о. Денис (Діонизій) Порфирович Нестайко (27 березня 1859, Скопівка, нині Коломийський район — квітень 1936, Бучач, нині Тернопільська область) — український греко-католицький священник, громадський діяч. Крилошанин. Дід відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка.
| Денис (Діонизій) Нестайко | |
|---|---|
| отець Денис Нестайко | |
| Народився | 27 березня 1859 с. Скопівка, нині Коломийський район |
| Помер | 1936 Бучач, нині Тернопільська область, Україна |
| Поховання | Нагірянка (нині в межах Бучача) |
| Громадянство | Австро-Угорщина → ЗУНР → Польща |
| Національність | українець |
| Місце проживання | Бучач, Чернелиця, Серафинці |
| Діяльність | священик, громадський діяч |
| Посада | бучацький деканd |
| Конфесія | греко-католик |
| Рід | Нестайки |
| Батько | о. Порфирій Нестайко |
| Родичі | о. Теодор Нестайко (дід), Всеволод Нестайко (внук), Роман Барановський (зять) |
| У шлюбі з | Анна |
| Діти | Зиновій, Юліян, Софія |
|
Життєпис Редагувати
Народився у с. Скопівка, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської області, Україна (тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австрійська імперія) в сім'ї пароха Порфирія Нестайка (?—1858 р., у 1856–1857 роках сотрудника при деканальній церкві святого Миколая в м. Бучачі). Внук пароха Отинії о. Теодора Нестайка.
Після висвячення працював сотрудником (помічником, або другим священником) у селі Серафинці (поблизу Городенки). У 1885 році народилася донька Софія. Переведений завідателем до Чернелиці, потім стає парохом містечка. В Чернелиці народжуються сини Юліян та Зиновій. 1906 року переведений парохом до міста Бучача. Протягом багатьох років був парохом у Бучачі (1906–1936 роки) і бучацьким деканом, також у 1919–1920 — парохом церкви Святої Тройці в Пишківцях. Був одним із співробітників, щирих дорадників міського голови Бучача Климентія Рогозинського (поряд з нотарем Костянтином Телішевським та іншими).
Восени 1918 р. в будинку, де мешкав о. Денис Нестайко, відбувались наради керівників української громади Бучача, на яких вирішувались питання переходу влади у місті та повіті від австрійців до представників ЗУНР. Після окупації ЗУНР брав участь у відновленні діяльності українських громадських організацій Бучача. 24 серпня 1924 р. на установчих зборах «Повітового союзу кооператив» (ПСК) обраний головою Надзірної (спостережної) ради ПСК. Після заборони польським окупаційним урядом в 1924 р. діяльности філії організації «Пласт» надавав свій будинок для таємних занять членам організації.
Був головою Надзірної ради «Українбанку» (колишнього «Повітового товариства ощадностей і позичок „Праця”»), кооперативи «Поступ». Пізніше, через похилий вік, передав повноваження наступникам (зокрема, Головою Надзірної ради ПСК, «Українбанку» став отець Іван Галібей).
Проживав у приміщенні теперішнього православного проборства (вул. Стуса, 15).
Помер у Бучачі, нині Тернопільська область, Україна (тоді ЗУНР—ЗОУНР, окупована поляками, за їх адмінподілом — Тернопільське воєводство). Похований разом з дружиною Анною біля церкви святого Архистратига Михайла (Бучач-Нагірянка) на Нагірянському цвинтарі. Могила збереглась.
Галерея Редагувати
Примітки Редагувати
- Бучач і Бучаччина… — С. 766.
- Барановська С. Рід Нестайків // Бучач і Бучаччина… — С. 370.
- Blazejowskyj D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — P. I. — P. 153. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
- Байрак з Рогозинських А. Рід Климентія і Меланії з Ляторовських Рогозинських // Бучач і Бучаччина… — С. 383.
- Шипилявий C. Бучаччина в боротьбі за самостійну Українську державу // Бучач і Бучаччина… — С. 73.
- Шипилявий С. Національно-економічне відродження Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 292.
Джерела Редагувати
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
| Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |