«Несамовитий Рола́нд», «Несамовитий Орла́ндо» (італ. Orlando furioso) — лицарська поема італійського письменника (Лудовіко Аріосто), яка мала значний вплив на розвиток європейської літератури Нової історії. Перша версія (у 40 піснях) з'явилась у 1516 році, 2-ге видання (1521 року) відрізняється лише більш ретельною стилістичною обробкою, повністю опублікована у 1532. «Несамовитий Орландо» є продовженням поеми «Закоханий Роланд» (Orlando innamorato), написаний (Матео Боярдом) (опублікована посмертно у (1495 році)). Складається із 46 пісень, написаних (октавами); повний текст твору налічує 38 736 рядків, що робить його однією з найдовших поем європейської літератури.
Несамовитий Роланд | ||||
---|---|---|---|---|
італ. Orlando furioso | ||||
Жанр | (лицарський роман) | |||
Форма | вірш[d] | |||
Автор | (Лудовіко Аріосто) | |||
Мова | італійська | |||
Опубліковано | 1516 і 1532 | |||
Країна | Італія | |||
(У «Гутенберзі») | 3747 | |||
| ||||
Цей твір у Вікісховищі |
Сюжет
В основі поеми — перекази каролінгського та артурівського циклів, принесені до Італії із Франції у XIV ст. Як і у Боярдо, від каролінгських епічних пісень залишилися тільки імена персонажів, а вся сюжетика взята з бретонского (лицарського роману). Сюжет «Несамовитого Роланда» вкрай заплутаний і розгалужується на безліч окремих епізодів. Тим не менш увесь зміст поеми можна звести до чотирнадцяти сюжетних ліній, з яких вісім великих (Анжеліка, Брадаманта, Марфіза, Астольфо, (Роланд), , Родомонт, Рудж'єр) та шість малих (Ізабелла, Олімпія, Грифон, Зербіно, Мандрікардо, Медоро). Головні сюжетні лінії поеми — нерозділене кохання найсильнішого християнського лицаря Роланда до катайської царівни Анжеліки, яке звело його з розуму та щасливе кохання сарацинського вояка Рудж'єра та християнської войовниці Брадаманти, яким, згідно з поемою, стануть родоначальниками феррарської герцогської династії (д'Есте).
Поетика
Автор ставиться до описаних ним пригодам іронічно, виражаючи свою оцінку як у описах, так і у численних (ліричних відступах), які згодом стали найважливішим елементом новоєвропейської поеми. В авторських відступах також обговорюються цілком «серйозні» теми; так, Аріосто веде бесіду з читачем про мистецтво поезії, критикує (Італійські війни) та зводить рахунки зі своїми заздрісниками та ворогами. Різного роду сатиричні та критичні елементи розсіяні по всьому тексту поеми; в одному з найбільш відомих епізодів лицар Астольф прилітає на (гіпогрифі) на Місяць, щоб віднайти втрачений розум Роланда, і зустрічає тамтешнього апостола Іоанна. Апостол показує йому долину, де лежить усе, що втрачено людьми, у тому числі краса жінок, милість царів та (Костянтинового дару).
Критика
Спочатку поема (Аріосто) існувала в атмосфері всезагального та безумовного визнання. У 1549 році з'явився коментар до поеми , а в 1554 вийшли друком одразу три книги, що містили апологію поеми: листування Джованні Баттіста Піньї та Джиральді Чинціо, «Міркування про створення романів» Джиральді, «Романи» Піньї. Перший розгорнутий виступ проти «Несамовитого Орландо» та романів взагалі ми знаходимо у діалозі Антоніо Мінтурно «Поетичне мистецтво», що вийшов у світ у 1563 році. Мінтурно з позицій класицизму звинувачував Аріосто у порушенні аристотелівського принципу (єдності дії).
(Гегель), а згодом й Франческо де Санктіс наприкінці XIX ст. висунули положення, яке донині є авторитетним, згідно з яким іронія у Аріосто — передусім фактор світоглядний. Це погляд нової свідомості на стару та віджилу реальність, це свідоцтво зрілості розуму, піднесений над поетичними фантазіями Середньовіччя. Це та форма, у якій (лицарська культура) знаходить своє природне закінчення. Однак така точка зору, по-перше, ставить знак рівності між аріостовою та романтичною іронією, що є методологічною модернізацією, а, по-друге, це й історична модернізація, оскільки лицарська культура доби Аріосто зазнавала зовсім не занепад, а розквіт.
(Бенедетто Кроче) у своєму революційному творі «Аріосто, Шекспір і (Корнель») (1920) вказав на універсальну (гармонію) як на верховний мистецький принцип «Несамовитого Роланда».
Вплив
Поема Аріосто, незважаючи на критику її «несерйозності» та «невідповідності», відразу ж стала відомою та викликала безліч наслідувань. (Було й пряме продовження — поема «Улюблена Анджеліка», що вийшла друком у (1550 році), у якій прослідковується подальша доля Анжеліки). За її мотивом створювалися картини й опери; у світовій літературі сюжетні елементи «Шаленого Роланда» можна знайти у творах Лопе де Веги, Сервантеса (у романі («Дон Кіхот»)), (Віланда), Байрона, (Вольтера), Пушкіна, (Осипа Мандельштама) («Аріост») та інші.
Примітки
- Аріосто // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: (О. К. Антонов) та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Література
- Андреев М. Л. Рыцарский роман в эпоху Возрождения. М., 1993. Глава V. (рос.)
Посилання
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет