Кревська унія (пол. Unia w Krewie) — угода відбулася 1385 року про династичний союз між Великим князівством Литовським і Польщею, за яким великий князь литовський Ягайло зобов'язувався «на вічні часи прилучити свої землі, литовські й руські до корони Польської», перевести Велике князівство Литовське на католицтво і стати королем єдиної польсько-литовської держави.
| Кревська унія | |
|---|---|
| Тип | міжнародний договір |
| Підписано | 14 серпня 1385 |
| Місце | Кревський замок |
| Сторони | Велике князівство Литовське і Королівство Польське |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Передумови Редагувати
У 1380-х роках в королівстві Польскому відбувалася політична криза, викликана розпадом унії з Угорщиною по смерті Лайоша Анжу та вилита у конфлікт фракцій нобілітету Великопольщі, відомий як війна Грималтів та Наленчів. Перші підтримували кандидатуру німецького імператора Сигізмунда, другі - Земовита IV П'яста. Боротьбу було закінчено діями Малопольского дворянства, яке обрало "королем" (Rex) Ядвігу, дочку покійного короля. Маршалок королівства, русин Дмитро з Гораю, найімовірніше був симпатиком унії з Литвою-Руссю. Зовнішньополітичні погляди польского нобілітету не були на користь Німеччини. За сприянням маршалка було розірвано шлюб Ядвіги з сином герцога Австрії Леопольда. Посилити свою державу поляки могли в союзі зі Сходом. За підтримки Литви-Руси вони мали змогу протистояти всім сусіднім ворогам, зокрема поєднати старання для витиснення угорців з Галицької Землі і об'єднання Руси. Питання загрози експансії тевтонських рицарів також отримувало розв'язок: або вони визнають покатоличення Литви, або матимуть велеміцного опонента. Великі надії на унію покладала римська курія і вище польське духівництво, які прагнули поширити католицтво у Великому князівстві Литовському, і стати ваговим учасником в європейській політиці, мати виграшне положення в очах латинського світу.
Господар і великий князь Ягайло, молодий та здібний син Ольгерда, водночас побивався закріпити свій де-факто хиткий статус удома, оточений незадоволеними родичами і неприхильними старшими братами. Підтримка його персони новими підданими давала йому чудові засоби та нагоду утвердити авторитет.
Крім того, балтійські нобілі ВКЛ числили й на військові потуги та дипломатичну поміч Польщі в боротьбі проти хижого Тевтонського ордену. Між двома державами почалися переговори.
Зміст Редагувати
У спеціальній грамоті, яку видав Ягайло 14 серпня 1385 в м. Крево у присутності польських послів, литовський князь зобов'язувався прийняти католицтво і зробити цю релігію державною у ВКЛ, використовувати свій скарб на потреби Польщі, сприяти поверненню відторгнутих від неї земель і, найголовніше, назавжди приєднати (інкорпорувати) до Польського королівства підвладні йому руські, литовські та жмудські землі. Таким чином, умови Кревської унії творили єдине королівство у Східній Європі.
На початку 1386 р. на польському сеймі в Любліні Ягайло був обраний королем Польщі. Незабаром в Кракові він прийняв католицтво і нове ім'я — Владислав II, а також одружився зі спадкоємницею престолу Ядвігою. 4 березня 1386 р. Ягайло коронувався.
Унія сприяла поліпшенню міжнародного становища причетних суб'єктів, змінила на їх користь політичні умови в Східній Європі. Від унії особливо виграла Польща, яка, за словами Ф. Енгельса, «від часу свого об'єднання з Литвою йшла назустріч періодові свого блиску».
Вже у 1387 польські війська разом з руськими (вірними Ягайлові) посунули угорські залоги в галицьких краях та відзискали князівство.
В історії Великого князівства Литовського Кревська унія була поворотним моментом в розрізі зовнішньої політики, і знаковим для внутрішньої. Ягайло розпочав послідовне усунення і тасування князів між великих вотчин, знижуючи рівень децентралізації і загрозу повстань крупних родів проти верховної влади. Разом з цим, чимала чисельність князів та вкоріненість традиційних порядків, що тепер порушували, природно загострили незадоволення опозиції і оголило конфлікти.
Восени 1386 розпочалася реалізація Кревського договору. Ягайло приїхав у Литву, щоб охрестити її населення за латинським (римо-католицьким) обрядом. Намагаючись привернути литовську знать до католицизму, він дав їй 20 лютого 1387 р. привілей на «права і вольності» на зразок тих, якими користувалася польське дворянство. Згідно з цим привілеєм для литовських бояр-католиків розширялися права володіння спадковими маєтками, причому селяни цих маєтків звільнялися від більшості державних повинностей, крім будування й охорони укріплень. Литовські феодали здобули також право видавати заміж своїх дочок і родичок без дозволу державної влади.
