Марина Мазепа (у дівоцтві Мокієвська (Макієвська) Марина, у чернецтві Марія Магдалина; рос. Мазепа Марина (Мария Магдалина), пол. Mazepa Maryna (Mariya Magdalena); близько 1624, Білоцерківщина, Київське воєводство — 1707, Київ, імовірно була похована на території Києво-Печерського Вознесенського дівочого монастиря) — ігуменя Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів, мати гетьмана України Івана Мазепи, бабця відомих діячів Гетьманщини — Андрія Войнаровського (брав участь у складанні Конституції Орлика 1710) й Івана Обидовського; основоположниця прикладного мистецтва — гаптування сухозліткою церковного одягу й ікон.
Марина Мазепа | |
---|---|
Марія Мазепа | |
Ім'я при народженні | Марина |
Псевдо | Марія Магдалина |
Народилася | 1617 Білоцерківщина |
Померла | 1707 Київ ·за віком |
Національність | українка |
Місце проживання | Київ |
Діяльність | ігуменя Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів |
Відома завдяки | основоположниця шиття золотими та срібними нитками церковного одягу і ікон. |
Титул | ігуменія |
Конфесія | православ'я |
У шлюбі з | Адам-Стефан Мазепа |
Діти | Іван і Олександра |
Біографія Редагувати
Походила з православного шляхетського (пізніше — козацько-старшинського) роду Мокієвських гербу Ясенчик з Білоцерківського староства Київського воєводства, члени якого займали керівні посади в Київському козацькому полку.
Сучасний російський історик Тетяна Таїрова-Яковлева у своїй монографії «Мазепа» наводить відомості, що батько і брат Марини були старшинами у Б.Хмельницького і загинули в боях з королівськими військами — батько під Чортковом (1655), а брат — під Дрижиполем (1655).
Близько 1638 року вийшла заміж за Степана Мазепу. Народила двох дітей — сина Івана та доньку Олександру.
Після смерті чоловіка 1666 року вступила до Луцького Хрестовоздвиженського православного братства, а потім прийняла постриг під ім'ям Марія Магдалина і з 1686 року вже була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів.
Дослідники вважають, що Марія-Магдалина була високоосвіченою людиною. Про це свідчить її почерк, характер листів і підпис. Один із зразків підпису зберігався в музеї В. В. Тарновського:
Авторитетність ігумені Марії Магдалини підтверджується її поїздками в Москву для вирішення монастирських справ. Так, у 1687 році вона повернулася з Москви з царською грамотою, яка підтверджувала законність володіння монастирем землями села Ходосівки і давала право на володіння новими земельними ділянками. У московських документах того часу Марію Магдалину іменують як «пречесную ігуменю Печерського та Глухівського дівочих монастирів».
Французький інженер Гійом Левассер де Боплан так описує Києво-Печерський Вознесенський дівочий монастир, ігуменею якого була мати І.Мазепи:
Ігуменя Марія Магдалина вважається основоположницею надзвичайно складною гілки прикладної творчості — золотого шиття сухозліткою. Марія Магдалина подарувала Вознесенському собору у Переяславі власноруч вишиту золотом і сріблом єпитрахиль з написом: «Року 1700 місяца семтемрія 16 дня. Всечесная ігуменя Марія Магдалина справила». Частина її творчої спадщини після встановлення радянської влади в Україні зберігалася у ризниці центрального собору Лаври — Успенського.
У 1941 році собор підірвали радянські агенти-мінери. Кілька років шедеври пролежали під руїнами. Частину з них по війні вдалося врятувати. Твори, вишиті руками ігумені позначені гетьманським гербом. Донедавна ці гербові знаки були приховані за металевими накладками з зображенням двоголового орла.
Історики наводять відомості, що Марія Магдалина брала участь у політичній діяльності. Так, на прохання гетьмана Мазепи вона займалася розслідуванням справи з підкинутим листом, де був написаний донос на гетьмана Мазепу і передавала кореспонденцію гетьмана до Польщі.
За її ігуменства Вознесенський монастир став освітнім і мистецьким осередком. Тут вишивали найвідповідальніші та найкоштовніші замовлення, як для Києво-Печерської Лаври, так і для інших церков і монастирів України. Відзначалася меценатською та добродійною діяльністю, поповнювала церкви та монастирі іконами, книгами.
