Євген Васильович Ли́сенко (1 вересня 1933, Харків, УРСР, СРСР — 16 травня 2002, Харків, Україна) — український актор і театральний педагог. Народний артист Української РСР (1981). Професор з 1991 року; голова Харківського обласного осередку Українського фонду культури. Чоловік мистецтвознавця Тамари Лисенко.
| Лисенко Євген Васильович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 1 вересня 1933 Харків, Українська СРР, СРСР |
| Помер | 16 травня 2002 (68 років) Харків, Україна |
| Поховання | Міське кладовище № 2 |
| Громадянство | СРСР Україна |
| Діяльність | актор театру, кіноактор, педагог |
| Alma mater | Школа-студія МХАТ (1955) |
| Вчителі | Карєв Олександр Михайловичd |
| Заклад | Харківський академічний драматичний театр і Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського |
| Нагороди та премії | |
| |
Біографія Редагувати
Народився 1 вересня 1933 року в місті Харкові (нині Україна). 1955 року закінчив Школу-студію МХАТу в Москві, де навчався на курсі Оленсандра Карєва. Разом з іншими в Москві створив трупу театру «Современник».
З 1956 року працював у Харківському російському драматичному театрі імені Олександра Пушкіна; одночасно з 1962 року викладав у Харківському інституті мистецтв: з 1978 року — завідувач кафедри майстерності актора. Серед учнів — Олександр Дербас, Ганна Оцупок. Член КПРС з 1965 року.
Жив у Харкові в будинку на вулиці Лермонтовській, № 18а. Помер у Харкові 16 травня 2002 року. Похований у Харкові на Міському кладовищі № 2.
Творчість Редагувати
- Авилов, Лунін («Відкриття», «Наближення» Юрія Щербака);
- Ленін («Дипломати» Сави Дангулова);
- Борис Годунов («Борис Годунов» Олександра Пушкіна);
- Гай («Темп-1929» за Миколою Погодіним);
- Шмага, Прибитков («Без вини винні», «Остання жертва» Олександра Островського);
- Лопахін («Вишневий сад» Антона Чехова);
- Понтій Пилат («Майстер і Маргарита» за Михайлом Булгаковим);
- Борис Ізмайлов («Леді Макбет Мценського повіту» за Миколою Лєсковим);
- Хома Опискін («Село Степанчикове та його мешканці» за Федором Достоєвським);
- Тев'є («Поминальна молитва» Григорія Горіна);
- Макдуф («Макбет» Вільяма Шекспіра);
- Журден («Міщанин-шляхтич» Жана-Батиста Мольєра);
- Нестеренко («Друге дихання», 1974, режисер Ісак Шмарук);
- Дмитро Марченко («Біла тінь», 1979, режисери Євген Хринюк, Оксана Лисенко);
- Харитонов («Платон мені друг», 1980, режисер Віктор Шкурин).
Відзнаки Редагувати
- Народний артист УРСР з 1981 року;
- Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2000).
Вшанування Редагувати
16 травня 2003 року в Харкові, на будинку на вулиці Лермонтовській, № 18а, де жив актор, встановлено гранітну меморіальну дошку.
Примітки Редагувати
- ↑ Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 20 березня 2022.
Література Редагувати
- Лисенко Євген Васильович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Лисенко Євген Васильович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 359. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
- Лысенко Евгений Васильевич // Харьков. Энциклопедический словарь. Харків. 2014, сторінки 423—424. [ 23 січня 2022 у Wayback Machine.] (рос.);
- О. О. Андреєва-Леванда. Лисенко Євген Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.