Нурбану-султан

Валіде Нурбану-султан (тур. Nurbanu Sultan;1525(1525) — 7 грудня 1583), також Нурубану-султан (тур. Nurubanu Sultan— фаворитка султана Селіма II (носила титул хасекі-султан), мати Мурада ІІІ; Валіде-султан періоду Жіночого султанату. Друга представниця Жіночого Султанату.

Нурбану-султан
Nurbanu Sultan
Нурбану-султан «Похорони валіде-султан Нурбану». Мініатюра з «Шехіншахнаме» Сейїда Локмана^[en], 1592 рік. Бібліотека палацу-музею Топкапи
Хасекі-султан
1545 — 12 грудня 1574
Попередник	Хасекі Хюррем-султан
Наступник	Махфіруз Хадідже-султан
Валіде-султан
15 грудня 1574 — 7 грудня 1583
Наступник	Сафіє-султан
Народилася	1525-1530 Парос, архіпелаг Кіклада або Корфу, Венеційська республіка?
Померла	7 грудня 1583 Стамбул, Османська імперія
Похована	Софійський собор :
Відома як	політична діячка
Країна	Османська імперія
Національність	венеційка, грекиня або єврейка
Рід Османи
У шлюбі з	Селім II
Діти	сини: Мурад ІІІ доньки: Шах-султан, Есмехан-султан, Гевхерхан-султан, Фатма-султан
Релігія	католицизм, православ'я або юдаїзм → іслам
Медіафайли у Вікісховищі

Нурбану, яка ймовірно походила з двох впливових венеційських родів^[⇨], потрапила до гарему майбутнього султана Селіма II у період між 1542 і 1544 роками, коли він служив санджакбеєм Коньї. У 1546 році Нурбану народила шехзаде Селіму першого сина, шехзаде Мурада, і до сходження Селіма на престол вона залишалася матір'ю єдиного спадкоємця і, мабуть, його єдиною хасекі^[⇨]. У 1566 році коли Селім став султаном, сама Нурбану очолила султанський гарем як мати старшого спадкоємця. Вона залишалася у фаворі у султана протягом усього правління Селіма II, незважаючи на те, що більше дітей не народжувала.

Після смерті Селіма II на трон зійшов син Нурбану Мурад III, який дав матері новий титул - валіде-султан. Нурбану стала першим офіційним носієм цього титулу і першою валіде-султан періоду Жіночого султанату. Крім керування гаремом та заняття благодійністю, Нурбану, завдяки любові та повазі Мурада III, активно втручалася в політику сина, а також листувалася з іноземними правителями, зокрема з венеційським дожем та французькою королевою-матір'ю Катериною Медічі. При Нурбану в султанському палаці поширилося хабарництво та вплив євреїв, зокрема близькими з матір'ю султана були Естер Хандалі, кіра Нурбану та сімейство Насі.

Коли Нурбану померла у 1583 році, Мурад III, всупереч традиціям, особисто взяв участь у похороні. Крім того, за розпорядженням Мурада III, його мати була похована поряд із його батьком у комплексі мечеті Ая-Софія. Таким чином, Нурбану стала першою наложницею султана, похованою поруч зі своїм паном, а сам Мурад цим вчинком визнав свою валіде повноправним членом правлячої династії^[⇨].

Біографія

Походження

Ільхан Шахін, автор статті про Нурбану-султан в «Ісламській енциклопедії», наводить кілька версій походження цієї жінки. Згідно з першою, її справжнім ім'ям було Сесилія, вона народилася на острові Парос між 1525 і 1530 роками і була дочкою Ніколо Веньєра, венеційського адміністратора Паросу, і Віоланти Баффо. Сесилія була взята в полон Барбароссою Хайреддіном-пашею під час експедиції на острови в 1537 році і доставлена ​​до палацу як наложниця. Також Шахін пише, що належність Нурбану до сімей Веньєр і Баффо ґрунтується лише на відомостях, переданих сенату^[en] Хасаном Чаушем, якого Селім, який тоді ще носив титул шехзаде відправив до Венеції з секретною дипломатичною місією в жовтні 1559 року, і не підтверджується іншими джерелами. Згідно з іншою версією, наведеною Шахіном, вона потрапила в полон у семирічному віці під час війни у ​​жовтні 1537 року, належала до грецької родини з села Ассуматі на острові Корфу під владою Венеції і при народженні носила ім'я Калі. Крім того, згідно з третьою версією, Нурбану належала до сім'ї Квартані - багатого і знатного венеційського роду з Корфу. Стефан Герлах висував обидві версії як про походження Нурбану з острова Корфу, так і про її походження з острова Парос, називаючи її то грекинею, то венеційкою. Бенджамін Арбель^[de] у своїй статті "Нур Бану (1530-1583) - султанка-венеційка" стверджує, що вона була родом з острова Корфу.