Петро I, поборюючи пам'ять про гетьмана Мазепу, тримав у полі зору і його родичів. Через анафему гетьманові у церквах заборонили згадувати й ім'я його матері. Київський історик і мовознавець Микола Закревський, автор «Нарису історії міста Києва» зазначав, що на початку 1880-х бачив у Видубицькому монастирі поминальну книгу, де було внесено рід «чесної інокені Магдалени», але її прізвище «Мазепина» було замальоване чорнилами.
Увічнення пам'яті Редагувати
- На думку завідувачки відділу науково-історичних досліджень Національного заповідника «Софія Київська», доктора історичних наук Надії Нікітенко, пам'ять про Мазепу Марину (Марію Магдалину) увічнена в «капелі Мазепи» Софії Київської, в образі рівноапостольної княгині Ольги:
- На честь Марії Магдалини Мазепи названо 72-й пластовий курінь УПЮ.
Могила Редагувати
Під час археологічних досліджень, які протягом 2005—2009 Інститут археології НАН України проводив на території колишнього Вознесенського жіночого монастиря (нині територія «Мистецького Арсеналу»), було виявлене масове поховання черниць, серед яких могло бути й поховання ігумені — Марії Магдалини Мазепи. У листопаді 2012 про це офіційно повідомив перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак.
Проте гіпотеза про поховання на території Вознесенського некрополя ігумені Марії Магдалини Мазепиної наразі не підтверджена і не спростована.
8 грудня 2012 відбулося перенесення поховань із некрополя Вознесенського монастиря до Флорівського монастиря (куди на початку XVIII ст., після ліквідації Вознесенського монастиря, перевели його черниць).
Примітки Редагувати
- Мазепа, Марина (Марія-Магдалина) // Енциклопедія українознавства
- ↑ . Архів оригіналу за 13 листопада 2009. Процитовано 22 листопада 2009.
- . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 2 квітня 2013.
- Список білоцерківської шляхти. — Біла Церква: ТОСК, 2001
- . Архів оригіналу за 3 квітня 2009. Процитовано 22 листопада 2009.
- У записах Луцького Хрестовоздвиженського православного братства значиться: «Марина Мазепина, підчашіна чернігівська» — і власноручно підпис українською мовою[недоступне посилання з квітня 2019]
- Іван Мазепа одружився з удовою // Газета по-українськи
- . Архів оригіналу за 6 жовтня 2010. Процитовано 21 грудня 2015.
- . Архів оригіналу за 6 серпня 2009. Процитовано 22 листопада 2009.
- Кілессо Т. С. Видубицький монастир. — К.: Техніка, 1999. — С. 130.
- Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. — К.: ВД «Києво-Могилянська академія». 2005. — С. 144
- . Архів оригіналу за 29 жовтня 2016. Процитовано 21 грудня 2015.
- . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 2 квітня 2013.
- ↑ . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 21 грудня 2015.
- Аліна Бажал. Код Софії // Дзеркало тижня, 28.12.2007[недоступне посилання]
- . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 13 листопада 2012.
- ↑ . Архів оригіналу за 22.12.2015. Процитовано 21.12.2015.
Джерела Редагувати
- Енциклопедія українознавства.
- Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. — К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2005.
- Таирова-Яковлева Т. Мазепа. — М.: Молодая гвардия, 2007.
Посилання Редагувати
- Зоя Хижняк. Мати гетьмана Марія Магдалена Мазепина // «Громада», № 1 (93), січень-лютий 2008 [ 29 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Ярослава Музиченко. Чи буде могила в Марини Мазепи? // Україна молода, № 172, 16.11.2012 [ 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Сергій Осока. Марія Магдалина Мазепина: черниця-аристократка, яка прокляла українського гетьмана // Повага, 18.12.2015 [ 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Мазепа, Марія-Магдалина [ 20 лютого 2009 у Wayback Machine.]
- Відкрита виставка «Славетні жінки України» в Національному музеї літератури України
- Аліна Бажал. Код Софії // Дзеркало тижня, 28.12.2007
- Марина Мокієвська (Макієвська) (Мазепа), пом. 1707 [ 23 грудня 2020 у Wayback Machine.]