Лудовіко Аріо́сто (італ. Ludovico Ariosto; 8 вересня 1474, Реджо-нель-Емілія — 6 липня 1533) — італійський поет епохи Відродження, автор поем і комедій написаних латиною на класичні сюжети.
| Лудовіко Аріосто | |
|---|---|
| італ. Ludovico Ariosto | |
| | |
| Народився | 8 вересня 1474 Реджо-нель-Емілія, Емілія-Романья |
| Помер | 6 липня 1533 (58 років) Феррара, Феррарське герцогство |
| Діяльність | поет, драматург |
| Сфера роботи | сатира, поезія і драматургія |
| Alma mater | Феррарський університет |
| Мова творів | італійська |
| Magnum opus | «Несамовитий Роланд» (поема; 1505—32) |
| Конфесія | католицька церква |
| Брати, сестри | Gabriele Ariostod |
| Діти | Virginio Ariostod |
| Автограф | |
| | |
| Лудовіко Аріосто у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Батько Лудовіко бачив сина правознавцем, проте юнак не знаходив натхнення у юриспруденції і присвятив себе вивченню класичної літератури. Він так добре засвоїв форми і розміри римської поезії, що легко писав будь-які вірші латиною. Вірш «Carmen Epithalamium», написаний латинською мовою з нагоди одруження герцога Альфонса I з Лукрецією Борджіа, привернув увагу до молодого поета, тож у 1503 році він поступив на службу до кардинала Іполита д'Есте, брата герцога Альфонса. Аріосто відповідав за організацію різних придворних свят.
У 1522 році Аріосто став губернатором Гарфаньяні. Після повернення в Реджо він збудував собі невеличкий будиночок з садком і городом, де й жив до кінця життя зі своєю коханою Алессандро Бенуччи (бл. 1481—1552). Вона походила з флорентійської купецької родини, була дружиною Тіто ді Леонардо Строцці (двоюрідного брата поета Тіто Веспасіана Строцці), народила йому шістьох дітей. Відносини з Аріосто почалися в 1513 році, але і після смерті чоловіка (1515) продовжували залишатися таємними. Шлюб з Аріосто у 1528 році також був таємним (що пояснювалося бажанням Алесандри зберегти права на спадщину першого чоловіка). Аріосто жодного разу не назвав ім'я коханої і дружини в своїх творах.
Творчість Редагувати
У перших творах наслідував Горація, Тібулла, Овідія. Найвідоміший твір — поема «Несамовитий Роланд» («Несамовитий Орландо»), (1505—32), присвячена кардиналові д'Есте. Поема складається з 46 пісень, в ній діє близько двохсот персонажів. В поемі «Несамовитий Роланд» (1516), що була продовженням «Закоханого Роланда» Матео Бояро, іронічно трактував мотиви лицарського епосу. Сюжет її побудований на матеріалі французького епосу, куртуазних лицарських романів, зразках античних поетів, але в ній показане життя сучасної Аріосто Італії. Звернення автора поеми до сюжетів французьких лицарських романів, дуже поширених і в італійських народних переказах, не було випадковим. Подвиги паладинів імператора Карла Великого та пригоди лицарів короля Артура, що стали улюбленими сюжетами середньовічної літератури, вперше об'єднав у поемі «Закоханий Орландо» безпосередній попередник Аріосто при Феррарском дворі Маттео Марія Боярдо. Його поема, яка створювалася в 1483—1494 роках, залишилася незакінченою через смерть поета. Аріосто продовжив багато сюжетних ліній «Закоханого Орландо», досить стереотипних також і для італійських народних поем каролінзького і бретонського циклів.
«Несамовитий Роланд» складається з трьох великих епізодів: навала маврів на Францію, безумство Роланда і роман Руджієрі та Брадаманти, який прославляє дім д'Есте. Три основні частини супроводжуються безліччю другорядних епізодів, утворюючи масштабну епічну картину.
Герої поеми Аріосто — шукачі пригод, які беруть участь в битвах з сарацинами — ворогами Карла Великого, з велетнями, чудовиськами. Вони — і закохані, вірні своїм коханим, заради яких здійснюють сміливі подвиги. Несамовитий Орландо одержимий шаленим коханням до Анджеліко — риса багатьох героїв середньовічних романів (божевілля закоханого в Ізольду Трістана, пристрасна любов Ланселота тощо). Однак традиційні сюжети і характери знайшли в поемі Аріосто нове життя на основі гармонійного синтезу, властивого естетиці і стилістиці Високого Відродження. На відміну від середньовічних романів поема Аріосто позбавлена моралізаторства, позиція автора пронизана іронією — він створює героїко-комічний твір. Аріосто проявляє виняткове вміння в композиційній побудові поеми, яка складається з безлічі переплетених і паралельних сюжетних ліній, що нерідко майже дзеркально відображають одне одного. Проте ціле утворює єдність, позначену рисами ренесансної пропорційності.
Оперуючи матеріалами середньовічного роману, Аріосто брав скоріше його жанрові правила, ніж ідеологію. Герої поеми володіють новими, ренесансними рисами. Їм властиві повнота людських почуттів і перш за все сила земного кохання, радісне відчуття життя, нарешті, сильна воля як запорука перемоги в драматичних ситуаціях. «Золоті октави» поеми Аріосто внесли величезний внесок у формування літературної італійської мови. У XVI столітті «Несамовитий Орландо» видавався багато разів, поема була доступна будь-якому грамотному читачеві.
У європейській літературі вплив поеми Аріосто позначився на творчості Сервантеса, Вольтера, Віланда, Байрона, Пушкіна.
Інші твори Редагувати
Як надвірний комедіограф в Феррарі, Аріосто створив ряд комедій -«Скриня», «Чорнокнижник», «Підмінені». Джерело комізму він шукав у самій дійсності, відтворюючи образи городян, охоплених пристрастю до наживи чи тілесних задоволень. Поза критикою залишався сам герцог Феррари. Його двір, де вже в 80-90-ті роки XV століття ставили Плавта і Теренція, став батьківщиною ренесансної комедії. Театральні постановки приурочувалися, як правило, до сезону карнавальних свят, які вирізнялися тут особливою мальовничістю.
Твори Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Sapegno N. Dizionario Biografico degli Italiani — 1962. — Vol. 4.
- ↑ BeWeB
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
- Ариосто Лудовико // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
Література Редагувати
- Giovanni Sforza, Documenti inediti per servire alla vita di Ludovico Ariosto, Modena, Soc. Tip. Modenese, 1900.
- Giulio Ferroni, Ludovico Ariosto, Roma, Salerno Editrice, 2008.
- Stefano Jossa, Ariosto, Bologna, il Mulino, 2009.
- Federica C., «Casa Ludovico Ariosto».
- Robert Durling, The figure of the poet in Renaissance epic, Cambridge, MA: Harvard University Press, 1965.
- Charles P. Brand, Ludovico Ariosto: a preface to the 'Orlando furioso', Edinburgh: Edinburgh University Press, 1974.
- Daniel Javitch, ‘Cantus interruptus in the «Orlando Furioso»’, Modern language notes, 95 (1980), 66-80.
- Albert R. Ascoli, Ariosto's bitter harmony: crisis and evasion in the Italian renaissance, Princeton: Princeton University Press, 1987.
- Daniel Javitch, 'The Poetics of Variatio in Orlando Furioso', Modern Language Quarterly, 2005, 66(1): 1-20.
- Giuseppe Sangirardi, Ludovico Ariosto, Firenze: Le Monnier, 2006.
- Мокровольський О. Вершина відродження: (Лодовіко Аріосто) // Всесвіт. — 1994.- N11-12. — С.130-131.
Посилання Редагувати
- Аріосто Лудовіко // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 61. — ISBN 966-692-578-8.
- Аріостизм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 42. — 634 с.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ludovico Ariosto |
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: :it:Ludovico Ariosto |
| У Вікіджерелах є :it:Ludovico Ariosto |
- Твори Аріосто в оригіналі [ 8 червня 2011 у Wayback Machine.]
- М. С. Шаповалова: Література доби Відродження: Італія(1982) [ 7 вересня 2011 у Wayback Machine.]