Згідно з турецьким істориком Недждетом Сакаоглу^[tr] та американським професором історії Леслі Пірс^[en], Нурбану була незаконнонародженою дочкою із знатного венеційського роду, яка з'явилася на світ за деякими даними в 1525 році і звали її Сесилія Веньєр-Баффо. Сакаоглу зазначає, що, згідно з легендою, серед усіх заточених у трюмі полонянок, взятих у полон під час набігів на береги Середземномор'я, Барбаросса Хайреддін-паша вибрав Баффо і вважав її за гідну Селіма II. Проте і Сакаоглу, і Шахін сходяться на думці, що наявної інформації недостатньо, щоб достовірно визначити походження Нурбану. Ентоні Олдерсон у своїй книзі "Структура Османської династії" також припускає, що Нурбану могла бути венеційкою із родини Веньєр-Баффо.

Є версія, що Нурбану була єврейкою Рахель Олівією Насі, родичкою Йосипа Насі, правителя Наксоса, який був збирачем податків з Іспанії та втік із Венеції до Османської імперії до Селіма II і Нурбану, що може свідчити про зв'язок між ним і дружиною султана. Будучи єврейського походження вона надавала привілеї євреям зі Стамбула та Маніси.

Турецький історик Чагатай Улучай також висловлював версію про італійське та єврейське походження Нурбану. Османський історик Ахмет Рефік Алтинай^[tr], автор книги «Жіночий султанат», висунув версію про єврейське походження Нурбану, ґрунтуючись на тому факті, що вона залучала до державного управління євреїв. Але Ільхан Шахін вважав, що ця версія не має серйозних підстав.

Фаворитка спадкоємця

Селім II, чоловік Нурбану-султан

Ільхан Шахін зазначав, що Нурбану змогла виділитися серед інших наложниць у палаці своєю красою та неабияким розумом. Ймовірно, вона зайняла місце в гаремі тоді ще шехзаде Селіма, коли в 1543 році він вирушав зі Стамбула в Конью в якості санджакбея. На думку Сакаоглу, Нурбану потрапила в гарем до шехзаде не раніше 1542 року в Коньї або вже в 1544 році в палаці в Манісі. Схиляючись до першої версії, Сакаоглу зазначав, що спільне із Селімом проживання Нурбану в Коньї та Манісі тривало 14 років. Чагатай Улучай вважав, що Нурбану потрапила до гарему Селіма, коли він був санджакбеєм Маніси. В 1546 році в Манісі Нурбану народила майбутньому султану першого сина та спадкоємця — шехзаде Мурада.

Шехзаде Мурад був єдиним сином Селіма до його сходження на престол і, хоча венеційський посол писав, що шехзаде Селім був вельми «хтивий», то коли він був спадкоємцем престолу якщо і мав інших наложниць, то дітей в цей період народжувала тільки Нурбану. Крім того, Леслі Пірс писала, що той факт, що Нурбану народила ще кількох дітей говорить про те, що Селім намагався зробити ще спадкоємців з однією наложницею. Оскільки мати шехзаде Селіма Хюррем-султан не вирушила із сином у провінцію, коли його було призначено санджакбеєм, Нурбану як головна наложниця шехзаде очолила його гарем.

У 1558 році після смерті Хюррем-султан султан Сулейман I, сподіваючись погасити ворожнечу між Селімом та його братом Баязидом, відправив Селіма спочатку до Кютах'ї, а потім до Коньї. На той час син Нурбану шехзаде Мурад досяг віку вступу на посаду санджакбея і був відправлений дідом керувати Акшехіром. Чи поїхала Нурбану із сином Мурадом чи залишилася із Селімом — невідомо. Згідно Шахіну, підкреслюючи своє венеційське походження, під час боротьби за трон Селіма з Баязидом Нурбану зв'язалася з венеційями, щоб ті підтримали шехзаде Селіма. Сакаоглу писав, що під час вирішальних моментів протистояння братів Нурбану, ймовірно, використовувала різноманітні методи, щоб захистити Селіма та посадити його на трон. Так, серед гардеробу палацу-музею Топкапи зберігається сорочка-оберіг Селіма II, розписана дервішем Ахмедом бін Сулейманом у 1565 році - в останній рік його перебування у статусі шехзаде. Фахівці вважають, що цю сорочку та ще одну схожу, що належала Мураду III, наказала виготовити для чоловіка та сина сама Нурбану.

Башхасекі султана

Шахін писав, що у 1566 році, коли Селім став султаном, сама Нурбану очолила гарем як мати старшого спадкоємця султана. Коли Нурбану прибула до Стамбулу з гаремом Селіма, венеційський посол Джакопо Соранцо писав: «Хасекі… за чутками, надзвичайно улюблена і шанована Його Величністю як за її неймовірну красу, так і за надзвичайний розум». Сакаоглу зазначав, що Нурбану отримала статус «башхасекі» — головної фаворитки; вона не дотрималася звичаю, за яким матері супроводжували своїх синів у санджаки, і залишилася проживати в палацах Стамбула та Едірне разом із Селімом. Сакаоглу пояснював це тим, що Селім II, що пристрастився до випивки, міг померти будь-якої миті, тому Нурбану треба було перешкодити зійти на трон одному з тих шехзаде, які залишалися в палаці. У статусі башхасекі Нурбан пробула вісім років і два місяці. Головними подіями під час правління Селіма II стали завоювання Кіпру в 1570-1571 роках і бій під Інебахти - обидва рази Селім бився з Венецією. Сакаоглу вважав, що таким чином твердження про те, що Нурбану була венеційкою, втрачає позиції: Нурбану тісно співпрацювала з євреєм Йосипом Насі, який розхвалював якості вина і підштовхував Селіма-п'яницю до завоювання Кіпру. Співробітництво це нібито ґрунтувалося на спільній вигоді та спільному походженні.

На думку Леслі Пірс, коли Селім став султаном, було очевидно, що його спадкоємцем буде шехзаде Мурад; така ситуація допомагала уникнути війни за владу в період султанату Селіма II, проте ставила під загрозу існування династії загалом, якщо Мурад та його малолітній син загинуть. У цьому Селім став дотримуватися правила «одна наложниця — один син» і за 8 років правління обзавівся шістьма синами, у тому числі лише один помер за життя батька. Весь цей час Нурбану залишалася у фаворі у султана, хоча більше не народила Селіму жодної дитини; мабуть, після його сходження на престол чи раніше Нурбану зовсім перестала бути його сексуальним партнером. Згідно з Леслі Пірс, подібно до свого батька, Селім вирішив офіційно одружитися: Джакомо Рагаццоні у своєму донесенні венеційському сенату від 1571 писав, що «Султан Амурат [Мурад, старший син Селіма], 22 років, талановитий і добре освічений, ретельно дотримується релігійних обрядів, тому дуже любимий всіма та своїм батьком Великим Сеньйором, всупереч традиціям османів. Шість місяців тому його батько Синьйор в якості знаку кохання зробив чебін, що означає, що він взяв у законні дружини матір [принца] ,черкеску[sic], і дарував їй посаг у розмірі 110 тисяч дукатів, бажаючи обійти свого батька, який дав у посаг лише 100 тисяч матері Селіма». Пірс вважала, що, як і весілля Сулеймана і Хюррем, шлюбна церемонія султана і Нурбану не висвітлювалася в османських джерелах. Проте згідно з Ентоні Олдерсоном, після 1520 османські султани уклали лише три офіційні шлюби і союзу Селіма II і Нурбану серед них немає.

Сакаоглу зазначав, що ніяких даних про Нурбану, коли вона була хасекі Селіма II немає: невідомо, чи намагалася Нурбану протягом правління Селіма II стати його законною дружиною, наскільки сильним був її вплив на падишаха, був у неї власний тріумвірат, як і в Хюррем, чи втручалася вона у відносини султана з іншими хасекі, які саме питання вона вирішувала завдяки зверненим в іслам єврейкам, які називалися «кірами», які ще за правління Хафси-султан отримали доступ до гарему і хасекі та виконували роль свого роду зовнішнього повіреного. Пірс пише, що до кінця правління Селіма II Нурбану-султан почала отримувати «11 сотень акче на день», тоді як інші фаворитки отримували лише сорок акче. Згідно Сакаоглу, найнадійніші відомості про Нурбану дає щоденник Стефана Герлаха. У записі від 14 жовтня 1573 року він пише: «Дружина падишаха, яка родом із Корфу, проїхалася перед нашим караван-сараєм ескортом у 20 карет. На її кареті не було додаткових прикрас. Як і інші карети, вона була оббита червоною тканиною. Тільки капелюшки цвяхів були вкриті золотом. Перед каретою йшли яничари в жовтих шапках і з аркебузами в руках. Найвищими чинами, що супроводжували карети, були чорношкірі євнухи. Жінки падишаха живуть у палаці, оточеному стінами та завбільшки з половину міста Тюбінген». Цей запис — одна з небагатьох відомостей, що стосуються років Нурбану як хасекі.

Улучай зазначав, що Нурбану була впливова і втручалася у державні справи, коли була хасекі. Але Сакаоглу писав, що історичні хроніки не згадували про неї до 1574 року, оскільки під час недовгого султанату Селіма II влада була в руках султанського зятя Соколлу Мехмеда-паші, а сама Нурбану жила на два палаци, постійно переміщаючись між Стамбулом та Едірне. Немає ніяких письмових відомостей про гаремне життя цього часу. Сучасники Нурбану, зокрема Геліболулу Мустафа Алі^[en] у роботі «Сутність подій», розповідали про гарем як про місце гулянь з музикою, піснями та алкоголем: «Він загрузнув у гуляннях та випивці. Державні справи повністю у руках великого візира. Відкриті можливості для хабарів».

Валіде-султан

Мурад ІІІ. Син Нурбану

Після смерті Селіма II 15 грудня 1574 Нурбану взяла ініціативу в свої руки. Її сучасник та османський історик Селанікі Мустафа-ефенді^[tr] писав, що «14 грудня Селім II ходив у сад при судноверфі і ділився своїми бідами з Шемсі-пашею^[en], а коли він повернувся до палацу, впав у кому; наступного дня — першого дня Рамадану — на світанку він помер. Було зібрано Диван-и Хюмаюн, на якому було вирішено, що „ця таємниця не повинна стати нікому відомою. За наказом валіде-султан Мурад-хана [Нурбану] його [Селіма II] тіло залишилося зберігатися на льоду. Великий візир Соколлу в листі описав ситуацію шехзаде Мураду, який знаходився у Манісі. Він приїхав до Стамбула на кіліті Нішанджи Ферідун-бея^[en]. На восьмий день Рамадану в середу він зійшов на берег на гарматній пристані і чекав на великого візира у павільйоні султана Баязида. Разом вони увійшли до палацу, і після палацової присяги Мурад наказав задушити п'ятьох своїх братів. Після цього було організовано джюлюс і поховання». Як вважав Сакаоглу, очевидно, після успіху цієї операції, вплив Нурбану в гаремі тільки зміцнився. У свою чергу, успіх можна було пояснити її впливом в палаці та гаремі, адже треба було зберегти тіло Селіма II у палацовому «холодильнику» — льоху, доручити зятю Соколлу Мехмеду-паші якнайшвидше доставити шехзаде Мурада до палацу, тиждень тримати палац під контролем до його приїзду, і в ніч, коли її син зійшов на престол, задушити шехзаде, народжених іншими хасекі. Стефан Герлах так описував сходження Мурада III на престол: «З усіх жінок батька в палаці залишилася тільки одна [Нурбану], всі інші були відправлені до Старого палацу, на очах Мурада були задушені всі його молодші брати, найстаршому з них було 8 років. Коли мати одного з цих шехзаде дізналася про смерть сина, вона покінчила життя самогубством - зарізалася».

Як і його батько, Мурад спочатку дотримувався відносин лише з однією наложницею - Сафіє, з якої в 1583 році у Нурбану трапився конфлікт. Нурбану спочатку недолюблювала амбітну Сафіє, оскільки та не була її власним вибором: дівчина була куплена Міхрімах султан, сестрою Селіма, яка подарувала її в 1563 році своєму племіннику. Нурбану радила синові брати інших наложниць для блага династії, оскільки до 1581 року в живих залишався тільки один Шехзаде - син Мурада і Сафіє, Мехмед. Інші сини, народжені Сафіє, померли в ранньому дитинстві, під час або незабаром після народження. У 1583 році Нурбану звинуватила Сафіє в чаклунстві, яке зробило Мурада імпотентом, нездатним взяти нову наложницю; декількох слуг Сафіє заарештували і катували. Незабаром після цього сестра Мурада, Есмехан султан, подарувала братові двох красивих рабинь, яких він прийняв і зробив своїми наложницями. Протягом наступних кількох років Мурад став батьком двадцяти синів і двадцяти семи дочок. У першій половині правління Мурада кількість жінок в його гаремі подвоїлася, перевищивши сотню. Для того щоб надати Нурбану султан більш комфортабельні апартаменти і збільшити кількість місць для проживання нових наложниць і служниць Мурад наказав перебудувати і розширити покої свого гарему.

Смерть

Нурбану померла в грудні 1583 року. Не отримавши особливих почестей при житті, вона удостоїлася їх після смерті: Мурад III влаштував матері пишні похорони, зафіксовані на одній з мініатюр Сейида Локман в «Шехіншахнаме», що стала єдиною мініатюрою в Османській імперії, на якій відображені похорони жінки. Султан був одним з тих, хто ніс труну з тілом валіде в мечеть Мехмеда Завойовника, де повинні були читати похоронну молитву. Вибір саме цієї мечеті - найвіддаленішої з усіх султанських мечетей від палацу - був зроблений усвідомлено: таким чином Мурад розраховував, що за душу його матері буде молитися більше число людей, ніж це могло бути в довколишніх мечетях. Чотири дні безперервно читався Коран, і чотири дні високопоставлені чиновники і релігійні діячі приходили до гробу Нурбану, щоб вшанувати її. Незвичайним було і місце поховання Нурбану: за розпорядженням Мурада III, його мати була похована поруч з його батьком в комплексі мечеті Ая-Софія; таким чином, Нурбану стала першою наложницею султана, похованою поруч зі своїм паном. Цим вчинком Мурад визнав свою валіде повноправним членом правлячої династії, а також те, що сам він веде своє походження як від султана Селіма II, так і від Нурбану султан. Поховання Нурбану змінило саму традицію поховання членів династії, при якій султани були одноосібними «господарями» своїх мавзолеїв, а їх потомство, дружин і матерів ховали окремо (винятком була Міхрімах, похована в 1578 році поряд з батьком, що підкреслило її особливий статус єдиної дочки султана).

Одним з пріоритетів дружин і матерів султанів вважалося будівництво мечетей. Мечеть Атік Валіде була замовлена ​​Нурбану відомого архітектора Синану і була завершена в рік її смерті. Атік Валіде стала першою мечеттю з двома мінаретами, побудованою жінкою.

Діти

Сини:

• Шехзаде Мурад

Доньки :

• Шах Султан
• Есмехан Султан
• Гевхерхан Султан 
• Фатьма Султан
• Айше Султан

Образ в кіно

В турецькому серіалі«Величне Століття. Роксолана» роль Нурбану Султан виконує акторка Мерве Болугур.

