Мі́дія — стародавня держава, а також стародавня етногеографічна область на заході Ірану, від річки Аракс і гори Ельбурс на півночі до кордонів Персиди (Фарсу) на півдні, і від гір Загроса на заході до пустелі Деште-кевір на сході. Мідійське царство існувало в 672 до н. е. — 550 до н. е. і в роки свого розквіту було набагато ширше за кордони етнічної Мідії.
| Мідія | |
| Столиця | Екбатана |
|---|---|
| Форма правління | монархія |
| Голова держави | Кир II Великий |
| Наступник | Імперія Ахеменідів |
| Мова комунікації | мідійська мова |
| Час/дата початку | 672 до н. е. |
| Час/дата припинення існування | 550 до н. е. |
| Мідія у Вікісховищі |
Координати: 37° пн. ш. 47° сх. д. / 37° пн. ш. 47° сх. д.
Стародавня Мідія. Розселення іраномовних племен Редагувати
Мідія займала територію Північно-Західного Ірану. Західна частина держави охоплювала райони гірських хребтів Загроса біля кордонів з Ассирією і називалася Мідія Атропатена. На схід від Атропатени простягалась рівнинна частина Мідії (Нижня або Велика Мідія).
В ІІІ — І тис. до н. е. на території Мідії проживали племена осілих землеробів і скотарів, що розмовляли еламською, каситською, кутійською, хурритською та іншими неіндоевропейськими мовами.
Поширена думка, що предками іраномовних племен були скотарі Східної Європи, звідки частина з них переправилася через Кавказ і вздовж узбережжя Каспійського моря в Іран і Середню Азію. Іранські племена з'явилися в Ірані приблизно в ХІІ-ХІ ст. до н. е. і поширилися по всьому Ірану на початку І тис. до н. е. Дане проникнення не носило завойовницький характер, а було змішуванням з місцевим населенням. В деяких районах держави навіть у ІХ — VIII ст. до н. е. переважало старе неіраномовне населення. Але, починаючи з VIII ст. до н. е., іранці вже складали переважну більшість у багатьох областях Ірану. З цим часом пов'язане широке розповсюдження могил озброєних вершників. Про заняття іранців конярством свідчать вавилонські слова. Знахідки багатих могил, в яких багато художніх виробів, посудин із золота Марлік, вказує на уособленість військових командирів.
Ассирійська експансія на території мідійських племен Редагувати
В історичних джерелах територія, яку населяли племена, що згодом стали ядром мідійського племеного союзу, вперше згадуються в анналах асирійського царя Салманасара III, й датовані 836 р. до н. е. Саме цього року ассирійці вперше дійшли до земель Амадай/Матай, в областях Хархар та Аразіаш, знищивши чотири фортеці. Хронологія подальших походів ассирійців на землі мідійської спілки наступна:
- 820 р. — перший похід ассирійського війська, очолюваного царем Шамши-Ададом V, в глиб території мідійських племен, останні в декількох битвах зазнають жахливих поразок (розбиті війська двох мідійських очильників — Ханасірука з фортеці Сігбіту та Мунсуарти, правителя Аразіаша).
- між 810—802 — Саммурамат (Семіраміда) та її син Ададнерарі III декларували залежність Хархара, Аразіаша та країни Мадай — трьох мідійських областей, подальша традиція приписує саме Семіраміді підкорення східномідійських областей (у вельми сумнівних повідомленнях Ктесія Кнідського — аж до Бактрії).
- 788 р. — останній з відомих походів Ададнерарі III до Мідії.
Певний час, до середини VIII ст., мідійські території рятували нескінченні Урарто-Ассирійські війни. Але з приходом до влади в Ассирії царя Тіглатпаласара III ассирійські навали відновилися. Отже,
- 744 р. — перший похід Тіглатпаласара III на чолі реформованого ассирійського війська на Мідію. На відміну від своїх попередників Тіглатпаласар не тільки пограбував мідійські поселення, а й організував їх у декілька провінцій, обклавши «країну могутніх мідян» щорічною даниною у 9 т лазурита та 15 т бронзових виробів. Безумовно, така данина для мідян того часу була неймовірною, тому
- 737 р. — другий похід Тіглатпаласара на мідійські території.
- між 737—727 рр — похід військового очильника Тіглатпаласара III на ім'я Ашшурданнінанні, під час якого він захопив 5000 коней.
Активність Тіглатпаласара III на мідійському напрямку двічі передувала початку війни проти урартів. Отже, однією з головних причин ціх походів можливо, окрім замирення прикордонних територій, була потреба реформованої (до речі, першої в історії регулярної) армії у конях (бойові колісниці та кіннота були головною ударною силою ассирійського війська).
До 715 р. до н. е., за ассирійського царя Саргона II, відноситься згадка манейського намісника у одній з незначних мідійських областей на ім'я Даяукку, який зрадив царя Манейського царства, та перейшов на бік Руси I, царя урартів, відправивши останньому в заручники сина. Саме за це Даяукку було захоплено та разом з родиною виселено на спокійніші та контрольованіші території сучасної Сирії, до міста Хамат, можливо, як заручників. У своїй «Історії» Геродот називає Деіока першим мідійським царем та засновником Мідійського царства, що наразі виглядає вельми сумнівним, як й викладена ним хронологія. Наприклад відомо, що наслідком глибокого походу 714—713 рр. до н. е. було підкорення Саргоном II близько 45 мідійських царів та обкладення їх даниною.
Виникнення Мідійського царства Редагувати
Справжнім творцем Мідійської держави наразі вважають відомого з запитів царя Асархаддона одного з мідійських правителів — Хшатріту, якого Геродот, ймовірно помилково, називає Фраортом.
Отже, у 679 р. до н. е., до Закавказзя вторглася скіфська орда, очолювана царем Ішпакаєм, яка вкрай розбалансувала й без того неспокійний регіон.
У 674 р. до н. е. ассирійці пройшли всю Мідію аж до «соляної пустелі» (Дешт-і Кевір), де підкорили двох володарів поселень — Шитірпарну та Епарду з краю Патуш'арра (в майбутньому Хоарена). Під час цього походу за допомогою до ассирійців звернулося ще три правителі: Уппіс, правитель Партакки, Занасана, правитель Партукки та Раматея, правитель Ураказабарни (близько сучасного Ісфахану). Ассирійці допомогли цим правителям областей у замиренні окремих правителів поселень та обклали їх даниною. Але збирати цю данину було вже майже неможливо — ассирійські загони нищилися правителями ближніх до Ассирії мідійських областей, перш за все Сепарди. До грабунку ассирійських «податкових» загонів долучилися скіфи, присутність яких на території Маннейського царства в ассирійських джерелах фіксується з весни того ж 674 р. до н. е. Користуючись новою неабиякою проблемою ассирійців, в минулому залежні від Ассирії мідійські правителі весною 673 р. до н. е. почали війну за власну незалежність. У запитах Асархаддона до бога Шамаша ми бачимо імена трьох мідійських правителів — Каштаріті-Хшатріта, володар поселення Кар-Кашші, Мамітіаршу, володар поселення з області Мадай та Дусанна, володар поселення у провінції Сепарда. До кінця весни військові дії поширилися на весь північний схід Ассирії.
У 672 р. до н.е ассирійці уклали мир спочатку зі скіфами, а, згодом, й Хшатрітою. Переважна частина земель Мідії стала незалежною державою.
Слід зауважити, що родинні стосунки Хшатріти з Даяукку, про які повідомляє Геродот, не підтверджено, але їхня можливість припускається.
Розквіт Мідійського царства, узурпація влади Хакаманідами Редагувати
Політична криза в ассирійській державі, що спалахнула у 653-2 рр. до н.е. призвела до зміцнення її колишніх залежних сусідів - Вавилону та Мідії. Від повної катастрофи Ассирію на тому етапі врятувала навала до Закавказзя її нових спільників - скіфської орди, очолюваною Мадієм. Щодо датування цієї події висловлено різні думки - від середини до двадцятих років VII ст. до н.е. Якби не було, скіфи вогнем пройшлися до Палестини, та на певний час підкорили новостворене Мідійське царство.
До/ близько 615 р. до н.е. Син та наступник Хшатріти Хувахштра позбувся залежності від скіфської орди, вирізавши під час бенкету прибулих за даниною скіфів. Ймовірно, що саме ця подія надалі святкувалася щорічно як у Мідійському, так, згодом, й у Перському царстві. Це щорічне свято мало назву Сакеї.
Поклавши край пануванню скіфів, Хувахштра спільно з вавилонським царем Набопаласаром спрямували свої зусилля на повне та остаточне знищення Ассирії, й у 612 р. до н.е. в минулому могутню Ассирію було знищено, її столицю Ніневію та культовий центр місто Ашшур були захоплені та зруйновані. Територію Ассирії було поділено між новими спільниками.
До кінця VII ст. до н.е. до складу Мідійського царства входили Вірменія, Парфія, Манейське царство, Персія, Аншан, Гірканія та можливо, ще деякі історичні області сучасного Ірану. Щодо західних кордонів Мідії відомості конкретніші. З повідомлень Геродота відомо, що внаслідок тривалої війни з Лідією, яку спричинили скіфи-заколотники, що спочатку втекли зі Скіфії до Мідії, а згодом, з Мідії до Лідійського царства, у 585 р. до н.е. (після 28.05 того ж року) між Лідійськимм та Мідійським царствами було укладено мир, скріплений шлюбом царських дітей, з фіксацією спільного кордону по р. Галіс. Після /близько цієї події Хувахштра помер, залишивши своєму наступнику та сину Іштувегу (Астіагу) одну з наймогутніших держав Азії.
Достеменно не відомо, що спричинило повстання проти Іштувегу майже в усьому царстві. Висловлено думку, що Іштувегу видав одну зі своїх дочок за представника роду Спітами (родове ім'я Заратуштри) та, занадто захопившись розповсюдженням зороастризму, спровокував конфлікт з представниками старої родоплемінної аристократії. Наслідком повстання проти Іштувегу, яке очолив його родич Гарпаг, стало захоплення влади представником однієї з гілок пануючого перського роду Хакаманідів (Ахеменідів) Курушем (Киром), до речі, рідним онуком Іштувегу від іншої доньки, у 550/549 р. до н.е. Киру фактично наново прийшлося підкорювати залежні території Мідії, але це вже було не Мідійське, а Перське царство.
Мідійське суспільство і культура Редагувати
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- (репринт видання АН СРСР 1950 р.)
| Це незавершена стаття з історії Азії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |