Кло́д Ланзма́н (фр.: [lanzman], відомі також переклади прізвища як Ланцман, Ланзманн; 27 листопада 1925, Буа-Коломб, Франція — 5 липня 2018, Париж, Франція) — французький журналіст, кінорежисер-документаліст та сценарист.
| Клод Ланзман | |||
|---|---|---|---|
| фр. Claude Lanzmann | |||
| Клод Ланзман у 2011 році | |||
| Дата народження | 27 листопада 1925 (97 років) | ||
| Місце народження | Буа-Коломб, Франція | ||
| Дата смерті | 5 липня 2018[…] (92 роки) | ||
| Місце смерті | XII округ Парижа, Париж, Франція | ||
| Поховання | цвинтар Монпарнас | ||
| Громадянство | Франція | ||
| Професія | журналіст, кінорежисер, сценарист | ||
| Alma mater | Кондорсе і Тюбінгенський університет | ||
| Роки активності | 1970—2018 | ||
| Член у | Берлінська академія мистецтв | ||
| IMDb | ID 0487351 | ||
| Нагороди та премії | |||
| | |||
| Почесний «Сезар» (1986), Почесний Золотий ведмідь (2013) | |||
| Клод Ланзман у Вікісховищі |
Біографія ред.
Клод Ланзман (Ланцман) народився в єврейській сім'ї 27 листопада 1925 року в Буа-Коломбі поблизу Парижа, Франція. Його дід і бабуся, Янкл і Перл Гроберман, емігрували в Париж з Кишинева після єврейського погрому 1903 року, коли його матері Полетті було 3 місяці. Дід і бабуся по батьківській лінії, Іцхок (Леон, 1874 -?) і Анна Ланцман, емігрували тоді ж з Вілейки. У 1940 році Клод разом з братом і сестрою переховувався від німців в овернському селі. У 1943-му він став одним з організаторів Опору в ліцеї Блеза Паскаля в Клермон-Феррані. Був у підпіллі, потім у загонах макі в Оверні.
З 1947 роу Ланзман вивчав філософію в Тюбінгені, потім викладав філософію і французьку літературу у Вільному університеті Берліна, де в 1952-му познайомився з Сартром і Симоною де Бовуар. Ланзман почав активно співпрацювати з їхнім журналом «Тан Модерн» («Нові часи»), нині він — його головний редактор. Підписав «Маніфест 121» проти війни в Алжирі. Багато писав про арабо-ізраїльський конфлікт. З 1970 року майже цілком зосередився на документальному кіно.
Творчість ред.
З документальних робіт Клода Ланзмана найвідоміший фільм «Шоа» — дев'ятигодинна стрічка про нацистські табори смерті, над якою він почав працювати в 1974 році і яку випустив у 1985-муу (оператор — Вільям Любчанський). Фільм не використовує письмових і фотографічних документів, а спирається виключно на безпосередні свідчення живих осіб, включаючи нацистів і тих, хто їх підтримував, став світовою суспільною подією та унікальним кінофактом. Він викликав широкий відгук у багатьох країнах і спонукав на створення численної літератури про Голокост. «Шоа» був удостоєний премій кінофестивалів у Берліні і Роттердамі, премії «Сезар», премій Британської кіноакадемії, Міжнародної асоціації кінодокументалістів, Спільноти кінокритиків Нью-Йорка, Бостона, Канзас-сіті, Лос-Анджелеса, Національної спілки кінокритиків США. Фільм отримав продовження в наступних стрічках Ланзмана — фільмах «Живий і той, що йде» (1997, про табори Аушвіц і Терезієнштадт) і «Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година» (2001, про повстання в нацистському концтаборі Собібор; фільм був представлений в позаконкурсному показі на Каннському кінофестивалі того ж року).
Документальним фільмом «Остання несправедливість» (2013) Ланзман хотів, за його власним визнанням, поставити пам'ятник Беньяміну Мурмельштейну, останньому старості Терезінського гетто, оскільки роль останнього досі була представлена «дуже несправедливо».
Фільми Клода Ланзмана 2017 року «Напалм» був представлений на ювілейному 70-му Каннському кінофестивалі на спеціальних показах позаконкурсної програми.
Останньою роботою Ланзмана став документальний серіал «Чотири сестри», розпочатий 2018 року. Закінчити проект режисер не встиг.
Клод Ланзман помер 5 липня 2018 року у своїй квартирі в Парижі на 93 році життя, про що повідомила французька газета «Le Monde» з посиланням на сім'ю кінематографіста.
Фільмографія ред.
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва | Режисер | Сценарист | Продюсер |
|---|---|---|---|---|---|
| 1970 | Еліза, або справжнє життя | Élise ou la vraie vie | |||
| 1973 | Чому Ізраїль | Pourquoi Israel | |||
| 1985 | Шоа | Shoah | |||
| 1994 | Цахал | Tsahal | |||
| 1999 | Живий і той, що йде | Un vivant qui passe | |||
| 2001 | Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година | Sobibór, 14 octobre 1943, 16 heures | |||
| 2013 | Остання несправедливість | Le dernier des injustes | |||
| 2017 | Напалм | Napalm |
Визнання ред.
Клод Ланзман нагороджений медаллю учасника Опору, він - великий офіцер ордену Почесного легіону і Національного ордену «За заслуги». Почесний доктор Єврейського університету в Єрусалимі, Амстердамского університету, Університету Адельфі (США).
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
|---|---|---|---|
| Міжнародний кінофестиваль у Чикаго | |||
| 1973 | Золотий Г'юго за найкращий фільм | Чому Ізраїль | Перемога |
| 2017 | Премія Голос глядачів | Остання несправедливість | Номінація |
| Асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса | |||
| 1985 | Спеціальна нагорода | Шоа | Перемога |
| Берлінський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1986 | Приз ФІПРЕССІ | Шоа | Перемога |
| Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) | Перемога | ||
| Приз Калігарі | Номінація | ||
| 2013 | Почесний «Золотий ведмідь» | Перемога | |
| Роттердамський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1986 | Приз за найкращий документальний фільм | Шоа | Перемога |
| Премія «Сезар» | |||
| 1986 | Почесний «Сезар» | Перемога | |
| 1995 | Найкращий документальний фільм | Цахал | Номінація |
| 2014 | Остання несправедливість | Номінація | |
| Міжнародна асоціація кінодокументалістів | |||
| 1986 | Найкращий документальний фільм | Шоа | Перемога |
| Премія BAFTA | |||
| 1987 | Премія Флаерті за документальний фільм | Шоа | Перемога |
| Віденський кінофестиваль | |||
| 2001 | Приз журі читачів «Standard» | Собібор, 14 жовтня 1943 року, 16 година | Перемога |
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 2017 | Приз «Золоте око» | Напалм | Номінація |
Примітки ред.
- ↑ Filmportal.de — 2005.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Le Monde / J. Fenoglio — Paris: Societe Editrice Du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
- Fichier des personnes décédées
- Claude Lanzmann «The Patagonian Hare: A Memoir»
- Lawrence D. Kritzman, Brian J. Reilly, Malcolm DeBevoise. The Columbia History of Twentieth-Century French Thought Entry «Claude Lanzmann» [ 20 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Israel's enemies take no prisoners. [ 20 квітня 2018 у Wayback Machine.], Tageszeitung, 6 July 2009
- . Feuilleton (нім.). Frankfurter Allgemeine Zeitung. 26.05.2013. Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 15 січня 2014.
- . Cannes. 13 квітня 2017. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 6.07.2017.
- . IndieWire. 13 квітня 2017. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 6.07.2017.
- Edouard Pflimlin. . Le Monde (фр.). 05.07.2018. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 07.07.2018.
- . УНІАН. 05.07.2018. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 07.07.2018.
- 'La promotion du 14 juillet de la Légion d'honneur', in Le Figaro, 14/07/2011 [1] [ 4 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Нагороди та номінації Клода Ланзмана на сайті IMDb (англ.)
Література ред.
- Богдан Балабан, Уляна Кирчів. Клод Ланцман та Голокост [ 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Україна Модерна. — 24.10.2012
- Beddock F. L'héritage de l'oubl—de Freud à Claude Lanzmann. Nice: Z'éditions, 1988
- Koch G. The Aesthetic Transformation of the Image of the Unimaginable: Notes on Claude Landzmann's Shoah// October, № 48, spring 1989, pp. 15–24.
- Au sujet de Shoah: le film de Claude Lanzmann. Paris: Belin, 1990
- Kliksberg B. Shoah: la estremecedora denuncia de Claude Lanzmann y las nuevas caras del neonazismo. Caracas: Unión Israelita de Caracas, Dirección de Cultura, 1992
- Felman Sh., Laub D. Testimony: Crises of Witnessing in Literature, Psychoanalysis and History. New York: Routledge 1992.
- Hartmann G.H. Holocaust remembrance: the shapes of memory. Oxford; Cambridge: Blackwell, 1994
- Rochman H., McCampbell D.Z. Bearing witness: stories of the Holocaust. New York: Orchard Books, 1995 (переизд. 1999)
- Schneider S. Formen von Erinnerung: eine Diskussion mit Claude Lanzmann. Marburg: Jonas, 1998
- Haggith T., Newman J. Holocaust and the moving image: representations in film and television since 1933. London; New York: Wallflower, 2005
- Alterman A. Visages de Shoah: le film de Claude Lanzmann. Paris: Cerf, 2006
- Liebman S. Claude Lanzmann's Shoah: key essays. Oxford; New York: Oxford University Press, 2007
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Клод Ланзман |
- Клод Ланзман на сайті IMDb (англ.)
- Клод Ланзман на сайті AlloCiné (фр.)