Коню́хи — село в Україні, у Козівській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річках Корса і Конюхи, на північному заході району. До 2020 - адміністративний центр сільради, якій були підпорядковані села Заберізки й Залісся.
| село Конюхи | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район | Тернопільський район |
| Громада | Козівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA61040230220076361 |
| Облікова картка | Конюхи |
| Основні дані | |
| Засноване | до 1440 |
| Населення | 2 600 |
| Територія | 0,513 км² |
| Густота населення | 5068,23 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47612 |
| Телефонний код | +380 3547 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°33′37″ пн. ш. 25°03′09″ сх. д. / 49.56028° пн. ш. 25.05250° сх. д.Координати: 49°33′37″ пн. ш. 25°03′09″ сх. д. / 49.56028° пн. ш. 25.05250° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 338 м |
| Водойми | струмок Корса |
| Відстань до районного центру | 35 км |
| Найближча залізнична станція | Зборів |
| Відстань до залізничної станції | 20 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47612, с. Конюхи, вул. Центральна, 102 |
| Карта | |
Конюхи | |
Конюхи | |
| Мапа | |
| Конюхи у Вікісховищі |
Назва Редагувати
Назва села, ймовірно, походить від виду селянських робіт «в хосен» (хо́сен = хі́сна — користь, вигода) на засновника села, який займався конярством. До сільських робіт належала служба нагляду над кінськими табунами на королівських чи панських землях. Було чотири роди тієї служби: конюхи — доглядали робочих коней, стадні — наглядали над кіньми, якими селяни обробляли власні поля, але коні належали панові; конокормці — селяни мали прогодовувати панські коні; кобильники — наглядали над табунами.
Географія Редагувати
Історія Редагувати
Конюхи найстаріше село відоме ще передкняжих часів з VI cт (П. Олійник «Зошити»). Перша писемна згадка — 1440 як містечко, котре виникло на місці княжого Хорсина (Хорсіва). В честь українського бога Хорса.
1530 Конюхи — власність С. Вендлінського, який збудував тут замок. 1586 Конюхи згадані в «Поморянській хроніці» у зв'язку з так званою «конюхівською авантюрою», коли С. Вендлінський вчинив збройний напад на села Ходовчик та Хоробрів; у бою брали участь озброєні конюхівські жінки.
Після цієї події Конюхи — власність А. Сенявського.
1626 року внаслідок нападу татар містечко було зруйноване на 56 %. 1770 село — власність А. Любомирської, згодом Потоцьких.
За часів Австро-Угорської імперії — центр округи. У середині ХІХ ст. громада Конюхи мала власну символіку: печатку з зображенням двох селян, один з яких несе на плечі граблі, а другий — косу (примірник такої печатки, датований 1861 р., зберігся в геральдичній колекції відомого львівського краєзнавця А.Шнайдера).
1 липня 1917 року під Конюхами російська армія прорвала австро-угорський фронті і захопила село. Раптова поява противника у районі розташування Українського Леґіону, який стояв позаду позиції у резерві, стало цілковитою несподіванкою для його командування. Місце постою Леґіону у яру було оточене ворогом і УСС зазнали суттєвих втрат (понад 50% особового складу), загинуло 17 старшин із 26-и, в тому числі комендант полку Франц Кікаль. Від полону врятувалися лише підрозділи, що перебували на інших ділянках фронту - лише 9 старшин і 444 стрільці. Вцілілі підрозділи австрійське командування перевело назад до села Куропатники. Завдяки німецьким дивізіям конюхинський фронт було за один день стабілізовано і ворог далі села пробитися вже не зміг.
Діяли «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» й інші українські товариства й організації.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Козівської селищної громади.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Козівського району, село увійшло до складу Тернопільського району.
Населення Редагувати
Населення села в минулому:
| Рік | Число осіб | Українців греко-католиків | Поляків та римо-католиків | Польських колоністів | Євреїв |
|---|---|---|---|---|---|
| 1900 | 3103 | 2658 | 287 | 0 | 137 |
| 1939 | ▲ 4470 | ▲ 3770 | ▲ 320 | 30 | ▼ 30 |
У 2001 році в селі проживало 2600 осіб.
Мова Редагувати
За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким:
| Мова | Число ос. | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 99,92 | |
| російська | 0,04 | |
| молдовська | 0,04 |
Місцева говірка належить до наддністрянського говору південно-західного наріччя української мови.
Релігія Редагувати
- церква Зіслання Святого Духа (1607, дерев'яна; 2010, кам'яна, УГКЦ),
- церква Успіння Пресвятої Богородиці (1770, мурована, УГКЦ),
- чотири каплиці.
Пам'ятки Редагувати
Насипано братську могилу 143 воїнів РА, які загинули при звільненні села (1967), могили УСС, членів ОУН, вояків УПА, встановлено пам'ятні хрести на честь скасування панщини та проголошення незалежності України (1993).
Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована біля біля церкви Зіслання святого Духа.
Скульптор — І. Березін (Львів), виготовлена із металу та граніту (встановлена 2000-х рр.).
Скульптура — 1,8 м, постамент — 1х2х1,5 м, площа — 0,0003 га.
Соціальна сфера Редагувати
Працюють загальноосвітня школа І-ІІІ та І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, відділення зв'язку, торговельні заклади, є народний аматорський хор «Корса».
Відомі люди Редагувати
Народилися Редагувати
- громадсько-політичний та релігійний діяч Р. Крупка,
- письменник, військовик О. Морозінський
- Бойко Іван Миколайович (1919—2016) — представник української громади Бразилії, відзначений медаллю «25 років незалежності України».
- Когут Богдан Йосипович — письменник
- о.Павло Когут — митрофорний протоієрей УГКЦ
- Новоринський Василь Михайлович — громадсько-політичний діяч
- Рак Петро —командир сотнень «Буйні» та «Холодноярці» ВО-3 «Лисоня».
Проживали чи проживають Редагувати
- письменник, етнограф о. Ксенофонт Сосенко,
- письменник, доктор права і суспільних наук Петро Сосенко
- навчалася літераторка О. Лихолат
- поет-пісняр, художник і громадський діяч Йосип Мартинюк
Загинули Редагувати
- Михайло Заяць (28.09.1921—3.12.1952) — вояк УПА, охоронець Головного Командира Української Повстанської Армії Романа Шухевича.
- Роман Камінський ( ?—1.07.1917) - командир відділу кінноти Легіону Українських Січових Стрільців (УСС), поручник австро-угорської армії.
Галерея Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 1 квітня 2022.
- Проф. О. М. Леонтович. Сельскіе промишленники в Литовско-русском государстве. Варшавскій університет., Ізвестія 1897 г., том 4-8, стор. 130.
- Maurycy Horn. Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną. — ст. 22-29, 45, 183
- . www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- Володимир Бемко. Статистика населення, Статистика громад повіту Бережани // Бережанська земля. Історико-мемуарний збірник. — С. 49-56
- . Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 1 квітня 2022.
- Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
- Наказ департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської ОДА від 1 вересня 2015 року № 100-од.
- Мороз, Володимир (13 січня 2015 р.). . risu.org.ua (ua). Архів оригіналу за 4 квітня 2018. Процитовано 4 квітня 2018.
- . Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022.
Література Редагувати
- Koniuchy // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 341. (пол.)
- Село Конюхи: козацьке гніздо / Ред. Ярослав Івахів. — Нью-Йорк : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1992. — 365 с.
- О. Клименко, П. Таран, М. Цідило. Конюхи // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 162. — ISBN 966-528-199-2.
- Конюхи (Козівський район) на сайті «Замки та храми України» [ 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] (укр.)
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |