842—1914). Микола Пимоненко (1862—1912): альбом / Нац. худож. музей України. — Хмельницький: Галерея, 2006. — 192 с. : іл. [ 2 серпня 2018 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
- Орловський Володимир Донатович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 718-719.
Примітки ред.
- Орловский, Владимир Донатович // Ньюфаундленд — Отто — 1916. — Т. 29. — С. 677.
- Орловский, Владимир Донатович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1897. — Т. XXII. — С. 161.
- Шаров І. Ф., Толстоухов А. В. (2007). Художники України: 100 видатних імен. К.: АртЕк. с. 283. ISBN 966-505-134-2.