Інший привілей Ягайла примушував усіх литовців приймати католицтво, виходила заборона на шлюби між новохрещеними литовцями (обох статей) і православними, звільнялись маєтки католицького духівництва від усіх державних повинностей та ін. надаючи релігії значення державної у Великому князівстві Литовському. Її впровадження було одним із засобів перерозподілу влади і підвищення статусу.
Наслідки Редагувати
У 1586—1588 pp. найбільших удільних князів приведено до присяги підписанням грамот на вірність «королю, королеві й короні польській».
Перехід язичницьких, і загалом питомо литовських феодалів на католицтво, з наданням більших прав і привілеїв порівняно до руських землевласників, мусив сприяти успіху заохочення до впровадження нової релігії і послаблювати найбільших автономістів.
Кревська унія викликала сильну протидію внутрішніх опонентів та родичів Ягайла. Невдовзі же після її укладення деякі найбільші удільні князі разом із вотчинами відмовилися визнати владу короля. Восени 1586 першим підняв зброю проти верховної влади старший брат Ягайла, полоцький князь Андрій Боголюбський, діючи у союзі зі смоленським князем і з очільником Лівонським орденом Петром Першим. Після відбиття цього виступу в литовських містах Ягайло скористався контингентами польских військ, ставлячи залоги, а також був змушений призначати людей з польского оточення.
Однак в заходах щодо убезпечення від князівських родів руських земель, що панували як самостійні правителі і становили загрозу спокійній владі, король домігся бажаного. Спритно і через відсутність згуртованого пручання, він послідовно усунув вплив місцевих династій, або замінив на прихильних князів. У 1586 р. він значно ослабив сили волинського (володимирського і луцького) князя Федора Любартовича, поставивши Федора Острозького, одного з найбільших васалів самого Любартовича, у безпосередню залежність від корони; поставив київським князем Скиргайла; приводив до вірності сіверських панів,
У 1588 Ягайло відібрав у волинського князя Луцьк і передав своєму кузину Вітовту, сину великого князя Кейстута.
Проте обмеження влади інших удільних князів затяглося через нову феодальну війну в Литві, головним змістом якої стала боротьба литовської опозиції проти Кревської унії.
У 1588 цей рух очолив кузен короля Вітовт Кейстутович, що вміло використав як незадоволення умовами унії серед різних верств населення Великого князівства Литовського, так і міжнародну ситуацію. Він знов уклав альянс із Тевтонським орденом, від якого отримав збройну допомогу, і водночас заручився дипломатичною підтримкою Московського князівства. Так відбулися громадянські війни у ВКЛ.
Боротьба Вітовта і його соратників з середовища литовської знаті проти Ягайла і польського двору закінчилася компромісом. 5 серпня 1592 р. в м. Острові між ворожими сторонами була укладена угода, згідно з якою Ягайло, усунувши від влади у Литві свого ставленика і родича Скиргайла, призначив Вітовта довічним правителем Великого князівства Литовського й Руського. У свою чергу Вітовт визнав себе васалом польського короля. Велике князівство Литовське хоч і стало формально васалом Польщі, однак залишалося самостійною державою, невдовзі були визнані права православних дворян.
Острівська угода припинила тривалу боротьбу між різними політичними угрупованнями всередині панівної верхівки литовських феодалів і сприяла об'єднанню їх навколо Вітовта. В часи правління Вітовта (1592—1630) сталося найбільше історичне вивещення Великого князівства Литовського.
Спроба Вітовта утворити з ВКЛ окреме королівство трагічно не була скріплена юридичним успіхом, тож після його смерті політичні положення Кревської унії, як фундамент династичних зв'язків, продовжили слугувати основою відносин ВКЛ й королівства Польского на століття вперед.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Грушевський М. Історія України-Руси [ 11 серпня 2019 у Wayback Machine.]. — Т. IV. — С. 129.
Джерела та література Редагувати
- Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV—V.
- Wacław Uruszczak. „Unio regnorum sub una Corona non causat eorum unitatem”. Unia Polski i Litwy w Krewie w 1385 r. Studium historyczno-prawne [ 13 липня 2021 у Wayback Machine.], Kraków 2017.
- Рубель В. А. Кревська унія 1385 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004 — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
- Чухліб Т. // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 372. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Шабульдо Ф. М. Кревська унія 1385 [ 19 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 311. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Акт Кревской унии 14 августа 1385 г. [ 10 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
Посилання Редагувати
- Кревська унія 1385 [ 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
| Це незавершена стаття про Велике князівство Литовське. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |