Евфоні́я (грец. εὐφωνία) або милозвучність — вияв фоніки, який означає гармонійну сув'язь позитивно-естетичних явищ художнього, насамперед поетичного твору. В мовознавстві це передусім уникання складного для вимови нагромадження звуків.
Евфонія надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови — вокалізм, зумовлюючи тяжіння версифікаційних пошуків до музичності (Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Володимир Сосюра та інші) виконує особливу стилістичну функцію у розмаїтті симетричного звукового ладу поетичного мовлення, забезпечує міру кількості, частоти, комбінування та тривання фонем.
Це стосується їхньої якості (інструментування), місця розташування у тексті (епіфора, анафора, кільце, рима тощо). Яскравим прикладом евфонії може бути, зокрема, поезія Миколи Вінграновського, в якій благозвуччя постає стильовим принципом:
Винятково важливими й прямими елементами мовленнєвої евфонії є евфемізми — слова чи сполуки слів, якими замінюють точні назви з негативним, непристойним чи неприємним емоційним забарвленням, напр.: нерозумний замість дурний, акція замість убивство; вона у делікатному стані замість звичного вона вагітна, хірургічне втручання замість операція.
Література
- Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К. : Академія, 1997. — С. 222—223.
- Евфонія, або Милозвучність // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — 608 с. — С. 311—312.
Посилання
- Поняття милозвучності української мови [ 23 листопада 2016 у Wayback Machine.]