Клю́нійське аба́тство (фр. abbaye de Cluny), або Клю́нійське аба́тство святи́х Петра́ і Па́вла (фр. Abbaye Saint-Pierre et Saint-Paul de Cluny) — колишнє бенедиктинське абатство у Клюні, Бургундія, Франція. Церква абаства була найбільшою будовою християнського світу, під час правління Наполеона Бонапарта була зруйнована. В наш час залишився лише невеличкий фрагмент церкви.
| Клюнійське абатство | |
|---|---|
| | |
| Абатство Клюні у 2004 році | |
| 46°26′03″ пн. ш. 4°39′33″ сх. д. / 46.43417° пн. ш. 4.65917° сх. д.Координати: 46°26′03″ пн. ш. 4°39′33″ сх. д. / 46.43417° пн. ш. 4.65917° сх. д. | |
| Статус | Монастир |
| Статус спадщини | пам'ятка історії класифікованаd, пам'ятка історії класифікованаd і пам'ятка історії класифікованаd |
| Країна | Франція |
| Розташування | Сона і Луара |
| Конфесія | Католицизм |
| Орденська приналежність | Бенедиктинці, Клюнійська конгрегація |
| Тип монастиря | Абатство |
| Архітектурний стиль | романський |
| Засновник | Гільйом I Аквітанський |
| Засновано | 909 |
| Стан | Закрито 1790 року |
| Сайт | cluny-abbaye.fr/en/ |
| Клюнійське абатство (Франція) | |
| Клюнійське абатство у Вікісховищі |
Історія Редагувати
У вересні 909 року герцог Аквітанії Гільйом I Благочестивий заснував на базі своєї вілли Клюні бенедиктинський монастир святих Петра й Павла. Першим настоятелем став абат Бернон. Відмінною рисою Клюні було те, що монастир було вилучено з-під влади як світських правителів, так і місцевого єпископа, та підпорядковано безпосередньо папі. Незабаром монастир, в якому дотримувався суворий бенедиктинський статут, став на чолі невеликої конгрегації з семи монастирів.
Другим настоятелем монастиря був святий Одон Клюнійський, що став однією з головних дійових осіб Клюнійської реформи. У 931 році папа Іоанн XI подарував абату Одону привілей приймати під свою юрисдикцію монастирі, що проводили у себе Клюнійську реформу, суть якої полягала у відродженні суворого й аскетичного життя в період занепаду чернецтва. Ці привілеї сприяли швидкому зростанню конгрегації з центром у Клюні, незважаючи на потужну протидію французького єпископату, що не бажав втрачати контроль над французькими монастирями. За абата Оділона (994—1049) до Клюні належала вже більша частина французьких і бургундських монастирів. За настоятелів Гуго Клюнійського (1049—1109) й Петра Вельмишановного (1122—1157) саме абатство досягло розквіту, а конгрегація перетнула межі сучасної Франції, клюнійські монастирі з’явились в Італії, Іспанії, Англії, Німеччині й Польщі, а загальна їх кількість наближалась до 2000.
Монастир мав великий вплив та авторитет у суспільстві. Абати Клюні суттєво впливали на релігійну та світську політику. З абатства вийшло 12 кардиналів та кілька пап, у тому числі папа Григорій VII, ініціатор Григоріанської реформи, яка багато в чому базувалась на Клюнійській реформі. З перших дев’яти настоятелів Клюні п’ятеро були долучені до святих. У Клюні суворо стежили за дисципліною, надавали великого значення аскетизму. Особлива увага приділялась благоговійному здійсненню літургії, тривалим молитвам. Оскільки в абатстві заохочувалось мовчання, у Клюні було вироблено особливу мову жестів. У XII столітті монастирська бібліотека налічувала 570 манускриптів й була однією з найбільших у Європі.
Перший храм абатства (Клюні I) було зведено за абата Бернона у 927 році. Наприкінці X століття за абатів Майоля й Оділона церкву було цілком перебудовано (Клюні II). Гігантська базиліка, відома як Клюні III, була збудована у 1088—1095 роках і значно вплинула на романський стиль в архітектурі. Довжина базиліки становила 187 м, висота — 30 метрів, що робило її найбільшою церквою Європи аж до будівництва Собору Святого Петра.
З XIII століття почався поступовий занепад абатства, спричинений фінансовими проблемами, послабленням монастирських поглядів й возвеличенням інших чернецьких орденів, в першу чергу цистерціанців, іншої реформаторської гілки бенедиктинців, і знову створених жебрацьких орденів. 1516 року король Франції домігся права призначати абатів Клюні, що призвело до ще більшого занепаду монастиря. У 1562 році Клюні було цілковито розграбовано гугенотами.
Абатство Клюні закрили після Великої французької революції у 1790 році, за три роки його спалили і розграбували селяни. У 1798 році рештки абатства були продані й кілька десятиліть використовувались як каменоломня. До наших днів збереглось лише близько 10% базиліки Клюні III, в тому числі південна дзвіниця. Будівлі, що збереглись, були реставровані у XX столітті. Нині у будівлях абатства розміщується навчальний заклад — клюнійський центр Національної вищої школи мистецтв і ремесел.
Неподалік від Клюні знаходиться всесвітньо відома екуменістична громада Тезе.
Перші абати монастиря Редагувати
- Бернон (909—926)
- Одон (926—942), святий
- Аймар (942—954)
- Майоль (954—994), святий
- Оділон (994—1049), святий
- Гуго (1049—1109), святий
- Понс (1109—1122)
- Гуго II (1122—1122)
- Петро Вельмишановний (1122—1157), святий
Примітки Редагувати
- ↑ base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
Література Редагувати
- «Клюні» // Католицька енциклопедія. Вид. францисканців. Т.2. М.:2005
- Л. Мулен, Повсякденне життя середньовічних ченців Західної Європи (X-XV ст.), [1] [ 10 травня 2013 у Wayback Machine.], ISBN 5-235-02450-8
- Catholic Encyclopedia. Congregation of Cluny [ 6 липня 2017 у Wayback Machine.](англ.)
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Клюнійське абатство |
- Abbaye de Cluny [ 16 січня 2009 у Wayback Machine.](фр.)
- Інформація про відвідання Клюні [ 11 квітня 2022 у Wayback Machine.]