Примітки

1. Sakaoğlu, 2015, с. 268.
2. Peirce, 1993, с. 190.
3. Сейїд Локман на полях «Шехіншахнаме» дає пояснення до мініатюри: після того, як тіло валіде було омито і загорнуто в саван у власному палаці, його поклали в труну і винесли на плечах. Мурад III виходить із палацу перед труною матері, тоді як євнухи йдуть за ним. Праворуч від Мурада III йдуть його сини, серед натовпу видніються зюлюфлю ічоглани (палацова варта), гаремні аги з палацу валіде-султан, візирі та богослови. Жителі палацу та чиновники (зокрема й кілька жінок із маленькими дітьми на руках) моляться, піднявши руки до нього. Внизу зліва троє яничар готуються роздавати монети натовпу.
4. Şahin, 2007, с. 250.
5. Uluçay, 2011, с. 68.
6. Peirce, 1993, с. 126.
7. Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 32.
8. A.H. de Groot, s.v. in Encyclopaedia of Islam vol.8 p.124
9. Sakaoğlu, 2015, с. 263.
10. Alderson, 1956, с. 83.
11. Шахін зазначає, що в деяких дослідженнях аналогічне походження помилково приписувалося її невістці Сафіє-султан — фаворитці Мурада III.
12. Alderson, 1956, table XXXI.
13. Sakaoğlu, 2015, с. 270.
14. Ентоні Алдерсон згадує деяку Калі Картаноу, яка була наложницею Селіма ІІ. Недждет Сакаоглу писав, що це ім'я, яке було так написано в іноземних джерелах може бути як дівочим ім'ям невідомої хасекі, так і перекладом перського імені Нур-бану.
15. Sakaoğlu, 2015, с. 264.
16. Peirce, 1993, с. 92.
17. Godfrey Goodwin, The Private World of Ottoman Women, Saqi Book, ISBN 0-86356-745-2, ISBN 3-631-36808-9, 2001. str. 128,
18. Altınay, 2013, с. 95.
19. Şahin, 2007, с. 251.
20. Peirce, 1993, с. 93.
21. Sakaoğlu, 2015, с. 265.
22. Peirce, 1993, с. 93—94.
23. Peirce, 1993, с. 94.
24. Alderson, 1956, с. 95-96.
25. Серед цих трьох шлюбів Олдерсон вказує союз Сулеймана I і Хюррем-султан, Османа II та дочки шейх-уль-іслама Акіле-хатун і Ібрагіма I і Теллі Хюмашах-султан. Всі три шлюби суперечили традиціям і інтересам імперії, а в двох випадках і зовсім призвели до повалення султанів.
26. Alderson, 1956, с. 95—96.
27. Peirce, 1993, с. 79.
28. Kaçar, 2005, с. 39.
29. Peirce, 1993, с. 84.
30. Хюррем утворила тріумвірат зі своєю донькою Міхрімах-султан і Рустемом-пашею, який, як вважали багато дослідників, призвів до падіння і страти старшого сина Сулеймана I від Махідевран-султан Мустафи. Крім того, тріумвірат «Хюррем-Міхрімах-Рустем» вважали причетним до страти великого візира Кара Ахмеда-паші, який також був зятем султана — чоловіком його сестри Фатми. Кара Ахмед прийшов до влади в 1553, відразу після страти шехзаде Мустафи, коли Рустем-паша був знятий з посади. Він пробув на посаді трохи менше двох років після чого, за чутками, був звинувачений Рустемом у хабарництві та страчений. Його смерть повернула посаду великого візира Рустему-паші . Оскільки Нурбану була матір'ю Есмехан-султан, вона цілком могла утворити тріумвірат з нею та її чоловіком великим візиром Соколлу Мехмедом-пашею.
31. Sakaoğlu, 2015, с. 264—265.
32. Peirce, 1993, с. 108.
33. Sakaoğlu, 2015, с. 265—266.
34. Sakaoğlu, 2015, с. 266.
35. Sakaoğlu, 2015, с. 266—267.
36. Ентоні Олдерсон вважав, що це була мати шехзаде Сулеймана.
37. Sakaoğlu, 2015, с. 267.

Література

• Inventory of Ottoman Turkish documents about Waqf preserved in the Oriental Department at the St. St. Cyril and Methodius National Library / ed. Evg Radushev, Svetlana Ivanova, Rumen Kovachev. — Narodna biblioteka Sv. sv. Kiril i Metodiĭ, 2003. — P. 115—116, 217—218. — 350 р.
• Kaçar, Mustafa. Mihrimah Sultan // Islam Ansiklopedisi. — Is. : İslâm Araştırmaları Merkezi, 2005. — Vol. 30.
• Шутко О. Жіночий султанат: влада та кохання. - Навчальна книга - Богдан, 2019, С. 193-240. - ISBN: 978-966-10-5770-7
• Alderson, Anthony Dolphin. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956. — 173 p.
• Altınay Ahmed Refik. Kadınlar saltanatı. — An. : BookCase Yayınevi, 2013. — ISBN 6055190028, 9786055190026.
• Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani / ed. Nuri Akbayar. — Istanbul : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — С. 25—26. — ISBN 975-333-049-5, 975-333-038-3.
• Uluçay, M. Çağatay. Padişahların Kadınları ve Kızları. — Is. : Ötüken, 2011. — С. 68—69. — 312 p. — ISBN 975-437-840-1, 978-975-437-840-5.

Османська династія
Попередник: Хюррем Султан	Хасекі Султан 7 вересня 1566 – 15 грудня 1574	Наступник: Сафіє Султан
Попередник: Міхрімах Султан	Валіде Султан 15 грудня 1574 – 7 грудня 1583