Конституційне право України Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії Будь ласка допомо

Конституці́йне пра́во України — провідна (фундаментальна) галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина.

Окрім того, в інших значеннях це відповідна юридична наука та навчальна дисципліна.

Ознаки конституційного права Редагувати

Конституційному праву притаманні такі ознаки:

Конституційне право України належить до галузей публічного права, оскільки предмет правового регулювання цієї галузі права пов'язаний з публічним здійсненням влади народу, держави та територіальної громади.
Конституційне право України має предметом правового регулювання найбільш важливі суспільні відносини у політичній та інших сферах суспільного і державного ладу.
Конституційне право України має свій метод правового регулювання, тобто сукупність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, які є предметом цієї галузі права.
Конституційне право України має досить розгалужену систему. Ця система представлена такими елементами, як природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива частина тощо. Але традиційними елементами системи конституційного права залишаються інститути і норми конституційного права.
Для конституційного права України характерна особлива система галузевих джерел права. Основне джерело конституційного права України — Конституція України 1996 р. — є одночасно головним джерелом всієї системи національного права і виступає пріоритетною цінністю правової системи України загалом.
Функції конституційного права України, тобто основні напрямки і види його впливу на суспільні відносини поширюються на всі або більшість сфер суспільного та державного життя України — політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну), зовнішньополітичну та інші тісно пов'язані з ними сфери.
Для конституційного права України характерне широке коло суб'єктів відповідних галузевих правовідносин.
Конституційне право України передбачає особливий вид суспільних відносин, пов'язаних із юридичною відповідальністю за порушення конституційно-правових норм.
Конституційне право України має винятково важливе значення для національної системи права і правової системи України загалом.
Конституційне право України відіграє дуже важливу роль у суспільстві та державі, виступаючи одночасно як загальновизнаною соціальною цінністю (благом), так і засобом пізнання дійсності. На відміну від інших галузей права, положення норм цієї галузі права, конституційно-правові дослідження та конституційна освіта є важливими для кожної людини, незалежно від її політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак.

Предмет конституційного права України Редагувати

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.

Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин:

Суверенітет народу — це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним.

Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

Реальний суверенітет — це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.

Влада — необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав'язування волі суб'єкта влади, застосування в разі потреби примусу.

Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.

Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.

Метод конституційного права України Редагувати

Метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання — це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Основними методами є імперативний та диспозитивний.

Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах.

Утім імперативний метод або метод субординації в сучасному конституційному праві втрачає свої виняткові позиції. Це позначилося на тому, що багато суб'єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв'язках. Ці тенденції розвитку сучасного конституційного права сприяли активному практикуванню диспозитивного методу правових відносин, що є предметом конституційного права.

Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.

Метод конституційного зобов'язання виявляється в спонукальному щодо суб'єктів конституційного права характері конституційних приписів.

Метод конституційного дозволу знаходить своє нормативне вираження в положеннях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права.

Метод заборони передбачає юридичне обмеження правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту.

Принципи конституційного права України Редагувати

Принципи конституційного права України (з фр. princeps, від лат. prinsipium — початок, основа) — це керівні засади, ідеї, ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні.

Загальні принципи конституційного права Редагувати

Загальні принципи конституційного права — це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін.

Принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою.
Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України.
Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру.
Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних насамперед зі здійсненням влади у суспільстві та державі.
Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики.
Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку.
Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему.
Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.

Спеціальні принципи конституційного права України Редагувати

Спеціальні принципи конституційного права України — це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.

Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти:

принципи основ конституційного ладу України;
принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства;
принципи форм безпосередньої демократії;
принципи організації та діяльності органів державної влади;
принципи місцевого самоврядування;
принципи конституційної юстиції;
принципи основ національної безпеки й оборони України тощо.

Конституційне право як наука і навчальна дисципліна Редагувати

Конституційне право України як галузь національного права знаходить своє логічне продовження у відповідній галузевій науці та освіті.

Становлення конституційно-правової думки України Редагувати

Витоками конституційно-правової думки України є насамперед правові пам'ятки Київської Русі, документи Козацької доби, конституційні проєкти членів Кирило-Мефодіївського товариства.

Провісниками національних конституційних ідей можна вважати авторів «Історії русів» та «Оди на рабство» В. Капніста (1758—1823). У цих творах відстоювалися права людини на вільне існування та особистий розвиток, право на автономію України, а в перспективі — й на національно-визвольне повстання проти російського царату (за підтримки Пруссії).

У 1828 р. львівський професор П. Д. Лодій (1764—1829) видав роботу «Теорія (трактат) загальних прав, що містить в собі філософські вчення про природне загальне державне право», в якій відстоювалися позиції природного державного права.

Українська конституційно-правова думка 50-х років XIX ст. ознаменувалася діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства (1845—1847), що дало Україні плеяду видатних філософів, просвітників — Т. Шевченка, Г. Андрузького, М. Гулака, О. Навроцького, І. Посяду, М. Костомарова, В. Білозерського, П. Куліша та ін.

Засновником суто української національної конституційної думки вважається провідний ідеолог Старої Громади, яка діяла у Києві, М. Драгоманов (1814—1895).

Національна наука конституційного права не була сформованою до початку XX ст. через відсутність національної державності. За радянської доби наука конституційного (державного) права України розвивалася в контексті загальносоюзної юридичної науки.

Після проголошення незалежності України в нашій державі сформувалася повноцінна наука конституційного права. Учені-конституціоналісти Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Академії правових наук України, Інституту законодавства Верховної Ради України та вищих закладів освіти України зробили значний внесок у теорію конституційного права та сприяли науковому забезпеченню конституційних процесів в Україні.

З перших років існування Академії правових наук України її члени стали активними учасниками конституційного процесу. Так, президент Академії В. Я. Тацій, віцепрезидент Ф. Г. Бурчак, академіки М. В. Костицький та І. А. Тимченко були включені до складу Конституційної комісії.

Брали участь у підготовці проєкту Конституції України та її експертизі академіки Ю. С. Шемшученко, Ю. М. Грошовий, В. В. Копейчиков, В. І. Семчик, М. В. Цвік та члени-кореспонденти О. Л. Копиленко, О. П. Коцюба, В. Ф. Погорілко, Г. О. Мурашин, Ю. М. Тодика та ін.

У 1999 р. було видано перший вітчизняний підручник «Конституційне право України» за редакцією В. Ф. Погорілка, який витримав декілька перевидань. Ґрунтовні підручники та навчальні посібники у сфері конституційного та муніципального права були підготовані О. М. Баймуратовим, Ю. Г. Барабашем, Ю. М. Бисагою, А. 3. Георгіцою, В. С. Журавським, В. В. Кравченком, О. В. Совгирею, В. Я. Тацієм, О. Ф. Фрицьким, Ю. С. Шемшученком, Н. Г. Шукліною та ін.

Наука конституційного права України Редагувати

Наука конституційного права є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про конституційне право як галузь національного права.

Предметом науки конституційного права є актуальні теоретичні та практичні проблеми галузі конституційного права України і зарубіжних країн. До предмета науки конституційного права України належать розробка комплексних теоретичних проблем становлення народовладдя в Україні і його конституційного регулювання, сутність народного, державного і національного суверенітету та форми і механізми реалізації його на практиці, розвиток конституційного процесу, його проблеми і труднощі, аналіз основ правового статусу особи, конституційних принципів взаємовідносин держави і громадянина, особливостей правового становища іноземців, біженців, осіб без громадянства, національних меншин, конституційних основ організації громадянського суспільства.

Наука конституційного права має свою систему, що визначається структурою її предмета та системою галузі. Структурні елементи представлені відносно відособленими ідеями, гіпотезами, концепціями і теоріями, які у своїй сукупності утворюють основні напрямки досліджень в науці конституційного права. Напрямки наукових досліджень іноді визначаються як «розділи» та «підрозділи».

Становлення конституційного права як навчальної дисципліни Редагувати

Перші курси з конституційного (державного) права починають викладатися в університетах європейських країн на кінець XIX ст. В Україні конституційне (державне) право як навчальна дисципліна починає викладатися з 1863 р. у Київському університеті, а 1865 р. і у Новоросійському університеті. Навчальні курси були обмеженими за часом та змістом викладення матеріалу, а їх викладання передбачало переважно вивчення здобутків науки державного права Російської імперії та ознайомлення з конституційним правом країн Європи та США.

На українських землях, що входили до складу Російської Імперії, роль конституційного права як навчальної дисципліни підвищується після конституційних перетворень 1905 р.

Після революційних подій 1917 р. конституційне право як навчальна дисципліна переживає складний етап, що охарактеризувався спробою створити самостійну навчальну дисципліну, яка б вивчала конституційне право України (1918—1921), та формуванням системи освіти у галузі радянського державного права.

За часів національно-визвольних змагань 1918—1921 років послідовні спроби відродити юридичну освіту в Україні, зокрема і в галузі конституційного права, здійснювалися П. Скоропадським. Протягом літа 1918 р. з'явилося 54 українських гімназії, 6 жовтня 1918 р. було урочисто відкрито у Києві перший Державний Український університет, а 22 жовтня — другий Український університет у Кам'янець-Подільському.

Конституційне право як навчальна дисципліна вивчалося й у Київському юридичному інституті. Навчальна програма інституту за 1918 р. передбачала вивчення конституційного права на суспільно-юридичному факультеті. Зокрема, державне право вивчалося на II курсі судового відділу (4 год), а на II курсі адміністративного відділу вивчалося державне право зарубіжних держав (2 год) і місцеве державне право (4 год)

У перші роки встановлення радянської влади в Україні (1917—1921) радянська правова доктрина спочатку керувалася ідеями миттєвої побудови комунізму, за якого не потрібні будуть ні держава, ні право, але подальший перебіг подій підтвердив хибність такої позиції. Починаючи з 1918—1919 років почалася підготовка спеціалістів у галузі радянського права.

Впродовж всього існування колишнього СРСР навчальна дисципліна «Радянське державне право» була пріоритетною в системі навчальних дисциплін, які вивчалися у радянських ВНЗ. Саме на навчальну дисципліну «Радянське державне право» покладалася ідеологічна функція у підготовці професійних радянських правознавців.

Див. також: Радянська законність

Після проголошення незалежності України починається новий етап становлення і розвитку конституційного права України як навчальної дисципліни. Ця дисципліна стала обов'язковою для вивчення у державних і недержавних вищих юридичних закладах освіти III—IV рівнів акредитації.

З 1996 p. створено належну навчально-методичну базу викладання навчального курсу з конституційного права України. В 1999 р. було видано перший підручник із конституційного права України за редакцією В. Ф. Погорілка, який витримав вже декілька видань та підручник з конституційного права України за редакцією В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка і Ю. М. Тодики.

У 2006—2008 роках з'явилося фундаментальне навчальне видання «Конституційне право України. Академічний курс в 2-х томах» (том перший — за редакцією В. Ф. Погорілка; том другий — за редакцією Ю. С. Шемшученка), в якому на високому теоретико-методологічному рівні викладені всі основні питання теорії та практики сучасного конституційного права України. Побачили світ численні навчальні посібники зі спецкурсів, які викладаються в системі конституційно-правової освіти, — прав і свобод людини, виборчого права України, референдумного права і процесу, парламентського права, муніципального права України.

Навчальна дисципліна конституційного права України Редагувати

Навчальна дисципліна конституційного права України — це система знань у галузі конституційного права, одержаних наукою конституційного права та практикою конституційного будівництва і реалізації конституційного права.

Система навчальної дисципліни з конституційного права представлена, в першу чергу, такими самостійними навчальними дисциплінами, як «Конституційне право України» та «Конституційне право зарубіжних країн», а також спеціальними навчальними курсами, що деталізують основні Інститути конституційного права.

Навчальна дисципліна «Конституційне право України» є головною, але не єдиною в системі навчальних дисциплін у галузі конституційного права України. У вищих юридичних закладах освіти також викладаються такі самостійні навчальні дисципліни, як: «Конституційне право зарубіжних країн» (присвячена узагальненій характеристиці конституційно-правової теорії і практики зарубіжних держав): «Муніципальне право України» (спрямована на вивчення нагальних питань теорії та практики місцевого самоврядування); «Порівняльне конституційне право», — предметом якої є конституційна компаративістика; «Конституційне процесуальне право України», присвячена вивченню конституційних процесів тощо.

Джерела конституційного права України Редагувати

Див. також: Джерело права

Джерелами конституційного права України є:

Конституція України і Конституція Автономної Республіки Крим;
Закони України, що приймаються Верховною Радою України;
нормативні укази Президента України, що містять конституційно-нормативні норми;
нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми;
рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів;
міжнародні договори;
акти органів місцевого самоврядування та інше.

Див. також Редагувати

Джерела Редагувати

Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К.: Вид. дім «Ін Юре», 2002. — 544 с
Основи конституційного права України / За редакцією академіка АПрН України, професора Копєйчикова В. В. — К.: Юрінформ, 1997. — 208 с.
Совгиря О. В., Шукліна Н. Г. Конституційне право України. Повний курс: наич. посіб. / О. В. Совгиря, Н. Г. Шукліна. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К. : Юрінком Інтер, 2012. — 544 с.
Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. — Вид. 3-тє, виправл. та доповн. — К.: Атіка, 2004. — 512 с.
Арутюнан Г. Конституционализм: уроки, вызовы, гарантии / Г. Арутюнан // Віче. — № 24. — 2010.
Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. «Конституційне право України»
Бабенко К. А. Теоретичні проблеми процесу внесення змін до Конституції // Бюлетень Міністерства Юстиції України: Офіційне видання / К. А. Бабенко. –– К.: Міністерство дність та основні напрями реалізації / В. Бакуменко., Ю. Сурмін // Вісн. Укр. академії держ. управління. —2002. — № 4. — С. 210.
Барабаш Ю. Дихотомія правової, демократичної та соціальної державності — тонка грань українського конституціоналізму / Ю. Барабаш // Право України. 2010. — № 7. — С. 24-32.
Белов Д. Конституційна реформа як наслідок формування нової парадигми конституціоналізму / Д. Белов / Віче. — 2012. — № 18.
Горбатенко В. П. Політичні ризики: від теорії до практики / В. П. Горбатенко // Суспільно-політичні процеси. — 2016. — Вип. 2. — С. 55-69.
Гошовська В. А. Основи вітчизняного парламентаризму: підручник для студ. вищ. уч. закладів: у 2 т. / В. А. Гошовська, Ю. В. Баскакова, А. Д. Брайченко, В. С. Гошовський, Л. А. Пашко та ін / під заг. Ред . В. А. Гошовської. — К.: НАДУ, 2011. — Т. 1. — 408 с.
Колодій А. Громадське суспільство та правова держава: проблеми і шляхи розбудови / А. Колодій // Право України. — 2010. — № 7. — С. 12-17.
Концепція удосконалення інституту юридичної відповідальності держави перед громадянським суспільством та особою в Україні / Ю. С. Шемшученко, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, С. В. Стоєцький та ін. — К.: Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2014. — 112 с.
Костенко О. Яка Конституція нам потрібна, або Свобода людини проти правової сваволі / О. Костенко // Віче. — 2015. — № 13. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ресурс .
Лікарчук Д. С. Основні способи вирішення парламентських конфліктів у сучасній Україні / Д. С. Лікарчук // Суспільно-політичні процеси. — 2016. — Вип. 3. — С. 95-150.
Мироненко П. В. Форма правління: політичні трансформації на зломі століть: монографія / П. В Мироненко. К.: Академія, 2014. — 220 с.
Михальченко М. Політична система в України: що ми модернізуємо? / М Михальченко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 22. Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. Випуск 4: збірник наукових праць. — К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. — С. 9-14.
Нестерович В.Ф. Збірник задач з конституційного права України: Навчальний посібник / В.Ф. Нестерович. Київ: Видавництво «Ліра-К», 2011. 320 с.
Нестерович В.Ф. Виборче право України: Підручник / В.Ф. Нестерович. Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 504 с.
Нестерович В.Ф. Практикум з Конституційного права України / В.Ф. Нестерович. Київ: Видавництво Ліра-К, 2018. 640 с.
Оніщук М. В. Референдна демократія: проблеми конституційної теорії та практики: Монографія / И. В. Оніщук. — К.: Видавництво Європейського університету, 2009. — 450 с.
Петришин О. В. Модельні правові акти: теорія та практика реалізації: монографія / О. В. Петришин, О. А. Колодій. — К.: Алерта, 2016. — 204 с.
Правова доктрина України: у 5 т. — Т.2: Публічно правова доктрина України / Ю. П. Битяк, Ю. Г. Барабаш, М. П. Кучерявенко та ін. ; за заг . ред. Ю. П. Битяка. — Х.: Право, 2013. — 864 с.
Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики: Монографія: У 2-х кн. / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: Юридична думка, 2008. – Кн.1. Верховенство права як принцип правової системи: проблеми теорії. – 344 с.
Селіванов А. Доктрина компетенції конституційного правосуддя / А. Селіванов // Віче.— 2011. — № 17 — С. 35.
Тертишник В. М. Конституційна реформа: пошук нової парадигми українського конституціоналізму / В. Тертишник // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. — 2015. — № 6. — С. 52- 59.
Тертышник В. Конституцию на референдум / В. Тертышник // Юридическая практика. — 2007. — № 8. — 20 февраля. — 0,5 д.а.
Тертишник В. Правова держава: гострі кути на шляху від концептуальної моделі до реальності / В. М. Тертишник // Вісник національної академії наук України. — 2007. — № 3. — С. 25-29.
Тертишник В. Забезпечення верховенства права та концептуальні проблеми гармонізації законотворчого процесу / В. Тертишник // Право України. — 2010. — № 12. — С. 74-79.
Тертишник В. М. Доктрина та проблеми і ризики конституційної й судово-правової реформи в Україні / В. М. Тертишник // Суспільно політичні процеси. Науково-популярне видання Громадської організації «Академія політичних наук». — К., 2016. Випуск 4. — С. 147—160.
Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія / Ю. Тодика. –– X.: Факт, 2000. –– 608 с.
Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм: Монографія / В. М. Шаповал. –– К.: Юридична фірма «Салком», Юрінком Інтер, 2005. –– 560 с.
Черленяк І. І. Суспільно-еволюційний запит реформування політичної та конституційної систем України на сучасному етапі / І. І. Черленяк // Стратегічні пріоритети. – 2007. — № 2 (2). — С. 40-49.
Шемшученко Ю. С. Наукові засади конституційної реформи в Україні (за матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 26 червня 2013 року) / Ю. С. Шемшученко // Вісник Національної академії наук України. – 2013. — № 8. – С. 15-20.